Рішення

від 19.08.2019 по справі 160/5540/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2019 року Справа № 160/5540/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Боженко Н.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Росток" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ :

14 червня 2019 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Росток (далі - відповідач), в якій позивач просив:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Росток на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 45 168 грн. 57 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Росток перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів. Так, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю у 2018 році, відповідач до 15.04.2019 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 45 168 грн. 57 коп. Дана сума заборгованості по адміністративно господарським санкціям підтверджується наданим відповідачем річним звітом Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік від 18.02.2019 № 03-07/4841 за формою № 10-ПІ, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 № 42 та розрахунком суми позову щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняте робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю. Оскільки, у визначений законом строк, відповідачем вищевказана сума не була сплачена, утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/5540/19. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

18 липня 2019 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов, у якому надав наступні пояснення. На протязі 2018 року середньооблікова кількість працівників склала 61,07 людини, про що свідчить проведений перерахунок на підставі табелів обліку робочого часу. Також, в 2018 році на підприємстві відповідача працювало 2 людини з інвалідністю ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ). Така кількість працівників з інвалідністю відповідає нормативу, передбаченому законом. Станом на сьогодні відповідачем проведено коригування звітності з формою Д4 (місячна) за 12 місяців 2018 року про суми нарахованої заробітної плати та суми єдиного внеску на державне соціальне страхування. Враховуючи викладене, будь-які правові підстави для застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Росток адміністративно-господарських санкцій-відсутні.

19 липня 2019 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримав позицію викладену в позовній заяві, а також зазначив, що подання до територіальних відділень Фонду соціального захисту інвалідів уточнюючої форми звітності за формою 10-ПІ не передбачено.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Росток (код ЄДРПОУ 31164155) перебуває на обліку у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Згідно форми 10-ПІ "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2018 рік, що надавався відповідачем в лютому 2019 року, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2018 році становила 70 осіб, штатні працівники-інваліди на підприємстві 2, чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановлено статтею 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 3 особи, що відповідає вимогам законодавства.

В матеріалах справи містяться накази про прийняття на роботи працівників відповідача, а саме: ОСОБА_3 тракториста - машиніста (Наказ № 6-к від 05 березня 2009 року), ОСОБА_1 на посаду робітника з комплексного обслуговування сільськогосподарського виробництва (Наказ № 24-к від 03 листопада 2014 року) та довідки МСЕК.

Листом № 947 Нікопольський міськрайонний центр зайнятості на запит від 03.07.2019 № 61 повідомив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Росток" протягом 2018 року до Нікопольського міськрайонного центру зайнятості для громадян, яким встановлено групу інвалідності, надавало звіти згідно форми №3-ПН, а саме:

- Звіт 3-ПН від 04.01.2018 р. - 1 вакансія;

- Звіт 3-ПН від 03.09.2018 р. - 1 вакансія;

- Звіт 3-ПН від 30.10.2018 р. - 2 вакансія;

- Звіт 3-ПН від 30.11.2018 р. - 2 вакансія;

- Звіт 3-ПН від 13.12.2018 р. - 2 вакансія.

Матеріали справи не містять доказів, що центром зайнятості особи з інвалідністю для працевлаштування на підприємство відповідача направлялися та було безпосереднє звернення інвалідів до відповідача для працевлаштування. Також, фактів відмови підприємства в працевлаштуванні інвалідів центром зайнятості не зафіксовано.

18 липня 2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Росток було направлено лист № 35 від 17 липня 2019 року, з проханням прийняти уточнюючий звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів 2018 рік, у зв`язку із проведенням перерахунку показників даного звіту.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон № 875-ХІІ).

Частинами першою та другою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ) визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

У відповідності до ст. 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації.

Частиною 1 ст.238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Частиною другою вказаної статті визначено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині першій ст.239 ГК України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано гл.24 ГК України.

Так, відповідно до частини першої ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої ст.218 ГК України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Тому, у цій справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до ч. 1 ст.1 8 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з ч.3 ст.18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом ст.18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості. Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VІ "Про зайнятість населення" (набрав чинності з 01 січня 2013 року) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суд звертає увагу, що обов`язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року № 803-XII "Про зайнятість населення", який втратив чинність 01 січня 2013 року. Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.

Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316 (далі - Наказ № 316).

Згідно з Наказом № 316 форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Наказ № 316 набрав чинності 12 липня 2013 року, а тому з цієї дати встановлено обов`язок підприємств подавати форму 3-ПН не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.

Тобто, на час спірних правовідносин (у 2018 році) законодавство не встановлювало обов`язку підприємств подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існував обов`язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.

Як встановлено судом відповідач подавав інформацію, необхідну для працевлаштування, шляхом подання звіту за формою №3-ПН, тим самим вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення.

Отже, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовив інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, позивачем не надано, а тому немає жодних підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Вказані обставини, на думку суду, свідчать про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності на підставі ч.2 ст. 218 ГК України та відмови у задоволенні позовних вимог.

Викладене узгоджується також із правовим висновком Верховного Суду з питання стягнення адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місяця, призначені для інвалідів, який викладений, зокрема, у постанові від 22.03.2018 р. по справі № 807/545/17, від 24.04.2019 р. по справі № 817/1188/18, від 20.05.2019 року у справі 820/2380/16 згідно з якими підстави для такого стягнення відсутні, якщо підприємством вжито всіх заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів.

Щодо коригування відповідачем звітності за формою № 10-ПІ Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік , суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 8 ст. 19 Закону України № 875-XII, контроль за виконанням робочих місць покладено на органи Держпраці.

Враховуючи Порядок проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого постановою КМУ від 31.01.2017 року, № 70 (в редакції постанови КМУ від 05.06.2019 року №466) відповідачу необхідно було звернутись із заявою до органів Держпраці щодо дотримання ним вимог статей 19 і 20 Закону України № 875-XII.

Чинне законодавство не передбачає подання уточної форми звітності 10-ПІ до територіальних відділень Фонду соціального захисту інвалідів, при цьому така уточнююча звітність за формою 10-ПІ була подана відповідачем до позивача після пред`явлення позову, а саме 18.07.2019 року згідно вхідного штемпеля, що не є належним доказом по справі.

Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинсва України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, 52, код ЄДРПОУ 25005978) до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Росток (53260, Дніпропетровська область, Нікопольський район, с. Новоіванівка, вул. Чкалова, буд. 33/5, код ЄДРПОУ 31164155) про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко