Рішення

від 19.08.2019 по справі 917/959/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.08.2019р. Справа № 917/959/19

за позовною заявою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720)

до Державного підприємства "Підприємство державної кримінально - виконавчої служби України (№ 69)" ( 39600, Полтавська область, м. Кременчук, проїзд Зональний, 1, код ЄДРПОУ 08680661)

про стягнення 45 195,27грн.,

Суддя Ореховська О.О.

Секретар судового засідання Мацко О.В.

Справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) звернулось до господарського суду Полтавської області із позовною заявою (вх. № 1188/19 від 14.06.2019 р.) до Державного підприємства "Підприємство державної кримінально - виконавчої служби України (№ 69)" (відповідач) про стягнення 45 195,27 грн. грн. за неналежне виконання зобов`язань за Договором № 3309/16- ТЕ-24 постачання природного газу від 21.12.2015р., у тому числі 39 103,41грн. - пеня, 3 259,33грн. - 3% річних, 2 832,53грн. - інфляційні втрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на порушення відповідачем договірних зобов`язань щодо своєчасного проведення розрахунків за отриманий природний газ, внаслідок чого позивач, на підставі приписів чинного законодавства та умов Договору, нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 19.06.2019р. зазначену позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 917/959/19. Справу постановлено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась. Судове засідання призначено на 18.07.2019р.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 18.07.2019р. розгляд справи відкладено на 19.08.2019р.

Сторони у справі належним чином повідомлені про час, дату та місце проведення судового засідання, що підтверджується повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення - ухвали суду від 18.07.2019р. (а.с. 62, 63).

Відповідач відзив на позов у в строк, встановлений судом, не надав.

Відповідно до п. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В зв`язку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів, наявних у матеріалах справи, достатньо, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

21.12.2015р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (в подальшому перейменовано в Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") (постачальник, позивач) та Державним підприємством "Підприємство Кременчуцької виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Полтавській області (№ 69) (в подальшому перейменовано у Державне підприємство "Підприємство державної кримінально - виконавчої служби України (№ 69)" (покупець, відповідач) укладено Договір № 3309/16-ТЕ(Т)-24 постачання природного газу (далі - Договір) (а.с. 16-22), за умовами якого постачальник зобов`язався передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язався прийняти та оплатити цей газ на умовах цього Договору (п. 1.1. Договору).

В зазначеному Договорі сторони узгодили, зокрема, наступне:

- постачальник передає споживачу з 01 січня 2016р. по 31 березня 2016р. (включно) газ обсягом до 129 тис. куб. м., у тому числі по місяцях (тис. куб. м.): січень - 50, лютий - 49, березень - 30 (п. 2.1. Договору);

- приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів природного газу (п. 3.4 Договору);

- оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100-відсоткової оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 Договору);

- за невиконання або неналежне виконання договірних зобов"язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором (п. 8.1 Договору);

- у разі невиконання споживачем п. 6.1 цього Договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 8.2 Договору).

В подальшому сторони вносили зміни до Договору шляхом підписання Додаткових угод: № 1 від 31.12.2015р. та № 2 від 29.01.2016р. (а.с. 23-25).

Позивач зазначає, що на виконання умов Договору передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 351 194,86грн., на підтвердження чого надав акти приймання-передачі природного газу від 31.01.2016р. на суму 146 331,19грн., від 29.02.2016р. на суму 109 999,93грн., від 31.03.2016р. на суму 94 863,74грн. , підписані представниками сторін та скріплені їх печатками (а.с. 27-29).

В супереч взятим на себе договірним зобов`язанням відповідач оплату природного газу здійснював несвоєчасно.

На підтвердження здійснених відповідачем оплат позивачем надано сальдо, виписки щодо операцій по підприємству " Підприємство ДКВС України (№ 69) ДП" та банківські виписки по рахунку (а.с. 30-35). Також до позовної заяви залучено копію листа відповідача від 31.10.2016р. до позивача про зарахування суми в розмірі 19 779,06грн. у тому числі ПДВ, сплаченої згідно платіжного доручення № 602 від 25.10.2016р. на суму 300 000,00грн., в рахунок оплати за природний газ згідно Договору № 3309/16-ТЕ-24 від 21.12.2015р. (а.с. 26).

З посиланням на п. 8. 2 Договору та приписи ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача:

- пеню в розмірі 39 103,41грн., нарахованої за зобов`язаннями січня 2016р., лютого 2016р. та березня 2016р. за період з 16.02.2016р. по 24.10.2016р.;

- інфляційні втрати у розмірі 2 832,53грн., нараховані за зобов`язаннями січня 2016р., лютого 2016р. та березня 2016р. за період березень - вересень 2016р.;

- 3% річних у розмірі 3 259,33грн., нараховані за зобов`язаннями січня 2016р., лютого 2016р. та березня 2016р. за період з 16.02.2016р. по 24.10.2016р.

Розрахунок залучений до матеріалів справи (а.с. 14-15).

Відповідно до п. 10.3 Договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Приймаючи рішення суд виходив із наступного.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до п. 5 ст. 16 ЦК України одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обов`язку в натурі, яке в даному випадку полягає у виконанні відповідачем договірних зобов`язань з оплати переданого газу.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК, ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Враховуючи правову природу укладеного між сторонами договору, кореспондуючи права та обов`язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини поставки та купівлі-продажу.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 6 ст. 265 ГК України визначено, що до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено вище, у п. 6.1. Договору сторони визначили, що оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100-відсоткової оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу

Поставка природного газу по Договору на загальну суму 351 194,86грн. підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів приймання - передачі природного газу, підписаними представниками сторін та скріпленими їх печатками (а.с. 27-29).

Суд встановив, що відповідач оплату природного газу здійснював несвоєчасно, про що свідчать надані позивачем виписки щодо операцій по підприємству " Підприємство ДКВС України (№ 69) ДП" та банківські виписки по рахунку (а.с. 30-35), а також лист відповідача від 31.10.2016р. (а.с. 26).

Факт порушення в строків виконання грошових зобов`язань відповідачем не спростовано.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 39 103,41грн., нарахованої за зобов`язаннями січня 2016р., лютого 2016р. та березня 2016р. за період з 16.02.2016р. по 24.10.2016р.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

У відповідності до ст.ст. 547-548 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 ГК України, є неустойка (штраф, пеня).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК).

Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань підлягають стягненню штрафні санкції у вигляді пені, розмір якої повинен визначатися обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами та узгоджуватися в договорі.

Умовами Договору (п. 8.2) передбачено, що у разі невиконання споживачем п. 6.1 цього Договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення

Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши правильність розрахунку пені, суд встановив, що розмір та період її нарахування відповідає вимогам п. 6 ст. 232 ГК України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та умовам Договору.

Позивачем на підставі ст. 625 ЦК України заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 2 832,53грн. та 3% річних у розмірі 3 259,33грн., нараховані за зобов`язаннями січня 2016р., лютого 2016р. та березня 2016р.

За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Судом враховується, що 3% річних та інфляційні нарахування не є штрафними санкціями в розумінні приписів ЦК України та ГК України. Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Суд, перевіривши розмір заявлених вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних не виявив завищення їх розміру з боку позивача.

Перевірка правильності розрахунку пені, 3% річних, інфляційних витрат здійснена за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи "Ліга. Закон Еліт".

Суд дійшов до висновку, що дії відповідача є порушенням умов Договору № 3309/16-ТЕ-24 постачання природного газу від 21.12.2015р. і є підставою для застосування відповідальності (нарахування пені) відповідно до пункту 8.2. вказаного Договору та захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до приписів ст. 625 ЦК України.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

З огляду на вищенаведене та доведення факту неналежного виконання відповідачем обов`язку щодо своєчасної оплати поставленого природного газу, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат обґрунтовані та є правомірними.

Відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 233 Господарського кодексу України також встановлює, що у разі, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, суд зауважує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

В пп. 3.17.4. п. 3.17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Враховуючи вищенаведене, інтереси позивача, а також те, що відповідач не звільнений від відповідальності за неналежне виконання договірних зобов`язань, беручи до уваги те, що у відповідача відсутня заборгованість по сплаті основного боргу за Договором, той факт, що відповідач є державним підприємством, фінансування якого здійснюється за рахунок державного бюджету, а також те, що дії відповідача щодо несвоєчасного виконання взятих на себе зобов"язань за Договором не мали негативних наслідків для позивача у вигляді збитків, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає за доцільне скористатись наданим йому ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України , ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України правом та зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 30%, тобто до 27 372,39грн., цим самим забезпечивши баланс інтересів сторін.

При цьому, при визначенні розміру (відсоткового співвідношення) зменшення пені суд керується своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги в частині стягнення пені судом задовольняються частково в сумі 27 372,39грн. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені суд у позові відмовляє.

Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 27 372,39грн. пені, 2 832,53грн. інфляційних втрат та 3 259,33грн. 3 % річних обґрунтовані, підтверджені документально та нормами матеріального права, а тому підлягають задоволенню, в іншій частині - позов задоволенню не підлягає.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК та ч. 3 ст. 551 ЦК України покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Дана позиція викладена у постанові Верховного суду від 04.05.2018 р. у справі № 917/1068/17.

З огляду на викладене, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Підприємство державної кримінально - виконавчої служби України (№ 69)" ( 39600, Полтавська область, м. Кременчук, проїзд Зональний, 1, код ЄДРПОУ 08680661) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 27 372,39грн. пені, 2 832,53грн. інфляційних втрат та 3 259,33грн. 3 % річних, а також 1 921,00грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині - у позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 23.08.2019р.

Суддя О.О. Ореховська