Рішення

від 30.08.2019 по справі 826/12146/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 серпня 2019 року № 826/12146/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної

адміністрації)

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії

представники позивача - ОСОБА_2 ;

сторін: відповідача - Жуковський В.П. ;

у судовому засіданні вільний слухач - ОСОБА_4 ,

також був присутній:

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (адреса: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 32, код ЄДРПОУ 26345558 (далі - відповідач або Департамент), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Департаменту щодо відмови у наданні будівельного паспорта та повернення пакета документів, доданих до заяви ОСОБА_1 про надання будівельного паспорта на забудову земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 ;

- зобов`язати Департамент видати ОСОБА_1 . будівельний паспорт на забудову земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер 8000000000:82:412:0052 , розташованої по АДРЕСА_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що належна позивачу на праві приватної власності земельна ділянка за цільовим призначенням відведена для будівництва індивідуального жилого будинку, а тому відповідач безпідставно відмовив у видачі будівельного паспорту на забудову земельної ділянки, чим порушено право позивача на забудову земельної ділянки в межах її цільового призначення.

Вважає дії відповідача щодо не надання будівельного паспорта на забудову земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 є протиправними та порушують передбачені чинним законодавством України норми.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що приймаючи рішення про повернення пакету документів для видачі паспорта забудови земельної ділянки, Департамент діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а саме: перевірив відповідність намірів забудови - будівництва житлового будинку на АДРЕСА_2 вимогам містобудівної документації на місцевому рівні - положенням Генерального плану м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, згідно якого земельна ділянка по АДРЕСА_2 за функціональним призначенням відноситься до промислової території.

У відповіді на відзив позивач звертає увагу, що у період з 27.02.2003 по 28.03.2008 власникам (користувачам) вказаної земельної ділянки були видані три різні документи, які посилаючись саме на Генеральний план м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, стверджували, що земельна ділянка не перебуває на території, яка за функціональним призначенням відноситься до промислової території. А навпаки, зазначається можливість надання дозволу на будівництво індивідуальних житлових будинків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2018 відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду в підготовче судове засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 05.02.2019 представник позивача позов підтримав, просив задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача проти позову заперечував.

Окрім того, представники позивача та відповідача звернулися до суду з клопотанням про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Зважаючи на викладене, адміністративна справа, відповідно до частини третьої 3 статті 194 КАС України, розглядається у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Відповідно до Рішення Київської міської ради від 26.12.2002 № 202/362 було затверджено проект відведення земельної ділянки ОСОБА_5 (перший власник) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 .

Відповідно до вказаного рішення ОСОБА_5 було надано земельну ділянку площею 0,10 га.

Відповідно до Висновку начальника Головного управління містобудування та архітектури щодо наявності містобудівних обмежень та обтяжень для відведення земельної ділянки від 06.11.2002 № 19-3402 зазначено:

1) цільове призначення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 встановлена, як будівництво індивідуального жилого будинку;

2) дозволено здійснювати будівництво жилого будинку та господарських будівель згідно затвердженого проекту забудови ділянки.

В подальшому на підставі договору дарування від 22.12.2017 власником земельної ділянки стала позивач - ОСОБА_1

19.05.2018 позивач звернулась до Департаменту з проханням надати їй будівельний паспорт забудови земельної ділянки для будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку на АДРЕСА_2 .

У наданій відповіді від 21.05.2018 № 6634/0/7-10-18 Департамент повернув ОСОБА_1 подані документи, в зв`язку з тим, що земельна ділянка за функціональним призначенням відноситься до промислової території.

Вважаючи таку відмову Департаменту неправомірною позивач оскаржила її в судовому порядку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються статтями 19, 41, 55 Конституції України, Законом України Про регулювання містобудівної діяльності від 17.02.2011 року № 3038-VI (далі - Закон України Про регулювання містобудівної діяльності ), Порядком видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2011 року № 103 (далі - Порядок видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки № 103 ), у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У силу зазначених вище приписів позивач звернувся з позовом до суду для оскарження рішення органів державної влади, а саме: Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.

Згідно з частиною 1 статті 27 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки (далі - будівельний паспорт).

Будівельний паспорт визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 300 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки.

Будівельний паспорт складається з текстових та графічних матеріалів.

За наявності плану зонування території розроблення будівельного паспорта здійснюється на його підставі.

Надання будівельного паспорта здійснюється уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження відповідної заяви та пакета документів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування (частина 3 стаття 27 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ).

