Рішення

від 22.07.2019 по справі 910/5533/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.07.2019Справа № 910/5533/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В. , за участі секретаря судового засідання Рєпкіної Ю. Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, місто Київ, Печерський район, вулиця Лейпцизька, будинок 1-а; ідентифікаційний код 03327664)

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Парус-К" (04050, місто Київ, Шевченківський район, вулиця Мельникова, будинок 18-б; ідентифікаційний код 37201039)

про стягнення 50 635,50 грн,

Представники учасників процесу згідно протоколу від 22.07.2019,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2019 року Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - позивач, Компанія) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Парус-К" (далі - відповідач, ОСББ) про стягнення 50 635,50 грн, з яких: 38 301,08 грн - основний борг, 2 871,36 грн - інфляційні втрати, 449,03 грн - 3% річних, 5 183,92 грн - пеня, 3 830,11 грн - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань з повної та своєчасної оплати послуг з водопостачання та приймання стічних вод, отриманих від позивача на підставі договору № 10330/4-10 від 06.03.2012 на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), відмовлено в задоволенні клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного провадження з викликом сторін, встановлено сторонам строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив, додаткових письмових доказів, клопотань, заяв та пояснень.

17.05.2019 до відділу автоматизованого документообігу, моніторингу виконання документів (канцелярії) суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість

20.05.2019 до канцелярії суду представником позивача було подано заяву про повернення судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2019 відмовлено у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про повернення судового збору у справі № 910/5533/19 та повернуто заявнику оригінал платіжного доручення № 1576 від 25.04.2019, долучений до заяви.

29.05.20198 до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої заявник (позивач) просить закрити провадження в частині сплаченої суми заборгованості та стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 2 871,36 грн, 3% річних в розмірі 449,03 грн, пеню в розмірі 5 183,92 грн та 3 830,11 грн штрафу, а також суму плаченого судового збору в розмірі 1 921,00 грн. Зі змісту відповіді на відзив вбачається подання позивачем заяви про зменшення позовних вимог.

12.06.2019 до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив, в яких відповідач просить закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору.

19.06.2019 представником позивача до канцелярії суду було подано заперечення щодо заперечень відповідача на відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2019 суд дійшов висновку про здійснення розгляду справи № 910/5533/19 за правилами загального позовного провадження, починаючи зі стадії підготовчого провадження, підготовче засідання у справі призначено на 15.07.2019.

У підготовче засідання 15.07.2019 прибули представники позивача та відповідача та надали пояснення щодо обставин справи.

За наслідками судового засідання 15.07.2019 судом була постановлена ухвала про закриття провадження в справі та призначений розгляд справи по суті в судовому засіданні 22.07.2019.

У призначене судове засідання 22.07.2019 з`явився представник позивача та надав пояснення по суті спору, відповідно до яких просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, з урахуванням вимог, викладених у відповіді на відзив.

Представник ОСББ під час судового засідання просив у позові відмовити, посилаючись на обставини та факти, викладені у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив.

Відповідно статті 233 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) рішення у даній справі прийняте в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

06.03.2012 між публічним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал", правонаступником якого є позивач, та ОСББ було укладено договір на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі № 10330/4-10 (далі - договір).

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації міста Києва за адресами об`єктів водоспоживання, зазначеними у дислокації об`єктів водоспоживання та водовідведення (яка є невід`ємною частиною цього договору) та на підставі пред`явлених абонентом умов (дозволу) на скид стічних вод у систему каналізації міста Києва, а абонент, у свою чергу, - здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору та дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року № 190 (далі - Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19 лютого 2002 року за № 37 (у подальшому - Правила приймання), Правилами приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва, затверджених розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради від 12 жовтня 2011 року № 1879, а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

Згідно з пунктом 2.1.1 договору облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показами засобу (засобів) обліку, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об`єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показів всіх засобів обліку, зареєстрованих за абонентом.

Зняття показів засобу обліку здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента в строки згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонента з стабільним об`ємом водоспоживання (до 30 м. куб. із незначним коливанням) зняття показів із засобів обліку може здійснюватися постачальником щоквартально. При цьому останній направляє абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг, виходячи з його середньодобового споживання води. Покази засобу обліку за відповідний період можуть бути прийняті до розрахунків постачальника від абонента в письмовому вигляді. У разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показів, дані, що зняті постачальником, є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг (пункт 2.1.2 цієї угоди).

Пунктом 2.1.4 наведеного правочину встановлено, що кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показами засобів обліку стічних вод або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показами засобів обліку води та/або іншими способами визначення об`ємів стоків у відповідності до Правил користування.

Відповідно до пункту 2.1.6 договору облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов`язковому звірянню у постачальника. Абонент щоквартально, не пізніше 10-го числа, наступного за звітним кварталом місяця, та в інші строки (за письмовою вимогою постачальника) направляє до останнього письмовий звіт по обсягам наданих послуг (за встановленою постачальником формою) та проводить з останнім звіряння обсягів наданих послуг у відповідному обліковому періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за надані послуги. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до постачальника із необхідними для цього обліковими та бухгалтерськими документами. Звіряння вважається проведеним з моменту отримання постачальником підписаного повноважними особами акту звіряння розрахунків. У разі невиконання абонентом цього пункту договору, облікові дані постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведених абонентом розрахунків у відповідних періодах вважаються безумовно погодженими абонентом.

Згідно з пунктом 2.2.1 зазначеної угоди постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента платіжні документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення, або у паперовому вигляді - вимоги-доручення тощо) для оплати за надані послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації міста Києва відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно до чинного законодавства та не підлягають узгодженню сторонами.

Відповідно до пункту 2.2.2 договору оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у п`ятиденний строк від направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента.

Пунктом 2.2.4 даного правочину передбачено, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов`язаний у десятиденний строк з дня направлення постачальником розрахункового документа до банківської установи абонента письмово повідомити про це постачальника та у цей же строк направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.

Згідно з пунктом 7.1 договору останній укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Цей договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомила іншу сторону про його припинення. Відносини сторін до укладення нового договору регулюються даним договором.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи актів про зняття показань з приладу обліку, позивач на виконання умов вищенаведеного правочину в період з 01.02.2018 по 31.01.2019 надав відповідачу послуги з постачання питної води та приймання стічних вод через приєднанні мережі на суму 329 820,77 грн. (з яких споживачем було сплачено 291 519,69 грн.).

Вказані послуги в силу положень пунктів 2.1.4, 2.1.6 та 2.2.4 договору на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі були прийнятті відповідачем без жодних зауважень (незгоди) щодо їх кількості та вартості.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за вказаним правочином також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.

Проте всупереч положенням вищенаведеного договору Товариство взятий на себе обов`язок по оплаті вартості наданих йому послуг виконало лише частково, внаслідок чого за останнім рахується заборгованість в розмірі 38 301,08 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, щодо позову господарський суд дійшов висновку про наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Приписами частини 2 цієї статті визначено, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Судом встановлено, що у спірний період правовідносини між сторонами також регулювалися Законом України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" (далі - Закон).

Статтею 1 Закону встановлено, що централізоване питне водопостачання - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води. Централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об`єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов`язаних єдиним технологічним процесом.

Відповідно до статті 19 Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно зі статтею 22 Закону споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується обов`язок відповідача сплатити заборгованість за використану теплову енергію в розмірі 38 301,08 грн.

Водночас, у межах розгляду даної справи позивачем було подане клопотання про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу в зв`язку із відсутністю предмета спору, а саме внаслідок сплати відповідачем суми основного боргу

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі. Аналогічна правова позиція викладена у пункті 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Оскільки провадження у цій справі відкрито 26.04.2019, про що винесено відповідну ухвалу суду, у той час як частина заборгованості з основного боргу була погашена відповідачем у період з 27.03.2018 по 15.04.2019, тобто до відкриття провадження у справі, це є достатньою та обґрунтованою підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

При цьому, суд критично оцінює доводи позивача щодо здійснення оплати після відкриття провадження у справі, оскільки із наданих до суду копій платіжних доручень вбачається, що у графі призначення платежу відповідачем вказується період, за який сплачуються грошові кошти.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасної оплати наданих йому послуг, позивач також просив суд стягнути з ОСББ 449,03 грн. трьох процентів річних та 2 871,36 грн. інфляційних втрат, нарахованих на відповідні суми боргу згідно наданого Компанією розрахунку.

Відповідно до вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові

Перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних, суд дійшов висновку про те, що до стягнення з відповідача підлягає 449,03 грн вказаної компенсаційної плати згідно розрахунку суду.

Щодо заявленого позивачем до стягнення інфляційного збільшення суд зазначає наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (підпункт 3.2 пункт 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць. Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

За перерахунком суду до стягнення з відповідача належить 449,03 грн інфляційних втрат.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі позивач просив суд стягнути з ОСББ 5 183,92 грн пені.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що у разі порушення строків виконання зобов`язання по оплаті наданих послуг, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Крім того, у вказаному пункті договору сторони в порядку частини 6 статті 232 ГК України погодили збільшення строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання та встановили, що нарахування пені припиняється через рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Оскільки заявлений Компанією до стягнення розмір пені є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, позовна вимога про стягнення з відповідача вказаної суми підлягає задоволенню.

Також у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором у частині своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг, останній просив суд стягнути з Товариства штраф у розмірі 3 830,11 грн.

За частиною 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 230 ГК України згідно з якою під штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У пункті 4.6 договору сторони передбачили, що за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 10 % від суми, яку відмовився оплатити.

Оскільки матеріали справи не містять доказів виставлення позивачем рахунку ОСББ на суму 38 301,08 грн, суд не вбачає підстав для застосування відповідальності до відповідача у вигляді стягнення штрафу.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин позов Компанії підлягає частковому задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення відповідача не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за розгляд покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 73-80, 86, 126, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Парус-К" про стягнення 50 635,50 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Парус-К" (04050, місто Київ, Шевченківський район, вулиця Мельникова, будинок 18-б; ідентифікаційний код 37201039) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, місто Київ, Печерський район, вулиця Лейпцизька, будинок 1-а; ідентифікаційний код 03327664) 5 183,92 грн (п`ять тисяч сто вісімдесят три гривні 92 копійки) пені, 449,03 грн (чотириста сорок дев`ять гривень 03 копійки) інфляційні втрати, три проценти річних у розмірі 449,03 грн (чотириста сорок дев`ять гривень 03 копійки) та 230,74 грн (двісті тридцять гривень 74 копійки) судового збору.

3. У іншій частині в позові відмовити .

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 28.08.2019.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