Рішення

від 06.08.2019 по справі 331/2813/18

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

06.08.2019

Справа № 331/2813/18

Провадження 2/331/75/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2019 р. м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Антоненко М.В.

при секретарі - Мироненко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Запоріжжі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Засновника друкованого засобу масової інформації Товариство з обмеженої відповідальністю Субота плюс , ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Народний депутат України ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до засновника друкованого засобу масової інформації: Товариство з обмеженою відповідальністю Субота плюс , ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 р. у газеті Субота плюс (свідоцтво 33 № 1262-537-ПР від 12.10.2017 р.) у випуску НОМЕР_1 було опубліковано статтю ІНФОРМАЦІЯ_4 . Автором статті значиться ОСОБА_5 . Факт публікації підтверджується відповідним випуском газети.

Згідно з вихідними даними, які містить газета, а також даними Державного реєстру друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб`єктів інформаційної діяльності засновником та видавцем газети Субота плюс є ТОВ Субота плюс (код ЄДРПОУ 41546056). Ці факти підтверджуються інформацією з відповідного Державного реєстру та відповідним випуском газети.

Записи про реєстрацію редакції газети в якості юридичної особи відсутні, що підтверджується відповідною інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Опублікована у статті інформація, що стосується народного депутата України ОСОБА_1 , є недостовірною та такою, що порушує його права на повагу до честі, гідності, на недоторканість ділової репутації, а також завдала моральної шкоди.

Так, у заголовку прямо і недвозначно зазначено, що народний депутат України ОСОБА_1 підозрюється у зраді Батьківщині.

При цьому, посилання на відповідне повідомлення про підозру в порядку кримінального процесуального законодавства у статті не здійснено у зв`язку з відсутністю такого документу взагалі.

У першому реченні статті зазначено (мовою оригіналу): ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Речення є ствердним, без будь-яких оціночних суджень та/або посилань на суб`єктивну думку автора.

У реченні прямо стверджується, що, по-перше, саме ОСОБА_1 особисто створив оливу, по-друге, що олива є неякісною, по-третє, що олива створена спільно з російськими партнерами . Посилання на будь-які підтверджуючі документи також відсутні.

Далі стаття містить таке твердження: ІНФОРМАЦІЯ_6 .

При цьому відеозапис даного виступу свідчить про те, що народний депутат України ОСОБА_7 прямо не стверджував про те, що ОСОБА_1 співпрацює зі спецслужбами країни-агресора, а лише послався на ухвалу слідчого судді. Отже, фактичне твердження автора не є дослівним відтворенням публічного виступу або повідомлення суб`єкта владних повноважень або фізичної особи.

При цьому, єдиною відомою ухвалою слідчого судді, яка містить текст, концептуально подібний до тез народного депутата України ОСОБА_7 , є ухвала від 10.01.2018 р. слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/172/18. Дана ухвала не містить жодного посилання на прізвище та ім`я ОСОБА_9

Щодо ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Таким чином, жодної інформації, яка б підтверджувала фактичне твердження автора статті про співпрацю ОСОБА_1 зі спецслужбами країни-агресора, навіть першоджерело - ухвала слідчого судді - не містить.

Насамкінець, автор статті прямо стверджує, що народний депутат України ОСОБА_1, є фактичним власником компанії ІНФОРМАЦІЯ_8 .

При цьому жодних доказів цьому не наводить через їх відсутність, не пояснюючи, до того ж, що означає фактична власність .

Аналогічним чином далі по тексту автор зазначає: ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Однак у статті не наводяться докази того, що ОСОБА_1 є бенефіціаром навіть ТОВ Регіон-Оіл , не кажучи вже про ТОВ Регіон-Ойл , про яке йде мова у статті і якого в природі не існує.

У відповідь на депутатський запит народного депутата України ОСОБА_7 , про який він говорить у своєму виступі, листом Міністерства оборони України № 220/1246 від 03.03.2018 р. прямо зазначено, що моторні оливи за договорами з ТОВ ТД Агрінол та ТОВ Регіон-Оіл поставлено вчасно, належної якості відповідно до умов укладених договорів.

Крім вищезазначеного, аналогічні за змістом фактичні твердження містяться наприкінці статті: ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Вся інформація подана категорично і однозначно (без будь-яких припущень чи роздумів автора).

Адвокатом Озюменком Р.Ю. в інтересах позивача було здійснено спробу досудового врегулювання спору шляхом направлення на адресу ТОВ Субота плюс та її засновників вимог № № 4, 5, 6 від ІНФОРМАЦІЯ_3 р. про зупинення розповсюдження випуску газети та спростування недостовірної інформації.

Дані вимоги були отримані адресатами, про що свідчать відповідні накладні № № 017371, 017372, 017373 від ІНФОРМАЦІЯ_3 p., проте залишилися без відповіді.

Наведена вище інформація є негативною, не відповідає дійсності, оскільки нічим не підтверджена, суперечить навіть змісту першоджерел: публічного виступу народного депутата та ухвали слідчого судці, вона не є оціночним судженням автора та не є дослівним відтворенням публічного виступу.

Статтею 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

У п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи № 1 від 27.02.2009 р. зазначено: відповідно до статей 94, 277 ЦК фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Зазначений пункт Постанови визначає, що при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною. Спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила.

Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Якщо позов пред`явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації (п. 9 Постанови). У разі, коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації.

Згідно зі ст. 37 Закону України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність.

Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов`язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власного ініціативою.

Відповідно до п. 15 Постанови недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Згідно з положеннями статті 277 ЦК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації (п. 18 Постанови).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 30 Закону України Про інформацію ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Згідно п. 19 Постанови, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Верховний Суд України наголосив на тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції.

Відповідно до п. З ст. 42 Закону України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, лише в тому разі, якщо вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об`єднань громадян.

Стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує абсолютної свободи вираження поглядів навіть у разі висвітлення у пресі питань, що становлять значний громадський інтерес.

З огляду на обов`язки та відповідальність, які випливають із прав на свободу вираження поглядів, гарантія статті 10 стосовно висвітлення питання загального інтересу надається журналістам із застереженням, що вони повинні діяти добросовісно й забезпечити точність та надійність інформації.

Як було зазначено вище, поширена співвідповідачами негативна недостовірна інформація є фактичними твердженнями, містить факти, а не оцінки, в статті не використовуються мовно-стилістичні конструкції, які дають підстави для висновку, що інформація є особистою думкою співвідповідачів.

Також, вищенаведеними доказами підтверджується той беззаперечний факт, що негативна недостовірна інформація у статті суперечить умовним першоджерелам - публічному виступу народного депутата та ухвалі слідчого судді, у зв`язку з цим її не можна вважати дослівним відтворенням виступу.

Більш того, навіть інформація з публічного виступу народного депутата України ОСОБА_7 спростовується листом Міністерства оборони України.

Відсутнє жодне судове рішення, яким би була встановлена вина чи інша причетність ОСОБА_1 до тих обставин, про які йдеться у статті.

В контексті викладеного показовою є правова позиція, висловлена Верховним Судом України у постанові від 29.11.2017 р. у справі № 6-639цс17 за наслідком розгляду спору у схожих правовідносинах.

Так, Верховний Суд України, скасовуючи ухвалу Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ і погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції про задоволення позову, зазначив, що ухвалюючи рішення в справі про захист гідності, честі чи ділової репутації публічної особи, суд також повинен дотримуватись основоположних принципів права, зокрема презумпції невинуватості .

Відповідно до п. 27 Постанови способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

При визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою і не повинен призводити до припинення діяльності засобів масової інформації чи іншого обмеження свободи їх діяльності.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, тому вимога про відшкодування моральної шкоди може бути заявлена самостійно, якщо, наприклад, редакція засобу масової інформації добровільно опублікувала спростування, яке задовольняє позивача. Ця обставина повинна враховуватися судом при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч. 1 ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Надаючи власну грошову оцінку завданій моральній шкоді, врахована практика ЄСПЛ (рішення від 27.07.2004 р. у справі Ромашов проти України ), а також правова позиція Верховного Суду України ( постанова від 27.09.2017р. у справі № 6-1435цс17).

Згідно з даною практикою за умов встановлення порушення особистих немайнових прав, суди виходять з презумпції завдання моральної шкоди, обов`язок спростування якої покладається на відповідача.

Інакше кажучи, в разі наявності порушення особистих немайнових прав звичайна адекватна реагуюча на протиправну поведінку людина в будь-якому разі повинна відчути моральну шкоду, незалежно від наявності документального підтвердження цьому.

В контексті викладеного публічний статус народного депутата України, загальнонаціональний характер завдань у його діяльності, коло та характер його ділових зв`язків, рівень і міра суспільної відповідальності, інтенсивність громадського контролю тощо примножують розмір завданої моральної шкоди безпідставним звинуваченням у вчиненні особливо тяжкого злочину в умовах фактичного воєнного стану в державі.

Крім врахування вищенаведених обставин, слід врахувати також неабиякий наклад випуску газети - 20000 екземплярів, зокрема те, що дану статтю могли прочитати щонайменше 20000 осіб без урахування членів їх сімей.

Територія розповсюдження газети становить саме Запорізька область, а не будь-яка інша адміністративно-територіальна одиниця України. Саме в цій області розташований виборчий округ позивача, де проживають його виборці. Отже, моральна шкода від розповсюдження недостовірної інформації саме в Запорізькій області є найвищою.

При цьому, попри вимогу відповідачі не спростували добровільно оприлюднену негативну недостовірну інформацію.

З урахуванням викладеного найменшим розміром грошової компенсації завданої моральної шкоди є 100000,00 грн. (сто тисяч гривень).

Посилаючись на вищенаведені обставини, позивач просить суд, захистити порушене право ОСОБА_1 на повагу до честі, гідності, на недоторканість ділової репутації шляхом визнання недостовірною та спростування інформації, яка міститься у статті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_10 , опублікованої ІНФОРМАЦІЯ_3 р. газетою Субота плюс (свідоцтво 33 № 1262-537-ПР від 12.10.2017 р.) у випуску НОМЕР_2.

Недостовірна інформація, яка підлягає спростуванню:

1) твердження ІНФОРМАЦІЯ_11 ;

2) твердження ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

3) твердження про те, що ІНФОРМАЦІЯ_12 ;

4) твердження про те, що народний депутат України ОСОБА_1, є

фактичним власником компанії ІНФОРМАЦІЯ_8 ;

5) твердження про те, що насправді весь прибуток від господарської діяльності ТОВ Регіон-Оіл осідає в кишенях і на банківських рахунках ОСОБА_15 ;

6) твердження ІНФОРМАЦІЯ_13 ;

7) твердження про те, що народний депутат України ОСОБА_1 є

сепаратистом.

Спростування недостовірної інформації здійснити шляхом опублікування тексту цього рішення на сторінках НОМЕР_3.

Опублікування здійснити протягом одного місяця з дня набрання законної сили рішенням суду в обсягах та шрифтами, що відповідають обсягам та шрифтам статті, яка містить недостовірну інформацію.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю Субота плюс та ОСОБА_3 користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 100000,00 грн.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2018 року по справі відкрите провадження, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомлення мсторін. Справу призначено у підготовче судове засідання на 16.07.2019 року на 11 год. 00 хв.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду на 16.01.2019 року на 15 год. 00 хв.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 . позов підтримав, наполягав на задоволенні позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_3 у судові засідання не з`явилась, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. Належне повідомлення відповідача ОСОБА_3 про час та місце судових засідань підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями. Причини своєї неявки відповідач суду не повідомила. Заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи від неї до суду не надходило.

Відповідно до частини першої ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Таким чином, згідно з вимогами статей 128, 131 ЦПК України, відповідач повідомлений про час та місце слухання справи за адресою його місця проживання чи місця перебування, зареєстрованого у встановленому законом порядку та не з`явився у судове засідання без поважних причин.

Статтею 210 ЦПК України визначено, що суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Крім того, однією з основних вимог до поведінки судді, закріплених у ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів : при здійсненні правосуддя дотримуватися вимог Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об`єктивний розгляд судових справ з дотриманням установлених законом строків.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

З рішення Європейського суду з прав людини у справах Осман проти Сполученого королівства від 28.10.1998р. та Креуз проти Польщі від 19.06.2001р. вбачається, що право на суд не є абсолютним та воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Представник відповідача ТОВ Субота плюс в судовому засіданні позов не визнав. Надав суду письмовий відзив, в якому зазначив, що у назві статті ІНФОРМАЦІЯ_4 не зазначається про підозру ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення. ОСОБА_1 не називають підозрюваним у скоєні кримінального правопорушення, у назві статті відсутні будь які посилання на скоєння ОСОБА_1 кримінального правопорушення за статтею 111 Кримінального кодексу України Державна зрада .

Підозра є оціночним поняттям, яке само по собі не принижує честь та гідність особи, не впливає на ділову репутацію. На законодавчому рівні поняття підозра не визначено.

Відносно до ОСОБА_1 не застосовувався термін підозрюваний , законодавче визначення якого містить ст. 42 Кримінального процесуального кодексу України.

Так, відповідно до ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 КПК України, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Жодних згадувань народного депутата України ОСОБА_1 у назві статті, у тексті статті у контексті підозрюваного як процесуального статусу особи відповідно до КПК України не згадується.

Назва статті є суб`єктивною думкою автора статті відносно слів народного депутата України ОСОБА_7 , яке автор публікації сформувала після перегляду відеозаписів за наступними посиланнями:

- ІНФОРМАЦІЯ_14

- ІНФОРМАЦІЯ_15

- ІНФОРМАЦІЯ_16

Таким чином, твердження Позивача відносно того, що у назві статті та у самій публікації його, як народного депутата України звинувачують у скоєні кримінального правопорушення - не відповідають дійсності.

У позовній заяві народного депутата України ОСОБА_1 вказано, що у першому реченні статті зазначено: ІНФОРМАЦІЯ_17 . Нібито речення є ствердним, без будь - яких оціночних суджень та/або посилань на суб`єктивну думку автора. Позивач вважає що у реченні нібито прямо стверджується що, по - перше, саме ОСОБА_1 особисто створив оливу, по - друге, що олива є неякісною, по - третє, що олива створена спільно з російськими партнерами.

Речення, про яке йде мова вище, не є ствердним. Слова наварил и заправил вказані у лапках, що підтверджує оціночний характер, та відсутність категоричності тверджень. Даний текст не є інформацією в розумінні Закону України "Про інформацію" та ст. 277 ЦК України, на яку посилається Позивач, а є суб`єктивною думкою, оцінкою особи Позивача.

Крім того, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

За змістом цієї норми свобода слова, преси, як захисника інтересів громадськості, критика представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини.

Автор статті лише оцінив інформацію, отриману з різних інформаційний джерел, та зробив висновок відносно цієї інформації:

- ІНФОРМАЦІЯ_18

- ІНФОРМАЦІЯ_19.

- ІНФОРМАЦІЯ_20

- ІНФОРМАЦІЯ_21

- ІНФОРМАЦІЯ_21 ;

Вважають, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація поширена "з явним злим умислом", тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку.

Вказані Позивачем доводи є невірним тлумаченням змісту статті Позивачем. Позивач не доказав, що інформація у статті містить злий умисел. Позивач розтлумачив зміст статті на свій розсуд.

Позивач у позові зазначає, що стаття містить таке твердження: ІНФОРМАЦІЯ_22 . Нібито запис даного виступу свідчить про те, що народний депутат України ОСОБА_7 прямо не стверджував про те, що ОСОБА_1 співпрацює зі спецслужбами країни - агресора, а лише послався на ухвалу слідчого судді. Нібито фактичне твердження автора не є дослівним відтворенням публічного виступу або повідомлення суб`єкта владних повноважень або фізичної особи.

Відсутня будь яка інформація, яка прямо чи опосередковано підтверджує оскарження заяв, виступів, які містять оцінку дій ОСОБА_1 з боку народного депутата України ОСОБА_7 .

ОСОБА_1 згоден з усіма виступами та висловлюваннями ОСОБА_7 відносно нього. Відсутня інформація у відкритих реєстрів щодо судових справ про захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 . Таким чином, можна зробити висновок про повну згоду ОСОБА_1 зі словами та твердженнями ОСОБА_7 відносно нього.

У Відповідача відсутній обов`язок відповідати за слова народного депутата України ОСОБА_7 Відносини та трактування слів ОСОБА_7 відносно ОСОБА_1 має вирішуватись особисто між ними, без участі третіх осіб. У статті наявна лише суб`єктивна думка автора статті відносно виступу ОСОБА_7 Будь - яких претензій від ОСОБА_7 щодо трактування тексту його виступу до Відповідача пред`явлено не було.