У силу пункту 2.1 розділу ІІ Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки № 103 видача будівельного паспорта здійснюється уповноваженим органом містобудування та архітектури безпосередньо, через центри надання адміністративних послуг та/або через Єдиний державний портал адміністративних послуг. Будівельний паспорт надається уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження пакета документів, до якого входять: заява на видачу будівельного паспорта зі згодою замовника на обробку персональних даних за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку; засвідчена в установленому порядку копія документа, що засвідчує право власності або користування земельною ділянкою, або договір суперфіцію; ескізні наміри забудови (місце розташування будівель та споруд на земельній ділянці, відстані до меж сусідніх земельних ділянок та розташованих на них об`єктів, інженерних мереж і споруд, фасади та плани поверхів об`єктів із зазначенням габаритних розмірів, перелік систем інженерного забезпечення, у тому числі автономного, що плануються до застосування, тощо); проект будівництва (за наявності); засвідчена в установленому порядку згода співвласників земельної ділянки (житлового будинку) на забудову.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.05.2018 року позивач звернувся до Департаменту з заявою на видачу будівельного паспорта на земельній ділянці, площею 0,10 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 8000000000:82:412:0052 та належить позивачу на праві приватної власності.

До вказаної заяви також надано такі документи: копія договору дарування земельної ділянки від 20.12.2017 № 5230, копії витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.12.2017 № 108320843, копія Державного акту на право власності земельної ділянки № КВ 140959 , ескізні наміри забудови.

Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.5 розділу ІІ Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки № 103 , уповноважений орган містобудування та архітектури на підставі отриманих документів визначає відповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам чинної містобудівної документації на місцевому рівні, детальним планам територій, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Пакет документів для видачі будівельного паспорта або внесення змін до нього повертається уповноваженим органом містобудування та архітектури замовнику з таких підстав: неподання повного пакета документів, визначених пунктом 2.1 або 2.2 цього розділу; невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, детальним планам територій, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Повернення пакета документів для видачі будівельного паспорта або внесення змін до нього здійснюється з відповідним обґрунтуванням уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, який не перевищує строк його надання.

Так, за змістом листа від 21.05.2018 № 6634/0/7-10-18 відповідач прийняв рішення про повернення наданих документів позивачу, оскільки зазначені у зверненні наміри не відповідають вимогам чинної містобудівної документації на місцевому рівні, а саме Генеральному плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 року №370/1804.

Згідно з пунктом 1.3 розділу І Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки № 103 , параметри забудови визначаються з урахуванням державних будівельних норм ДБН В.2.2-15-2005 Житлові будинки. Основні положення , ДБН 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень .

У силу пункту 2.4 розділу ІІ Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки № 103 при вирішенні питання про видачу будівельного паспорту, крім відповідності намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації, перевірці підлягає ще і відповідність намірів вимогам державних будівельних норм, стандартів і правил.

За змістом статті 16 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Статтею 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності визначено, що Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Відповідно до довідки (витягу) з містобудівного кадастру, земельна ділянка позивача, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 8000000000:82:412:0052 , за функціональним призначенням відноситься до промислової території.

Згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку та витягу з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, цільовим призначенням (використанням) земельної ділянки є будівництво індивідуального жилого будинку.

Відповідно до довідки (витяг) з містобудівного кадастру, фрагмент схеми функціонального зонування території за чинною містобудівною документацією, функціональне призначення за чинною містобудівною документацією земельної ділянки, що належить позивачу - промислова територія. Зазначені дані, оформлені довідкою (витягом), є невід`ємною частиною Генерального плану міста.

Щодо посилання позивача на витяг з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, згідно якого зазначено цільове призначення земельної ділянки - будівництво індивідуального жилого будинку, то суд вважає, що воно не спростовує встановленого функціонального призначення земельної ділянки, що вказаний в Генеральному плані міста Києва.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , об`єктами містобудування на місцевому рівні є планувальна організація території населеного пункту, його частини зі спільною планувальною структурою, об`ємно-просторовим рішенням, інженерно-транспортною інфраструктурою комплексом об`єктів будівництва, що визначаються відповідно до: у населених пунктах - меж населених пунктів, їх функціональних зон житлових районів, мікрорайонів (кварталів), приміських зон відповідно містобудівної документації на місцевому рівні.

Відтак, суд вважає, що Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) правомірно відмовив надати позивачу дозвіл (будівельний паспорт) на забудову земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 8000000000:82:412:0052 , оскільки відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київради від 28.03.2002 року, земельна ділянка за функціональним призначенням відноситься до промислової території.

Таким чином, вимога щодо зобов`язання відповідача видати позивачу будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, площею 0,10 га, кадастровий номер 8000000000 :82 :412:0052 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 є похідною та з урахування вищевикладеного не підлягає задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30.01.2018 року справа № 405/10324/14-а.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до положень частини першої та другої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За частиною першою статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Таким чином, з`ясувавши фактичні обставини справи та проаналізувавши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат у справі, суд вказує, що з огляду на висновки суду про відмову у задоволенні позову, правові підстави для стягнення на користь позивача судових витрат відсутні.

Керуючись 7-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через окружний адміністративний суд міста Києва .

Суддя К.С. Пащенко