Рішення

від 27.08.2019 по справі 910/8113/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.08.2019 Справа № 910/8113/19 Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В. , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю МІДІМ (49010, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ЄВРОПЕЙСЬКА, будинок 30) до проАкціонерного товариства Українська залізниця (03680, м.Київ, ВУЛИЦЯ ТВЕРСЬКА, будинок 5) в особі філії Дарницький вагоноремонтний завод Акціонерного товариства Українська залізниця (02092, м. Київ, вул. Алма - Атинська, 74) стягнення 40 812 грн. 35 коп. Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю МІДІМ звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Дарницький вагоноремонтний завод Акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення 40 812 грн. 35 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов`язань за Договором поставки №04-18-25-03-Т від 25.04.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2019 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.

11.07.2019 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 26.06.2019 року була направлена на адреси Сторін, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення 03.07.2019 року, 09.07.2019 року та 10.07.2019 року уповноваженим особам Сторін.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

25.04.2018 року між Публічним акціонерним товариством Українська залізниця в особі філії Дарницький вагоноремонтний завод Публічного акціонерного товариства Українська залізниця (надалі - Замовник), в подальшому змінено назву на Акціонерне товариство Українська залізниця в особі філії Дарницький вагоноремонтний завод Акціонерного товариства Українська залізниця , та Товариством з обмеженою відповідальністю МІДІМ (далі -Постачальник) укладено Договір поставки № 04-18-25-03-Т. (а.с.13-15)

Відповідно до умов Договору поставки № 04-18-25-03-Т Постачальник зобов`язався поставити та передати у власність, а Замовник прийняти та оплатити Продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід`ємною частиною Договору, на умовах, що викладені у цьому Договорі.

Згідно з п. 1.2., 1.3. Договору поставки № 04-18-25-03-Т найменування Продукції: запасні частини (кришка кріпильна, кільце лабіринтне, шайба тарільчата). Виробник продукції: ТОВ НВП Річ , м. Кам`янське, Дніпропетровська обл., Україна.

У п. 2.1 Договору поставки № 04-18-25-03-Т встановлено, що загальна сума даного Договору на момент його підписання складає 2 958 384 грн. 00 коп.

Пунктом 5.3. Договору поставки № 04-18-25-03-Т передбачено, що датою поставки продукції вважається дата підписання Замовником видаткової накладної. На отриману продукцію Замовник повинен видати Постачальнику Довіреність.

Положеннями п. 6.1., 6.2. Договору поставки № 04-18-25-03-Т сторони передбачили, що оплата за кожну партію поставленої продукції по даному Договору проводиться Замовником протягом 10 банківських днів після дати поставки Продукції, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію, обумовлену згідно з п. 7.1. та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Датою оплати вважається дата відправлення коштів Замовником за банківськими реквізитами Постачальника.

Між Замовником та Постачальником підписана Специфікація № 1 до Договору поставки № 04-18-25-03-Т, якою узгоджено найменування продукції, одиницю виміру, кількість, ціну за одиницю, суму партії, позначення нормативно-технічної документації та умови постачання. (а.с. 16)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки № 04-18-25-03-Т Позивач передав, а Відповідач в свою чергу прийняв Продукцію, що підтверджується видатковими накладними № 13 від 06.06.2018 р. на суму 1 098 960 грн. 00 коп., № 23 від 19.07.2018 р. на суму 1 110 816 грн. 00 коп. та № 30 від 09.08.2018 р. на суму 647 520 грн. 00 коп., а загалом на суму в розмірі 2 857 296 грн. 00 коп. (а.с.17-19)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги неналежним виконанням Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 3 262 грн. 43 коп. та пеню у розмірі 37 549 грн. 92 коп. на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Заперечуючи проти позову Відповідач стверджує про відсутність вини у порушенні строків оплати вартості Продукції та відсутність будь-яких непогашених зобов`язань перед Позивачем. Крім того, вказує на невірність розрахунку заявлених Позивачем до стягнення сум, з посиланням на п. 6.1 Договору поставки № 04-18-25-03-Т, а саме: помилкову дату виникнення заборгованості та кількість днів прострочення платежу. Одночасно наголошує на відсутність підстав для стягнення пені за ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, застосування якої можливе у випадку порушення негрошового зобов`язання, оскільки мало прострочення виконання зобов`язання грошового.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю МІДІМ підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору поставки №№ 04-18-25-03-Т від 25.04.2018 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки № 04-18-25-03-Т Позивач передав, а Відповідач в свою чергу прийняв Продукцію, що підтверджується видатковими накладними № 13 від 06.06.2018 р. на суму 1 098 960 грн. 00 коп., № 23 від 19.07.2018 р. на суму 1 110 816 грн. 00 коп. та № 30 від 09.08.2018 р. на суму 647 520 грн. 00 коп., а загалом на суму в розмірі 2 857 296 грн. 00 коп. (а.с.17-19).

При цьому, суд зауважує, що факт поставки Продукції, дата поставки та кількість не заперечується сторонами та не спростовується матеріалами справи.

Положеннями п.п. 6.1., 6.2. Договору поставки № 04-18-25-03-Т сторони передбачили, що оплата за кожну партію поставленої продукції по даному Договору проводиться Замовником протягом 10 банківських днів після дати поставки Продукції, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію, обумовлену згідно з п. 7.1. та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Датою оплати вважається дата відправлення коштів Замовником за банківськими реквізитами Постачальника.

Судом встановлено, що Відповідачем було сплачено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МІДІМ грошові кошти у розмірі 2 857 296 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями № 1040716 від 06.07.2018 року на суму 1 098 960 грн. 00 коп., № 1124483 від 14.08.2018 року (проведено банком 17.08.2018 року) на суму 1 110 816 грн. 00 коп. та № 1145372 від 23.08.2018 року (проведено банком 27.08.2018 року) на суму 647 520 грн. 00коп., в яких в призначенні платежу міститься найменування Продукції та посилання на Договір № 04-18-25-03-Т. (а.с.90-92)

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 20.06.2018 р. по 27.08.2018 р. у розмірі 3 262 грн. 43 коп., які розраховані від суми простроченого платежу окремо по кожній видатковій накладній.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за отриману Продукцію за Договором поставки № 04-18-25-03-Т від 25.04.2018 року за загальний період прострочки з 20.06.2018 р. по 27.08.2018 р. у розмірі 3 262 грн. 43 коп., які розраховані від суми простроченого платежу окремо по кожній видатковій накладній, вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.

При цьому, заперечення Відповідача проти позову щодо визначення дати початку періоду нарахування 3% річних з посиланням на п. 6.1 Договору № 04-18-25-03-Т від 25.04.2018 року як відкладальної умови для проведення розрахунків не приймаються Судом до уваги, оскільки виникнення обов`язку оплатити Продукцію пов`язане саме з датою її поставки, якою вважається дата підписання видаткової накладної (п. 5.3. Договору), а не з датою реєстрації податкової накладної. Крім того, на момент закінчення 10 денного строку для проведення розрахунків за отриману Продукцію податкові накладні були оформлені та зареєстровані належним чином, що вбачається з наданої Відповідачем роздруківки дати реєстрації податкових накладних. (а.с 89)

Не приймаються Судом до уваги також заперечення Відповідача проти стягнення заявленої суми 3% річних з посиланням на відсутність вини відповідача у простроченні виконання зобов`язання, оскільки проведення розрахунків за укладеними договорами залежить від бюджетного фінансування, з огляду на таке.

Статтею 617 ЦК України визначено підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, а саме: особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Норми статей 614, 617 ЦК України кореспондуються з нормами статті 218 ГК України, згідно з якими учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі коли інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Особливості регулювання грошових зобов`язань визначено статтею 625 ЦК України, згідно з якою боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані інфляційні втрати на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки вони є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними коштами, що належать до сплати кредиторові.

При цьому, норма частини першої статті 625 цього Кодексу є імперативною і не передбачає жодних винятків незалежно від причин прострочення виконання грошового зобов`язання.

З аналізу зазначених норм права випливає, що порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати товару є підставою для нарахування визначених статтею 625 ЦК України платежів, адже відсутність бюджетних коштів не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на компенсацію за користування утримуваними боржником коштами.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 року у справі № 906/1072/15.

Крім того, Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 20.06.2018 р. по 27.08.2018 р. у розмірі 37 549 грн. 92 коп. на підставі статті 231 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому Суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.

За змістом положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 6 грудня 2010 року в справі N 3-4гс10, від 20 грудня 2010 року у справі N 3-41гс10, від 28 лютого 2011 року у справі N 3-11гс11, від 04 лютого 2014 року у справі №903/610/13.

Штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише не грошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою)товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій. (п.2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013 року)

Разом с тим, як встановлено Судом, Відповідачем порушено строки оплати вартості поставленої Позивачем Продукції, тобто допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, що виключає можливість застосування до вказаних правовідносин абзаца 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України.

Отже, в частині стягнення з Відповідача пені за загальний період прострочки з 20.06.2018 р. по 27.08.2018 р. у розмірі 37 549 грн. 92 коп. на підставі статті 231 Господарського кодексу України позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю МІДІМ задоволенню не підлягають.

Таким чином, з Акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Дарницький вагоноремонтний завод Акціонерного товариства Українська залізниця на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МІДІМ підлягає стягненню 3% річних у розмірі 3 262 грн. 43 коп.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем також заявлено про стягнення з Акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Дарницький вагоноремонтний завод Акціонерного товариства Українська залізниця витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 900 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру . Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Згідно зі ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Як вбачається з матеріалів справи, 26.11.2018 року між адвокатом Хілько Антоном Сергійовичем (Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю МІДІМ (Клієнт) було укладено Договір про надання правової допомоги №15, за змістом якого КЛІЄНТ доручає, а АДВОКАТ приймає на себе зобов`язання надати Клієнту правову допомогу, пов`язану із захистом його прав і законних інтересів в судах всіх інстанцій що діють в системі судоустрію України, на підприємствах, установах і організаціях усіх форм власності незалежно від підпорядкування у справі про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних за Договором № 04-18-25-03-Т від 25.04.2018 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством Українська залізниця в особі філії Дарницбкий вагоноремонтний завод та Товариством з обмеженою відповідальністю МІДІМ .

Відповідно п.п. 2.1, 2.2. Договору про надання правової допомоги №15, Адвокат, зокрема, має право:

- представляти права і законні інтереси Клієнта у судах, що діють у системі судоустрію України (у тому числі господарських, судах апеляційної та касаційної інстанції) з усіма необхідним повноваженнями, які надано законом позивачу, з будь яких питань, що стосуватимуться прямо чи опосередковано всіх питань, пов`язаних із захистом прав і законних інтересів Клієнта;

- представляти права і законні інтереси Клієнта в органах державної влади та місцевого самоврядування, міністерствах, відомствах, тощо, а також в усіх підприємствах, установах, організаціях. незалежно від форм власності та організаційно-правової форми, перед фізичними особами;

- вести від імені Клієнта господарські справи з усіма правами, наданими законом позивачу, відповідачу, третім особам, стягувачу, боржнику;

- знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів по справі, одержувати копії рішень, ухвал;

- заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, а також заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб;

- складати, підписувати, подавати будь-які документи від імені Клієнта, посвідчувати своїм підписом копії будь-яких документів, наданих Клієнтом, а також виконувати всі інші дії, пов`язані з виконанням цього Договору.