У своїй позивній заяві Позивач зазначає, що нібито автор статті стверджує, що народний депутат України ОСОБА_1 є фактичним власником компанії ІНФОРМАЦІЯ_8 . При цьому, нібито автор не надає жодних доказів цьому через їх відсутність, не пояснюючи, до того ж, що означає фактична власність .

Фактична власність є оціночним поняттям, яке відображує лише думку автора стосовно інформації що міститься у офіційний джерелах, зокрема у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Так, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що додається до відзиву до позовної заяви, власниками ТОВ ІНФОРМАЦІЯ_8 є ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 .

Вищезазначені власники юридичної особи є родичами або помічниками народного депутата України ОСОБА_1 . Більш того, колишній помічник та власник ТОВ ІНФОРМАЦІЯ_8 - ОСОБА_23 , що підтверджується документами, які додаються.

Поняття фактична власність є невизначеним українським законодавством, є оціночним поняттям, що підтверджується зазначенням його у лапках.

У статті не зазначено, що ОСОБА_1 отримує грошові кошти за здійснення ТОВ ІНФОРМАЦІЯ_8 господарської діяльності. Більш того, ніхто у статті не звинувачує ОСОБА_1 у порушенні законодавства України у частині суміщення депутатської діяльності з господарською діяльністю. Доводи Позивача є надуманими, не відповідають дійсності. Позивач вузько сприймає авторську думку, та невірно відтворює інформацію через призму свого розуміння зазначеного матеріалу.

Щодо звільнення Відповідачів від обов`язку перевіряти інформацію, отриману з офіційних джерел та звільнення від відповідальності за можливу недостовірність такої інформації.

Відповідно до ст. 42 Закону України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні , редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо: 1) ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників); 2) вони містяться у відповіді на запит на інформацію, поданий відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації", або у відповіді на звернення, подане відповідно до Закону України "Про звернення громадян"; 3) вони є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень суб`єктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб; 4) вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього; 5) в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом; 6) законом передбачено звільнення або непритягнення до відповідальності за такі дії.

Відповідно до пункту 11 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.95 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , на органи масової інформації, їх працівників і автора не може бути покладено обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди за публікацію чи поширення відомостей, які не відповідають дійсності, якщо вони містились в офіційних повідомленнях чи були одержані від інформаційних агентств чи прес-служб державних органів та органів об`єднань громадян або є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим засобом інформації (з посиланням на нього), офіційних виступів посадових осіб державних органів, виступів народних депутатів, або містилися у авторських виступах, які передаються в ефір без попереднього запису.

Відповідно до пункту 22 вищевказаної Постанови, відповідно до частини другої статті 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов`язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. При цьому фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов`язана робити посилання на таке джерело.

Відповідно до частини 2 статті 302 ЦК України, фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов`язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов`язана робити посилання на таке джерело.

Інформація, що міститься в статті газети, була зібрана та поширена на підставі виступу Народного депутату України ОСОБА_7 на засідання Верховної Ради України 06.02.2018 (роздруківка стенограми виступу Народного депутату України ОСОБА_7 з офіційного інтернет сайту Верховної ради України ІНФОРМАЦІЯ_23), а саме:

ІНФОРМАЦІЯ_23.

У статті міститься посилання на джерело інформації - виступ Народного депутату України ОСОБА_7 у Верховній раді України, тобто автором статті вимоги ст. 302 ЦК України були дотримані повністю. Відповідач-1, поширивши вказану інформацію діяв також в межах прав, наданих законодавством.

Відповідно до частини 2 статті 31 Закону України Про інформацію , суб`єкти владних повноважень як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе і не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Це не позбавляє посадових і службових осіб права на захист честі, гідності та ділової репутації в суді.

Відповідно до статті 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Позивач ОСОБА_29 є Народним депутатом України (копія посвідчення Народного депутата України ОСОБА_1 . № НОМЕР_4 міститься у матеріалах справи).

Відповідно до ст. 75 Конституції України, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Відповідно до ст. 76 Конституції України, конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п`ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п`ять років.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про статус народного депутата України , народний депутат України є обраний відповідно до Закону України "Про вибори народних депутатів України" представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України. Народний депутат здійснює свої повноваження на постійній основі.

Відповідно до статті 6 Закону України Про статус народного депутата України Народний депутат бере участь у засіданнях Верховної Ради України; бере участь у роботі депутатських фракцій (груп); бере участь у роботі комітетів, тимчасових спеціальних комісій, тимчасових слідчих комісій, утворених Верховною Радою України; виконує доручення Верховної Ради України та її органів; бере участь у роботі над законопроектами, іншими актами Верховної Ради України; бере участь у парламентських слуханнях тощо; звертається із депутатським запитом або депутатським зверненням тощо.

Відповідно до статті 10 Закону України Про статус народного депутата України , народний депутат має право ухвального голосу щодо всіх питань, що розглядаються на засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано. Кожний народний депутат у Верховній Раді України та її органах, до складу яких його обрано, має один голос. Народний депутат може брати участь у роботі будь-якого органу Верховної Ради України з правом дорадчого голосу, якщо інше не передбачено законом. Народний депутат реалізує на засіданнях Верховної Ради України та в роботі її органів надані йому права відповідно до Конституції України, цього та інших законів України.

Тобто статус Народного депутату України, як суб`єкту владних повноважень у відповідності до частини 2 статті 31 Закону України Про інформацію забороняє Позивачу вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди та звертатися до суду з відповідними вимогами.

Статтею 270 ЦК України встановлені види особистих немайнових прав особи. Так відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦК України, фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі тощо.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Позивачем у тексті позовної заяви розмір моральної шкоди не обґрунтований взагалі:

1) не вказано, які саме фізичні та душевні страждання переніс позивач, та не надано доказів, що підтверджують вказані обставини;

2) не встановлений причинний зв`язок між такими стражданнями та діями Відповідачів;

3) не вказано які здібності позивача було погіршено розповсюдженням інформації позивачем;

4) не вказано реалізації яких можливостей було позбавлено позивача;

5) не вказано в чому полягає моральна шкода.

Відповідно до ч. 1. ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного суду України N 4 від 31.03.95 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Позивачем у позові не надано жодних доказів наявності моральної шкоди. Стосовно посилання позивача на визначення розміру моральної шкоди шляхом врахування обсягу тиражу 20 тис. екземплярів газети, та те, що (цитата з тексту позовної заяви): ...дану, статтю МОГЛИ прочитати щонайменше 20000 осіб без врахування членів їх сімей. Територія розповсюдження газети становить Запорізька область... Саме в цій області розповсюджений виборчий округ позивача, де проживають його виборці просимо суд звернути увагу, що позивач використовує припущення при оцінці вказаних обставин без надання щодних підтверджуючих доказів.

Відповідно до ч. 6. ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до інформації, викладеної на офіційному сайті Верховної Ради України ІНФОРМАЦІЯ_24. Позивач був обраним Народним депутатом України VIII скликання по Виборчому округу № 78.

Відповідно до інформації, викладеної на офіційному інтернет-сайті Центральної виборчої комісії до одномандатного виборчого округу № 78 входять: місто Бердянськ з населеними пунктами Бердянської міської ради, Бердянський, Більмацький, Розівський, Чернігівський райони Запорізької області.

ІНФОРМАЦІЯ_25

Позивачем не було надано доказів розповсюдження НОМЕР_5 газети Суббота плюс від ІНФОРМАЦІЯ_26 20 тисяч екземплярів та не надано доказів розповсюдження газети саме на території виборчого округу позивача. Всі доводи позивача по обґрунтуванню розмірів моральної шкоди, всупереч вимог статті 81 ЦПК України, ґрунтуються виключно на припущеннях, доказами не підтверджується.

Щодо посилання позивача на правову позицію Верховного суду України по справі № 6- 1435цс17 від 27.09.17, то слід звернути увагу, що зазначені правовідносини не є подібними до спірних по цьому позову, адже у рішенні Верховного суду України № 6-1435цс17 йдеться мова про розповсюдження без належного дозволу запису телефонної розмови особи, що порушує право на конфіденційність телефонних розмов та персональних даних.

В той же час фраза щодо презумпції завдання моральної шкоди була взята позивачем з тексту правової позиції без врахування обставин справи та відповідного контексту. Законодавство презумпції завдання моральної шкоди не передбачене.

У ЦПК України в редакції від 15.11.2017 взагалі відсутні нормативні посилання на обов`язковість використання судами всіх інстанцій, правових позицій, висловлених Верховним судом України до створення Верховного суду.

По тексту позовної заяви Позивач вказує, що попри вимогу відповідачі не спростували добровільно оприлюднену недостовірну інформацію .

Вказана інформація не відповідає дійсності, так як ТОВ Субота плюс ніяких запитів, заяв чи звернень від Позивача ОСОБА_1 чи його представників не отримувала. На наданих суду копіях накладних по доставці кореспонденції Експрес Сервіс (ФОП ОСОБА_30 ) вказані данні у графі одержувач - ОСОБА_31 , що не є керівником, чи уповноваженою особою на отримання кореспонденції для ТОВ Субота плюс .

Таким чином, твердження позивача щодо спроби досудового врегулювання спору з Відповідачем не є достовірною.

Відповідно до частини 1 статті 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до частини 6 статті 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Отже, Позивач мав право звернутися до Відповідача з вимогою надати йому право на відповідь та спростування інформацію, яку Позивач вважав недостовірною. Проте Позивач, як вже було вказано вище, офіційно з такими заявами до Відповідачане звертався.

Тобто, звернувшись до суду відразу з позовними вимогами про спростування інформації, Позивач не дотримався визначеного законом порядку досудового врегулювання спору в справах про захист честі, гідності і ділової репутації.

Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Відповідно до Значення критерію достовірності під час вирішення справ із захисту честі, гідності та ділової репутації було проілюстровано рішенням ЄСПЛ у справі Торгейрсон проти Ісландії , в якому Суд вказував: ...Можна використовувати те, що говорять люди. Або навіть чутки. Були б ці чутки настільки схожі та численні, щоб їх не можна було би вважати брехнею (Рішення ЄСПЛ по справі Торгейрсон проти Ісландії від 25.06.1992 року).

У свою чергу ЄСПЛ за результатами розгляду справи Санді Тайме проти Великобританії зазначив, що під час вирішення питання щодо права у ЗМІ на розміщення публікації, що стала предметом спору, потрібно першочергово вирішити, чи мав предмет обговорення важливий суспільний характер. І саме в такому контексті ЄСПЛ встановив, що інформація, котра містилася в статті, дійсно мала суспільний резонанс та інтерес, а тому дії держави щодо обмеження права на свободу вираження думки є необгрунтованими та безпідставними (Рішення ЄСПЛ по справі Санді Тайме Великобританії від 27.12.2008).

У свою чергу, аналізуючи загальні підходи ЄСПЛ до вирішення такої категорії справ, можна спиратися на рішення у справі Дюльдін і Кіслов проти Росії , де судом було зазначено наступне: 1. Представники державної влади не мають підстав для подання позовів про захист честі, гідності та ділової репутації до ЗМІ з вимогою компенсувати моральні страждання за збитки, нанесені їх діловій репутації, якщо публікація має суспільний інтерес та резонанс і вкладається в межі критики дій позивача, що перебуває в статусі державного службовця, оскільки така можливість є невід`ємною частиною політичних дебатів у демократичному суспільстві... Суд вважає недопустимим вимагати від журналістів та ЗМІ доведення достовірності такої інформації, оскільки така інформація повинна трактуватись у суспільстві саме як думки, оціночні судження та критика. (Рішення ЄСПЛ по справі Дюльдін і Кіслов проти Росії від 31.07.2007 року).

Відповідно до пункту 21 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.95 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Таким чином, висвітлюючи ситуацію, навколо Позивача, що є публічною особою - Народним депутатом України, автор статті дійсно піддавала його дії гострій та сильній критиці, проте спираючись на офіційні джерела - висловлювання іншого Народного депутата України ОСОБА_32 , не використовуючи при цьому лайливої, брутальної, принизливої чи непристойної форми.

При цьому, автор статті ОСОБА_3 використовувала оціночні судження та власні думки, що ґрунтувалися на виступах інших народних депутатів, інформації у мережі Інтернет та публікацій у пресі.

Питання, які піднімалися у спірній статті викликають великий суспільний резонанс та становлять загальнодержавний інтерес.

Відповідно до частини 2 статті 47-1 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Суд, вивчивши позовні вимоги позивача, заслухавши думку учасників процесу перевіривши інші докази, наявні в матеріалах справи, приходить до наступного.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз`яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 р. у газеті Субота плюс (свідоцтво 33 № 1262-537-ПР від 12.10.2017 р.) у випуску НОМЕР_1 було опубліковано статтю ІНФОРМАЦІЯ_4 . Автором статті значиться ОСОБА_5 . Факт публікації підтверджується відповідним випуском газети, наданим до позову, та не заперечується відповідачем ТОВ Субота плюс .

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до вимог ст.. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Із змісту вказаної норми права вбачається, що відомості про факти, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, повинні бути одержані із зазначених у законі джерел і передбаченими у законі способами.

Представником позивача надано суду ВИСНОВОК № 94/18 СЕМАНТИКО-ТЕКСТУАЛЬНОЇ (ЛІНГВІСТИЧНОЇ) ЕКСПЕРТИЗИ складений 04 вересня 2018 року ТОВ Експертно-правова консалтингова компанія Юрекс за заявою адвоката Пенькова О.Ю.

Відповідно до ч.-ч.1-5 статті 106, ЦПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

У поданому до суду висновку від 04.09.18 р. зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, а також те, що експерт ОСОБА_33 ознайомлений зі змістом ст. 383 КК України про завідомо неправдивий висновок.

В процесі дослідження технічних копії 1, 6, 7 сторінок НОМЕР_6 від ІНФОРМАЦІЯ_3 р. газети Субота плюс та витягу зі стенограми засідання Комітету з питань Регламенту та організаційної роботи Верховної Ради України від 07.06.2018 р., експерт ОСОБА_35. дійшов наступних висновків:

1. Висловлювання, наявні у тексті статті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_10 , опублікованої ІНФОРМАЦІЯ_3 р. газетою Субота плюс (свідоцтво ЗЗ № 1262-537-ПР від 12.10.2017 р.) у випуску НОМЕР_1 та наведені у п. 1 дослідницької частини Висновку, викладено у формі фактичних тверджень.

2. У тексті статті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_10 , опублікованої ІНФОРМАЦІЯ_3 р. газетою Субота плюс (свідоцтво ЗЗ № 1262-537-ПР від 12.10.2017 р.) у випуску НОМЕР_1 наявні висловлювання, які є переказом, тобто не є дослівним відтворенням виступу народного депутата ОСОБА_7 на засіданні Комітету з питань Регламенту та організаційної роботи Верховної Ради України від 07.06.2018 р. (за стенограмою).

3. Значення слова нардеп-сепаратист є таким: народний депутат України, який водночас є прихильником сепаратизму.

4. Об`єктивний зміст фрагментів тексту статті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_10 , опублікованої ІНФОРМАЦІЯ_3 р. газетою Субота плюс (свідоцтво ЗЗ № 1262-537-ПР від 12.10.2017 р.) у випуску НОМЕР_1 є таким:

- ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

Об`єктивний зміст цього висловлювання з урахуванням того, що вся вжита у тексті лексика є загальновживаною (тобто повинна бути зрозумілою для будь-якої особи-респондента - читача газети Суббота Плюс ), полягає у твердженні, що моторне масло, поставлене до армії ОСОБА_34 (мається на увазі фірма, фактичним володільцем якої є ОСОБА_29), було низькоякісним, через що 20 танків вийшли з ладу.

- ІНФОРМАЦІЯ_27 ;

Об`єктивний зміст цього висловлювання з урахуванням того, що вся вжита у тексті лексика є загальновживаною (тобто повинна бути зрозумілою для будь-якої особи-респондента - читача газети Суббота Плюс ), фактично є аналогічним з попереднім фрагментом.

- компания ІНФОРМАЦІЯ_8 , фактическим владельцем которого является народный депутат Украины ОСОБА_1, выиграла тендер на поставку для нужд Вооруженных сил Украины моторного масла. ;

Об`єктивний зміст цього висловлювання з урахуванням того, що вся вжита у тексті лексика є загальновживаною (тобто повинна бути зрозумілою для будь-якої особи-респондента - читача газети Суббота Плюс ), полягає у твердженні, що компанія ІНФОРМАЦІЯ_8 , фактичним володільцем якої є ОСОБА_29 виграла тендер на постачання моторного масла для потреб Збройних Сил України.

