Постанова

від 28.08.2019 по справі 289/2222/17

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №289/2222/17 Головуючий у 1-й інст. Невмержицький І. М.

Категорія 23 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2019 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С.,

з участю секретаря судового засідання Баліцької Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу № 289/2222/17 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі

на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 27 лютого 2018 року , яке ухвалене під головуванням судді Невмержицького І.М. у м. Радомишлі,

в с т а н о в и в:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі (надалі - ТзОВ Вишевичі або товариство, або орендар). Свої вимоги обґрунтовував тим, що 19 лютого 2015 року на десять років уклав із ТзОВ Вишевичі договір оренди земельної ділянки, за умовами якого надав товариству в оренду належну йому на праві приватної власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 1,1467 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , яка розташована на території Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області, а відповідач зобов`язався до 31 грудня кожного поточного року сплачувати орендну плату в розмірі 1 300 грн. за володіння земельною ділянкою. З дня укладення договору відповідач систематично не виплачує орендної плати, чим істотно порушує умови договору та його права, як орендодавця, оскільки він позбавлений коштів або продукції чи послуг на ці кошти, на що розраховував при укладенні договору. Просив із підстав, передбачених ст.651 ЦК України, ст.141 ЗК України, ст.ст.31,32 Закону України Про оренду землі , достроково розірвати договір оренди земельної ділянки.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 27 лютого 2018 року позов задоволено та вирішено питання судових витрат.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ТзОВ Вишевичі подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та закрити провадження у справі. Зазначає, що спір не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, приймаючи до уваги, що ухвалою Господарського суду Житомирської області від 06 березня 2017 року порушено провадження у справі про банкрутство ТзОВ Вишевичі , ухвалою цього ж суду від 26 жовтня 2017 року припинено процедуру розпорядження майном товариства та введено процедуру санації, а ухвалою суду від 15 травня 2018 року процедуру санації продовжено до 26 жовтня 2018 року. Отже, наразі товариство перебуває на стадії санації, а тому позов, відповідно до положень ст.ст.16,20 ГПК України, мав бути пред`явлений у порядку господарського судочинства, а спір - розглянутий в межах справи про банкрутство, оскільки всі майнові вимоги до юридичних осіб, щодо яких порушено справу про банкрутство, підлягають вирішенню господарським судом в межах справи про банкрутство, що на думку заявника, узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2018 року (справа №372/3584/16-ц). Окрім того, суд розглянув справу за відсутності представника ТзОВ Вишевичі , хоча юридична особа не була належним чином повідомлена про час та місце проведення судового засідання, чим порушено принципи рівності та змагальності сторін у процесі, адже відповідач був позбавлений можливості надати докази на спростування вимоги.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, яку просить відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зокрема зазначає, що позов із вимогою про розірвання договору оренди є немайновим, а тому розгляд спору цілком законно здійснювався за правилами цивільного, а не господарського судочинства. Посилання на норми ГПК України недоречні, оскільки ними встановлена обов`язкова підсудність для майнових спорів, чого у даній справі немає.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Матеріалами справи доводиться та судом установлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,1467 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , яка розташована на території Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області та призначена для ведення селянського господарства, що підтверджуються ксерокопією державного акта серії НОМЕР_2 (а.с.4-5).

19 лютого 2015 року між ОСОБА_1 (надалі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Вишевичі (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області, загальною площею 1,1467 га, кадастровий номер 182 НОМЕР_3 (ксерокопія договору оренди земельної ділянки міститься у матеріалах справи на аркушах 6-9).

Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру 20 травня 2015 року реєстраційною службою Малинського районного управління юстиції Житомирської області була здійснена державна реєстрація права оренди земельної ділянки за ТзОВ Вишевичі (а.с.10).

На виконання зобов`язань, визначених у пунктах 8,20 договору оренди землі, ОСОБА_1 передав земельну ділянку ТзОВ Вишевичі в строкове платне користування на 10 років.

Провадження у даній справі за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ Вишевичі про дострокове розірвання договору оренди землі відкрито судом першої інстанції 05 грудня 2017 року (а.с.18).

Окрім того, 06 березня 2017 року Господарським судом Житомирської області порушено провадження у справі про банкрутство ТзОВ Вишевичі (а.с.40-42).

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої ст.18 Закону України Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною першою ст.19 ЦПК України врегульовано, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Принцип правової визначеності не допускає наявність проваджень, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях.

19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року №4212-VI Про внесення змін до Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (за винятком окремих його положень) (надалі - Закон №4212-VI), яким Закон України від 14 травня 1992 року №2343-ХІІ (надалі - Закон №2343-ХІІ) викладено в новій редакції.

У пункті 11 розділу Х Прикінцеві та перехідні положення Закону №2343-ХІІ визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом №2343 -ХІІ.

Частиною четвертою статті 10 Закону №2343-ХІІ визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує всі майнові спори з вимогами до боржника , у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визнанням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Указана норма кореспондується з положеннями пункту 8 частини першої ст.20 ГПК України, яким визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство , у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визнання та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, установлених Законом №2343-ХІІ, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ.

Із винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство пов`язуються певні правові наслідки, зокрема: вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом №2343-ХІІ; арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

Стаття 23 Закону №2343-ХІІ установлює порядок виявлення кредиторів. Відлік строку на звернення грошових вимог кредиторів починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, тобто першим днем перебігу цього строку є день, наступний за днем офіційного оприлюднення такого оголошення.

Після офіційного оприлюднення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство всі кредитори мають право подати заяви з грошовими вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, в порядку ст.23 Закону №2343-ХІІ незалежно від настання строку виконання зобов`язань.

Відповідно до ст.19 Закону №2343-ХІІ на ці вимоги поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Отже, визначення юрисдикційності всіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення, реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог.

Разом із тим, ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ТзОВ Вишевичі про дострокове розірвання договору оренди. При цьому жодних позовних вимог майнового характеру, тобто таких вимог, які підлягають вартісній оцінці, до відповідача не заявлено.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем не доведено знаходження на спірній земельній ділянці будь-якого майна ТзОВ Вишевичі , яке можна було б вважати активом боржника, що у подальшому може бути направлене на погашення грошових вимог кредиторів боржника.

За таких обставин, позовні вимоги до відповідача є немайновими, а спір не стосується питання щодо формування активу боржника, а тому не пов`язаний зі здійсненням провадження у справі про банкрутство ТзОВ Вишевичі , а отже, підлягає розгляду в порядку цивільного, а не господарського судочинства, як помилково зазначається у доводах апеляційної скарги. Приймаючи до уваги те, що дана справа підлягає розгляду саме в порядку цивільного судочинства, правові підстави для закриття провадження у справі відсутні.

Відповідна правова позиція висловлена Великою Палатою Верхового Суду в постанові від 15 травня 2019 року в справі №289/2217/17.

У апеляційній скарзі підвідомчість даного спору господарському суду обґрунтовується посиланням на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду України, який міститься у постанові від 26 червня 2018 року в справі №372/3584/16-ц. Проте спірні правовідносини у цій справі є відмінними від відносин у даній справі, оскільки стосувалися майнових прав на проінвестований об`єкт нерухомості та заявлені були позовні вимоги майнового, а не немайнового характеру, а сама по собі обставина порушення провадження у справі про банкрутство відповідача ще не є визначальною ознакою для віднесення розгляду спору до підвідомчості господарського суду, оскільки ключовим є характер спору, тобто він є майновим чи немайновим.

Відносно суті самого спору в даній справі, то згідно з пунктами 9 та 11 договору оренди земельної ділянки орендна плата становить 1 300 грн., обчислюється з урахуванням індексації і вноситься до 31 грудня поточного року.

Пунктом 29 договору оренди землі передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати, а пункт 39 надає право припинити дію договору шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

Згідно з частиною другою ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст.15 Закону України Про оренду землі орендна плата є істотною умовою договору оренди землі.

Згідно з п. д ч.1 ст.141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Під систематичністю несплати орендної плати розуміється два та більше випадків.

Відповідачем належними та допустимими доказами не спростований факт систематичної несплати ним позивачу орендної плати чи непередання продукції та послуг в рахунок орендної плати, хоча ведення фінансової документації щодо розрахунків чинним законодавством покладається на орендаря.

Оскільки з часу укладення договору оренди землі відповідач жодного разу не виконав свого обов`язку щодо сплати ОСОБА_1 орендної плати, то колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову та дострокового розірвання договору оренди внаслідок невиконання відповідачем істотних умов договору щодо сплати орендної плати.

Разом із тим, вирішуючи спір, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке згідно з приписами п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, і законодавець не пов`язує настання таких наслідків із неправильним вирішенням справи.

Так, у матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення ТзОВ Вишевичі про час і місце судового засідання відповідно до вимог ст.ст.128,130 ЦПК України, а тому суд першої інстанції порушив права відповідача та не створив рівних можливостей учасникам процесу в доступі до суду і до реалізації та захисту їх прав, що є частиною гарантій справедливого правосуддя.

Оскільки справу розглянуто судом першої інстанції за відсутності представника відповідача при неповідомленні юридичну особу про дату, час і місце засідання суду та заявник обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, то наслідки порушення вказаних норм процесуального права є безумовною підставою для скасування судового рішення, незважаючи на те, що з правової точки зору судом першої інстанції вирішено спір правильно з додержанням правил предметної та суб`єктної юрисдикції, а тому рішення суду першої інстанції скасовується та ухвалюється нове судове рішення про задоволення позову.

Відповідно до приписів ст.141 ЦПК України судовий збір у сумі 640 грн., понесений позивачем за подання до суду позову, покладається на відповідача, оскільки позов підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі задовольнити частково.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 27 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення .

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Розірвати договір оренди земельної ділянки, площею 1,1467 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , укладений 19 лютого 2015 року між ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю Вишевичі .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі (12214, Житомирська область, Радомишльський р-н, с. Вишевичі, вул. Леніна, 42, ідентифікаційний код юридичної особи 39333809) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 н АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 640 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді:

Повний текст постанови складений 30 серпня 2019 року.