Постанова

від 23.08.2019 по справі 492/1097/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5950/19

Номер справи місцевого суду: 492/1097/18

Головуючий у першій інстанції Варгаракі С. М.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.08.2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гірняк Л.А.,

Цюри Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 26 березня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу Арцизької районної ради Арцизький районний центр первинної медико-санітарної допомоги Арцизького району Одеської області , правонаступником якого є Комунальне некомерційне підприємство Центр первинної медико-санітарної допомоги Арцизької районної ради Одеської області , за участю третьої особи: ОСОБА_2 , про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

встановив:

18 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комунального закладу Арцизької районної ради, правонаступником якого є Комунальне некомерційне підприємство (далі КНП) Арцизький районний центр первинної медико-санітарної допомоги Арцизького району Одеської області , за участю третьої особи: ОСОБА_2 , про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що16 липня 2015 року Арцизьким районним судом Одеської області було ухвалено рішення № 492/538/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ДЗ Амбулаторна станція Арциз ДП Одеська залізниця про поновлення її на роботі, яке набрало чинності 13.12.2016 року. Під час ухвалення рішення судом першої інстанції відповідно до ст. 235 КЗпП України не було вирішено питання про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Однак такі позовні вимоги і не були заявлені.

21.09.2018 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач проти задоволення позову заперечував, у зв`язку з тим, що позивачка пропустила строк пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з чим представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити (а.с.45-48).

Наказом в.о. головного лікаря Державного закладу Амбулаторія станції Арциз державного підприємства Одеська залізниця Сухіна Д.І. № 55 від 17.07.2015 року Про поновлення на роботі за рішенням суду ОСОБА_1 було поновлено на посаді бухгалтера (а.с.53).

Таким чином, термін вимушеного прогулу ОСОБА_1 закінчився 17 липня 2015 року, тобто з дня, коли її було поновлено на роботі.

Подальше звільнення ОСОБА_1 за прогули не має ніякого відношення до правовідносин, які виникли з приводу її звільнення - 16 березня 2015 року і до поновлення її на роботі - 17 липня 2015 року.

Проте, позовну заяву про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 подала тільки 18.07.2018 року, тобто з пропуском як трирічного строку позовної давності, наслідки спливу якого суд вправі застосувати за заявою відповідача, так і тримісячного, який передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, та який застосовується судом незалежно від заяв сторін у разі обгрунтованості позовних вимог.

При цьому позивачка не зазначила про поважні причини пропуску строку позовної давності та не просила його поновити, посилаючись лише на те, що строк позовної давності до вимог про стягнення заробітної плати не розповсюджується.

Представник відповідача зазначив, що до даних правовідносин не можуть застосовуватись положення ч. 2 ст. 233 КЗпП, оскільки позов не пов`язаний зі стягненням саме заробітної плати та жодних порушень законодавства про оплату праці відповідачем не вчинено. Крім того, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 26 березня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково.

Стягнуто з КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги Арцизької районної ради Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 7 976,50 грн.

У задоволенні решти позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі, зазначеному позивачкою, відмовлено.

Стягнуто з КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги Арцизької районної ради Одеської області в дохід держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Арцизького районного суду Одеської області від 26 березня 2019 року, в частині часткового задоволення її позовних вимог про стягнення з відповідача 7 976,50 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також в мотивувальній частині рішення щодо часу вимушеного прогулу, та постановлення у цій частині нового рішення, яким її позовні вимоги задовольнити повністю, стягнувши з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 38 707,67 грн., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Вказане судове рішення КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги Арцизької районної ради Одеської області в апеляційному порядку не оскаржує.

Разом з тим, 04 липня 2019 року від КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги Арцизької районної ради Одеської області надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , де вони зазначають, що прийняте рішення Арцизького районного суду Одеської області від 26 березня 2019 року є законним та вмотивованим, тому скасуванню та зміні не підлягає (а.с.140-142).

У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 23.08.2019 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться.

Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, у зв`язку з тим, що правовідносини виникли з трудових відносин (ч. 4 ст. 19, п.2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України).

Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з цим, датою ухвалення цього судового рішення є 23.08.2019 року.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду скасувати та прийняти постанову про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 14.12.2007р. ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду бухгалтера амбулаторії ст. Арциз. 02.01.2009 р. між головним лікарем ДЗ Амбулаторія станції Арциз ДП Одеська залізниця і бухгалтером було укладено договір про повну та індивідуальну матеріальну відповідальність.

З 16.03.2015р. бухгалтера ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади за п. п. 1, 2 ст. 41 КЗпП України.

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного закладу Амбулаторія станції Арциз Державного підприємства Одеська залізниця про поновлення її на роботі на посаді бухгалтера.

Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 16 липня 2015 року позов ОСОБА_1 до ДЗ Амбулаторія станції Арциз ДП Одеська залізниця було задоволено повністю, та поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді бухгалтера ДЗ Амбулаторія станції ДП Одеська залізниця (а.с.5-9).

На підставі вказаного судового рішення, наказом в.о. головного лікаря ДЗ Амбулаторія станції Арциз державного підприємства Одеська залізниця Сухіна Д.І. № 55 від 17 липня 2015 року ОСОБА_1 була поновлена на роботі на посаді бухгалтера ДЗ Амбулаторія станції ДП Одеська залізниця (а.с.53).

Таким чином, рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі було виконано негайно після його проголошення і набрання ним законної сили, тобто 17 липня 2015 року.

Разом з тим, ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 лютого 2016 року апеляційну скаргу ДЗ Амбулаторія станції Арциз ДП Одеська залізниця було задоволено частково. Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 16 липня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення - про відмову в задоволенні позову.

Однак, ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково. Рішення апеляційного суду Одеської області від 18 лютого 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

13 грудня 2016 року ухвалою апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу ДЗ Амбулаторія станції Арциз ДП Одеська залізниця , правонаступником якого є КЗ Арцизький районний центр Первинної медико-санітарної допомоги було відхилено. Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 16 липня 2015 року залишено без змін (а.с. 10-12).

20.06.2017 року представник позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, яким стягнути з КЗ Арцизький районний центр первинної медико-санітарної допомоги середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 16.03.2015 року до 13.12.2016 року.

Однак, ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 02 лютого 2018 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення було відмовлено з тих підстав, що вона не зверталась до суду з даним позовом і вказані обставини не були предметом судового дослідження (а.с.22-23).

Таким чином, судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 з позовом до суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, після звільнення, тобто з 16 березня 2015 року, і до 18.07.2018 року не зверталась. Не зверталась вона до суду з даним позовом і після поновлення її на роботі - 17 липня 2015 року.

Однак, даний позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 подала тільки 18.07.2018 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, при цьому позивач не зазначає про поважні причини пропуску строку позовної давності та не просить його поновити.

З цих підстав, колегія суддів зазначає наступне.

Реалізація права на судовий захист невід`ємно пов`язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів приходить до висновку, що позивач звернувся до суду з позовом до суду за захистом своїх прав після закінчення строку, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Колегія суддів відхиляє доводи позивачки, викладені в позовній заяві, що строк позовної давності на вимоги щодо стягнення заробітної плати не розповсюджується.

Дійсно, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч. 2 ст. 233 КзпП України).

Аналіз ч. 2 ст. 233 КЗпП України приводить до висновку, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Однак, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю суттю не є заробітною платою, а є санкцією, згідно якої законодавець покладає на роботодавця обов`язок по сплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу незаконно звільненого працівника.

Так, відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, положення якої кореспондуються з частиною першою статті 1 Закону України Про оплату праці , заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції Про захист заробітної плати №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін заробітна плата означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Крім того, у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 КЗпП України Конституційний Суд України зазначив, що поняття заробітна плата і оплата праці , які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є компенсаційною виплатою, а саме спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу.

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України Про оплату праці , за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону України Про оплату праці структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року №5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за №114/8713 (далі - Інструкція №114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року №2614-XII Про державну статистику та Закону України Про оплату праці з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції №114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Таким чином, з наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України Про оплату праці , тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати.

З огляду на викладене, на вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу поширюються положення ч. 1 ст. 233 КзпП України, згідно якої працівник протягом трьох місяців з дня, коли він дізнався про порушення свого права, може звернутися до суду з позовом.

Таких правових позицій дотримується Верховний Суд в своїй постанові від 16.01.2018 року, справа № 446/509/16-ц, провадження № 61-590 св 17.

Таким чином, оскільки зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачкою заявлені вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд першої інстанції повинен був з`ясувати, з яких причин даний позов був пред`явлений більше ніж через 3 роки після звільнення ОСОБА_1 з роботи та поновлення її на роботі, та чи є поважні причини для поновлення цього строку.

Однак, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вищевказаного не врахував, неповно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову, в той час як повинен був відмовити в задоволенні позовних вимог через пропуск тримісячного присічного строку для звернення позивача з даним позовом до суду, передбаченого ч. 1 ст. 233 ЦПК України. При цьому, колегія суддів дійшла такого висновку, виходячи з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу є обгрунтованими.

Крім того, в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 Про практику розгляду судами трудових спорів роз`яснено, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін; у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк; передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору; якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав; оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов`язки сторін.

Згідно зі статтею 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

При цьому слід зазначити, що згідно з ч.4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши позовну заяву, яка не містить обґрунтувань щодо поважних причин пропуску строку на звернення до суду з позовом, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи те, що, ухвалюючи рішення, суд неповно встановив обставини справи, не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення справи, що в силу ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та прийняття постанови - про відмову в задоволенні позову.

Крім того, враховуючи, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є вимогами про стягнення заробітної плати, то у відповідності до п.2 ч.4 ст. 5 Закону України Про судовий збір , позивачка ОСОБА_1 не звільняється від обов`язку сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги на судове рішення.

Крім того, у відповідності до п.б), в), ч.1 ст. 382 ЦПК України, приймаючи у справі постанову, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Виходячи з принципу пропорційності заявлених і задоволених позовних вимог, який передбачений ст. 141 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з позивачки ОСОБА_1 на користь держ авного бюджету України судовий збір за подання до суду позову в розмірі 704,80 грн., а також за подання апеляційної скарги у розмірі 1057,20 грн., що складає 150% від судового збору, який підлягав стягненню в суді першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 26 березня 2019 року скасувати і прийняти у справі постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального закладу Арцизької районної ради Арцизький районний центр первинної медико-санітарної допомоги Арцизького району Одеської області , правонаступником якого є Комунальне некомерційне підприємство Центр первинної медико-санітарної допомоги Арцизької районної ради Одеської області , за участю третьої особи: ОСОБА_2 , про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь держави судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції в сумі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь держави судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції в сумі 1057,20 грн. (одна тисяча п`ятдесят сім гривень 20 копійок), за наступними реквізитами:

Отримувач коштів - УК у м.Одесі/Малиновськ. р-н/22030101

Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38016923

Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП)

Код банку отримувача (МФО) - 899998

Рахунок отримувача - 34315206080031

Код класифікації доходів бюджету - 22030101

Призначення платежу - *;101.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Л.А. Гірняк

Т.В. Цюра