Постанова

від 20.08.2019 по справі 464/8218/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 464/8218/17 Головуючий у 1 інстанції: Горбань О.Ю.

Провадження № 22-ц/811/177/19 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.

Категорія:59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2019 року м. Львів

Справа № 464/8218/17

Провадження № 22-ц/811/177/19

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ:

головуючого Струс Л.Б.,

суддів Левика Я.А., Шандри М.М.

секретар Бадівська О.О.

за участю представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника автогаражного кооперативу № 4 Галицького району м. Львова - Марциняка ОСОБА_5

на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 квітня 2018 року в складі судді Горбань О.Ю.

у справі

за позовом ОСОБА_3 до Автограражного кооперативу № 4 Галицького району м. Львова по експлуатації гаражів для автомобілів та мотоциклів про визнання дій та бездіяльності неправомірними, зобов`язання до вчинення дій та стягнення заподіяної моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Оскаржуваним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 20 квітня 2018 року позов задоволено частково.

Зобов`язано Автогаражний кооператив № 4 Галицького району м.Львова по експлуатації гаражів для автомобілів та мотоциклів в особі Голови кооперативу ОСОБА_1 надати ОСОБА_3 належним чином засвідчені копії наступних документів:

- першу редакцію статуту Кооперативу по експлуатації гаражів для легкових автомобілів, що знаходиться в особистій власності громадян;

- редакцію статуту Автогаражного кооперативу № 4 Галицького району м.Львова по експлуатації гаражів для автомобілів та мотоциклів, що знаходяться у власності громадян, що зареєстрований управлінням державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради 07.07.2017, реєстраційна дія № 14151050007005261;

- рішення загальних зборів членів Автогаражного кооперативу № 4 Галицького району м.Львова по експлуатації гаражів для автомобілів та мотоциклів, що знаходяться у власності громадян, яким затверджено нову редакцію статуту Автогаражного кооперативу № 4, що зареєстрований управлінням державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради 07.07.2017, реєстраційна дія №14151050007005261, з реєстром присутніх на зборах членів кооперативу;

- рішення загальних зборів Автогаражного кооперативу № 4 Галицького району м.Львова по експлуатації гаражів для автомобілів та мотоциклів, що знаходяться у власності громадян про обрання виконавчого органу Правління та обрання ОСОБА_1 Головою правління/Головою кооперативу з реєстром присутніх на зборах членів автогаражного кооперативу;

- рішення загальних зборів Автогаражного кооперативу № 4 Галицького району м.Львова по експлуатації гаражів для автомобілів та мотоциклів, що знаходяться у власності громадян про встановлення розміру членських внесків на 2017 рік з реєстром присутніх на цих членів автогаражного кооперативу;

- рішення загальних зборів Автогаражного кооперативу № 4 Галицького району м.Львова по експлуатації гаражів для автомобілів та мотоциклів, що знаходяться у власності громадян про обранням членів ревізійної комісії кооперативу з реєстром присутніх на цих зборах членів автогаражного кооперативу;

- положення про ревізійну комісію Автогаражнього кооперативу № 4 Галицького району м.Львова по експлуатацію гаражів для автомобілі та мотоциклів;

- договір оренди земельної ділянки, на якій знаходиться Автогаражний кооператив № 4 Галицького району м.Львова по експлуатації гаражів для автомобілів та мотоциклів.

Стягнуто з Автогаражного кооперативу № 4 Галицького району м.Львова по експлуатації гаражів для автомобілів та мотоциклів на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 1 000 грн.

Стягнуто з Автогаражного кооперативу № 4 Галицького району м.Львова по експлуатації гаражів для автомобілів та мотоциклів на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 800 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Дане рішення оскаржив представник автогаражного кооперативу № 4 Галицького району м. Львова - ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу.

З рішенням не погоджується, вважає що воно є необ`єктивним, необґрунтованим і таким, що ухвалене з порушенням вимог процесуального та матеріального права.

Зазначає, що у контексті обставин справи, зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами, обмежується з`ясуванням правової природи дій або бездіяльності АГК-4, які за Законом України Про кооперацію і Статутом віднесені до повноважень цієї самоврядної організації і є питанням їхньої внутрішньої /статутної /діяльності. А тому вважає, що на такі спірні правовідносини компетенції суду згідно вимог ст.. 16 ЦПК України не поширюється.

Вказує, що позивач реалізував своє право на отримання інформації шляхом звернення до правління кооперативу із відповідною заявою, на яку йому надано відповідь.

Окрім того, заперечує будь-яку причетність АГК -4 до змін стану здоров`я ОСОБА_3 , оскільки із наданих медичних документів вбачається, що ніякого спілкування з позивачем ні голова правління кооперативу, а також члени ревізійної комісії не мали після проведення загальних зборів від 25.04.2017 року а тому не могли впливати на його здоров`я.

Окрім того зазначає, що з 01.01.2017 року ОСОБА_3 в порушення статуту не сплачує членські внескиі станом на 01.01.2019 року заборгованість складає більше 2000 гривень, а ОСОБА_3 уникає спілкування з цього приводу.

Просить рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 квітня 2018 року скасувати та ухвалити нове, яким в позові ОСОБА_3 до автогаражного кооперативу № 4 Галицького району м. Львова по експлуатації гаражів для автомобілів і мотоциклів, що знаходяться в особистій власності громадян відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 , перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що в даному випадку мало місце недотримання відповідачем як Головою Автогаражного кооперативу №4 Галицького району м. Львова Марциняком П ОСОБА_6 як суб`єктом розгляду звернень громадян, встановленого Законом України Про звернення громадян , порядку і строків розгляду заяви позивача як члена кооперативу від 06.04.2017, 15.05.2017, як члена очолюваного кооперативу. А тому на переконання суду порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача надати документи, що стосуються діяльності автогаражного кооперативу.

Окрім того, суд вважав, що розмір позовних вимог про стягнення моральної шкоди позивачем завищений, належними, допустимими, достовірними та достатніми доказати не підтверджений, а тому ці вимоги позивача підлягають до задоволення частково, а саме, з відповідача на його користь необхідно стягнути 1000 грн., що буде виваженим розміром завданої моральної шкоди.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду.

Встановлено, що ОСОБА_3 є членом Автогаражного кооперативу №4 Галицького району м. Львова по експлуатації гаражів для автомобілів та мотоциклів, що знаходяться в особистій власності громадян.

Згідно довідки від 31.03.1994 року за №289 виданої Головою кооперативу ОСОБА_7 , вбачається, що в автогаражному кооперативі АДРЕСА_1 знаходиться гаражний бокс №603, який належить позивачу на правах особистої власності. Крім цього, наведене також підтверджується реєстраційним посвідченням від 01.06.1994 та технічним паспортом за реєстраційним номером 84 від 01.06.1994.

06.04.2017 та 15.05.2017 позивач звертався з відповідними заявами до Голови кооперативу ОСОБА_1 про надання копії статуту, а також документів, що стосуються діяльності автогаражного кооперативу.

ОСОБА_3 звертався зі скаргою у Львівську місцеву прокуратуру №1, яка у свою чергу скерувала скаргу у Сихівський районний відділ поліції Головного управління національної поліції у Львівській області.

Відповідно до листа від 14.09.2017 №1934/40/04/08/17 Голову автогаражного кооперативу ОСОБА_1 запрошено для проведення профілактичної бесіди щодо його неправомірних дій, скаргу зареєстровано в журналі Єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинення кримінальних правопорушень та запропоновано звернутись до суду в приватному порядку.

Відповідно до ст.. 1 Закону України Про кооперацію , кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

Частиною 1 ст. 3 Закону України Про кооперацію передбачено, що метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю.

Згідно з ст.. 12 Закону України Про кооперацію основними правами члена кооперативу є: участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат та виплат на паї; одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і в строки, визначені його статутом; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Виходячи із положень ст. 15 вказаного Закону України Про кооперацію , вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу.

Виконавчим органом кооперативу в силу ст. 16 Закону України Про кооперацію є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються Статутом кооперативу.

Як встановлено матеріалами справи голова кооперативу П.М. ОСОБА_8 надав 10 червня 2017 року відповідь на заяву ОСОБА_3 від 06 квітня 2017 року, проте, вказана відповідь не містить запитуваних ОСОБА_3 документів та не є повною.

Статтею 1 Закону України Про звернення громадян встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ст. 18 Закону України Про звернення громадян встановлено право громадянина, який звернувся з заявою, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви.

Окрім того, норма статті 19 Закону України Про звернення громадян зобов`язує органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб в межах своїх повноважень об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Статтею 20 Закону України Про звернення громадян встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в частині вимоги про зобов`язання Автогаражного кооперативу № 4 Галицького району м.Львова по експлуатації гаражів для автомобілів та мотоциклів в особі Голови кооперативу ОСОБА_9 Петра ОСОБА_10 надати ОСОБА_3 належним чином засвідчені копії документів прийшов до вірного висновку про задоволення в тій частині позовних вимог.

Однак, щодо стягнення з з Автогаражного кооперативу № 4 Галицького району м.Львова по експлуатації гаражів для автомобілів та мотоциклів на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 1 000 грн, колегія суддів не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

У відповідності до 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Крім цього, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди у даному випадку підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , з подальшими змінами до неї (далі - постанова ПВСУ № 4 від 31.03.1995 року), звертає увагу судів на те, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (абз. 1 п. 4, абз. 2 п. 5).

Зважаючи на наведене при вирішенні спору про стягнення моральної шкоди суду слід встановити: 1. наявність заподіяної позивачу шкоди; 2. протиправність діяння відповідача; 3. наявність причинного зв`язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача.

При цьому кожна із вказаних обставин повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.

Моральна шкода, спричинена фізичній особі, категорія глибоко суб`єктивна, оскільки її визначення пов`язане не тільки з обставинами справи, але і з самою особою, якій вона спричинена, так як протиправні дії чи бездіяльність тягнуть за собою неоднакові негативні наслідки емоційно-психологічного характеру для різних осіб.

У відповідності до вимог ст..76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Однак належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння позивачу моральної шкоди та того, що така була спричинена позивачу саме діями відповідача позивачем не подано та судом відповідно не здобуто.

Жодних доказів на підтвердження тих негативних наслідків про які стверджує суд першої інстанції, як про заподіяну позивачу моральну шкоду (психологічні стреси та переживання позивача, негативні наслідки, які настали для нього в результаті дій та бездіяльності відповідача, порушення звичайного способу життя), - не надано.

Крім цього, факт звернення позивача за захистом своїх прав до відповідача та суду не слід взагалі вважати негативними наслідками та спричиненою шкодою.

Жодних інших доказів на підтвердження спричинення позивачу шкоди ним не представлено та судом не здобуто, а тому факт заподіяння такої не слід вважати доведеним.

Зважаючи на вказане сам факт встановлення протиправності бездіяльності відповідача не може бути підставною для стягнення шкоди саме цією бездіяльністю.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факт заподіяння йому моральних страждань через несвоєчасну та неповну відповідь відповідача на його заяви, а також відсутній причинний зв`язок між діями відповідача та спричиненням моральних страждань, не надано доказів у чому полягає моральна шкода та чим керувався позивач, визначаючи розмір відшкодування.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 квітня 2018 року в частині стягнення з Автогаражного кооперативу № 4 Галицького району м.Львова по експлуатації гаражів для автомобілів та мотоциклів на користь ОСОБА_3 моральної шкоди в розмірі 1 000 грн. слід скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовної вимоги про стягнення з Автогаражного кооперативу № 4 Галицького району м. Львова по експлуатації гаражів для автомобілів та мотоциклів на користь ОСОБА_3 моральної шкоди.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст.. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як роз`яснено у п. 36 Постанови Пленуму ВССУ від 17.10.2014р. № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо, то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Враховуючи, що при вирішенні питання судових витрат вимогу пропорційності щодо вимог апеляційної скарги встановити неможливо, то апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача половину понесених витрат зі сплати судового збору у сумі 1680,00 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника автогаражного кооперативу № 4 Галицького району м. Львова - Марциняка ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 квітня 2018 року в частині стягнення з Автогаражного кооперативу № 4 Галицького району м.Львова по експлуатації гаражів для автомобілів та мотоциклів на користь ОСОБА_3 моральної шкоди в розмірі 1 000 грн. - скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовної вимоги про стягнення з Автогаражного кооперативу № 4 Галицького району м.Львова по експлуатації гаражів для автомобілів та мотоциклів на користь ОСОБА_3 моральної шкоди.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Автограражного кооперативу № 4 Галицького району м. Львова по експлуатації гаражів для автомобілів та мотоциклів - 1680 грн сплаченого судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 30 серпня 2019 року.

Головуючий

Судді