Рішення

від 23.08.2019 по справі 826/13241/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 серпня 2019 року № 826/13241/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складці судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

17.08.2018 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.03.2018 №1498949-1305-2651.

Правова позиція позивача, враховуючи додаткові пояснення до адміністративного позову, зводиться до того, що податковим повідомленням-рішенням від 30.03.2018 №1498949-1305-2651 визначено податкове зобов`язання за платежем земельний податок за 2018 рік за земельну ділянку, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,270 га, кадастровий номер 8000000000:90:158:0132 .

Позивач наполягає на тому, що не користується вказаною земельною ділянкою з 2016 року, відсутній чинний у 2018 році договір оренди земельної ділянки.

Відтак, у позивача відсутній обов`язок сплачувати у 2018 році орендну плату за земельну ділянку, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,270 га, кадастровий номер 8000000000:90:158:0132 , а тому нарахуванням такого зобов`язання згідно податкового повідомлення-рішення від 30.03.2018 №1498949-1305-2651 позивач вважає протиправним.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.08.2018 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з проведенням судового засідання та викликом сторін

Відповідач подав відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Зазначив, що між Київською міською радою (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар), 17.02.2009 укладено договір оренди земельної, що зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, про що зроблено запис від 17.02.2009 за №63-6-00532 у книзі записів державної реєстрації договорів (Договір оренди). Кадастровий номер земельної ділянки - 8000000000:90:158:0132 .

Відповідач вказує, що документом, що підтверджує повернення земельної ділянки орендодавцю після припинення договору оренди землі, є акт приймання-передачі. Тобто у разі припинення або розірвання договору оренди земельної ділянки державної (комунальної) власності орендар повинен сплатити орендну плату за земельну ділянку державної (комунальної) власності за фактичний період перебування землі в користуванні у поточному році, тобто до дати повернення земельної ділянки орендодавцю (відповідному органу виконавчої влади чи відповідній сільській, селищній, міській раді), що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки.

Ні законодавцем, ні договором, не передбачені випадки розірвання Договору оренди за односторонньою відмовою Орендаря.

Зауважив, що земельна ділянка використовується позивачем у зв`язку з необхідністю обслуговування нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 (двоповерхове приміщення мийки ТО-1, площею 738,10 кв.м.).

Тому, відповідач вважає, що Договір оренди є підставою для нарахування ОСОБА_1 орендної плати за вказану земельну ділянку за 2018 рік, тому податкове повідомлення-рішення від 30.03.2018 №1498949-1305-2651 є правомірним.

В судовому засіданні представники позивача та відповідача письмово викладені позиції підтримали.

Отже, зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотаннями представників сторін, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 №2747-IV (КАС України), ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Так, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

Між Київською міською радою (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар), 17.02.2009 укладено договір оренди земельної, що зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, про що зроблено запис від 17.02.2009 за №63-6-00532 у книзі записів державної реєстрації договорів. Кадастровий номер земельної ділянки - 8000000000:90:158:0132 . Строк дії договору оренди - 3 роки.

По закінченню терміну дії зазначеного договору оренди ОСОБА_1 звернулась до Голови Київської міської ради з проханням поновити термін дії договору оренди.

19.04.2012 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради позивачеві надана відповідь, з якої вбачається, що постановами слідчого відділу управління Служби безпеки України у місті Києві Мосьондза Д.В. від 20.07.2010 та від 03.09.2010 на зазначену земельну ділянку накладено арешт та заборону на проведення будь-яких дій по ній. У зв`язку з чим роз`яснено, що до розгляду питання про поновлення договору оренди даної земельної ділянки можна повернутися після зняття арешту з земельної ділянки.

Аналогічна відповідь надана Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації на запит позивача б/н від 16.07.2014 у листі від 21.08.2014 №05707-К-4435-4313.

Позивач оскаржила до суду постанови слідчого відділу управління Служби безпеки України у місті Києві від 20.07.2010 та від 03.09.2010. Однак, Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.02.2015 у справі №6-42210ск14 прийнято рішення, яким відмовлено в задоволенні даного позову ОСОБА_1 з огляду на те, що ОСОБА_1 , як позивач не була та не є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

У 2015 році позивач зверталась до відповідача, Служби безпеки України та інших державних органів з метою вжиття заходів для зняття арешту з вказаної земельної ділянки. Однак, такі звернення не привели до зняття арешту.

Як зазначила позивач та не заперечив відповідач з 2009 по 2015 року вона сплачувала в повному обсязі орендну плату за вказану земельну ділянку.

Враховуючи, що станом на 2016 рік арешт із земельної ділянки знято не було, позивач 27.04.2016, 16.05.2016 та 07.07.2016 зверталася до Київської міської ради із проханням прийняти у неї земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:90:158:0132 у зв`язку із припиненням дії договору оренди вказаної земельної ділянки.

Відповіді на вказані звернення надані позивачу листами Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації від 02.06.2016, від 25.07.2016, 31.08.2016, в яких повідомлено, що у зв`язку із накладенням арешту на вказану земельну ділянку, Департамент не має змоги вчинити будь-які дії з зазначеною земельною ділянкою.

27.04.2016 позивач звернулась до ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві з листом в якому пояснила, що відсутній діючий договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:90:158:0132 , а тому просила контролюючий орган не нараховувати орендну плату за таку земельну ділянку.

30.03.2018 ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №1498949-1305-2651, яким нараховано ОСОБА_1 податкове зобов`язання за платежем орендна плата з фізичних осіб за 2018 рік в сумі 284 297,05 грн. Податкове зобов`язання нараховано на земельну ділянку, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,270 га, кадастровий номер 8000000000:90:158:0132 .

Позивач не погодилася із податковим повідомленням-рішенням від 30.03.2018 №1498949-1305-2651 та оскаржила його в адміністративному порядку шляхом подання скарги до Державної фіскальної служби України.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 02.08.2018 №11310/К/99-99-11-02-01-14 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 30.03.2018 №1498949-1305-2651, - без змін.

Позивач не погодилася із результатом адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 30.03.2018 №1498949-1305-2651 та вважає дане рішення протиправним, а тому звернулася до суду із даним позовом.

Суд, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, дійшов з наступних висновків.

Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України) плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Справляння плати за землю, в тому числі і орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу XII ПК України.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Згідно пунктів 288.1-288.4 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що необхідною умовою наявності у особи обов`язку сплати орендну плату за земельну ділянку є наявність у такої особи права користування відповідною земельною ділянки, яке підтверджується чинним договором оренди.

За змістом статті 21 Закону України Про оренду землі від 06.10.1998 №161-XIV (Закон №161-XIV) розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).

Відповідно до статті 33 Закону №161-XIV по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу.

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

У постанові від 10.04.2018 у справі №594/376/17-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що для застосування частини першої статті 33 Закону №161-XIV та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами 2-5 цього закону необхідно встановити такі юридичні факти:

- орендар належно виконує свої обов`язки за договором;

- орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк;

- до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди;

- орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону №161-XIV передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону №161-XIV, необхідна наявність таких юридичних фактів:

- орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди;

- орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк;

- до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою;

- орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, для реалізації права на поновлення договору недостатньо лише відсутності заперечень орендодавця протягом місяця після закінчення строку дії договору, необхідні в тому числі й активні дії орендаря спрямовані на реалізацію права на укладення договору на новий строк.

Судом встановлено, що після закінчення строку Договору оренди позивач не повідомляла Київську міську раду про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, не надсилала проект додаткової угоди.

Більш того, у листах від 27.04.2016, 16.05.2016 та 07.07.2016 зверталася до Київської міської ради із проханням прийняти у неї земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:90:158:0132 у зв`язку із припиненням дії договору оренди вказаної земельної ділянки.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що Договір оренди земельної ділянки - 8000000000:90:158:0132 , укладений 17.02.2009 між Київською міською радою та ОСОБА_1 припинив свою дію станом на 2018 рік.

Також суд враховує, що згідно пункту 288.1 статті 288 ПК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної податкової політики.

В матеріалах наявний лист Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації від 01.11.2016 №057022-20507, яким надано відповідь на запит адвоката позивача. Зазначено, що Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на виконання статті 288 ПК України направляв ГУ ДФС у м. Києві відповідні переліки орендарів земельних ділянок. В зазначених переліках інформація щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Києва (кадастровий номер 8000000000:90:158:0132 ) відсутня. Додаткова угода щодо поновлення вказаного договору оренди земельної ділянки станом на 31.12.2012 в Департаменті земельних ресурсів не зареєстрована.

Таким чином, вказаним листом підтверджено, що позивач ще у 2016 році вже не була орендарем земельної ділянки по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:90:158:0132 ).

Доводи відповідача про те, що обов`язковою умовою припинення договору оренди є підписання акта приймання-передачі земельної ділянки, суд вважає необґрунтованими.

Так, стаття 34 Закону №161-XIV зобов`язує орендаря повернути земельну ділянку у разі припинення чи розірвання договору оренди, однак не визначає підписання акту приймання-передачі земельної ділянки в якості обов`язкової передумови вважати, що договір припинено.

Крім того, суд враховує, що позивач вживала заходів для повернення вказаної земельної ділянки Київській міській раді, однак земельна ділянка не була повернута орендодавцеві з незалежних від позивача причин.

Отже, з урахуванням положень статті 288 ПК України, суд дійшов висновку, що у 2018 році відсутні підстави:

- для нарахування позивачу податкового зобов`язання з орендної плати за вказану земельну ділянку, адже єдиною такою підставою ПК України визначає чинний договір оренди;

- вважати позивача орендарем земельної ділянки, а тому й платником орендної плати;

- вважати вказану земельну ділянку об`єктом оподаткування, оскільки відсутні підстави вважати таку ділянку переданою в оренду.

Щодо доводів відповідача про те, що земельна ділянка використовується позивачем у зв`язку з необхідністю обслуговування нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 (двоповерхове приміщення мийки ТО-1, площею 738,10 кв.м.), то суд зазначає наступне.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Як зазначено вище, використання землі в Україні є платним, об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно із підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Суд звертає увагу, що обов`язок сплати земельного податку не ставиться в залежність від факту реєстрації права власності чи користування земельною ділянкою під належними на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України, та виникає у фізичної особи з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.08.2018 у справі №820/5485/17.

Отже, у разі використання позивачем вказаної земельної ділянки для обслуговування нежитлової будівлі без належно оформлених орендних відносин, відсутні підстави для нарахування орендної плати, при цьому можливим є нарахування земельного податку. Тому, не може йти мова про безоплатне використання такої земельної ділянки.

Відтак, нарахування ОСОБА_1 податкового зобов`язання за платежем земельний податок за 2018 рік за земельну ділянку, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,270 га, кадастровий номер 8000000000:90:158:0132 , на підставі податкового повідомлення-рішення від 30.03.2018 №1498949-1305-2651 суд вважає незаконним, що свідчить про протиправність та наявність підстав для скасування спірного рішення.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням наведеного у сукупності суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт порушення її прав та охоронюваних законом інтересів в межах спірних правовідносин, в той час, як відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не виконано, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявної у справі квитанції від 16.08.2018 позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 2842,99 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єктів владних повноважень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 КАС України,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 30.03.2018 №1498949-1305-2651.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2842,99 грн (дві тисячі вісімсот сорок дві гривні дев`яносто дев`ять копійок).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ).

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04080, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 39439980).

Суддя О.М. Чудак