Рішення

від 03.09.2019 по справі 604/502/19

ПІДВОЛОЧИСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 604/502/19

Провадження № 2-о/604/29/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2019 року сел. Підволочиськ

Підволочиський районний суд Тернопільської області у складі

головуючого судді Сташківа Н.Б.,

за участю секретаря судового засідання Ілик Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою заступника керівника Кременецької місцевої прокуратури (юридична адреса: 47000, м. Кременець, вул.. Словацького, 6а) в інтересах держави в особі Новосільської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області (юридична адреса: с. Нове Село, Підволочиський район, Тернопільської області, код ЄДРПОУ 04394266), про встановлення факту, що має юридичне значення, -

в с т а н о в и в:

Заступник керівника Кременецької місцевої прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Новосільської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області із заявою про встановлення факту припинення права постійного користування земельною ділянкою, ОСОБА_1 , площею 10 га, розташованої на території Новосільської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії Т в„–00033 , посилаючись на смерть землекористувача, який за життя не переоформив у встановленому законом порядку надане йому право постійного користування земельною ділянкою, що унеможливлює законне розпорядження землею та використання її за призначенням, а також призводить до недоотримання відповідних доходів до місцевого бюджету, що негативно впливає на нормальну діяльність органу місцевого самоврядування та реальне забезпечення гарантованих державою прав громадян.

У судове засідання представник заявника не з`явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, заяву підтримав, просив задовольнити.

Дослідивши письмові докази у справі, враховуючи заяви сторін, суд прийшов до висновку, що заява ґрунтується на встановлених законом підставах.

Згідно із ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до вимог ч.1 ст.23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з ч.3 ст.23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави полягають у необхідності здійснення загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Отже, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом (заявою). Надмірна формалізація інтересів держави може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року у справі № 6-2510цс15 вказано, що незаконне використання земель державної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей володільця та розпорядника цієї землі у тому обсязі, який дозволяє її статус. У цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні.

Крім того, відповідно до п. 54 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Тригубенко проти України від 02.11.2004 р., суд зазначив що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 25.11.2015 р.).

Юридичне збереження права постійного користування земельною ділянкою за ОСОБА_1 унеможливлює законне розпорядження цією ділянкою та використання її за призначенням, призводить до недоотримання відповідних доходів до місцевого бюджету.

Порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у державній власності, спричиняє шкоду державним інтересам, і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі, для звернення із позовом до суду в інтересах держави щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Таким чином, судом встановлено, що звернення прокурора із даною заявою спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності використання земельної ділянки, що перебуває під особливою охороною держави.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках, одним із яких є випадок, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

У такому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.07.2018 у справі №822/1169/17).

Поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до ст.ст. 5, 7 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

За приписами ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування , місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність, органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

В силу ч. ч. 3, 5 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що с у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Таким чином, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державні їх органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод органів місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування у визначених законом випадках є рівними за статусом носіями державної влади як і державні органи (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі 4/166"Б").

Статтею 117 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Розпорядженням голови Тернопільської обласної державної адміністрації №992-од від 28 листопада 2012 року затверджено проект землеустрою щодо розмежування земель державної та комунальної власності за межами населених пунктів сіл Нове Село, Гнилички, Голошинці, Сухівці та Козярі на території Новосільської сільської ради Підволочиського району та передано у комунальну власність територіальних громад сіл Нове Село, Гнилички, Голошинці, Сухівці та Козярі Новосільської сільської ради Підволочиського району земельні ділянки, загальною площею 303,2799 га, відповідно до переліку за категоріями земель за межами населених пунктів Новосільської сільської ради Підволочиського району згідно з додатком, у тому числі земельну ділянку, площею 10 га, яка надана у постійне користування ОСОБА_1 (ФГ Берег ). Наведене підтверджується листом Новосільської сільської ради Підволочиського району №150 від 13.05.2019 року.

Тобто, розпорядником земельної ділянки з приводу якої прокурором подамо заяву є Новосільська сільська рада, яка виступає органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суд)' і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Проте, щоб інтереси держави не залишились незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Така правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі № 687/379/17, від 05.07.2018 року у справі № 910/18283/17 від 10.07.2018 року у справі № 812/1689/16.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного королівства суд проголосив, що засіб захисту повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Відповідно до ч.2 ст.4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно з ст.18-1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Так, Кременецькою місцевою прокуратурою направлено у Новосільську сільську раду лист №21.31/3-72 вих-19 від 20 березня 2019 року про необхідність вжиття заходів щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою, переданою ОСОБА_1 .

З інформації сільської ради № 114 від 20.03.2019 року вбачається, що органом місцевого самоврядування жодних дій щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою не вжито, у той час коли підстави для встановлення такого факту продовжують існувати більше 10 років. При цьому Новосільська сільська рада не повідомила причини такої бездіяльності продовж тривалого часу.

Із положень процесуального законодавства вбачається, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі №910/3486/18).

Зважаючи на те, що Новосільська сільська рада, усвідомлюючи порушення інтересів держави (територіальної громади), маючи відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернулася, рішення щодо звернення із заявою вказаного змісту прийнято прокурором, що повністю узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17.

Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави .

Таким чином, судом встановлено, що при наявності порушення інтересів держави та бездіяльності органу місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, прокуратурою обґрунтовано встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави органами прокуратури в порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

Крім того, на виконання п.п. 2 п. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру Кременецькою місцевою прокуратурою листом №21.31/3-98 вих-19 від 11 травня 2019 року попередньо повідомлено Новосільську сільську раду Підволочиського району про намір прокурора звернутися до суду за захистом інтересів держави.

Щодо вирішення справи по суті, судом встановлено, що рішенням сесії Новосільської сільської ради народних депутатів Підволочиського району Тернопільської області від 11 грудня 1992 року жителю с. М. Гнилички Підволочиського району ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 10 га, в тому числі 10 га ріллі, на території Новосільської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 15 лютого 1993 року отримав державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 10 га серії Т № 00033 , який зареєстрований в Книзі реєстрації Державних актів на право постійного користування землею за №20. Площа земельної ділянки, переданої у постійне користування ОСОБА_1 згідно Державного акту на право постійного користування землею становила 10 га.

16 лютого 1993 року ОСОБА_1 зареєстрував фермерське господарство Берег , код ЄДРПОУ - 14048499.

З інформації відділу державної реєстрації Підволочиської районної державної адміністрації №14 від 15.03.2019 року вбачається, що головою та засновником фермерського господарства Берег є ОСОБА_1 , зміни щодо засновника та статутного капіталу господарства не вносились.

ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить актовий запис про смерть № 44 від 9 грудня 2005 року, виданий Підволочиським районним

відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області.

Вказана земельна ділянка площею 10 га, яка розташована на території Новосільської сільської ради Підволочиського району надана ОСОБА_1 , як фізичній особі, для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто ще до створення фермерського господарства.

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Згідно з ч.1 ст. 12 Закону України Про фермерське господарство та відповідно до ч.1 ст.31 ЗК України землі фермерського господарства складаються із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерською господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство (ч.2 ст. 12 Закону).

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному ч.1 ст.128 ЗК України.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі ст. ст. 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із ч.1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 Про судову практику у справах про спадкування право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням) її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно із ч. 1 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та частини другої статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах ВСУ від 05.10.2016 року у справі №6-2329цс16, від 18.03.2019 року у справі №472/598/16-ц (61-29483св18), від 18 листопада 2018 року у справі №648/829/15-ц.

Аналіз вищевказаних норм законодавства дає підстави зробити висновок, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) в силу вимог ЦК України та ЗК України виникає саме на підставі договору, укладеного між власником земельної ділянки та землекористувачем.

Згідно з інформацією Новосільської сільської ради №114 від 20.03.2019 року земельна ділянка площею 10 га, яка розташована на території Новосільської сільської ради Підволочиського району за межами населеного пункту, не була розпайована, в приватну власність не передана. Органом місцевого самоврядування не укладались цивільно-правові угоди щодо вказаної земельної ділянки.

З листа Відділу у Підволочиському районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області №95/112-19 від 22.02.2019 року вбачається, що земельна ділянка, надана ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, не внесена до Державного земельного кадастру, у зв`язку з чим, її нормативна грошова оцінка не проводилась.

Нормативна грошова оцінка 1 га ріллі по Тернопільській області станом на 1 січня 2019 року становить 29 035,00 гривень.

ОСОБА_1 за життя не переоформив у встановленому законом порядку надане йому право постійного користування земельною ділянкою.

Статтею 1225 ЦК України не передбачено можливість успадкування права постійного користування земельною ділянкою, а ч. 1 ст. 407 ЦК України та ст. 102-1 ЗК України передбачено лише договірний порядок емфітевзису та не передбачено судового порядку його встановлення.

Згідно ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ст. 293 ЦПК, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення суд розглядає в порядку окремого провадження.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується в порядку та на підставах, визначених Конституцією України (ст. ст. 13, 14), Земельного кодексу України (ст. 78, 92, 93, 102-1, 116, 123), а також інших законів, що видаються відповідно до них (Закону України Про оренду землі , Цивільного кодексу України, тощо).

Статтею 141 ЗК України встановлений вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою, який не передбачає правових наслідків, які наступають у разі смерті особи, а тому встановлення факту припинення права постійного користування померлою особою дасть можливість для подальшого законного розпорядження земельною ділянкою.

Згідно ч. 4 ст. 25 ЦК України вбачається, що цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

З системного аналізу норм чинного законодавства, а також досліджених та проаналізованих у судовому засіданні матеріалів справи, суд приходить до висновку про підставність даної заяви, відповідність інтересам держави встановлення факту припинення права постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_1 , площею 10 га, розташованої на території Новосільської сільської ради Підволочиського району Тернопільської облає 4, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії Т №00033 ОСОБА_1 .

На підставі вищевикладеного, керуючись п. 3 ст. 131 1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру , ст.ст. 92, 93, 125, 126, 131 ЗК України, ст.ст. 26, 407, 1166, 1192, 1216, 1225 ЦК України, ст.ст. 4,5 13, 247, 263-265, 273, 315, 319, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Заяву заступника керівника Кременецької місцевої прокуратури (юридична адреса: 47000, м. Кременець, вул.. Словацького, 6а) в інтересах держави в особі Новосільської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області (юридична адреса: с. Нове Село, Підволочиський район, Тернопільської області, код ЄДРПОУ 04394266), про встановлення факту, що має юридичне значення, - задовольнити.

Встановити факт припинення права постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_1 , площею 10 га, розташованої на території Новосільської сільської ради Підволочиського району Тернопільської облає 4, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії Т №00033 ОСОБА_1 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.Б. Сташків