- на самом деле вся прибыль от ее хозяйственной деятельности оседает в карманах и на банковских счетах того же ОСОБА_11 .

Об`єктивний зміст цього висловлювання з урахуванням того, що вся вжита у тексті лексика є загальновживаною (тобто повинна бути зрозумілою для будь-якої особи-респондента - читача газети Суббота Плюс ), полягає у твердженні, що всі прибутки від господарської діяльності компанії ІНФОРМАЦІЯ_8 отримує ОСОБА_29.

Представником відповідача ТОВ Суббота Плюс надано суду заперечення на відповідь в яких відповідачем зазначається, що у суду відсутні підстави для розгляду наданої експертизи як документу, який підтверджує правову позицію Позивача.

Так, відповідно до додатку до зазначеного документа, а саме копії Свідоцтва НОМЕР_7 виданого 29 березня 2016 року, зазначене свідоцтво дійсне за наявності посвідченняспівробітника Київського НДІСЕ. У додатку до висновку відсутнє посвідчення співробітника Київського НДІСЕ.

Відповідно до даних Реєстру атестованих судових експертів, ОСОБА_33 не є атестованим судовим експертом, що підтверджується копією Картки атестованого судового експерта з Реєстру атестованих судових експертів (додаток до заперечення). Свідоцтво № НОМЕР_8 видане 29 березня 2018 року яким ОСОБА_33 присвоєно (підтверджено) кваліфікацію судового експерта з правом проведення почеркознавчих та писемного мовлення експертиз за спеціальністю 1.2. Авторознавче та лінгвістичне дослідження писемного мовлення яке нібито дійсне до 29.03.2021 року анульовано рішенням ЕКК КНДІСЕ від 31.10.2016 №9 та не є дійсним 01.11.2016.

Крім того, ТОВ Експертно - правова консалтингова компанія ЮРЕКС (ЄРДПОУ 39014597) не є суб`єктом у сфері експертної діяльності. Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (додаток до заперечення), зазначена юридична особа здійснює наступні види економічної діяльності: 68.31 Агентства нерухомості (основний); Код КВЕД 69.10 Діяльність у сфері права; Код КВЕД 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування.

На вказане суд зауважує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 ЦПК України експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з`ясування відповідних обставин справи.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України Про судову експертизу судово-експертну діяльність у кримінальному провадженні здійснюють державні спеціалізовані установи, а в інших випадках - також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

З наведеного слід, проведення лінгвістичної експертизи писемного мовлення в цивільному процесі не обов`язково здійснюється державними спеціалізованими установами.

Згідно зі ст. 9 Закону України Про судову експертизу атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України.

Особа або орган, які призначають або замовляють судову експертизу можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, або іншим фахівцям з відповідних галузей знань, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 2 ст. 102 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта).

Тобто, ключовою ознакою повноважень експерта є його внесення до Реєстру атестованих судових експертів.

ОСОБА_33 внесено до Реєстру атестованих судових експертів, як фахівця державної спеціалізованої установи Київського НДІСЕ, про що міститься запис за електронною адресоюhttp://rase.minjust.gov.ua/.

Відповідно до п.п. 4, 6 розділу VI Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2015 року № 301/5свідоцтво дає право працівнику НДІСЕ на проведення судових експертиз та експертних досліджень за дорученням керівництва цієї установи. Використання працівниками НДУСЕ Свідоцтва для проведення судових експертиз чи експертних досліджень на інших підприємствах, в установах та організаціях або особисто поза межами установи забороняється, крім випадків відрядження фахівця для участі у судовому засіданні чи слідчих діях або у складі комісії.

Свідоцтво, видане працівнику НДІСЕ, дійсне за наявності посвідчення співробітника відповідної НДІСЕ.

У разі звільнення працівника НДІСЕ у Свідоцтві робиться відмітка про його анулювання і до структурного підрозділу Міністерства юстиції України, на який покладено експертне забезпечення правосуддя, направляється подання про внесення відповідної інформації до державного Реєстру атестованих судових експертів.

Таким чином, причиною анулювання свідоцтва є припинення трудових відносин, а не втрата кваліфікації експертом.

ОСОБА_33 працює в галузі лінгвістичної експертизи писемного мовлення з 2000 року, має перший кваліфікаційний клас судового експерта. Останній раз її кваліфікація була підтверджена у 2016 році і продовжена до 2021 року (свідоцтво № 26-11).

Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, оприлюдненою в ухвалі від 07.11.2012 р. у справі № К/9991/54050/12, скасування та визнання недійсним свідоцтва експерта не позбавляє останнього кваліфікації.

Таким чином, анулювання свідоцтва № 26-11 через звільнення з КНДІСЕ не дає підстав вважати недійсним рішення експертно-кваліфікаційної комісії Київського НДІСЕ № 2 (6) від 29.03.2016 р.щодо підтвердження кваліфікації ОСОБА_33 у галузі проведення експертиз за спеціальністю Авторознавчі та лінгвістичні дослідження писемного мовлення .

Інформація з Реєстру атестованих судових експертів Міністерства юстиції України підтверджує ту обставину, що саме рішення комісії КНДІСЕ № 2 (6) від 29.03.2016 про продовження кваліфікації дійсне до 29.03.2021 року, а отже відсутні перешкоди в проведенні ОСОБА_33 експертиз за своєю спеціальністю.