За умовами п. 3.1. Договору № 15 під час виконання цього Договору Адвокат зобов`язується надати необхідну кваліфіковану допомогу за дорученням Клієнта та використовувати всі, передбачені законодавством способи захисту прав і законних інтересів Клієнта; інформувати Клієнта про хід виконання доручень відповідно до даного Договору; неухильно додержуватися вимог законодавства України та Правил адвокатської етики. здійснювати свою професійну діяльність в межах, визначених законодавством України.

Згідно з п. 4.1. Договору № 15 за надання правової допомоги Адвокатом Клієнт зобов`язується платити Адвокату гонорар. Розмір гонорару визначається з урахуванням складності справи, ціни позову, значенням справи для Клієнта. витрат Адвоката, кваліфікації і досвіду Адвоката, фінансового стану Клієнта, а також розумності та інших істотних обставин і визначаються у Описі робіт (наданих послуг) та здійснених витрат виконаних Адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги. Гонорар на підставі цього Договору за виконану роботу сплачується Клієнтом на підставі рахунку Адвоката протягом 3 робочих днів з дня його виставлення. Сторони домовились, що оплата за судове засідання можлива до його проведення. За результат атом наданих послуг складається Акт приймання-передачі послуг, який підписується Клієнтом протягом 3 робочих днів з дня його отримання.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат Позивачем було подано Детальний опис робіт (наданих послуг) та здійснених витрат виконаних адвокатом від 18.06.2019 р., рахунки-фактури № 1501 від 26.11.2018 року та № 1502 від 31.01.2019 року, платіжні доручення № 281 від10.12.2018 року на суму 500 грн. 00коп. та № 455 від 07.06.2019 року на суму 2 400 грн. 00 коп., Акт приймання-передачі наданих послуг від 18.06.2019 р. на суму 2 900 грн. 00 коп. (а.с.34-39)

Судом встановлено, що Хілько Антон Сергійович є адвокатом в розумінні Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної Асоціації Адвокатів України.

Суд зазначає, що позовна заява від імені Товариства з обмеженою відповідальністю МІДІМ підписана адвокатом Хільком Антоном Сергійовичем.

Згідно з Актом наданих послуг від 18.06.2019 року, з врахуванням Додатку до нього детальний опис робіт (наданих послуг) та здійснення витрат виконаних адвокатом. необхідних для надання правничої допомоги, заявлена Позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 900 грн. 00 коп., складається з:

Збір та знайомленняз доказами у справі та Аналіз законодавства та судової практики, підготовка правової позиції та узгодження її з Клієнтом - 1 год. - 0 грн.;

Підготовка Претензії - 2 год. - 500 грн. 00 коп.;

Підготовка позовної заяви - 3 год. - 2 400 грн. 00 коп.

Відповідач заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу зважаючи на незначну складність справи та не велику ціну позову.

Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів позову для подачі до суду, незначну складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі та малозначність справи, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а відтак необґрунтованими вимоги про стягнення 500 грн. 00 коп. - витрат на підготовку претензії, докази направлення якої відсутні у матеріалах справи, 400 - складання позовної заяви, зміст якої ідентичний змісту претензії.

За таких підстав, з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. 00 коп.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю МІДІМ - задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця (03680, м.Київ, ВУЛИЦЯ ТВЕРСЬКА, будинок 5, Ідентифікаційний код юридичної особи 42178317) в особі філії Дарницький вагоноремонтний завод Акціонерного товариства Українська залізниця (02092, м. Київ, вул. Алма - Атинська, 74, Ідентифікаційний код юридичної особи 41149437) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МІДІМ (49010, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ЄВРОПЕЙСЬКА, будинок 30, Ідентифікаційний код юридичної особи 39716293) 3% річних у розмірі 3 262 (три тисячі двісті шістдесят дві) грн. 43 (сорок три) коп., судовий збір у розмірі 153 (сто п`ятдесят три) грн. 49 (сорок дев`ять) коп. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 (дві тисяч) грн. 00 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 27 серпня 2019 року.

Суддя О.В. Чинчин