Рішення

від 12.08.2019 по справі 916/1384/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" серпня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/1384/19

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання: Горнович Л.О.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явились;

від відповідача: Гамарц О.С. (на підставі довіреностей);

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "РОЗБУДІНВЕСТ" (03035, м. Київ, вул. Георгія Кірпи, буд.2-а);

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. 19);

про стягнення 466 030,18 грн.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "РОЗБУДІНВЕСТ" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", в якій просив суд стягнути заборгованість у розмірі 466 030, 18 грн., з яких: основний борг - 389 473, 88 грн., пені - 2176, 79 грн., 3% річних - 17158,15 грн., витрати від інфляції - 57 221,36 грн. та судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки №ОД/НН-17-1222НЮ від 29.09.2017р. в частині сплати вартості поставленого товару, в зв`язку з чим за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 389 473, 88 грн., на яку позивач нарахував пеню на підставі п. 11.2 договору та нарахування передбачені ст. 625 ЦК України.

Ухвалою господарського суду від 27.05.2019 року за даним позовом було відкрито провадження у справі № 9161384/19 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 19.06.2019 року.

18.06.2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву вх. ГСОО №12055/19, в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, згідно якого відповідач просить суд позов задовольнити частково, а саме стягнути з відповідача 80% основного боргу у розмірі 389 473,00 грн., 3% річних у розмірі 17 158,15 грн., інфляційних у розмірі 57 221,36 грн., а до вимог про стягнення пені за відповідним договором застосувати позовну давність, в порядку ст.ст. 256, 258, 267 ЦК України, оскільки вважає, що поставка була здійснена 27.10.2017 року, тоді як позовна заява була подана 15.05.2019 року, тобто після спливу позовної давності.

Ухвалою суду від 19.06.2019 року підготовче засідання було відкладено, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, на 22.07.2019 року.

08.07.2019 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив вх. ГСОО №13464/19, в порядку ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача щодо спливу строку позовної давності, оскільки розрахунок здійснено за період з 16.05.2018р. по 27.05.2018 року. Водночас, у заяві вх. ГСОО №13467/19, позивач, зокрема, зазначає про допущену ним описку у визначені дати по яку нараховується пеня та вказує, що нарахування пені закінчується 27.05.2018 року. При цьому, позивач наполягає, що сам розрахунок пені проведений з урахуванням вірних значень.

19.07.2019 року до суду від відповідача надійшли заперечення вх. ГСОО №14428/19, в порядку ст. 167 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких відповідач наполягає, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом в частині вимог про стягнення пені пропущено строк позовної давності в один рік, з урахуванням положень ст. 261 ЦК України.

У судовому засіданні від 22.07.2019р. учасники справи зазначили, що ними надано усі докази та повідомлено про всі відомі їм обставини щодо справи.

Судом в рамках підготовчого провадження було з`ясовано відсутність будь-яких заяв чи клопотань, передбачених положеннями ст.182 Господарського процесуального кодексу України, в зв`язку з чим, ухвалою суду, в порядку ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження у даній справі, за заявою сторін було закрито та призначено розгляд справи по суті у той же день на 22.07.2018 року.

У судовому засіданні 22.07.2019 року судом було оголошено перерву у розгляді справи до 12.08.2019 року.

У судове засідання від 12.08.2019 року представник позивача не з`явився, однак 07.08.2019 року до суду від позивача за вх. №1570/19 надійшла у письмовому вигляді промова позивача у дебатах, згідно якої позивач позовні вимоги підтримує та просить суд позов задовольнити, а у задоволенні заяви відповідача про застосування спливу строку позовної давності відмовити.

Представник відповідача у судовому засіданні від 12.08.2019 року проти позову заперечував та просив суд у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні 12.08.2019р. судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 22.08.2019р.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об`єктивно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Аналогічні положення щодо договору поставки містяться і у ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Як встановлено матеріалами справи, 29.09.2017 року між ПАТ „Українська залізниця» (замовник) та ТОВ "РОЗБУДІНВЕСТ" (надалі - постачальник) було укладено договір поставки № ОД/НН-17-1222НЮ (надалі - договір), згідно умов якого постачальник передає у власність замовника, а замовник оплачує товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами (далі - товар), які зазначені у специфікації (додаток №1), що додається до договору про закупівлю і є його невід`ємною частиною.

Згідно п. 1.2 договору, найменування товару: бабіт Б-16.

За умовами п. 3.1 договору, кількість та асортимент товару визначається у специфікації (додаток №1), яка є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 5.1 договору визначено, що товар має бути поставлений в обсягах і строки (періоди), які визначені графіком поставки (додаток №2 до договору).

Відповідно до п. 5.6 договору, товар постачається за рахунок та транспортом постачальника на склад замовника (65098, м. Одеса, вул. Степна, 2) на умовах DDP в редакції Інкотермс 2010.

За умовами п. 6.1 договору, замовник оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у специфікації.

У відповідності до п. 6.4договору, загальна сума по договору 795 346,65 грн. у тому числі ПДВ 20% 132 557,78 грн.

Згідно п.7.2 договору, розрахунки за поставлений товар здійснюються у наступному порядку:

- частина вартості поставленого товару без врахування податку на додану вартість у її розмірі, а саме 80% вартості поставленого товару, оплачується протягом 20 банківських днів з дня отримання товару. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної;

- частина розміру товару, що відповідає ПДВ із операції з його поставки, а саме 20% вартості поставленого товару, оплачується протягом 10 календарних днів з дати отримання замовником в електронному вигляді повідомлення про належну реєстрацію постачальником податкової накладної/розрахунку коригування в електронному вигляді, але не раніше моменту оплати 80% вартості поставленого товару.

Положеннями п. 16.2 договору передбачено, що термін дії договору з моменту його підписання до 31.12.2017 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами зобовязань.

На виконання умов договору №ОД/НН-17-1222НЮ від 29.09.2017 року, згідно специфікації, що є додатком №1 до цього договору (а.с. 20) та графіку поставок, що є додатком №2 до цього договору (а.с. 21), позивачем 27.10.2017р. було передано у власність відповідача товар на загальну суму 467 368, 65 грн. (у т.ч. ПДВ - 77 894,78 грн.), що підтверджується видатковою накладною №№2 від 27.10.2017р. (а.с. 22).

При цьому, позивач наполягає, що наразі вартість поставленого товару відповідачем не оплачена, тоді як про необхідність сплати вартості товари без урахування суми податку на додану вартість, що становить 389 473,88 грн. позивач неоднаразо заначав у своєму листуванні (а.с.23-24)

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, із наявних в матеріалах справи первинних документів вбачається, що між сторонами у справі відбулись господарські операції з приводу поставки товару.

При цьому, на виконання умов укладеного між сторонами договору, позивачем було поставлено товар відповідачу 27.10.2017 року, вартість якого без врахування суми ПДВ мала бути сплачена у строк до 25.11.2017 року.

Відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

За приписами ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконав умови укладеного між сторонами договору №ОД/НН-17-1222НЮ від 29.09.2017р., а саме не здійснив оплату 80% вартості товару, як то встановлено умовами п. 7.2 укладеного між сторонами договору. При цьому, зазначені обставини ніяким чином не заперечуються відповідачем.

З урахуванням викладеного позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 389 473,88 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок позивача щодо сплати відповідачем 3% річних у розмірі 17 158,15 грн., нарахованих за період з 27.11.2017р. по 16.05.2019р. (а.с.8) вважає його вірним та обґрунтованим.

Водночас, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення інфляційних у розмірі 57 221,36 грн. (а.с. 8), нарахованих за аналогічний період, суд встановив, що позивач допустився помилки щодо визначення сукупного індексу інфляції за період заявлений до стягнення, в зв`язку з чим суд здійснив власний розрахунок інфляційних та встановив, що їх розмір перевищує розмір інфляційних заявлених позивачем до стягнення. Отже, суд не виходить за межі позовних вимог та приймає до уваги суму інфляційних заявлену до стягнення позивачем.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 11.2 договору, замовник за даним договором несе наступну відповідальність: у разі порушення строків оплати замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочки, включаючи день оплати.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання . Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно формули розрахунку пені, наведеної в листі Національного банку України №25-011/388-1707 від 12.03.1997р. на виконання Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» , сума простроченого платежу помножена на розмір пені за кожен день прострочення у відсотках, розділена на сто та помножена на кількість днів прострочення платежу буде дорівнювати сумі пені за прострочення платежу.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, суд, перевіривши розрахунок пені у розмірі 2176,79 грн., що наведений у розрахунку позивача (а.с.8) обчисленої за період з 16.05.2018р. по 27.05.2018р. вважає його вірним та обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено поняття позовної давності, відповідно до якого позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Водночас ст. 257 цього кодексу передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України, передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що до вимог про стягнення пені застосовується позовна давність - в один рік.

У відповідності до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, початок перебігу строку позовної давності за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 267 цього кодексу, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, суд критично розцінює позицію відповідача щодо спливу позовної давності до вимог про стягнення пені, оскільки з урахуванням положень договору щодо сплати пені по фактичний день оплати, період за який нараховано позивачем пеню, дату звернення з даним позовом до суду, а також триваючий характер допущеного відповідачем порушення, з огляду на те, що пеня нараховується окремо за кожен день прострочення, суд зазначає, що твердження відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності щодо нарахування пені у розмірі 2176,79 грн. за період з 16.05.2018р. по 27.05.2018р. є помилковими.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "РОЗБУДІНВЕСТ" та стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 389 473,88 грн., пені у розмірі 2176,79 грн., інфляційних у розмірі 57 221,36 грн. та 3% річних у розмірі 17 158,15 грн.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 6990,20 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м.Київ, вул. ТВЕРСЬКА, буд. 5; код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. 19; 40081200) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РОЗБУДІНВЕСТ" (03035, м. Київ, вул. Георгія Кірпи, буд.2-а, код ЄДРПОУ 40856095) 389 473/триста вісімдесят дев`ять тисяч чотириста сімдесят три/грн. 88 коп. основного боргу, 2176/дві тисячі сто сімдесят шість/грн. 79 коп. пені, 17 158/сімнадцять тисяч сто п`ятдесят вісім/грн. 15 коп. 3% річних, 57 221/ п`ятдесят сім тисяч двісті двадцять одна/грн. 36 коп. інфляційних та 6990/шість тисяч дев`ятсот дев`яносто/грн. 20 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 22 серпня 2019 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська