Рішення

від 30.08.2019 по справі 240/7887/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2019 року м. Житомир справа № 240/7887/19

категорія 109020100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Панкеєвої В.А.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом та просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у ненаданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою з послідуючою передачею земельної ділянки в оренду на термін 49 років за клопотанням від 03.05.2018;

- зобов`язати відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для сінокосіння земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 , яка розташована на території Бердичівського району Житомирської області, з послідуючою передачею в оренду на 49 років.

В обґрунтування позову зазначає, що на звернення позивача відповідач листом відмовив у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04.09.2018 в справі № 806/2931/18 зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. На виконання рішення суду Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянуло клопотання та листом від 20.11.2018 відмовило у його задоволенні клопотання. Позивач вважає таку відмову протиправною.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 27.05.2019 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач у строк та в порядку, визначеному ст.152, ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України подав відзив на позовну заяву від 12.06.2019, у якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У відповідності до частини четвертої статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом, позивач звернувся з клопотанням від 03.05.2018 до відповідача, в якому просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою з послідуючою передачею земельної ділянки в оренду на термін 49 років для сінокосіння за кадастровим номером 1820883600:02 НОМЕР_2 000 НОМЕР_2 1246 площею 14,5804 га, що розташована на території Бердичівського району Житомирської області (а.с.8).

На виконання рішення суду Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянуло клопотання та листом №Г-4798/0-6406/0/22-18 від 20.11.2018 відмовило у його задоволенні у зв`язку з тим, що бажана земельна ділянка має орієнтовний склад угідь перелоги. Заявник є керівником, підписантом і засновником селянського (фермерського) господарства "Нона", "Нона-1", а тому отримання земельних ділянок в оренду має відбуватись за процедурою проведення земельних торгів. Земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби повинні використовуватись виключно як сінокіс чи пасовище. Крім того, наведена земельна ділянка використовується для громадського пасовища (а.с.9).

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.2 ст.116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 2 ст.22 Земельного кодексу України встановлено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відповідно до ч.3 ст.22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч.2 ст.123 Земельного Кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно із положеннями частини третьої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в наданні такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Як вже встановлено судом, у задоволенні клопотання позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки з кадастровим номером 1820883600:02:000:1246 площею 14,5804 га відповідач листом від 20.11.2018 повторно відмовив.

В обґрунтування відмови вказано, що заявник є керівником, підписантом і засновником селянського (фермерського) господарства "Нона", "Нона-1", а тому отримання земельних ділянок в оренду має відбуватись за процедурою проведення земельних торгів.

Суд звертає увагу, що клопотання було подано до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області фізичною особою ОСОБА_1 . Доказів того, що ОСОБА_1 є керівником, підписантом і засновником селянського (фермерського) господарства "Нона", "Нона-1" відповідачем не надано.

Доказів розроблення проекту землеустрою на земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_3 :1246 іншими особами суду не надано.

З приводу обґрунтування, щодо невідповідності складу угідь на обраній позивачем земельній ділянці бажаному виду використання, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.34 Земельного кодексу України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

Тобто, землі сільськогосподарського призначення можуть передаватись в оренду громадянам для сінокосіння та використовуватись ними лише в межах даного виду використання.

Відповідно до переліку угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь, затвердженого постановою КМУ №1051 від 17.10.2012 група "Перелоги" включає орні землі, які раніше оралися, а згодом більше року починаючи з осені не використовувалися для засіву сільськогосподарських культур і не готуються під пар.

Вказаним переліком затверджено види земельних угідь, проте не встановлено заборони щодо передачі земельних ділянок групи "Перелоги" в оренду.

Таким чином, посилання відповідача на той факт, що спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення, не може бути передана для сінокосіння визнається судом протиправною, оскільки така передача не суперечить вимогам ч.5 ст.20 та ст.34 ЗК України щодо меж користування землями сільськогосподарського призначення певного виду.

З огляду на наведене, в оскаржуваній відмові, яка викладена у листі відповідача від 20.11.2018, відсутні посилання про невідповідність місця розташування земельної ділянки, зазначеної позивачем: вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів; вимогам генерального плану населених пунктів; вимогам іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; вимогам проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Враховуючи вищевикладене, відмова відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є безпідставною.

З приводу вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки за кадастровим номером 1820883600 НОМЕР_4 : НОМЕР_5 , яка розташована на території Бердичівського району Житомирської області, з послідуючою передачею в оренду на 49 років.

Заперечуючи проти позовних вимог в цій частині, відповідач посилається на недопустимість втручання з боку суду в здійснення дискреційних повноважень Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідно до ч.1 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У справі "Галфорд проти Сполученого Королівства" від 25 червня 1997 року Європейський Суд з прав людини зазначив "словосполучення "згідно із законом" не лише вимагає дотримання національного закону, а й стосується якості такого закону (рішення у справі)". "Суд нагадує, що національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві" (рішення у справі "Доменічіні проти Італії" від 15 листопада 1996 року).

Відповідно до абз. 5 - 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту" ухваленої на 114-й сесії Комітету міністрів від 12 травня 2004 р. передбачено, що відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов`язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі.

Згідно рішення Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 21-1465а15, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що судове рішення має бути спрямоване на реальний захист порушених прав та забезпечувати їх ефективне відновлення з метою запобігання подальших протиправний діянь та рішень суб`єкта владних повноважень.

З метою ефективного захисту порушених прав позивача, з огляду на повторну безпідставну відмову під час розгляду клопотання позивача від 03.05.2018, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою для сінокосіння земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_6 :02 НОМЕР_2 000 НОМЕР_5 площею 14,5804 га, яка розташована на території Бердичівського району Житомирської області, з послідуючою передачею в оренду на 49 років.

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на наведене, позивачем та наявними у матеріалах справи доказами доведено протиправний характер відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, у зв`язку з чим, позов підлягає задоволенню.

З приводу вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на його користь понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2606,10 грн, слід звернути увагу на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 ст.134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).

Частиною 5 цієї статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, витрати на правничу допомогу адвоката мають бути: пов`язаними з конкретною справою; співмірними із: складністю справи, що визначається предметом спору, обсягом дослідження доказів, тривалістю розгляду справи, тощо; ціною позову; обсягом наданих послуг, що має бути підтверджено актами наданих послуг, актами виконаних робіт, тощо; витраченим часом адвоката на надання правничої допомоги; підтверджені належними доказами, а саме: квитанцією до прибуткового касового ордера, платіжним дорученням з відміткою банку або іншим банківським документом, касовим чеком, тощо.

Позивачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу надано договір про надання правової допомоги №33 від 02.05.2019, акт приймання-передачі грошових коштів від 08.05.2019, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, копію квитанції до прибуткового касового ордера №1 від 20.05.2019 про оплату суми 2606,10 грн, попередній розрахунок суми судових витрат (а.с.10-14).

Таким чином, зі змісту розрахунку оплати праці адвоката неможливо встановити, в якій справі надавалась правнича допомога.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження фактичного отримання коштів в сумі 2606,10 грн адвокатом ОСОБА_2 .М. від ОСОБА_1 , що може бути підтверджено витягом з Книги обліку доходів і витрат адвоката як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність за період травень 2019 року. При цьому сама по собі квитанція до прибуткового касового ордера № 1 від 20.05.2019 на суму 2606,10 грн, підписана та видана адвокатом, без доказів дійсного оприбуткування цих коштів у відповідності до норм податкового законодавства України, не може слугувати достатнім доказом понесення витрат на правничу допомогу позивачем.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15.05.2018 у справі 821/1594/17.

Враховуючи вищевикладене, та те, що вказана справа відноситься до категорії справ незначної складності, а отже не потребує понесення значних правових витрат позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги щодо стягнення з відповідача витрат у сумі 2606,10 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул.Довженка,45, м.Житомир,10002, код ЄДРПОУ 39765513), викладену у листі від 20.11.2018 №Г-4798/0-6406/0/22-18, в наданні дозволу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 ) на виготовлення проекту землеустрою з послідуючою передачею земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 в оренду на термін 49 років для сінокосіння за клопотанням від 03.05.2018.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати дозвіл Головієнку ОСОБА_3 на виготовлення проекту землеустрою з послідуючою передачею земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_8 000 НОМЕР_5 в оренду на 49 років для сінокосіння.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Панкеєва