Ухвала

від 20.08.2019 по справі 922/1391/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

УХВАЛА

20 серпня 2019 року Справа № 922/1391/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Хачатрян В.С., суддя Радіонова О.О.

при секретарі Мальченко О.О.

за участю представників сторін:

1-го відповідача - адвокат Цимбалістий В.А.

представники інших учасників справи - не з`явились

розглянувши матеріали заяви Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (вх.№2155Х/1-43) про перегляд постанови Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 у справі №922/1391/18 за виключними обставинами (колегія суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.) за апеляційною скаргою Національного антикорупційного бюро України на рішення господарського суду Харківської області від 27.07.2018 (суддя Н.М. Кухар, повний текст складено 06.08.2018) у справі №922/1391/18

за позовом Національного антикорупційного бюро України, м.Київ

до 1. Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» , м. Родинське м. Покровськ Донецької області,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний Дім-ресурс» , м. Харків,

про визнання угоди недійсною, -

ВСТАНОВИЛА:

Національне антикорупційне бюро України 25.05.2018 звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська", м.Родинське м.Покровськ Донецької області, та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім-ресурс", м.Харків, про визнання недійсним Договору поставки вугілля від 18.08.2015 № 18/08-1, укладеного між відповідачами. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що спірний договір був укладений з порушенням вимог наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції", оскільки це призвело до продажу вугілля за вартістю нижче ринкової та спричинило недоотримання коштів державним вугледобувним підприємством. Як на підставу визнання недійсним вищевказаного договору, позивач посилається на ст.ст. 203, 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України, а саме невідповідність правочину інтересам держави і суспільства та його моральним засадам.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.07.2018 року у справі №922/1391/18 (суддя Кухар Н.М., повний текст рішення складено 06.08.2018 року) в задоволені позову відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 апеляційну скаргу задоволено. Рішення господарського суду Харківської області від 27.07.2018 в справі № 922/1391/18 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним договір поставки вугілля від 18.08.2015 року №18/08-1, укладений між державним підприємством «Вугільна компанія «Краснолиманська» та товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім-Ресурс» . Стягнуто з державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь Національного антикорупційного бюро України 881,00 грн. судового збору за подання позовної заяви та 1321,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім-Ресурс» на користь Національного антикорупційного бюро України 881,00 грн. судового збору за подання позовної заяви та 1321,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Доручено господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська» звернулося до Східного апеляційного господарського суду з заявою (вх.№6443Х/1-43 від 10.07.2019) про перегляд постанови Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 у справі №922/1391/18 у зв`язку з виключними обставинами, в якій просить скасувати постанову, а позов Національного антикорупційного бюро України про визнання недійсним договору поставки вугілля від 18.08.2015 року №18/08-1, укладеного між відповідачами - залишити без розгляду.

Заява обґрунтована, зокрема тим, що рішенням Конституційного Суду України у справі №3-234/2018(3058/18) від 05.06.2019 за конституційною скаргою акціонерного товариства „Запорізький завод феросплавів" щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення пункту 13 частини першої статті 17 Закону України „Про Національне антикорупційне бюро України" від 05.06.2019 № 4-р(ІІ)/2019 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 13 частини першої статті 17 Закону України „Про Національне антикорупційне бюро України" від 14 жовтня 2014 року № 1698-УІІ (далі - п.13 ч.1 ст.17 Закону України "Про НАБУ"), відповідно до якого Національному антикорупційному бюро України надається право „за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України". Мотиваційним обґрунтуванням такого рішення Конституційного Суду стала невідповідність згаданого нормативного акту вимогам положень ст.6, ст.8, ст.19, ст.131-1 Конституції України. Таким чином, з огляду на те, що Рішення Конституційного Суду України у відповідності до ст.151-2 Конституції України є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені, не піддається сумніву факт встановлення неконституційності п.13 ч.1 ст.17 Закону України "Про НАБУ".

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2019 відкрито провадження за заявою ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» про перегляд постанови Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 у справі №922/1391/18 за виключними обставинами. Встановлено строк позивачу, другому відповідачу для подання відзивів. Призначено заяву до розгляду на 20.08.2019.

В судове засідання 20.08.2019 представники всіх учасників справи, окрім представника 1-го відповідача, не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, про що свідчить відмітка на зворотній стороні ухвали про відкриття провадження у справі.

Щодо повідомлення ТОВ «Торгівельний Дім-ресурс» колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що зазначена ухвала Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2019, яка була направлена на адресу: АДРЕСА_1 . Mолочна, 38, м. АДРЕСА_2 61001, що вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як місцезнаходження в юридичної особи, не була вручена адресату, про що зазначено на сайті ПАТ Укрпошта із позначкою "інші причини".

До повноважень господарських судів не віднесено з`ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній", за закінченням встановленого строку зберігання , інші причини і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи вважаються належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

З урахуванням викладеного та як вбачається з матеріалів справи, судом апеляційної інстанції було вжито необхідних заходів щодо належного повідомлення ТОВ «Торгівельний Дім-ресурс» про призначення справи до розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 07.06.2018 у справі № 910/17797/17.

Крім того, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження; в силу чого процесуальна бездіяльність ТОВ «Торгівельний Дім-ресурс» не повинна ставити під сумнів здійснення судочинства судом апеляційної інстанції відповідно до вимог процесуального закону.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Розумність строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі G. B. проти Франції ), тощо. Отже, поняття розумний строк є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Так, відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи строк розгляду заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, встановлений ч. 1 ст. 325ГПК України, а саме, 30 днів з дня відкриття провадження за нововиявленими або виключними обставинами, а також те, що учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності зазначених представників.

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Розглянувши матеріали справи, заяви про перегляд постанови за виключними обставинами, відзивів та пояснень на неї доводи сторін, колегія суддів апеляційного суду встановила наступне.

Відповідно до ч.1 ст.320 ГПК України рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» , що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з ч. 3 ст.320 ГПК України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами в тому числі є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Отже, можливість правозастосування вказаної норми процесуального права залежать від наявності трьох складових елементів: встановлення неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення; визнаний неконституційним закон, інший правовий акт мав бути застосований при винесенні рішення, яке переглядається за виключними обставинами; рішення суду по справі ще не виконано.

Колегія суддів, проаналізувавши обставини даного спору, зазначає, що матеріали справи свідчать про відсутність підстав перегляду за виключними обставинами.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 05.06.2019 № 4-р ІІ)/2019 визнано таким, що не відповідає Конституції України неконституційним), положення п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону України Про Національне антикорупційне бюро України .

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічні положення закріплено у ст. 91 Закону України Конституційний Суд України .

У абз. 2 п. 4 мотивувальної частини рішення від 24.12.1997 № 8-зп/1997 Конституційним Судом України розтлумачено, що: Частина друга 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність і дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю .

Крім того, Конституційним Судом України у п. 2 резолютивної частини рішення від 05.06.2019 № 4-р (ІІ)/2019 прямо зазначено:

Положення пункту 13 частини першої статті 17 Закону України Про Національне антикорупційне бюро України від 14 жовтня 2014 року № 1698-VІІ, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення .

Отже, п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону України Про Національне антикорупційне бюро України втратив чинність з 05.06.2019. Тому, саме з 05.06.2019 у НАБУ відсутнє право на подання до суду позовів про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Разом з тим, у період до 05.06.2019 п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону України Про Національне антикорупційне бюро України підлягала застосуванню, оскільки був чинним.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 ГПК України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Позов у цій судовій справі Національним бюро було 30.05.2018 на підставі діючого на той момент п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону України Про Національне антикорупційне бюро України , тобто в межах компетенції та у порядку, встановленому чинним законодавством України.

Постанову Східного апеляційного господарського суду у цій судовій справі було ухвалено 10.12.2018, тобто також до моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 05.06.2019 № 4-р (ІІ)/2019.

Правомірність застосування норм законодавства України до їх визнання неконституційними також підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16.10.2018 № 161/3466/16-а, від 19.11.2018 №755/4893/18 (755/18431/15-а), від 16.04.2019 № 318/2132/14-а, від 16.05.2019 №336/5032/15-а (2-а/336/117/2015), ухвалах від 16.05.2019 № Зн/9901/80/18, від 03.06.2019 № 818/1131/17.

Також необхідно звернути увагу на правову оцінку Верховного Суду щодо значення рішення Конституційного Суду України від 05.06.2019 № 4-р (П)/2019 для справи за позовом Національного бюро.

Так Верховний Суд у постанові від 20.06.2019 у справі № 910/4473/17 зазначив: Отже, пункт 13 частини першої статті 17 Закону України Про Національне антикорупційне бюро України від 14.10.2014 № 1698-УП втратив чинність лише з 05.06.2019, а до того мав юридичну силу, при цьому позов у даній справі Національним антикорупційним бюро України подано 21.03.2017 .

Крім того, колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що, як було зазначено вище, можливість застосування ст. 320 ГПК України залежить від наявності трьох складових елементів, в тому числі - якщо рішення суду по справі ще не виконано , і зазначений елемент у даному спорі відсутній.

Як свідчать матеріали справи, предметом спору є визнання недійсним договору.

Рішення про визнання недійсним договору, в свою чергу, не підлягає виконанню в розумінні положень ЗУ Про виконавче провадження , і не може підлягати, оскільки за своєю юридичною суттю є констатацією нездатності правочину до створення правових наслідків, окрім тих, які пов`язані із його недійсністю.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Таким чином, рішення суду про визнання правочину недійсним не може підлягати виконанню.

В той же час, вимога про застосування наслідків недійсності правочину виконується окремо і є самостійним предметом виконання.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Жодна норма законодавства України не передбачає примусового виконання дії щодо реституції за відсутності відповідного рішення суду, прийнято за позовом про застосування наслідків недійсності правочину.

Так, незастосування господарським судом першої інстанції за власною ініціативою двосторонньої реституції не суперечить чинному законодавству, оскільки ч. 5 статті 216 Цивільного кодексу України застосування судом з власної ініціативи наслідків недійсності правочину передбачено як право. а не обов`язок суду, і зазначене право суд реалізовує в залежності від певних обставин справи, з урахуванням встановлених ст. 3 Цивільного кодексу України таких засад цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, захист права, яке порушено внаслідок укладення недійсного правочину, може здійснюватися не шляхом реституції, а шляхом віндикації та кондикції (субсидіарно до реституції або віндикації).

За таких умов колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення про визнання правочину недійним не вимагає якихось дій/бездіяльності, спрямованих на його виконання, а здійснення реституції не є тотожним виконанню рішення про визнання правочину недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, вимоги про застосування реституції сторонами не заявлялись, тому дане судове рішення не підлягає виконанню, в зв`язку з чим перегляд даного судового рішення за виключними обставинами також є неможливим.

За таких обставин, у задоволенні заяви ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» про перегляд постанови Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 у справі №922/1391/18 за виключними обставинами слід відмовити, а зазначену постанову суду апеляційної інстанції у даній справі - залишити без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 325 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст. 240, ст.ст. 320-325 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

УХВАЛИЛА:

У задоволенні заяви Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про перегляд постанови Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 у справі №922/1391/18 за виключними обставинами відмовити.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 у справі №922/1391/18 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено 27.08.20196

Головуючий суддя М.М. Слободін

Суддя В.С. Хачатрян

Суддя О.О. Радіонова