Постанова

від 15.08.2019 по справі 161/19023/17

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/19023/17 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В. Провадження № 22-ц/802/552/19 Категорія: 48 Доповідач: Данилюк В. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 серпня 2019 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

з участю:

секретаря судового засідання Вергуна Т. С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представників позивача адвоката Полячука С. І., адвоката Тарасенка О. В.,

представника відповідача адвоката Андріяш Н. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 та апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - Андріяш Наталії Валеріївни на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2019 року,

В С Т А Н О В И В:

08 грудня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ. Позов мотивовано тим, що у період з вересня 1993 року по березень 2015 року позивач та відповідач проживали однією сім`єю як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу. Позивач вказує, що у неї разом з відповідачем був спільний побут, господарство та бюджет. Крім того, 1995 та 2002 року у сторін народилися спільні діти. Посилаючись на ст. ст. 60, 61, 63, 69, 74 СК України позивач просить суд: 1) встановити факт проживання сторін однієї сім`єю у період з вересня 1993 року по березень 2015 року; 2) поділити майно, що належить сторонами на праві спільної сумісної власності наступним чином: - визнати за позивачем та відповідачем на 1/2 частину квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за кожним; - визнати за позивачем право власності на автомобіль Mercedes-Benz та припинити на нього право власності відповідача; - залишити автомобіль Range-Rover відповідачу; - визнати за позивачем право власності на земельну ділянку, будівельні матеріали та конструктивні елементи незавершеного будівництва в АДРЕСА_2 , та припинити право власності відповідача на це майно; - залишити право власності на земельну ділянку та будинок за адресою АДРЕСА_4 за відповідачем (т.1 а.с.2-9). Під час судового розгляду позивач подала заяву про збільшення позовних вимог від 11 вересня 2018 року. Позивач просить суд, також, визнати за нею право на отримання компенсації 1/2 внесків в статутний капітал господарських товариств, зроблених відповідачем в період з 01 січня 2004 року по березень 2015 року, а також 1/2 отриманих доходів від діяльності цих товариств, починаючи з наступного місяця від моменту розірвання сімейних відноси між ними, тобто з квітня 2014 року по грудень 2017 року (т.2 а.с.57-65).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2019 року ухвалено позовні вимоги задовольнити частково. Встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , однією сім`єю з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , у період з січня 2004 року по березень 2015 року. Поділити майно, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таким чином:

1) автомобіль Mercedes-Benz E200 , 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , залишити у власність ОСОБА_1 шляхом припинення права власності на нього ОСОБА_2 ;

2) автомобіль RangeRover , 2006 року випуску, кузов № НОМЕР_5 , державний реєстраційний номер НОМЕР_6 , залишити у власність ОСОБА_2 ;

3) стягнути з ОСОБА_2 на корись ОСОБА_1 6 889,04 грн (шість тисяч вісімсот вісімдесят девять гривень чотири копійки), як компенсацію різниці у вартості автомобілів RangeRover , 2006 року випуску, кузов № НОМЕР_5 , державний реєстраційний номер НОМЕР_6 , та Mercedes-Benz E200 , 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_4 ;

4) стягнути з ОСОБА_2 на корись ОСОБА_1 23000,00 грн (двадцять три тисячі гривень) як компенсацію 1/2 (однієї другої) частки внеску ОСОБА_2 до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю Трансгазіндастрі-Захід , код ЄДРПОУ 35145652;

5) стягнути з ОСОБА_2 на корись ОСОБА_1 25000,00 грн (двадцять п`ять тисяч гривень) як компенсацію 1/2 (однієї другої) частки внеску ОСОБА_2 до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХНОБУД-ВОЛИНЬ , код ЄДРПОУ 33845619.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 3860,00 грн (три тисячі вісімсот шістдесят гривень).

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач ОСОБА_1 та представник відповідача ОСОБА_2 - Андріяш Н. В. подали апеляційні скарги.

Позивач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказує, що судом першої інстанції помилково виключено корпоративні права відповідача у ТзОВ Кріогаз та ТзОВ Трансгазіндастрі АГ зі складу спільної сумісної власності подружжя, відчуження корпоративних прав не позбавляє права вимоги на компенсацію внеску. Крім того, не погоджуючись з встановленням факту проживання однією сім`єю з січня 2004 року по березень 2015 року, а не з вересня 1993 року по березень 2015 року, ОСОБА_1 вказує, що метою встановлення вказаного факту є визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ. Встановлення факту проживання однією сім`єю з вересня 1993 року надасть їй можливість визнання квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , спільною сумісною власністю і вимагати поділу.