Стосовно твердження представника відповідача щодо відсутності повноважень у ТОВ Експертно правова консалтингова компанія ЮРЕКС (ЄДРПОУ 39014597) здійснювати експертну діяльність, суд дійшов наступних висновків.

Національний класифікатор України Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010 не містить окремого виду економічної діяльності для здійснення експертної діяльності.

Відповідно до наказу Державного комітету статистики України № 396 від 23.12.2011 р. Про затвердження Методологічних основ та пояснень до позицій Класифікації видів економічної діяльності діяльність державних та приватних нотаріусів, судових виконавців, третейських суддів, експертів і арбітрів включено до класу 69.10 Діяльність у сфері права , що підтверджує можливість ТОВ Експертно правова консалтингова компанія ЮРЕКС (ЄДРПОУ 39014597) здійснювати експертну діяльність.

Статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Судом не встановлено будь-яких обставин, які б спростовували, або ставили під сумнів правильність проведення семантико - текстуальної експертизи № 94/18 від 04 вересня 2018 року, або компетентність експерта.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України,суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 30 Закону України Про інформацію ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Згідно п. 19 Постанови, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Верховний Суд України наголосив на тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції.

Відповідно до п. З ст. 42 Закону України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, лише в тому разі, якщо вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об`єднань громадян.

Оцінюючи зібрані у справі докази як в цілому, так і кожний доказ окремо суд погоджується з висновком експерта про те, що висловлення допущені в статті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_10 , є фактичними твердженнями, містять факти, а не оціночні судження, дослівне відтворення публічного виступу або повідомлення народного депутата України ОСОБА_7 , гостру критику тощо.

Статтею 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

У п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи № 1 від 27.02.2009 р. зазначено: відповідно до статей 94, 277 ЦК фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Якщо позов пред`явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації (п. 9 Постанови). У разі, коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації.

Згідно зі ст. 37 Закону України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність.

Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов`язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власного ініціативою.

Відповідно до п. 15 Постанови недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Згідно з положеннями статті 277 ЦК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.

Відповідачем ТОВ Суббота Плюс не доведено належними та допустимими доказами, що поширена інформація стосовно Народного депутата ОСОБА_1 є достовірною, що стало обґрунтованою підставою для звернення ОСОБА_1 до суду за захистом своїх прав, а тому у відповідності до вимог ст. 277 ЦК України вказана негативна, недостовірна інформація підлягає спростуванню.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи № 1 від 27.02.2009 р., способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

При визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою і не повинен призводити до припинення діяльності засобів масової інформації чи іншого обмеження свободи їх діяльності.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, тому вимога про відшкодування моральної шкоди може бути заявлена самостійно, якщо, наприклад, редакція засобу масової інформації добровільно опублікувала спростування, яке задовольняє позивача. Ця обставина повинна враховуватися судом при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч. 1 ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідачів моральної шкоди, суд враховує практику ЄСПЛ (рішення від 27.07.2004 р. у справі Ромашов проти України ), а також правову позиція Верховного Суду України ( постанова від 27.09.2017р. у справі № 6-1435цс17).

Суд виходить з того, що є встановленим та доведеним відповідними доказами факт порушення особистих немайнових прав позивача, а також приймає до уваги презумпцію завдання моральної шкоди, обов`язок спростування якої покладається на відповідачів, які, зокрема, добровільно не спростували оприлюднену негативну недостовірну інформацію.

Визначаючи суму моральної шкоди в розмірі 40000 тис. грн, суд вважає, що така сума стягнення відповідає вимогам розумності та справедливості.

На підставі викладеного, керуючись ст. 32 Конституції України, ст. ст. 23, 277, 278, 1167, 1190 Цивільного кодексу України, ст. ст. 37, 42 Закону України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні , Постановою Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 р. Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи , ст. ст. 13, 81, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Засновника друкованого засобу масової інформації Товариство з обмеженої відповідальністю Субота плюс , ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати недостовірною та зобов*язати Товариство з обмеженою відповідальністю Субота плюс спростувати інформацію, яка міститься у статті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_10 , опублікованої ІНФОРМАЦІЯ_3 р. газетою Субота плюс (свідоцтво 33 № 1262-537-ПР від 12.10.2017 р.) у випуску НОМЕР_1.

Зобов*язати Товариство з обмеженою відповідальністю Субота плюс спростувати недостовірну інформацію:

-твердження ІНФОРМАЦІЯ_10 ;

-твердження ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

-твердження про те, що ІНФОРМАЦІЯ_12 ;

-твердження про те, що народний депутат України ОСОБА_1, є фактичним власником компанії ІНФОРМАЦІЯ_8 ;

-твердження про те, що насправді весь прибуток від господарської діяльності ТОВ Регіон-Оіл осідає в кишенях і на банківських рахунках ОСОБА_15 ;

-твердження ІНФОРМАЦІЯ_13 ;

-твердження про те, що народний депутат України ОСОБА_1 є сепаратистом.

Зобов*язати Товариство з обмеженою відповідальністю Субота плюс спростувати недостовірну інформацію шляхом опублікування тексту цього рішення на сторінках НОМЕР_3.

Опублікування здійснити протягом одного місяця з дня набрання законної сили рішенням суду в обсягах та шрифтами, що відповідають обсягам та шрифтам статті, яка містить недостовірну інформацію.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю Субота плюс (ЄДРПОУ: 41546056) та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 40 000 (сорок тисяч) гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Субота плюс (ЄДРПОУ: 41546056) та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір по 1409 грн. 60 копійок з кожного.

В решті позовних вимог відмовити у зв`язку з необґрунтованістю.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі в тридцяти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Жовтневий районний суд м. Запоріжжя.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: М.В. Антоненко