Рішення

від 28.08.2019 по справі 904/2840/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.08.2019р.м. ДніпроСправа № 904/2840/19

Суддя Господарського суду Дніпропетровської області Новікова Р.Г. за участю секретаря судового засідання Барабанова Д.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Танір", м. Житомир

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс", м. Дніпро

про стягнення суми основного боргу у розмірі 63400грн.00коп., пені у розмірі 8948грн.11коп., 15% річних у розмірі 3779грн.87коп.

Представники:

від позивача: Дядюра Н.О., довіреність б/н від 26.06.2019р., адвокат;

від відповідача: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Танір" звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс" з позовом про стягнення суми основного боргу у розмірі 68400грн.00коп., пені у розмірі 8948грн.11коп., 15% річних у розмірі 3779грн.87коп.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором поставки №33/1-18 від 23.01.2018р.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2019р. прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Танір" до розгляду та відкрити провадження у справі №904/2840/19. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання на 31.07.2019р.

15.07.2019 р. на адресу суду надійшла заява позивача про зменшення позовних вимог. У вказаній заяві позивач зазначає, що відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Танір" у розмірі 5000грн. Тому Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Танір" просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс" суму основного боргу у розмірі 63400грн.00коп., пені у розмірі 8948грн.11коп., 15% річних у розмірі 3779грн.87коп.

Суд прийняв вказану заяву про зменшення розміру позовних вимог.

31.07.2019р. під час судового засідання представник позивача подав клопотання про проведення судових засідань у справі №904/2840/19 в режимі відеоконференції з Північним апеляційним господарським судом, яке судом розглянуто та задоволено.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2019р. судове засідання відкладено на 28.08.2019р. та призначено його проведення в режимі відеоконференції через Північний апеляційний господарський суд (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1А).

27.08.2019р. позивач надіслав на електронну поштову скриньку суду заяву про уточнення позовних вимог по справ і №904/2840/19, не пов`язаних з позовними, та додаткові письмові пояснення по справі №904/2840/19, які 28.08.2018р. надійшли до суду також і засобами поштового зв`язку.

У заяві про уточнення позовних вимог по справ, не пов`язаних з позовними, позивач зазначає, що ця заява є захистом права позивача на покриття його витрат на правничу допомогу, які останній поніс під час захисту свого порушеного права, та просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу по даній справі у розмірі 5100грн.

У додаткових поясненнях позивач наголосив на правильності здійснення ним розрахунку штрафних санкцій та додав документи, на підставі яких відповідач здійснював оплату за поставлений товар, що не були подані разом із позовною заявою.

28.08.2019р. на електронну поштову скриньку суду надійшов супровідний лист позивача, в якому позивач для підтвердження надання йому правової допомоги просить долучити копію акта надання послуг №1 від 27.08.2019р. до договору про надання правової допомоги №25/06-19 від 25.06.2019р.

Також 28.08.2019р. позивач подав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог по справі №904/2840/19. В указаній заяві позивач, посилаючись на здійснення відповідачем 23.07.2019р. та 14.08.2019р. часткової оплати заборгованості у розмірі 10000грн., зазначає про зменшення за власним бажанням розміру позовних вимог. Тому позивач просить прийняти його заяву про зменшення позовних вимог до розгляду та тягнути з відповідача, з урахуванням даної заяви, суму основного боргу в розмірі 53400грн.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Розгляд справи №904/2840/19 здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження і перше судове засідання у справі відбулось 31.07.2019р.

Оскільки заяву про зменшення розміру позовних вимог по справі №904/2840/19 подано позивач поза межами строку, встановленого ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, у суду відсутні підстав для її прийняття та розгляду.

Відповідач участі свого представника у судовому засіданні не забезпечив, відзиву на позов у строк, визначений судом, не надав.

Суд наголошує на тому, що зі своєї сторони ним здійснені всі необхідні заходи щодо належного повідомлення відповідача про розгляд цієї справи за його місцезнаходженням згідно з матеріалами справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Ухвали суду від 08.07.2019р. та від 31.07.2019р. були надіслані учасникам справи завчасно у відповідності до норм, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, та з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013р. №958, що підтверджується штемпелем суду про відправлення вихідної кореспонденції на звороті відповідних судових процесуальних документів.

За інформацією з офіційного веб-сайту оператора поштового зв`язку https://ukrposhta.ua/ поштові відправлення ухвал суду від 08.07.2019р. за номером штрихкодового ідентифікатора 4930009073886 та від 31.07.2019р. за номером штрихкодового ідентифікатора 4930009298551 не вручені адресатові під час доставки з інших причин.

Відтак є всі підстави вважати, що відповідач свідомо не забирав рекомендовану поштову кореспонденцію суду з поштового відділення, тобто фактично відмовився від її отримання. Вказаний факт свідчить про належне повідомлення відповідача про виклик до суду у відповідності до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Нормами статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов`язків щодо доказів. Тож, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень сторонам були створені належні умови для надання доказів та заперечень.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч. 2 ст. 178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. При цьому, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, заслухавши пояснення представника позивача, суд установив таке.

23 січня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Танір" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс" (далі - покупець) укладено договір поставки №33/1-18 (далі - договір).

Згідно з пунктом 1.1 договору постачальник зобов`язується передати, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукти харчові (далі за текстом договору разом - товар) на умовах, визначених в цьому договорі.

Найменування, асортимент та кількість товару визначаються у видаткових накладних, які складаються сторонами при прийманні-передачі кожної партії товару (п. 1.2 договору).

За умовами п. 2.1 договору ціна кожної партії товару визначається постачальником та вказується у видаткових накладних.

Вартість однієї партії товару являє собою вартість товару, зазначену у видатковій накладній, за якою партія поставляється (п. 2.2 договору).

Пунктом 3.6 договору передбачено, що датою поставки партії товару є дата підписання уповноваженим представником покупця видаткової накладної або іншого товаросупроводжувального документу, який був пред`явлений до підпису під час приймання-передачі товару.

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки за товар здійснюються за кожною поставленою партією товару шляхом оплати покупцем вартості партії товару в день поставки товару, але не пізніше одного календарного дня від моменту поставки відповідної парії товару.

Оплата здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника або в іншій формі та спосіб, що не заборонені чинним законодавством України, за умови попереднього погодження форми і способу розрахунків із постачальником (п. 4.2 договору).

Пунктом 10.2 договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2018р., а в відносно грошових зобов`язань - до повного їх виконання. Після закінчення терміну дії договору, якщо сторони продовжують виконувати його умови, договір вважається поновленим на невизначений термін, але кожна із сторін має право припинити його дію, попередивши про це другу сторону за один місяць у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що позивач поставив відповідачу товар (масло селянське 72,5% фас.200г, масло селянське 73% фас.180г) на суму 140220грн., що підтверджується видатковими накладними:

- №7 від 14.01.2019р. на суму 12600грн.;

- №23 від 28.01.2019р. на суму 18648грн.;

- №42 від 11.02.2019р. на суму 25200грн.;

- №50 від 18.02.2019р. на суму 33372грн.;

- №81 від 11.03.2019р. на суму 25200грн.;

- №122 від 25.03.2019р. на суму 25200грн. (а.с. 24-29).

Вищевказані видаткові накладні підписані зі сторони відповідача бухгалтерами Бур`ян Л.В. та Худаковською Т.Г. без заперечень і зауважень та містять відтиски печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс".

Отже, матеріали справи свідчать, що сторони після закінчення строку дії договору поновили його на невизначений термін шляхом продовження виконання умов цього договору.

На оплату поставленого товару позивачем були виставлені відповідачу рахунки: №6 від 14.01.2019р. на суму 12600грн., №42 від 11.02.2019р. на суму 25200грн., №49 від 18.02.2019р. на суму 33372грн.

Відповідач своє зобов`язання з оплати вартості отриманого товару виконав лише частково - в сумі 71820грн. - та із порушенням строків, визначених договором.

Часткову оплату товару відповідачем здійснено наступними платіжними дорученням:

- №76 від 01.02.2019р. на суму 12600грн. - на оплату товару згідно з рахунком №6 від 14.01.2019р.;

- №113 від 13.02.2019р. на суму 18648грн. - на оплату товару згідно з видатковою накладною №23 від 28.01.2019р.;

- №134 від 20.02.2019р. на суму 25200грн. - на оплату товару згідно з рахунком №42 від 11.02.2019р.;

- №354 від 18.02.2019р. на суму 5372грн. - на оплату товару згідно з рахунком №49 від 18.02.2019р.;

- №376 від 24.04.2019р. на суму 5000грн. - на оплату товару згідно з рахунком №49 від 18.02.2019р.;

- №563 від 18.06.2019р. на суму 5000грн. - на оплату товару згідно з рахунком №49 від 18.02.2019р.

Таким чином, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за поставлений позивачем товар у сумі 68400грн.

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача була направлена претензія №1 від 06.05.2019р. з вимогою про сплату основної суми боргу за договором, пені та 15% річних, нарахованих на суму боргу.

Вказана претензія була отримана відповідачем 30.05.2019р., що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

За твердженням позивача, відповідач повної оплати за отриманий товар не здійснив.

Наявна заборгованість і стала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом за захистом свого порушеного права.

Однак, після відкриття провадження у даній справі відповідач платіжними дорученнями №630 від 05.07.2019р. на суму 5000грн., №692 від 23.07.2019р. на суму 5000грн. та №756 від 14.08.2019р. на суму 5000грн. оплатив позивачу частину заборгованості (за видатковою накладною №50 від 18.02.2019р.) на загальну суму 15000,00 грн. З огляду на що, 15.07.2019р. позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, яку прийнято судом.

Отже, предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача на користь позивача основного бору в сумі 63400грн. (у тому числі: за видатковою накладною №50 від 18.02.2019р. - у розмірі 13000грн, за видатковою накладною №81 від 11.03.2019р. - у розмірі 25200грн. та за видатковою накладною №122 від 25.03.2019р. - у розмірі 25200грн.), пені в сумі 8948грн.11коп. та 15% річних у сумі 3779грн.87коп.

Відповідач позову не оспорив та не спростував, доказів погашення залишку суми боргу суду не надав.

Дослідивши обставини справи та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеруна користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), зокрема, є договір (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписом ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено обов`язковість договору для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, тобто неналежне виконання.

Факт поставки позивачем товару відповідачу підтверджений матеріалами справи та останнім не оспорений.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За отриманий товар відповідач мав здійснити оплату не пізніше одного календарного дня від моменту поставки відповідної партії товару, але у порушення умов договору не провів повної та своєчасної оплати. Тобто зі сторони відповідача має місце неналежне виконання взятих на себе зобов`язань, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 63400грн.

Так, позивачем доведено той факт, що станом на дату подання заяви про зменшення розміру позовних вимог мала місце заборгованість відповідача перед позивачем на суму основного боргу 63400грн.

Згідно з матеріалами справи відповідач платіжними дорученнями №692 від 23.07.2019р. на суму 5000грн. та №756 від 14.08.2019р. на суму 5000грн. перерахував позивачу 10000грн, чим погасив частину заборгованість за видатковою накладною №50 від 18.02.2019р. (рахунок на оплату №49 від 18.02.2019р.).

Тому провадження у справі в цій частині вимог підлягає закриттю за відсутністю предмету спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, а позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 53400грн. - визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами і договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 цього Кодексу визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до умов підпункту 7.3.1 пункту 7.3 договору на покупця накладаються наступні штрафні санкції: за несвоєчасну оплату товару додатково сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день погашення боргу, а також 15% річних від суми заборгованості.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені на суму 8948грн.11коп. за загальний період з 16.01.2019р. по 26.06.2019р., суд не погоджується з визначеними позивачем періодами її нарахування.

Зокрема, позивачем здійснено нарахування пені за дні фактичної сплати суми заборгованості, включення яких у період часу, за який здійснюється стягнення пені, є неправомірним та суперечить таким засадам чинного цивільного законодавства як розумність, добросовісність і справедливість.

Однак, оскільки позовну вимогу в частині стягнення пені у сумі 8948грн.11коп. заявлено в межах суми здійсненого судом перерахунку, то її слід визнати обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі .

Згідно з положеннями статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач за порушення відповідачем умов договору щодо оплати товару нарахував та заявив до стягнення з нього 15% річних у сумі 3779грн.87коп. за загальний період з 16.01.2019р. по 26.06.2019р.

Перевіркою наданого позивачем розрахунку 15% річних судом виявлено помилку у визначенні періодів нарахування річних аналогічну тій, що допущена при нарахуванні пені.

Після здісненого судом перерахунку річні у розмірі 15% за загальний період з 16.01.2019р. по 26.06.2019р. становлять 3732грн.61коп., у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 15% річних підлягає частковому задоволенню. У задоволенні позовних вимог про стягнення 15% річних у сумі 47грн.26коп. слід відмовити.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач порушив зобов`язання, обумовлені договором щодо повної та своєчасної оплати вартості отриманого ним товару. Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 1919грн.81коп.

Стосовно судових витрат позивача на правничу допомогу по даній справі у розмірі 5100грн., суд зазначає наступне.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України та Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Разом з тим, частиною четвертою 4 статті 60 Господарського процесуального кодексу України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною третьою цієї статті Кодексу визначено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження своїх витрат на правничу допомогу позивачем до матеріалів справи надано: копію акта наданих послуг №1 від 27.08.2019р. до договору про надання правової допомоги №25/06-19 від 25.06.2019р., копію довіреності від 26.06.2019р. на представництво ОСОБА_3 інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Танір" та копію свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю серії КС №7717/10 на ім`я гр. ОСОБА_3

Однак, матеріалами справи не підтверджено наявності між позивачем та адвокатом ОСОБА_3 договору про надання правової допомоги, яким би були визначені розмір гонорару адвоката, умови і порядок розрахунків за надання послуг та т.і.

Таким чином, позивачем належними та допустимими доказами не доведено розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та факту їх понесення.

Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на вищенаведене, у суду відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат позивача на професійну правничу допомогу у порядку, визначеному статтею 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, статями 4, 13, 14, 20, 42, 46, 60, 74, 76-80, 86, 91, 126, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Танір" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс" про стягнення суми основного боргу у розмірі 63400грн.00коп., пені у розмірі 8948грн.11коп., 15% річних у розмірі 3779грн.87коп. - задовольнити частково.

Закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 10000грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс" (ідентифікаційний номер 2733810149; адреса місцезнаходження: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вулиця 195-ї Стрілкової дивізії, будинок 15) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Танір" (ідентифікаційний код 03340920; місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вулиця Шевченка, будинок 2) основний борг у розмірі 53400грн., пеню в розмірі 8948грн.11коп., 15% річних у розмірі 3732грн.61коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1801грн.49коп.

Відмовити у задоволенні вимог про стягнення 15% річних у розмірі 47грн.26 коп.

Видати наказ після набрання чинності рішенням.

В судовому засіданні 28.08.2019р. відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 02.09.2019р.

Суддя Р.Г. Новікова