Рішення

від 27.08.2019 по справі 320/2850/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2019 року № 320/2850/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянув в місті Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Управління гуманітарного розвитку Бориспільської районної державної адміністрації Київської області про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

І. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Управління гуманітарного розвитку Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, в якому позивач просить суд:

- стягнути з відповідача на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1803431,44 грн.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем, в порушення ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", у 2018 році не виконано норматив по створенню робочих місць та не забезпечено працевлаштування осіб, якій встановлена інвалідність. У зв`язку з чим позивач, враховуючи приписи ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", визначив відповідачеві суму адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 1803431,44 грн.

Відповідач проти позову заперечував, свої мотиви висловив у письмовому відзиві, у якому зазначив, що фінансування діяльностіУправління гуманітарного розвитку Бориспільської районної державної адміністрації здійснюється за рахунок державного та місцевого бюджетів, прибутку або іншого виду доходів не має, а отже на їх не поширюється ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні`від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ із змінами і доповненнями (далі - Закон №875-XII), відповідно чого вимоги Позивача є незаконними.

ІІІ. Процесуальні дії суду у справі

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.06.2019 відкрите спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін, витребувано докази по справі від Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, Управління гуманітарного розвитку Бориспільської РДА та Київського обласного центру зайнятості.

Частиною 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Згідно з частиною 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Управління гуманітарного розвитку Бориспільської РДА, згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осію - підприємців та громадських формувань, з 14.12.2017 є юридичною особою.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем 22.02.2019 подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік (а.с. 11).

Відповідно до вищезазначеного звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 704 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 5 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , становить - 28 особи.

Вважаючи, що відповідачем, всупереч вимогам ст. 19 Закону №875-ХІІ, не працевлаштовано 23 інвалідів, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, в якому просить застосувати до відповідача адміністративно-господарські санкції та стягнути пеню.

V. Норми права, які застосував суд

Спірні правовідносини регулюються Законом №875-XII.

Відповідно до приписів ст. 17 Закону України № 875-XII, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціальних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (стаття 18 Закону України № 875-XII). При цьому працевлаштування інвалідів, згідно з вимогами частини 3 ст. 19 Закону України № 875-XII, здійснюється підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, самостійно у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону.

Крім цього, відповідно до положень ст. 18 Закону України № 875-XII підприємства, установи, організації та фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, які передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

VI. Оцінка суду

Аналіз викладених норм чинного законодавства свідчить, що обов`язок по працевлаштуванню інвалідів, відповідно до встановленого Законом України № 875-XII нормативу робочих місць покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Зокрема, чинним законодавством щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов`язок щодо створення визначеної згідно нормативу кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про наявність таких вільних робочих місць уповноважені органи влади.

Водночас, обов`язок підприємства виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснити їх працевлаштування не супроводжується його обов`язком самостійно здійснювати пошук інвалідів.

Відповідно до частини першої ст. 19 Закону України № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до змісту частини п`ятої ст. 19 Закону № 875-XII, виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік (форма № 10-ПІ), середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у відповідача складає 704 осіб.

У зв`язку з цим, з урахуванням положень частини першої ст. 19 Закону України №875-XII, для відповідача норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 28 місць, у той час, як фактично повний календарний рік у відповідача працювало лише 5 осіб, яким у встановленому законодавством порядку встановлена інвалідність.

З метою безумовного дотримання вимог чинного законодавства, Управління гуманітарного розвитку Бориспільської РДА у 2018 році щомісячно подавались до Бориспільської міськрайонноїфілії Київського обласного центру зайнятості звіти про наявність вакансій форми 3-ПН, у яких зазначалося про наявність вакансій, у тому числі для інвалідів.

Суд звертає увагу на те, що дана форма, в силу положень наказу Міністерства соціальної політики України "Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" від 31.05.2013 №316, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за № 988/23520, використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як таких, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці.

Таким чином, за своїм змістом звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування.

Зважаючи на наведені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем було вжито всіх залежних від нього заходів щодо виділення та створення у 2018 році робочих місць для працевлаштування інвалідів, інформування відповідних органів влади про наявність вільних робочих місць створених для інвалідів та їх працевлаштування.

Водночас позивач, посилаючись на порушення відповідачем положень Закону України №875-XII, не надав суду жодних доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, або ж докази того, що останнім було необґрунтовано відмовлено у працевлаштуванні інваліда за його зверненням чи за направленням відповідними органами державної служби зайнятості.

З огляду на викладене, суд відхиляє посилання позивача на обов`язковість сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій за те, що середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 Закону України №875-XII, адже суб`єкт стягнення за цією нормою повинен був надати докази, що інваліди зверталися до підприємства з пропозицією укласти трудові договори, однак їм було відмовлено, тобто такі працівники не зайняли робочі місця.

Положеннями частини першої ст. 20 Закону України №875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї ст., самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою ст. 19 цього Закону. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (стаття 20 Закону України №875-XII).

Судом встановлено, що у зв`язку з несплатою відповідачем у визначений законодавством строк адміністративно-господарських санкцій йому була нарахована пеня у розмірі 1803431,44 грн.

Разом з тим, адміністративно-господарські санкції, які застосовуються за незайняті інвалідами робочі місця, не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини першої ст. 218 Господарського кодексу України підставою для застосування господарсько-правової відповідальності до учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині другій наведеної ст. передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

VIII. Висновок суду

Аналізуючи викладені обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, оскільки ним у 2018 році вжито усіх залежних від нього заходів, які необхідні для виділення та створення у належній кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, їх пошуку та працевлаштування, є не прибутковим та фінансується з державного та місцевого бюджетів а отже, у діях відповідача відсутня вина, наявність якої є обов`язковою умовою для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, передбачених положеннями ст. 20 Закону України №875-XII.

В силу положень частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства Українидоказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до положень частини першої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Всупереч наведеним вимогам, позивачем не доведено належними та допустимими доказами невиконання або неналежного виконання відповідачем приписівЗакону України №875-XII.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

IX. Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Оскільки спір вирішено на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, а доказів понесення ним судових витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складання повного рішення суду - 27.08.2019.

Суддя Леонтович А.М.