Рішення

від 03.09.2019 по справі 910/9474/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.09.2019Справа № 910/9474/19 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Феліцата Україна"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Гренландія"

про стягнення 314 131,07 грн.

Представники сторін:

не викликались.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Феліцата Україна" до товариства з обмеженою відповідальністю "Гренландія" про стягнення 314 131,07 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 27/11-2018 належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання по сплаті купленого товару, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість у заявленому розмірі.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.07.2019 р. прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

29.09.2019 р. до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а в частині основного боргу в сумі 40 000,00 грн. - підлягає закриттю.

27.11.2018 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Феліцата Україна" та товариством з обмеженою відповідальністю "Гренландія" укладено договір купівлі-продажу № 27/1-11-2018, відповідно до якого продавець продає, а покупець купує товар в кількості, асортименті та за цінами, вказаними в підписаних сторонами товарних накладних, які мають посилання на цей договір.

Згідно з п. 2.2. договору, товар поставляється на адресу покупця за рахунок покупця або зі складу продавця представнику покупця.

Пунктом 2.3. договору встановлено, що в момент отримання товару у разі наявності недоліків по якості або кількості товару за товарною накладною. Які виявлені за участю представника покупця, продавець зобов`язаний замінити неякісний товар або поповнити його нестачу у 10-денний термін.

Претензії по внутрішньо тарній кількості поставленого товару після перевірки його покупцем у момент отримання та підписання товарних накладних продавець приймає лише у 10-денний термін (п. 2.4.).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Феліцата Україна" виставило відповідачеві рахунки на оплату:

№ 2220 від 12.11.2018 р. на суму 100,25 грн.;

№ 2415 від 28.11.2018 р. на суму 172 008,22 грн.;

№ 86 від 14.01.2019 р. на суму 14 333,33 грн.;

№ 110 від 16.01.2019 р. на суму 172 000,00 грн.;

№ 158 від 22.01.2019 р. на суму 172 000,00 грн.;

№ 480 від 15.02.2019 р. на суму 172 000,00 грн.;

№ 1559 від 08.05.2019 р. на суму 153 765.00 грн.

Позивач передав у власність відповідача продукцію на загальну суму 798 869,25 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними:

№ 4214 від 13.11.2018 р. на суму 100,25 грн.;

№ 4477 від 29.11.2018 р. на суму 43 002,00 грн.;

№ 4532 від 04.12.2018 р. на суму 43 002,00 грн.;

№ 126 від 14.01.2019 р. на суму 86 000,00 грн.;

№ 159 від 16.01.2019 р. на суму 172 000,00 грн.;

№ 232 від 22.01.2019 р. на суму 172 000,00 грн.;

№ 675 від 15.02.2019 р. на суму 129 000,00 грн.;

№ 2235 від 28.05.2019 р. на суму 153765,00 грн.

В матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача із заявою про виявлення невідповідностей, недоліків під час приймання товару.

Відповідально до п. 3. договору, умови сплати - 100% передплата.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гренландія" частково виконало зобов`язання по договору та сплатило за товар 561 104,25 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку, наявні в матеріалах справи.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 статті 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно з ч. 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Накладна містить відомості про номер та дату складання, сторони господарських операцій, у тому числі відомості про уповноважену особу покупця, найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціну, загальну вартість відпущеного товару. Накладна скріплена зі сторони продавця підписом особи, яка уповноважена на передачу товару, зі сторони покупця - підписом особи, яка уповноважена на отримання матеріальних цінностей від покупця.

Відповідно до положень інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. N 01-06/928/2012 підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (постанова Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 9/252-10).

Частина 1 статті 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що 17.07.2019 р. здійснив оплату за поставлений товар у розмірі 20 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 4305 від 17.07.2019 та 21.08.2019 р. сплатив ще 20 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4462 від 21.08.2019 р.

Пункт 2 ч.1 статті 231 ГПК України передбачає, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 231 ГПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у розмірі 40 000,00 грн. спростовано, оскільки, відповідачем сплачено зазначену суму заборгованості, тому суд закриває провадження у справі в цій частині.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача перед позивачем за поставлений товар в сумі 197 765,00 грн. = 798 869,25 (поставлений товар) - 561 104,25 (оплачений товар до подачі позовної заяви до суду) - 40 000, 00 грн. (після подачі позовної заяви) належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Також, у зв`язку з неналежним виконанням грошових зобов`язань позивач нарахував відповідачу індекс інфляції в розмірі 8109,81 грн. та 3 % річних в розмірі 5293,21 грн.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 5293,21 грн. підлягають задоволенню.

Щодо втрат від інфляції, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Зазначене помилково не враховано позивачем при здійсненні розрахунку, як і те, що для нарахування інфляційних втрат необхідно, щоб прострочення виконання зобов`язання у місяці, в якому діє відповідний індекс інфляції, мало місце.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 № 904/7401/16.

Таким чином, встановивши, що термін прострочення відповідача виконання зобов`язання з оплати отриманого товару за кожен період, окремо становить менше одного місяця, суд здійснив перерахунок втрат від інфляції, в зв`язку з чим обґрунтованою є сума у розмірі 659,17 грн, яка підлягає стягненню з відповідача.

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІ 26.04.2019 - 27.05.2019 264000 1.007 1848.00 08.06.2019 - 15.07.2019 237765.00 0.995 -1188.83 Всього 659,17 грн. За перерахунком суду загальний розмір індексу інфляції становить 659,17 грн. та підлягає задоволенню.

Вимоги позивача щодо стягнення індексу інфляції в розмірі 7 450,64 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 62 963,05 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано .

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 4.1. договору оренди, у випадку порушення термінів сплати за товар. Передбачений п.3. цього договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діє на період, за який виставляється пеня) від суми несплаченого товару за кожен прострочений день, що не звільняє його від сплати загальної суми вартості товару.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами Цивільного кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 62 963,05 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій до 10%.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що заявлена сума неустойки є надмірно великою, а позивачем взагалі не заявлено понесення ним збитків, через порушення договору відповідачем.

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 ст. 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Дослідивши подане відповідачем клопотання про зменшення штрафу за несвоєчасну оплату товару, яке міститься у відзиві на позовну заяву, перевірив всі доводи, які містяться в ньому, врахувавши розмір несвоєчасного виконання відповідачем свого зобов`язання та розмір штрафу; обставини, на які посилався відповідач, як на підставу зменшення пені до 10 % заявленої суми, які відповідач згідно з ст. 74 ГПК України не довів, що вони є винятковими, суд відмовляє у задоволенні.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог..

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст. 129, ч. 9 ст. 165, ст. 231, ст.ст. 236-238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині суми основної заборгованості в розмірі 40 000, 00 грн. закрити.

2. В іншій частині позов товариства з обмеженою відповідальністю "Феліцата Україна" до товариства з обмеженою відповідальністю "Гренландія" про стягнення 314 131,07 грн. задовольнити частково.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Гренландія" (03058, м. Київ, вул. Західна, буд. 11, кв. 34, код ЄДРПОУ 36196836) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Феліцата Україна" (08292, Київська обл., м. Буча. вул. Ярослава Мудрого, буд. 10/1, офіс 75, код ЄДРПОУ 33348888) заборгованість в розмірі 197 765 (сто дев`яносто сім тисяч сімсот шістдесят п`ять) грн. 00 коп., індекс інфляції в розмірі 659 (шістсот п`ятдесят дев`ять) грн. 65 коп., 3 % річних в розмірі 5 293 (п`ять тисяч двісті дев`яносто три) грн. 21 коп., пеню в розмірі 62 963 (шістдесят дві тисячі дев`ятсот шістдесят три) грн.. 05 коп., судовий збір в розмірі 4 600 (чотири шістсот) грн. 30 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Мудрий