Рішення

від 30.08.2019 по справі 826/8759/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 серпня 2019 року № 826/8759/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Гусине

до 1) Оперуповноваженого податкової міліції Державної податкової інспекції у

Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві Шапаренко І.С.

2) Державної податкової інспекція у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві

про визнання недійсним рішення,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю Гусине (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Оперуповноваженого податкової міліції Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві Шапаренко І.С. (далі - відповідач 1) та Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві (далі - відповідач 2), в якому просить суд:

- визнати нечинним та скасувати рішення відповідача 1, прийняте ним з метою розірвання та перешкоджання поновленню договору про визнання електронних документів від 11.12.2014р. №111220141 шляхом неправомірного складання документів про відсутність позивача за фактичним місцезнаходженням зазначеним в установчих документах.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2016 року відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні на 06.10.2016.

У зв`язку з припиненням повноважень судді щодо здійснення правосуддя, в провадженні якого перебувала адміністративна справа, справу було повторно розподілено між суддями.

Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративну справу передано на розгляд судді Григоровича П.О.

Враховуючи зазначене, ухвалою від 22.05.2017 прийнято адміністративну справу №826/6539/16 до провадження суддею Григоровичем П.О. та призначено до судового розгляду в судовому засіданні.

22 вересня 2017 року позивачем через відділ документального обігу та контролю (канцелярію) суду подано заяву про зміну предмету та підстав адміністративного позову, яка була відкликана заявником в судовому засіданні 05.10.2017, а отже, судом не розглядалась.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві. Звернувся до суду з письмовим клопотанням про розгляд справи за його відсутності.

Відповідачі проти позову заперечили, посилаючись на необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 15.12.2017).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Гусине (код ЄДРПОУ 35624529), як платник податків, перебуває на обліку в ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

14.12.2014 р. між ТОВ Гусине та ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві укладено Договір №111220141 про визнання електронних документів.

Листом ДПІ у Шевченківському району ГУ ДФС у м. Києві від 06 жовтня 2015 року ТОВ Гусине повідомлено про розірвання договору про визнання електронних документів від 14 грудня 2014 року №111220141, у зв`язку з порушенням істотних умов Договору, а саме: у зв`язку з відсутністю Товариства з обмеженою відповідальністю Гусине за місцезнаходженням.

Обґрунтування позовних вимог зводиться до того, що внаслідок прийняття оперуповноваженим податкової міліції Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві Шапаренко І .С . відповідного рішення, відповідачем-2, в свою чергу, було прийнято рішення про розірвання договору про визнання електронних документів, яке, натомість, не є предметом розгляду даної справи.

Зокрема, позивач зазначає, що на вимогу працівників податкових органів директор ТОВ Гусине 22 березня 2016 року особисто прибула до відділу податкової міліції ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Оперуповноваженому ОСОБА_2 було надано копію договору оренди ТОВ Гусине з ПрАТ АФ Аналітик частини нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 від 22.11.2007р., а також пред`явлено наказ про призначення директора.

Проте, як зазначає позивач, ним було з`ясовано, що органи податкової міліції так і не здійснювали ніякого виїзду за місцем реєстрації ТОВ Гусине - АДРЕСА_1.

В процесії зустрічі ОСОБА_2 були відібрані від директора пояснення незрозумілого для останньої змісту, а також здійснювалися неправомірні спроби витребувати інформацію, яка взагалі не стосувалась діяльності ТОВ Русине .

На підтвердження зазначених обставин позивачем до матеріалів справи надано копію документу Пояснення від 22.03.2016 відібрані відповідачем-1 у громадянки ОСОБА_3 , що стосуються діяльності ТОВ Гусине .

Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

За змістом п.19 1 .1.40, 19 1 .1.41 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), одними з функцій контролюючого органу є організація інформаційно-аналітичного забезпечення та автоматизацію процесів адміністрування; забезпечення виконання функцій та повноважень, покладених на підрозділи податкової міліції.

