Постанова

від 12.08.2019 по справі 910/9757/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2019 р. Справа№ 910/9757/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Пашкіної С.А.

Мартюк А.І.

за участю секретаря судового засідання Короля Д.А.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 12.08.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Київської міської організації ветеранів України

на рішення Господарського суду міста Києва

від 23.11.2018 (повний текст рішення складено 03.12.2018)

у справі №910/9757/18 (суддя - Баранов Д.О.)

за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до Київської міської організації ветеранів України

про виселення

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (далі - КП "Київжитлоспецексплуатація") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської організації ветеранів України (далі - відповідач) про виселення Київської міської організації ветеранів України з приміщення площею 86, 8 кв. м. в будинку № 16 літера А по вул. Липській, у місті Києві.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував про те, що відповідач фактично користується приміщенням площею 86, 8 кв. м. в будинку № 16 літера А по вул. Липській, у місті Києві, яке належить до комунальної власності територіальної громади та знаходиться на балансі позивача, без відповідних розпорядчих документів, що і стало підставою для звернення до суду. Нормативно в обгрунтування позову посилався на приписи ст.ст. 24, 78, 133, 136 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2018 у справі №910/9757/18 позовні вимоги Комунального підприємства КП "Київжитлоспецексплуатація" - задоволено, вирішено виселити Київську міську організацію ветеранів України з нежитлових приміщень загальною площею 86, 80 кв.м в будинку №16 літера А на вул. Липська у місті Києві, присуджено до стягнення з Київської міської організації ветеранів України на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 762, 00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач станом на момент виникнення спірних правовідносин використовує нежиле приміщення площею 86,8 кв.м в будинку № 16 літера А по вул. Липська без будь яких розпорядчих документів, та договору оренди. Крім того, суд першої інстанції встановив, що спірне приміщення закріплено за позивачем на праві повного господарського відання, згідно розпорядження представника Президента від 29.05.1992 № 368, у зв"язку з чим право позивача підлягає захисту в силу приписів ч. 3 ст 133, ст. 136 Господарського кодексу України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач (Київська міська організація ветеранів України) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2018 у справі №910/9757/18 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог КП "Київжитлоспецексплуатація"- відмовити в повному обсязі. Також, скаржник просив судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 643, 00 грн. покласти на позивача у справі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Зокрема скаржник посилався на те, що судом першої інстанції при вирішенні спору безпідставно відхилені доводи скаржника про те, що у позивача відсутні правові підстави для звернення до суду з відповідним позовом. Крім того, в обгрунтування доводів щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права при ухваленні рішення, скаржник зазначав про те, що судом першої інстанції безпідставно відхилено його клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення спору у справі № 826/11624/18, яка перебуває в провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) та витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2019 апеляційну скаргу Київської міської організації ветеранів України передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2019 поновлено Київській міській організації ветеранів України пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2018 у справі №910/9757/18, відкрито апеляційне провадження у справі №910/9757/18 за апеляційною скаргою Київської міської організації ветеранів України на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2018, розгляд апеляційної скарги призначено на 03.06.2019.

Крім того, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2019 зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2018 у справі №910/9757/18 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги.

В розгляді справи відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України неодноразово оголошувалась перерва.

26.06.2019 розгляд справи №910/9757/18 за апеляційною скаргою Київської міської організації ветеранів України на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2018 - не відбувся, у зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) - Зубець Л.П. на лікарняному.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 27.06.2019, у зв'язку з перебуванням судді Мартюк А.І., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, для розгляду справи №910/9757/18 за апеляційною скаргою Київської міської організації ветеранів України сформовано колегію суддів у складі: Зубець Л.П. (суддя-доповідач), судді Калатай Н.Ф., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2019 прийнято справу №910/9757/18 до провадження колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Зубець Л.П. (суддя-доповідач), судді Калатай Н.Ф., Буравльов С.І., призначено справу до розгляду в судовому засіданні 12.08.2019.

У зв'язку з перебуванням суддів Калатай Н.Ф., Буравльова С.І., які не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустках, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2019, для розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), судді Пашкіна С.А., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2019 прийнято справу №910/9757/18 до провадження колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Зубець Л.П. (суддя-доповідач), судді Пашкіна С.А., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2019 повернуто позовну заяву "За право народу" з доданими до неї додатками та клопотання про долучення документів до справи №910/9757/18 без розгляду, подані через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду Радченко Віктором Васильовичем.

В судове засідання 12.08.2019 з`явився представник скаржника (відповідача), який підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2018 у справі №910/9757/18 - скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог КП "Київжитлоспецексплуатація"- відмовити в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні 12.08.2019 проти доводів апеляційної скарги Київської міської організації ветеранів України заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

Крім того, в матеріалах справи наявий відзив на апеляційну скаргу, поданий позивачем, в якому позивач вказує на те, що спірне приміщення закріплено за позивачем на праві повного господарського відання, згідно з розпорядженням представника Президента від 29.05.1992 № 368, у зв"язку з чим право позивача підлягає захисту в силу приписів ч. 3 ст 133, ст. 136 Господарського кодексу України. Крім того, судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено у задоволенні клопотанян відповідача про зупинення провадження у справі.

Відзив на апеляційну скаргу, поданий позивачем, прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду.

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами прави, рішенням виконкому міськради народних депутатів від 13.10.1988 № 992 ліквідовано управління житлового господарства виконкому міськради та трест "Київжитлоремстроймонтаж". На базі ліквідованих структур створене виробниче житлово-ремонтне об'єднання.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 04.09.1996 №1397 виробниче житлово-ремонтне об'єднання реорганізоване в Державне комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація".

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 21.11.2000 №2074 Державне комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" перейменовано в комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація".

Нежилий будинок № 16 літера А по вул. Липська належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва та передано на баланс Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" за актом ОЗ-1 від 01.07.1992.

Розпорядженням Київської міської ради народних депутатів Київської міської державної адміністрації від 02.02.1993 "Про повернення вулицям історичних назв, перейменування парків культури та відпочинку, станцій метро" вул. Рози Люксембург перейменовано у вул. Липська.

Відповідно до рішення Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 № 26 (додаток 1, таблиця 14, сторінка 66) "Про формування комунального майна міста та районів" нежилий будинок площею 2045,0 кв.м в будинку № 16 літера А на вул. Рози Люксембург (нині вул. Липська) у місті Києві віднесено до комунальної власності територіальної громади м. Києва.

Розпорядженням представника президента від 29.05.1992 № 368 "Про створення державного комунального виробничого житлово-ремонтного об'єднання" (нині Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація") нежилий будинок площею 2045,0 кв.м в будинку № 16 літера А на вул. Рози Люксембург, закріплено за Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" на праві повного господарського відання (додаток до розпорядженням представника президента від 29.05.1992 № 368).

Відповідно до акту обстеження нежилих приміщень від 05.07.2018, приміщення в будинку № 16 літера А на вул. Липська, загальною площею 86,8 кв.м, яке знаходиться на балансі Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація", фактично займає та використовує без договору оренди Київська міська організація ветеранів України.

Позивач при зверненні до суду першої інстанції посилався на те, що Київською міською організацією ветеранів України приміщення площею 86,8 кв.м. в будинку № 16 літера А по вул. Липська фактично використовується без відповідних розпорядчих документів та договору оренди, про що свідчить акт обстеження нежитлових приміщень від 05.07.2018.

Згідно з п. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Статтею 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Приписами статті 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Згідно із частиною 2 ст. 41 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", районні у містах ради та їх виконавчі органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють управління рухомим і нерухомим майном та іншими об'єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, відповідач фактично користується приміщенням площею 86,8 кв.м в будинку № 16 літера А по вул. Липська без відповідних розпорядчих документів, та договору оренди, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом обстеження нежилих приміщень від 05.07.2018, який є належним, допустим та достатнім доказом в розумінні ст. ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження вказаної обставини.

При цьому, відповідачем не спростовано належними, допустимими та достатніми доказами в розумінні ст. ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України наявності правомірності користування спірним майном з підстав, визначених законом, зокрема на підставі відповідного договору.

Як вірно встановлено судом першої інстанції і з чим огоджується суд апеляційної інстанції, на адресу Київської міської організації ветеранів України було направлено претензію від 10.07.2018 за вих. № 062/15/1/03-3418 з вимогою звільнити нежиле приміщення площею 86,8 кв.м в будинку № 16 літера А по вул. Липська. Вказана претензія була отримана 18.07.2018 представником за довіреністю - Пархоменко, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Проте, станом на момент звернення позивача з відповідним позовом до суду першої інстанції, Київська міська організація ветеранів України продовжує використовувати нежиле приміщення площею 86,8 кв.м в будинку № 16 літера А по вул. Липська без будь-яких розпорядчих документів та за відсутності оформлених у встановленому порядку правовідносин користування майном, зокрема шляхом укладення договору оренди.

Наявні матеріалах справи пояснення відповідача не спростовують у встановленому процесуальним законом порядку, з урахуванням ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, доводів позивача стосовно того, що нежиле приміщення площею 86,8 кв.м в будинку № 16 літера А по вул. Липська використовується Київською міською організацією ветеранів України без будь-яких розпорядчих документів, без наявності чинного правочину щодо користування спірним майном, зокрема договору оренди.

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачем до матеріалів справи подано звернення до компетентних органів та установ щодо передачі в оренду Київській міській організації ветеранів України нежилих приміщень площею 86,8 кв.м в будинку № 16 літера А по вул. Липська для розміщення громадської організації на площі, що не використовується для провадження підприємницької діяльності на строк 2 роки 364 дні.

Проте, із наявних в матеріалах справи доказів, а саме: протоколів засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності, зокрема, з протоколу № 24/100 від 12.06.2018 вбачається, що одним із питань порядку денного постійної комісії було питання про розгляд проекту рішення Департаменту комунальної власності м. Києва щодо питання оренди "Без конкурсу" - Громадська організація Київська міська організація ветеранів України, вул. Липська, 16, літ. А (вх. № 08/231-1411/ПР від 06.06.2018, вих. № 009-08р від 10.04.2018). Проте, за даним питанням порядку денного уповноваженим органом питаня щодо оренди спірного майна та його передачі в користування без конкурсу на користь відповідача - рішення прийнято не було.

Крім того, відповідно до протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності № 42/118 від 25.09.2018, з одним із питань порядку денного постійної комісії було питання про розгляд документів, наданих Національним Меморіальним комплексом Героїв Небесної Сотні, на виконання рішення постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 04.09.2018 № 38/114 (вих. № 01/254 від 11.09.2018, вх. № 08/16433 від 11.09.2018).

Крім того, відповідно до протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності № 38/114 від 04.09.2018, підтримано пропозицію Департаменту комунальної власності м. Києва щодо передачі Національному Меморіальному комплексу Героїв Небесної Сотні - Музею Революції гідності в оренду без проведення конкурсу нежитлових приміщень загальною площею 309,0 кв.м. (антресоль 86,60 кв.м., підвал 222,40 кв.м.) на вул. Липській, 16, літ. А за умови надання у комісію копій документів, які підтверджують звернення Музею до відповідних фінансових органів із бюджетним запитом про передбачення у державному бюджеті України коштів на оренду та утримання приміщень.

З урахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявні у справі докази свідчать про те, що на виконання рішення постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 04.09.2018 № 38/114 взято до відома надані документи Національним Меморіальним комплексом Героїв Небесної Сотні та відповідне прийнято рішення.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на момент розгляду справи відповідно до прийнятого постійною комісією Київської міської ради з питань власності рішення, нежиле приміщення площею 86,60 кв.м в будинку № 16 літера А по вул. Липська було передано в оренду без проведення конкурсу Національному Меморіальному комплексу Героїв Небесної Сотні - Музею Революції гідності.

Отже, обгрунтованим є висновки суду першої інстанції і про те, що в контексті спірних правовідносин, не підлягає встановленню правомірність підстав передання нежилого приміщення площею 86,60 кв.м в будинку № 16 літера А по вул. Липська Національному Меморіальному комплексу Героїв Небесної Сотні - Музею Революції гідності в оренду без проведення конкурсу, а встановлюється наявність правових підстав використання нежилого приміщення площею 86,8 кв.м в будинку № 16 літер А по вул. Липська Київською міською організацією ветеранів України, тобто відповідачем.

Таким чином, з огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанці дійшов висновку, що відповідач станом на момент виникнення спірних правовідносин використовує нежиле приміщення площею 86,8 кв.м в будинку № 16 літера А по вул. Липська без будь яких визначених законом розпорядчих документів, та без оформленого у встановленому порядку договору оренди.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до приписів статей 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування комунальним майном є договір оренди.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки між сторонами спору відсутні договірні відносини, як відсутні і розпорядчі документи в підтвердження правомірності перебування відповідача у спірному приміщенні, а тому користування відповідачем нежилим приміщенням площею 86,8 кв.м в будинку № 16 літера А на вул. Липська, яке відповідачу не належить на будь-якому майновому праві та за відсутності у відповідача будь-якого майнового права, оформленого у встановленому законом порядку, щодо користування спірним приміщенням, та без дозволу власника майна - територіальної громади м. Києва, - є протиправним.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що виходячи з аналізу норм чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

Судом першої інстанції вірно встановлено і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, що спірне приміщення закріплено за позивачем на праві повного господарського відання, згідно з розпорядженням представника президента від 29.05.1992 № 368.

Статтею 24 Господарського кодексу України встановлено, що управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб'єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Частиною 3 ст.78 Господарського кодексу України визначено, що майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Суд апеляційої інстанції зазначає, що не маючи правових підстав щодо використання закріпленого на праві господарського відання за позивачем спірного приміщення, відповідач тим самим позбавляє позивача можливості здійснювати господарську діяльність в цьому приміщенні, порушує господарські інтереси позивача, що виявляється в неодержанні останнім коштів за користування займаним спірним приміщенням.

Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння.

Частиною 1 ст. 133 Господарського кодексу України закріплено, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Приписи ч. 3 ст. 133 Господарського кодексу України гарантують рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України , положення якої кореспондують положенням статті 20 Господарського кодексу України , встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначеними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людинита основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Статтею 136 Господарського кодексу України встановлено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Отже, з огляду на викладене вище, з врахуванням наведених правових норм та встановлених судом апеляційної інстанції обставин в межах доводів апеляційної скарги, беручи до уваги, що відповідачем не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів у розумінні статей 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України наявності обставин, які б підтверджували правомірність користування відповідачем спірним приміщенням за наявності обумовлених законом або договором правових підстав, та відповідно, відповідачем не спростовано доводів позивача, стосовно використання спірного нежилого приміщення площею 86,8 кв.м в будинку № 16 літера А по вул. Липська без будь-яких розпорядчих документів, та договору оренди, а тому позовні вимоги Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" про виселення відповідача із спірного приміщення - є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, обраний позивачем спосіб захисту шляхом виселення віповідача із спірного приміщення - є ефективним в розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та забезпечить відновлення правового балансу у господарських правовідносинах учасників спору, як і відновлення порушених прав на спірне майно та їх належну реалізацію уповноваженим органом у встановленому законом порядку.

Доводи скаржника щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права при ухваленні рішення, скаржник зазначав про те, що судом першої інстанції безпідставно відхилено його клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення спору у справі № 826/11624/18, яка перебуває в провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необгрунтовані з огляду на наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.07.2018 у справі № 826/11624/18 прийнято позовну заяву Київської міської організації ветеранів України до дійсного власника приміщення по вул. Липській, 16 літера А у м. Києві - Київської міської ради, треті особи по справі, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.

В обгрунтування заявленого клопотання відповідач посилався зокрема на те, що адміністративна справа № 826/11624/18 стосується одного й того ж самого предмету спору, а саме, укладення в незаконний спосіб договору оренди нежитлового приміщення площею 86, 8 кв.м. по вул. Липській, 16 літера А у м. Києві. У зв'язку з чим, на думку відповідача, провадження у справі № 910/9757/18 підлягало зупиненню до вирішення адміністративним судом справи № 826/11624/18, оскільки, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва може бути визнано незаконною бездіяльність Київської міської ради та зобов'язано розглянути питання щодо укладення договору оренди з Київською міською організацією ветеранів України нежитлового приміщення площею 86, 8 кв.м. по вул. Липській, 16 літера А у м. Києві на пільгових умовах, оскільки власником нежитлового приміщення є Київська міська рада, а Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" є лише балансоутримувачем та жодним чином не має права розпоряджатись майном є Київської міської ради.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні матеріали справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції зроблено обгрунтований висновок про відсутність обумовлених ст.ст. 227, 228 Господарського процесуального кодексу України підстав для зупинення провадження у справі з огляду на те, що станом на момент розгляду даної справи, віповідно до наявного в матеріалах справи протоколу № 42/118 від 25.09.2018 одним із питань порядку денного постійної комісії було питання про розгляд документів, наданих Національним Меморіальним комплексом Героїв Небесної Сотні (на виконання рішення постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 04.09.2018 № 38/114 (вих. № 01/254 від 11.09.2018, вх. №08/16433 від 11.09.2018)). Зазначеним протоколом № 38/114 від 04.09.2018 за результатами розгляду вказаного питання підтримано пропозицію Департаменту комунальної власності м. Києва щодо передачі Національному Меморіальному комплексу Героїв Небесної Сотні - Музею Революції гідності в оренду без проведення конкурсу нежитлових приміщень загальною площею 309,0 кв.м. (антресоль 86,60 кв.м., підвал 222,40 кв.м.) на вул. Липській, 16, літ. А за умови надання у комісію копій документів, які підтверджують звернення Музею до відповідних фінансових органів із бюджетним запитом про передбачення у державному бюджеті України коштів на оренду та утримання приміщень.

Отже, на виконання рішення постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 04.09.2018 № 38/114 взято до відома надані документи Національним Меморіальним комплексом Героїв Небесної Сотні та, відповідно, рішення прийнято.

Таким чином, судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до вирішення спору у справі адміністративної юрисдикції № 826/11624/18 з посиланням на те, що на момент розгляду справи відповідно до прийнятого постійною комісією Київської міської ради з питань власності рішення, нежиле приміщення площею 86,60 кв.м в будинку № 16 літера А по вул. Липська було передано Національному Меморіальному комплексу Героїв Небесної Сотні - Музею Революції гідності в оренду без проведення конкурсу.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає і те, що відповідачем не було доведено і наявність обставин, які зумовлюють зупинення провадження у справі з огляду на приписи ст.ст. 227, 228 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України .

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76 , 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78 , 79 Господарського процесуального кодексу України , достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2019 у справі №910/3160/19 - відсутні.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене Північний апеляційний господарський суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України , витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника (відповідача).

Крім того, дія рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2018 у справі №910/9757/18, яка була зупинена згідно ухвали Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2019, - підлягає поновленню внаслідок розгляду апеляційної скарги Київської міської організації ветеранів України на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2018 у справі №910/9757/18 та залишення оскаржуваного рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 129 , 267-271 , 273 , 275-276 , 281-284 Господарського процесуального кодексу України , Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської організації ветеранів України на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2018 у справі №910/9757/18 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2018 у справі №910/9757/18 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Київською міською організацією ветеранів України.

4. Матеріали справи №910/9757/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено - 27.08.2019.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.А. Пашкіна

А.І. Мартюк