Рішення

від 28.08.2019 по справі 826/9937/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

28 серпня 2019 року №826/9937/18

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КАМЕТ ОХОРОНА" доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення №0017661404 від 06.04.2018р. , В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КАМЕТ ОХОРОНА" (03062, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 65, код ЄДРПОУ 38272206) до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 06.04.2018 № 0017661404, форма "Р", у зв`язку з чим збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 90 304,00 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями 72 267,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 18 067,00 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтується на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягає скасуванню. На думку позивача, твердження податкового органу щодо не підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом є безпідставними, оскільки у нього наявне документальне підтвердження фактичного здійснення спірних операцій, всі первинні документи, які супроводжували господарські операції відповідають вимогам закону та мають усі необхідні реквізити, а тому позивачем правомірно сформовано податковий кредит за наслідками здійснення таких господарських відносин.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.07.2018 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

У встановлений судом строк від Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши, що при проведенні перевірки позивача податковий орган діяв у межах та у спосіб встановлений чинним законодавством України, висновки перевірки зафіксовані належним чином, а отже і винесене податкове повідомлення-рішення є законним. Також, відповідач наголосив, що в матеріалах справи наявний протокол допиту від 16 вересня 2016 року, у якому ОСОБА_1 вказує про непричетність до фінансово-господарської діяльності ПП Омікрон , а також згідно інформаційних баз даних Головного управління ДФС у м. Києві встановлено, що по ПП Омікрон заведено до картки суб`єктів фіктивного підприємництва від 16 вересня 2016 року, в результаті порушення кримінальної справ за фактом скоєння злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України. Окрім зазначеного, податковий орган наголошував на неможливості встановити ділову мету укладення договорів між позивачем та контрагентом.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якому зазначено що ГУ ДФС у м. Києві не було надано доказів наявності вироку суду відносно позивача та його контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з контрагентом у судовому порядку не визнано недійсними. Також наголошено, що протоколи допиту свідків або їх пояснення не є допустимими або беззаперечними доказами, які є безумовною та достатньою підставо для висновків про відсутність фактичного виконання договорів.

Розглянувши подані сторонам документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, посадовими особами ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "КАМЕТ ОХОРОНА" (03062, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 65, код ЄДРПОУ 38272206) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ПП Омікрон (код 30471869) за період лютий-серпень 2015 року, жовтень 2015 року - серпень 2016 року , за результатами якої складено акт перевірки від 20.03.2018 року №265/26-15-14-04-05/38272206.

Згідно висновків Акту, перевіркою встановлено порушення суб`єктом перевірки : п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занизив податок на додану вартість за період лютий 2015 року - серпень 2015 року, жовтень 2045 року - серпень 2016 року на загальну суму 72267 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 06.04.2018 № 0017661404форми Р , яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 90334,00 грн.. в тому числі за основним платежем - 72267 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 18067 грн.

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд входить з наступного.

Відповідно до положень пп. 14.1.36 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Приписами підпункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до підпункту 14.1.156 статті Податкового кодексу України, податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Порядок формування податкового кредиту передбачений статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, у тому числі, придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

Між тим, як передбачено у пункті 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України).

При цьому, пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абзацом 5 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частини першої статті 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: - фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; - документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; - придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; - наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; - наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); - наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судом встановлено, що у періоді, що перевірявся позивач мав господарські взаємовідносин з ПП Омікрон (код ЄДРПОУ 30471869).

Так, між упродовж лютого 2015 року - серпня 2016 року між позивачем (замовник) та ПП Омікрон (виконавець) було укладено ряд типових договрів про надання послуг щодо пошуків об`єктів охорони, зокрема: №02/02/15, №03/03/15, 05/04/15,06/05/15,07/06/15,08/07/15,09/08/15,10/10/15,11/11/15,12/12/15,01/01/16,02/02/16,03/03/16,04/04/16,05/05/16,06/06/16, 07/07/16, 03/08/16, згідно умов яких виконавець зобов`язується надати позивачу інформацію про потенційних замовників послуг з охорони та потенційні об`єкти охорони. Документ, що підтверджує передачу замовнику інформації є лист.

На виконання умов вказаного договору сторонами складені та підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 13.02.2015 року №2, від 13.03.2015 року №3, від 15.04.2015 року №4, від 29.05.2015 року №9, від 30.11.2015 року №10, від 30.12.2015 року №11, від 22.01.2016 року №1, від 29.02.2016 року №2, від 31.03.2016 року №3, від 29.04.2016 року №4, від 31.05.2016 року №5, від 30.06.2016 року №6, від 29.07.2016 року №7, від 31.08.2016 року №8.

Зі змісту актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) вбачається, що ПП Омікрон надавало позивачу послуги з пошуку об`єктів охорони.

Також в підтвердження надання послуг ПП Омікрон виписані податкові накладні від 11.02.2015 року №40, від13.03.2015 року №35, від 15.04.2015 року №38, від 29.05.2015 року №116, від 18.06.2015 року №75, від 29.07.2015 року №173, від 26.08.2015 року №155, від 30.10.2015 року №224, від 30.11.2015 року №287, від 30.12.2015 року №170, від 22.01.2016 року №103, від 19.02.2016 року №158, від 18.03.2016 року №91, від 29.04.2016 року №125, від 18.05.2016 року №95, від 21.06.2016 року №135, від 18.07.2016 року №119, від 19.08.2016 року №144 на загальну суму 433 600,00 грн.

Окрім зазначеного, на підтвердження виконання робіт позивачем надано платіжні доручення, картки розрахунків.

Разом з тим, висновок податкового органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту за рахунок вище вказаних господарських операцій ґрунтується на підставі оцінки фінансово-господарської діяльності контрагента позивача.

В обґрунтування нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом відповідач посилається, зокрема, на відсутність у контрагента трудових ресурсів, виробничих потужностей, орендованих чи власних приміщень, а також не встановлено залучення підприємством стороннього трудового ресурсу та основних засобів.

Також, на думку податкового органу, операції ПП Омікрон неможливо підтвердити, оскільки директором, головним бухгалтером та засновником підприємства надано пояснення про непричетність ведення фінансово-господарської діяльності підприємства, що свідчить про нереальність господарських операцій в межах кримінального провадження №32016100100000027, відкритого від 29.02.2015 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Суд вказує, що про фактичне виконання вищезазначених договорів свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні" і п.2.4. ст.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Податкові накладні, складені на виконання операцій позивачем з вказаними контрагентами, не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу п.201.1, 201.4, 201.6 ст.201 Податкового кодексу України спричиняють втрату податковими накладними юридичної сили і доказовості.

Суд зазначає, що статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Також суд звертає увагу на те, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов`язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Суд вваж є за необхідним вказати, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Угоди між позивачем та контрагентами за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд також вважає за необхідним зазначити, що на час укладення вищевказаних договорів контрагенти позивача були зареєстрованими як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, мали індивідуальні податкові номери, що підтверджується Свідоцтвами про реєстрацію платника податку на додану вартість, отже, вони мали право видавати позивачу вищезазначені належним чином оформлені податкові накладні, котрі є підставою для формування позивачем податкового кредиту.

Щодо посилання відповідача на наявність відносно контрагентів позивача даних, що вони є учасником проваджень за фактом скоєння злочину, передбаченого статтею 205, 209, 212 Кримінального кодексу України то зазначене посилання суд вважає безпідставним, оскілки наявність кримінального провадження не вказує на недійсність господарських операцій позивача з вище зазначеними контрагентами.

Крім цього, наявність або відсутність окремих документів, або наявність помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Разом з тим, слід відзначити, що нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись відсутністю необхідних трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, виробничих потужностей тощо, адже конрагентів позивача не позбавлено права залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.

В свою чергу, визначальним критерієм для підтвердження права платника на податковий кредит є встановлення факту руху активів або зміни зобов`язань платника, наявність ділової мети, а також відсутність факту узгодженості дій платника з недобросовісним контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод, або його обізнаності з такими діями контрагента. При цьому оцінюючи дії платника податків необхідно виходити з принципів "індивідуальної відповідальності" платника, а також "належної обачності", встановлені рішеннями Європейського суду з прав людини у справі "Булвес АТ проти Болгарії" від 22.01.2009, а також у справі "Інтерсплав проти України" від 09.01.2007.

Зокрема, в рішенні від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України" вказано, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Варто також наголосити, що виходячи з принципу індивідуальності юридичної відповідальності, визначеного ч.2 ст.61 Конституції України, платник податків не повинен нести відповідальність за несплату податків постачальниками, відсутність у постачальника первинних документів чи недостовірність відомостей контрагентів своїх постачальників.

В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Водночас, суд акцентує увагу на тому, що відповідно положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

Разом з тим, суд зауважує, що посилаючись на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14.11.2016 у справі №761/39520/16-к щодо кримінального провадження №32016100100000027 від 29.02.2015, відкритого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, відповідач жодним чином не довів яким чином це вплинуло на здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом.

ГУ ДФС у м. Києві не було надано доказів наявності вироку суду відносно позивача та його контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з контрагентом у судовому порядку не визнано недійсними.

Також в акті перевірки не наведено добутих у визначений законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Всі ці факти в сукупності вказують на необґрунтованість тверджень контролюючого органу про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (ч.6 ст.78 КАС України).

Таким чином, належними засобами доказування, які підтверджують певні юридичні обставини та юридичні факти, є судові рішення, що набрали законної сили. Проте таких рішень відповідачем до суду надано не було.

Крім того, неотримання з об`єктивних причин суб`єктом господарювання позитивного економічного ефекту від здійсненої на власний ризик господарської операції не може бути фактом не здійснення такої господарської операції.

Водночас пп. 14.1.231 п. 14.1 статті 14 ПК України передбачає, що розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Суд зазначає, що не є обов`язковим, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому. Також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності. Поряд з цим обов`язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Таким чином, витрати визначаються такими, що понесені у рамках господарської діяльності платника, якщо вони спрямовані на отримання платником позитивного економічного ефекту, є необхідними для забезпечення економічної діяльності платника з отримання прибутку.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об`єктивних доводів та не надано належних доказів наявності в діях позивача ознак протиправної діяльності. Тобто, відповідачем не доведено правомірності оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись вимогами статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79,139, 241-246,250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КАМЕТ ОХОРОНА" (03062, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 65, код ЄДРПОУ 38272206) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 06.04.2018 року № 0017661404.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КАМЕТ ОХОРОНА" (03062, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 65, код ЄДРПОУ 38272206) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).

Суддя Н.Г. Вєкуа