Згідно з пп. 21.1.1 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов`язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до п. 61.1 ПКУ податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

При цьому, п. 62.1 ПКУ визначено, що податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків (п.п. 62.1.1 п. 62.1 ПКУ), інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів (п.п. 62.1.2 п. 62JI ст. 62 ПКУ), перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі орлани, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин (п.п. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 ПКУ).

Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій (п. 71.1 ст. 71 ПКУ).

Податкова інформація, зібрана відповідно до ПКУ, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів (п. 74.1 ст. 74 ПКУ). Порядок збору та отримання контролюючими органами податкової інформації визначено ст. ст. 72, 73 ПКУ.

Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи Функцій та завдань (п. 74.2 ст. 74 ПКУ).

Відповідно до абзацу четвертого п. 12.2 розділу XII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588, при призначенні чи проведенні будь-якого виду перевірки платника податків чи при виконанні інших службових обов`язків працівниками контролюючих органів здійснюється / може здійснюватись перевірка місцезнаходження (місця проживання) платника податків. За наслідками перевірки складається акт перевірки місцезнаходження платника податків. Якщо встановлено відсутність платника податків за його місцезнаходженням (місцем проживання), то проводиться робота із з`ясування фактичного місця розташування (місцезнаходження, місця проживання) платника податків, відповідальних та пов`язаних осіб.

Аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що перевірка місцезнаходження платника податків, є лише одним з інструментів здійснення контролюючими органами функцій контролю за дотриманням платниками податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Враховуючи викладене, обставини або ознаки порушень платниками податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, можуть бути встановлені, як у результаті проведення документальних перевірок платників податків, так і в результаті опрацювання посадовими (службовими) особами контролюючих органів податкової інформації, зібраної в ході інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів.

Таким чином, результати податкового контролю можуть бути відображені, як шляхом складання акта (довідки) про результати перевірки, так і шляхом складання документів, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію (звітів, висновків, доповідних записок, пояснень тощо), які пов`язані зі здійсненням контрольних, наглядових функцій контролюючими органами.

За таких обставин, оскільки податковий контроль є одночасно однією з функцій контролюючого органу та його виключною компетенцією, а однією з форм податкового контролю є інформаційно-аналітичне забезпечення, яке здійснюється шляхом, в тому числі, перевірки місцезнаходження платника податків, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що самі по собі дій посадових осіб контролюючого органу, направлені на встановлення фактичного місцезнаходження платника податків, жодним чином не впливають на охоронювані права платника податків, що свідчить на користь необґрунтованості заявлених позовних вимог.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною другою ст. 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Отже, за змістом наведеної норми Конституції України, судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. А правильніше - те право, яке особа вважає порушеним.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 № 6-зп Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України частину другу ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді.

З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що умовою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона має право розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізаціїїї права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Таким чином, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.

У разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього розв`язати спір.

Крім того, судовому захисту підлягає також охоронюваний законом інтерес.

У Рішенні від 1 грудня 2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам .

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

Водночас за відсутності об`єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.

Викладені конституційні норми кореспондуються з нормами Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно із ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв`язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.

У свою чергу, як вже зазначалось, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку в публічно-правових відносинах.

Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов`язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод.

При цьому позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

З цього приводу Вищий господарський суд України в постанові від 28 липня 2010 зазначив таке: Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові .

Оскільки матеріали справи не містять в собі доказів прийняття відповідачами в рамках досліджуваних правовідносин будь-яких рішень, які б впливали на права та інтереси позивача, враховуючи недоведеність позивачем обставин порушеного права внаслідок відібрання відповідачем-1 пояснень у директора ТОВ Гусине , суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 31, 33, 72-78, 90, 244-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ГУСИНЕ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 35624529, адреса: 39021, Полтавська обл., Глобинський район, село Липове, ВУЛИЦЯ РАДЯНСЬКА, будинок 28).

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА ІНСПЕКЦІЯ У ШЕВЧЕНКІВСЬКОМУ РАЙОНІ ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДФС У М.КИЄВІ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39561761, адреса: 03056, м.Київ, ВУЛИЦЯ ПОЛІТЕХНІЧНА, будинок 5 А).

Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович