Рішення

від 20.08.2019 по справі 922/1268/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1268/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Пустоваловій І.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради, м. Харків до Приватного підприємства "Донстальбуд", м. Харків про стягнення 4454616,82 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 .

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Харківська міська рада (позивач) звернулася до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Донстальбуд" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 4454616,82 грн. Також, позивач просить суд судові витрати по веденню справи покласти на відповідача.

В обґрунтування позову позивач вказує, що Приватне підприємство "Донстальбуд" з 30.03.2012 та по теперішній час використовує земельну ділянку площею 0,6734 га по АДРЕСА_1 без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав. Відповідач у період з 01.04.2016 по 31.03.2019 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг за рахунок Харківської міської ради, як власника земельної ділянки по АДРЕСА_1 , майно - грошові кошти у розмірі орендної плати у сумі 4454616,82 грн. В якості правових підстав посилається, зокрема, на норми статей 1212-1214 ЦК України.

Ухвалою суду від 02.05.2019 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін, призначено підготовче засідання.

13.06.2019, без виходу до нарадчої кімнати, судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 16.07.2019 о 12:00.

16.07.2019, без виходу до нарадчої кімнати, судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 26.07.2019 о 10:30.

26.07.2019 судом розгляд справи було відкладено на 20.08.2019 о 12:45.

Присутній представник позивача у судовому засіданні 20.08.2019 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив. Про місце, дату та час судових засідань відповідач повідомлявся судом за юридичною адресою, але, судова кореспонденція була повернута поштою на адресу суду.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

При цьому, судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 11.05.2017 № 86734339 право власності на нежитлове приміщення № 1а площею 500,1 кв.м. в нежитловій будівлі літ. А-1 та нежитлове приміщення № 1б площею 500,2 кв.м. в нежитловій будівлі літ. А-1 по АДРЕСА_1 зареєстровані з 30.03.2012 за ПП "Донстальбуд" на підставі договорів купівлі-продажу від 22.03.2012 № 659 та № 662.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 25.03.2019 № 160904106 право власності на нежитлове приміщення № 1а площею 500,1 кв.м. в нежитловій будівлі літ. А-1 та нежитлове приміщення № 1б площею 500,2 кв.м. в нежитловій будівлі літ. А-1 по АДРЕСА_1 зареєстроване з 30.03.2012 за ПП "Донстальбуд" на підставі договорів купівлі-продажу від 22.03.2012 №659 та №662.

Згідно вищезазначеної інформації, листа Відділу у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 17.07.2017 № 19-20-0.23,08-1145/116-17 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 24.07.2017 № 4727/0/225-17 речові права ПП "Донстальбуд" на земельну ділянку по АДРЕСА_1 не зареєстровані.

Згідно позову позивач вказує, що враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав на земельну ділянку та з урахуванням ст.ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України земельна ділянка загальною площею 0,6734 га по АДРЕСА_1 перебуває у власності територіальної громади міста Харкова. Відповідно до інформації ГУ ДФС у Харківській області від 12.07.2017 № 9653/10/20-40-12-14-22 ПП "Донстальбуд" є платником земельного податку за земельну ділянку по АДРЕСА_1 , проте інформація щодо сплати земельного податку у вказаному листі відсутня. Відповідач у період з 01.04.2016 по 31.03.2019 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг за рахунок Харківської міської ради як власника земельної ділянки по АДРЕСА_1 майно - грошові кошти у розмірі орендної плати.

Як вбачається з матеріалів справи, Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 25.09.2018 було здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що ПП "Донстальбуд" використовує земельну ділянку по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. А-1 , право власності на нежитлові приміщення в якій зареєстровані за відповідачем. За результатами обстеження складено акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки від 25.09.2018. Площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 складає 0,6734 га визначена шляхом здійснення топографо-геодезичної зйомки відповідно до меж паркану.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом даного спору є сума, нарахована позивачем, як доходи, отримані або які можна було б отримати від безпідставно набутого майна, в порядку статей 1212 - 1214 ЦК України.

При розгляді даного спору, суд зазначає, що, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Тобто, визначальною підставою для застосування положень статей 1212, 1214 ЦК України є той факт, що майно набуте особою без достатньої правової підстави повинно в обов`язковому порядку вибути з його володіння.

Водночас, предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога позивача про стягнення з відповідача як власника об`єкта нерухомого майна у спірний період безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212-1214 ЦК за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій розміщене нерухоме майно, за період з 01.04.2016 по 31.03.2019.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, суд зазначає, що для вирішення даного спору встановленню підлягають обставини, зокрема чи є земельна ділянка, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти об`єктом цивільних прав та обґрунтованість порядку та підстав здійснення нарахування орендної плати за користування такою.

Згідно зі статтею 206 ЗК використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У частині 1 статті 93 ЗК встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

В силу статті 125 ЗК право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Згідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про оренду землі» об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

За змістом частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 ЗК формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 ГПК, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, а також визнається позивачем за період за який позивачем нараховується орендна плата, земельна ділянка площею 0,6734 га по АДРЕСА_1 не була сформована як об`єкт цивільного права, оскільки така не мала ні визначених меж, ні кадастрового номера, інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру.

Доводи позивача щодо визначення меж земельної ділянки на підставі акту обстеження від 25.09.2018, суд оцінює критично, оскільки відповідно до п. 2.1. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 за № 391/17686, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Водночас, ні вказаною інструкцією, а ні ЗК України, не передбачено визначення площі земельної ділянок згідно акту обстеження, який в якості доказу додано позивачем, у зв`язку з чим, суд вважає, що акт обстеження від 25.09.2018 не є належним та допустимим доказом, який підтверджує розмір площі земельної ділянки, яку використовує відповідач, та її формування як об`єкт права і участь у цивільному обороті, що було б необхідним для укладення договору оренди, що ставить під сумнів обґрунтованість розрахунків безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати.

Водночас, згідно ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди .

Таким чином, суд зазначає, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 14 Податкового кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 20 і частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Водночас, як вбачається з розрахунків безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати, який здійснено Департаментом територіального контролю Харківської міської ради, виходячи з площі земельної ділянки 0,6734 га, визначеної згідно акту обстеження від 25.09.2018, такі здійснені виходячи з базової вартості 1 кв. м. земель міста Харкова, з урахуванням зазначених коефіцієнтів та коефіцієнтів функціонального призначення, помножена на площу земельної ділянки визначеної згідно акту обстеження земельної ділянки від 25.09.2018.

Оцінюючи вказані докази, суд зазначає, що, відповідно до статті 13 Закону України "Про оцінку земель", для визначення, зокрема, розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності проводиться нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Згідно із статтею 20 Закону України "Про оцінку земель", дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Так, згідно пункту 1.1. Порядку впровадження нормативно грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013, цей Порядок регламентує процедуру надання підприємствам, установам та організаціям міста, фізичним особам інформації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок для обчислення земельного податку, орендної плати за земельні ділянки комунальної власності та здійснення цивільних цивільно-правових угод із земельними ділянками та оплати за договором суперфіцію.

Відповідно до пункту 2.2. Порядку, управління Держземагентства у м. Харкові надає інформацію про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки у формі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки згідно з чинним законодавством. Згідно з Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 25.11.2016 №489, за результатами нормативної грошової оцінки земель укладається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою зацікавленої особи як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, Витягу з нормативно-грошової оцінки позивачем в порушення ст. 74 ГПК України не надано, оскільки з 01.04.2016 по 31.03.2019 земельна ділянка площею 0,6734 га по АДРЕСА_1 не була сформована як об`єкт права оренди, а тому приймаючи до уваги неможливість визначення площі земельної ділянки, з огляду на відсутність доказів щодо нормативно грошової оцінки необхідної для визначення розміру заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність розрахунків позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17, у Постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.10.2018 у справі №804/2111/14 та від 31.07.2018 у справі №804/7823/14, а також у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.07.2019 у справі № 922/1046/18.

Щодо посилань позивача на судову практику у аналогічній справі, зокрема на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, суд зазначає, що земельна ділянка, орендну плату за користування якою просив стягнути позивач у даній справі, в період нарахування була сформована в натурі, відомості про дану земельну ділянки були внесені до Державного земельного кадастру, а розрахунки здійснювались виходячи з Витягу нормативно-грошової оцінки, у зв`язку з чим зазначена судова практика стосується інших правових відносин і не може застосовуватись до випадків де земельна ділянка не сформована, як об`єкт права.

Виходячи з вищенаведеного, з огляду, що позивачем в установленому ГПК України порядку не надано допустимих та належних доказів, які б підтверджували обставини на які останній посилається в якості підстав позову, суд вважає, що у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору, покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Позивач: Харківська міська рада (м-н Конституції, 7, м. Харків, 61003, ідентифікаційний код 04059243).

Відповідач: Приватне підприємство "Донстальбуд" (вул. Самсонівська (колишня Крупська), 38, м. Харків, 61038, ідентифікаційний код 31036571).

Повне рішення складено "27" серпня 2019 р.

Суддя А.М. Буракова