Постанова

від 28.08.2019 по справі 440/426/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2019 р.Справа № 440/426/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Кононенко З.О. , Бегунца А.О. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.05.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, м. Полтава, повний текст складено 10.05.19 року по справі № 440/426/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро"

до Головного управління ДФС у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області, в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.01.2019 №0000381405.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.05.2019 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро" задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуальнго права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що висновки акту відповідають дійсним обставинам справи, ґрунтуються на вимогах закону, а оскаржуване податкове повідомлення - рішення винесено відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що предбачені законами України.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.

Згідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Інкріс-Агро" (ідентифікаційний код 38661762) зареєстроване юридичною особою 30.07.2014, номер запису про державну реєстрацію 1 617 102 0000 000444. Станом на 14.08.2017 позивач перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області та є, зокрема, платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №200322104, виданого ДПІ у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області, індивідуальний податковий номер 386617618092.

В період з 07.12.2018 по 13.12.2018 ГУ ДФС у Полтавській області, на підставі направлення від 06.12.2018 №4107 та відповідно до наказу від 06.12.2018 № 3201, була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ "Інкріс-Агро" (код за ЄДРПОУ 38661762) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Еверест 2017" (код 35555618) за червень та липень 2018 року, а також по взаємовідносинах з контрагентами покупцями товарів та послуг, придбаних у вказаного постачальника.

За наслідками проведеної перевірки ТОВ "Інкріс-Агро" відповідачем складено акт від 20.12.2018 №1703/16-31-14-05-09/38661762, яким зафіксовані порушення п. 198.1, п. 198.2, п.198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в частині заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 242 269,11 грн., у тому числі: за червень 2018 року в сумі 30 600 грн., за липень 2018 року в сумі 211 669,11 грн. /т. 1 а.с. 16-31/.

У зв`язку із встановленням в ході перевірки порушень вимог податкового законодавства, ГУ ДФС у Полтавській області було винесено податкове повідомлення-рішення від 08.01.2019 №0000381405, яким ТОВ "Інкріс-Агро" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за податковими зобов`язаннями в розмірі 242 269 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 60 567 грн. /а.с. 40/.

Із даним рішенням позивач не погодився та оскаржив податкове повідомлення - рішення до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що висновки акту не відповідають дійсним обставинам справи та не ґрунтуються на вимогах закону, а оскаржуване податкове повідомлення - рішення було винесено відповідачем без урахування всіх обставин, які мали значення для його прийняття, тобто необґрунтовано, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з вищевикладеного, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Відповідно до положень 14.1.36 ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п.22.1 ст. 22 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку.

Як було встановлено під час розгляду справи, 15.06.2018 між ТОВ "Еверест 2017" (постачальник) та ТОВ "Інкріс-Агро" (покупець) укладений договір поставки оптової партії товарів №2, згідно якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві товари, визначені у п. 1.2 цього договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар /т. 1 а.с. 41/.

В рамках виконання вказаного договору, ТОВ "Інкріс-Агро" у червні 2018 року придбало у ТОВ "Еверест 2017" будівельні матеріали на загальну суму ПДВ в розмірі 242269,11 грн.

Позивачем до матеріалів справи надані копії первинних документів, складених за результатами здійснення господарських операцій між ТОВ "Інкріс-Агро" та ТОВ "Еверест 2017": видаткові накладні, податкові накладні, /т.1 а.с. 42-52/.

Дослідивши первинні документи, виписані ТОВ "Еверест 2017" на користь ТОВ "Інкріс-Агро" в результаті здійснення у червні-липні 2018 року спірних господарських операцій, суд не має підстав для визнання їх такими, що не відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності.

При цьому, недоліків податкових накладних, на основі яких позивач має право на формування податкового кредиту, перевіряючими в ході перевірки не встановлено.

Судом встановлено, що сплата позивачем на користь ТОВ "Еверест 2017" коштів за товар проведена частково, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями /т. 1 а.с. 53-56/.

Із пояснень, наданих представником позивача в судовому засіданні суду першої інстанції, судом встановлено, що придбаний у червні-липні 2018 року товар у ТОВ "Еверест 2017" доставлявся на склад за адресою: с. Квітневе, вул. Гоголівська, 1А. Зазначений товар (будівельні матеріали) відповідно до договору складського зберігання, укладеного між позивачем та ТОВ "Авенджер", передано на відповідальне зберігання ТОВ "Авенджер". На виконання умов договору, ТОВ "Авенджер" надало на адресу позивача за фактом операції зберігання та виконання робіт за договором відповідального зберігання акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) /т. 1 а.с 57-73/.

Представником позивача до матеріалів справи надано журнали-ордери за перевіряємий період та дані складського обліку, з яких вбачається оприбуткування товарів, послуг, придбаних у ТОВ "Еверест 2017" за перевіряємий період, згідно яких відображено прихід та розхід товару по вказаному постачальнику, а операції по поставці в повному обсязі відображені в бухгалтерському обліку позивача.

Перевезення придбаного товару здійснювалося за рахунок постачальника згідно умов договору поставки №2 від 15.06.2018.

Колегія суддів зазначає, що товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до статті 545 ЦК України підтвердження факту та належності виконання зобов`язання є письмове підтвердження одержання такого виконання кредитором.

Відповідно до положень Закону України "Про бухгалтерський облік та податкову звітність в Україні" бухгалтерський облік господарських операцій в Україні ведеться на підставі первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи складаються під час здійснення господарської операції, або безпосередньо після її закінчення.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Надання документів, підтверджуючих якісні характеристики товару, стосується лише правовідносин між продавцем і покупцем щодо підтвердження першим, дотримання ним умов договору, що встановлені його умовами до предмету поставки.

В даному випадку первинними документами, що підтверджують фактичність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Еверест 2017" є видаткові та податкові накладні.

З огляду на викладене, та з урахуванням того, що товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку та суворої звітності, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару та не являються єдиними та безумовними документами, що підтверджують факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей, сама по собі наявність або відсутність товарно-транспортних накладних, а так само недоліки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов`язаннях платника податків.

Необхідною умовою для включення до податкового кредиту сум ПДВ, є наявність ділової мети у діях платника податку, а саме, продажу придбаного товару не нижче ціни придбання, придбання послуг, використання яких має позитивний вплив на результати господарської діяльності платника податку, тобто здійснення господарської діяльності, яка направлена на реальне отримання платником податків економічної вигоди від здійснених ним господарських операцій.

Матеріалами справи підтверджено, що товар придбавався позивачем у ТОВ "Еверест 2017" з метою використання у своїй господарській діяльності.

Так, придбаний підприємством товар частково було використано при виконанні поточного ремонту офісного та складського приміщення, що належать позивачу на праві користування /т. 1 а.с. 74-82/, за договорами підряду:

- № 3/09-18 від 03.09.2018 з ТОВ "Альп-пром 1" по об`єкту «Поточний ремонт складського приміщення площею 186,68 м. кв. по вул. Путивльська, 3 в м. Суми» ;

-№ 4/09-18 від 03.09.2018 з ТОВ "Альп-пром 1" по об`єкту «Поточний ремонт офісного приміщення площею 146,8 м. кв. по вул. Горького, 58 в м. Суми» /т. 1 а.с. 83-133/.

Отже, придбання позивачем ТМЦ відповідає меті та змісту господарської діяльності товариства.

На підставі викладеного,колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання податкового органу на те, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання розглядуваних операцій та факт їх використання у господарській діяльності товариства, є помилковими та спростовані наданими до матеріалів справи письмовими доказами.

Натомість, відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов`язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг.

Доводи відповідача про те, що згідно податкової звітності у контрагентів позивача відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності, не можуть слугувати підставою для визнання неправильним відображення сум ПДВ в обліку позивача, у зв`язку з тим, що контрагенти позивача не були виробниками поставлених позивачу товарів, а виступали посередниками. Такий вид діяльності, як оптова торгівля, складське зберігання товару не завжди вимагає від суб`єкта господарської діяльності наявності сировини, матеріалів, виробничого обладнання, оскільки торгівля може здійснюватися готовою продукцією, трудові ресурси можуть залучатися за необхідністю на підставі цивільно-правових угод, а складські приміщення можуть придбаватися у контрагентів, які не є платниками ПДВ.

На виконання договірних відносин контрагентами позивача виписано на адресу ТОВ "Інкріс-Агро" податкові накладні. На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що позивачем під час судового розгляду було доведено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентом господарських операцій, та як наслідок, правомірність формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними посилання податкового органу в обґрунтування висновків щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства на результати аналізу ЄРПН контрагентів позивача ТОВ "Еверест 2017" та ТОВ "Авенджер", оскільки позивач як платник податку не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання .

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Разом з тим, відповідачем не наведено висновків аналізу конкретних обставин здійснення господарських операцій між ТОВ "Інкріс-Агро" та його контрагентами, а також жодних доказів, які свідчили б про безтоварність таких операцій.

Отже, в силу закону отримання податковим органом податкової інформації про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов`язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону. Податкова інформація, результати аналізу баз даних податкового органу, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути єдиним та безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати податкової інформації щодо контрагентів позивача та їх контрагентів по ланцюгу постачання або результати автоматизованого співставлення податкових зобов`язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДФС України.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п.п. 14.1.181 ст.14 ПК України).

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов`язковими підставами для визначення податкового кредиту, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми податку на додану вартість.

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Колегія суддів звертає увагу на те, що виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб`єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Оскільки, позивач та його контрагенти є окремими суб`єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст.61 Конституції України.

Чинне законодавство не покладає на платника податків обов`язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Таким чином, висновки перевірки позивача по взаємовідносинам із ТОВ "Еверест 2017" не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду. Інших порушень правил формування податкового кредиту відповідачем не наведено, а судом не встановлено.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що висновки акту не відповідають дійсним обставинам справи та не ґрунтуються на вимогах закону, а оскаржуване податкове повідомлення - рішення було винесено відповідачем без урахування всіх обставин, які мали значення для його прийняття, тобто необґрунтовано, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.05.2019 року по справі №440/426/19 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.05.2019 року по справі № 440/426/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)В.А. Калиновський Судді (підпис) (підпис) З.О. Кононенко А.О. Бегунц Повний текст постанови складено 30.08.2019 року