Таким чином, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача ОСОБА_2 - Андріяш Н. В. в апеляційній скарзі вказує, що позивачем було заявлено позовну вимогу про визнання за нею права на Ѕ частину внесків до статутного фонду юридичних осіб та Ѕ частину доходів, отриманих ОСОБА_2 від діяльності таких юридичних осіб, що є взаємовиключними позовними вимогами та самостійною підставою для відмови в позові в цій частині. Крім того, в апеляційній скарзі вказано, що статутні капітали ТзОВ Технобуд Волинь та ТзОВ Трансгазіндастрі-Захід не були реально сформовані за рахунок коштів ОСОБА_2 , а тому відсутні підстави для стягнення частки внесених в статутний капітал господарських товариств коштів. Також особа, яка подала апеляційну скаргу, вважає безпідставною відмову суду першої інстанції в задоволенні заяви про застосування строків позовної давності, яка подавалась до суду першої інстанції.

Таким чином, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, представник відповідача ОСОБА_2 - Андріяш Н. В. просить рішення суду першої інстанції в частині компенсації Ѕ частки внеску ОСОБА_2 до статутного капіталу ТзОВ Технобуд Волинь та ТзОВ Трансгазіндастрі-Захід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_2 . Андріяш Н. В. подала відзив на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , в якому вказує, що договір купівлі-продажу квартири в„– АДРЕСА_5 укладено та нотаріально посвідчено 11 серпня 2003 року, а згідно ЗУ Про власність (ст. 17), ст. 22 КпШС, який був чинний до 01 січня 2004 року, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі. Діючий на час набуття у власність квартири КпШС не містив такого правового інституту як факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Щодо вимог про стягнення з ОСОБА_2 компенсації Ѕ внеску в статутний капітал ТзОВ Кріогаз та ТзОВ Трансгазіндастрі АГ , то ОСОБА_2 відчужив свої корпоративні права в ТзОВ Кріогаз і навіть якщо припустити можливість стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації внеску, то суму потрібно вираховувати від ціни, яку відповідач отримав від продажу частки, а вона становить 2500,00 грн. Щодо ТзОВ Трансгазіндастрі АГ , то ОСОБА_2 є кінцевим бенефіціаром, що не свідчить про наявність у нього формальних корпоративних прав.

Позивач ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 Андріяш Н. В. , в якому вказує, що твердження представника відповідача про заявлення позивачем одночасно двох взаємовиключних позовних вимог не відповідають дійсності, оскільки вимога про компенсацію половини внесків здійснених ОСОБА_2 в статутні капітали господарських товариств за рахунок сімейного бюджету заявлена за час проживання однією сім`єю позивача та відповідача, а вимога про отримання половини доходів отриманих ОСОБА_2 з вказаних товариств заявлена з місяця наступного за місяцем розірвання сімейних відносин і до місяця звернення до суду з позовом. Щодо тверджень відповідача та його представника щодо спливу позовної давності, то позивач вказує, що позовні вимоги були заявлені в позові поданому в грудні 2017 року, а в вересня 2018 року було збільшено саме ці позовні вимоги, а не заявлено нові або додаткові вимоги.

Позивач та її представники адвокат Полячук С. І. та адвокат Тарасенко О. В. в суді апеляційної інстанції підтримали апеляційну скаргу позивача з підстав, що в ній наведені, а апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 Андріяш Н. В. не визнали та просили залишити її без задоволення.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Андріяш Н. В. підтримала свою апеляційну скаргу, а апеляційну скаргу позивача не визнала та просила залишити її без задоволення.

Треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 подали суду апеляційної інстанції зави про розгляд справи без їхньої участі, а також вказали, що заперечують проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , а апеляційну скаргу ОСОБА_2 підтримують в повному обсязі.

Відповідно до принципу диспозитивності суд апеляційної інстанції не робить висновків щодо неоскарженої частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині постанови.

Суд апеляційної інстанції в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, заслухавши позивача, представників позивача, представника відповідача, приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача необхідно задовольнити частково, апеляційну скаргу представника відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення частки внеску в статутний ТзОВ Кріогаз скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що чинне у період з вересня 1993 року по 31 грудня 2003 року цивільне та сімейне законодавство не передбачало будь-яких правових наслідків спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, без реєстрації шлюбу, а позивач не навела суду конкретну мету встановлення факту проживання у цей період, суд дійшов висновку, що позовна вимога в цій частині є безпідставною та до задоволення не підлягає. Разом з тим, враховуючи факт наявності спільних дітей сторін, проживання та реєстрацію позивача та відповідача у одній квартирі, покази свідків, які вказали, що сторони фактично проживали однією сім`єю, не перебування сторін у будь-якому іншому зареєстрованому шлюбі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині встановлення факту проживання сторін у період із січня 2004 року по березень 2015 року є обґрунтованими та підлягають до задоволення. Щодо поділу майна, то суд на підставі норм ЦК України, СК України, ЗУ Про власність , ЗУ Про господарські товариства частково задовольнив позовні вимоги.

Так судом першої інстанції встановлено наступне.

Як слідує з матеріалів справи, сторони мають спільних дітей, а саме:

1) ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с.27);

2) ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.1 а.с.28).

Факт свого батьківства щодо вказаних осіб відповідач не заперечує.

Крім того, згідно договору купівлі-продажу від 11 серпня 2003 року ОСОБА_2 набув на праві власності квартиру за адресою: АДРЕСА_5 (т.1 а.с.29-30).

Згідно даних будинкової книги позивач зареєстрована у вказаній квартирі починаючи з 14 травня 2004 року, в ній же зареєстровані і спільні діти сторін, а також з 18 червня 2010 року зареєстрований сам відповідач (т.1 а.с.31-33).

Відповідач також під час судового розгляду не заперечував, що позивач дійсно проживала та була зареєстрована разом із дітьми в належній йому квартирі.

Як слідує з відкритих та публічних даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач дійсно володіє часткою у статному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю Трансгазіндастрі-Захід (код ЄДРПОУ 35145652) у розмірі 46000,00 грн, а також часткою у Товаристві з обмеженою відповідальністю ТЕХНОБУД-ВОЛИНЬ (код ЄДРПОУ 33845619) у розмірі 50000,00 грн (т.2 а.с.144-147, 157-160).

Хоча у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не вказана точна дата набуття відповідачем корпоративних прав у цих підприємствах, однак вони зареєстровані 07 листопада 2008 року та 08 листопада 2006 року відповідно.

Доказів того, що частки у вказаних підприємствах набуті на підставі договору дарування, успадковані чи придбані за особисті кошти, відповідач суду не надав.

Щодо вимог апеляційної скарги позивача.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правовіакти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотньої дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Відповідно до статті 13 КпШС України права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов`язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.

У статті 44 КпШС України вказано, що шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Таким чином, суд першої інстанції правильно виходив з того, що норми діючого на час виникнення спірних правовідносин КпШС України не передбачали можливості встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з вересня 1993 року по 31 грудня 2003 року та правильно, врахувавши наявність спільних дітей, проживання та реєстрацію позивача та відповідача в одній квартирі, покази свідків, не перебування сторін у іншому зареєстрованому шлюбі, встановив вказаний факт з січня 2004 року по березень 2015 року.

Спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі за період до набрання чинності СК України, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України Про власність .

Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про власність , який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Отже, розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України Про власність , статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, стаття 18, пункт 2 статті 17 Закону України Про власність ).

Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку із цим судам під час вирішення спору щодо визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання цих осіб у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане ними внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Тільки в разі встановлення цих фактів положення частини першої статті 17 Закону України Про власність вважається правильно застосованим.

Вказаний висновок узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року № 6-135цс13 та від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15.

Отже на підтвердження своїх вимог про визнання права власності на 1/2 частину спірноїквартири, позивач мала надати докази, з яких можливо було б встановити факт внесення нею певних коштів на придбання спірної квартири, або факти, які б підтверджували, що вона власною працею зробила будь-який внесок у придбання майна.

Покази свідків, твердження про придбання меблів не можуть підтверджувати обставини участі коштами у придбанні цього нерухомого майна, зокрема розмір цієї участі. Покликання в апеляційній скарзі на митну декларацію ОСОБА_1 щодо задекларованих нею 4500 доларів США, яка на думку позивачки, підтверджує наявність у неї значних грошових коштів на момент придбання квартири, не заслуговує на увагу, оскільки спірна квартира була придбана відповідно до договору купівлі-продажу 11 серпня 2003 року, а митна декларація датована 10.09.2003 року.

А тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції у цій частині та відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Щодо корпоративних прав у Товаристві з обмеженою відповідальністю Кріогаз , то з матеріалів справи слідує, що дійсно на час збільшення позовних вимог позивачем відповідач володів внеском у статутному капіталі цього товариства у розмірі 2500000,00 грн (т.2 а.с.148-152).

Ст.ст. 69, 70 СК України закріплено право дружини та чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, а також правило про те, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За змістом ст. 113 ЦК України та ст. 1 Закону України Про господарські товариства товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Згідно зі ст. 115 ЦК України та ст. 12 Закону України Про господарські товариства господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці. Грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Під час судового провадження, а саме 24 вересня 2018 року відповідачем були відчужені вказані корпоративні права на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Біотехнологія-Сервіс і відповідні зміни були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 3 а.с. 132, 133, 134-145).

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки на час прийняття рішення суду корпоративні права у Товаристві з обмеженою відповідальністю Кріогаз вибули з володіння відповідача, то вони не можуть бути включені до складу спільної сумісної власності подружжя для його поділу, оскільки відчуження корпоративних прав під час розгляду даної справи судом не позбавляє права позивача претендувати на компенсацію Ѕ частки внеску відповідача до статутного капіталу вказаного товариства.

Таким чином доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо корпоративних прав у Товаристві з обмеженою відповідальністю Трансгазіндастрі АГ , то суд апеляційної інстанції вважає доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 у цій частині безпідставними та погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач не має внеску до вказаного товариства, а зазначення його як кінцевого бенефіціарного власника (контролера) не свідчить про наявність у нього формальних корпоративних прав у ньому (т. 2 а.с. 153-156, 161-168). Крім того, із заяви від 15.03.2017, посвідченої нотаріально, від імені ОСОБА_1 слідує, що остання погодилася, що частка в статутному капіталі ТзОВ Трансгазіндастрі АГ належить на праві особистої власності ОСОБА_2 (т.4, а.с. 48).

Щодо вимог апеляційної скарги представника відповідача.

Щодо корпоративних прав відповідача у Товаристві з обмеженою відповідальністю Трансгазіндастрі-Захід та Товаристві з обмеженою відповідальністю ТЕХНОБУД-ВОЛИНЬ , то частка у статутному фонді товариства, яка набута за час перебування у шлюбних відносинах (як фактичних так і зареєстрованих), відноситься до складу спільної сумісної власності подружжя.

Судом першої інстанції встановлено з відкритих та публічних даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що відповідач дійсно володіє часткою у статному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю Трансгазіндастрі-Захід (код ЄДРПОУ 35145652) у розмірі 46000,00 грн, а також часткою у Товаристві з обмеженою відповідальністю ТЕХНОБУД-ВОЛИНЬ (код ЄДРПОУ 33845619) у розмірі 50000,00 грн (т.2 а.с.144-147, 157-160).

Факт володіння вказаними корпоративними правами відповідачем не заперечується.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що хоча у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не вказана точна дата набуття відповідачем корпоративних прав у цих підприємствах, однак вони зареєстровані 07 листопада 2008 року та 08 листопада 2006 року відповідно, тобто під час перебування у фактичних шлюбних відносинах з позивачем. Доказів того, що частки у вказаних підприємствах набуті на підставі договору дарування, успадковані чи придбані за особисті кошти, відповідач суду не надав. Суд підставно включив корпоративні права відповідача у вказаних товариствах до складу спільної сумісної власності подружжя, а тому суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги представника відповідача у цій частині.

Щодо доводів апеляційної скарги представника відповідача про безпідставність відмови суду першої інстанції в задоволенні заяви про застосування строків позовної давності, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що сторони розірвали фактичні шлюбні відносини у березні 2015 року, а позивач звернулася до суду з цим позовом у грудні 2017 року, тобто в межах трьохрічного строку позовної давності.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України), скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

На підставі наведеного, враховуючи встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення частки внеску в статутний капітал ТзОВ Кріогаз та ухвалення в цій частині нового рішення.

За ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги позивача, витрати по сплаті судового збору, понесені ОСОБА_1 при подачі позову, підлягають до відшкодування в сумі 3860 грн, решта на суму 4740 грн пропорційно до задоволених вимог підлягають стягненню з ОСОБА_2 в дохід держави.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 369, 371, 374, 375, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - Андріяш Наталії Валеріївни залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2019 року в даній справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення частки внеску в статутний капітал ТзОВ Кріогаз скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_11225000 ,00 грн (один мільйон двісті двадцять п`ять тисяч гривень) як компенсацію 1/2 (однієї другої) частки внеску ОСОБА_2 до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю Кріогаз , код ЄДРПОУ 33845624.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 3860,00 грн (три тисячі вісімсот шістдесят гривень), стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 4740 грн (чотири тисячі сімсот сорок гривень) судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 23 серпня 2019 року.

Головуючий

Судді