Рішення

від 05.09.2019 по справі 922/2083/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2083/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавренюк Т.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехніка" (код ЄДРПОУ 32949106, адреса: 61004, м. Харків, пров. Райрадівський, 1) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" (код ЄДРПОУ 30291394, адреса: 61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 126/1) про стягнення 118 780,69грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртехніка" звернулось до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" заборгованість в розмірі 118 780,69грн. збитків. Судові витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує не виконанням з боку відповідача зобов`язання з реєстрації податкової накладної та порушенням права позивача на отримання податкового кредиту, що в свою чергу завдало позивачу збитків на суму не отриманого податкового кредиту.

Справа № 922/2083/19 розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач своїм правом, наданим відповідно до ст.251 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, відзив на позов не надав.

Разом з цим, ухвала про відкриття провадження у справі від 09.07.2019 направлена на адресу відповідача, яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулась до суду без доказів вручення відповідачеві з відміткою пошти «адресат відсутній» .

Згідно із ч.1ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» , якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджується штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано під час розгляду справи, обумовлені чинним Господарським процесуальним кодексом України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

15.03.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртехніка" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альвіс" (відповідач) було укладено договір постачання, монтажу та пуску-налагодженню пристрою водопідготовки для установки гідроабразивного різання Flow Mach 500 № 15/03-18, відповідно до умов якого відповідач зобов`язався передати у власність позивача визначений договором товар і здійснити монтажні та пусконалагоджувальні роботи, а позивач прийняти та оплатити товар та виконані відповідачем роботи.

У п.3.3.1 договору сторони погодили порядок здійснення розрахунків, а саме: позивач зобов`язався здійснити попередню оплату у розмірі 100% загальної суми договору за специфікацією № 1, що становить 712 684,16грн.

На виконання умов договору позивач здійснив передплату за товар, вартість, асортимент та кількість якого визначені в Специфікації, що є додатком № 1 до укладеного між сторонами договору в розмірі 712 684,16грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 283 від 16.03.2018, наявним в матеріалах справи.

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач зобов`язання за договором по поставці товару виконав, у зв`язку з чим у нього виник обов`язок скласти та зареєструвати податкову накладу, що було зроблено відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства України. Так, 16.03.2018 відповідачем було зареєстровано дві податкові накладні № 7 на суму 445 744,20грн. та № 8 на суму 141 217,22грн., всього на загальну суму 586 961,42грн. В подальшому, 16.04.2018 відповідачем складено розрахунки коригувань мінусового значення: № 6 на суму 141 217 та № 7 на суму 445 744,20грн., у зв`язку з чим податкова накладна вважається фактично не зареєстрованою, що в свою чергу призвело до втрати позивачем права на податковий кредит.

23.05.2018 позивач направив на адресу відповідача лист за вих. № 107 про здійснення всіх можливих дій для виправлення допущеного порушення та сприянню відновлення права на податковий кредити в найкоротші терміни.

Даний лист отримано відповідачем 01.06.2018, який залишено останнім без відповіді та задоволення.

Як зазначає позивач, у зв`язку з неправомірними діями відповідача, позивач втратив право на податковий кредит та наразі не може включити суму податку на додану вартість до податкового кредиту і отримати відшкодування з бюджету, а тому ним понесено збитки в розмір втраченого податкового кредиту в сумі 118 780,69грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, правові висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, для господарського суду є обов`язковими.

Суд вважає за необхідне зазначити, що правові висновки у спорі, що виник із подібних правовідносин, зроблено об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 917/877/17 у постанові від 03.08.2018р. Також, аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.12.2018р. у справі № 907/76/18 де суд дійшов висновку про те, що факт не реєстрації відповідачем податкової накладної, в порушення вимог Податкового кодексу України, позбавляє позивача права включити суму податку на додану вартість (далі за текстом ПДВ) до складу його податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення його податкового зобов`язання на суму такого податкового кредиту. З огляду на викладене, суд зробив висновок про те, що у цьому випадку є прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення суми ПДВ по податкового кредиту позивача, а також відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.

Правові підстави даного висновку наступі.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Частиною 4 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно з п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів та послуг.

За приписами п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних / розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні / розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних / розрахунків коригування до таких податкових накладних.

Пунктом 201.1 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п.192.1 ст.192 Податкового кодексу України якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Таким чином, судом встановлено, що згідно із п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Згідно зі ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом ст.ст.224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Господарське правопорушення складається з чотирьох елементів, а саме: протиправної поведінка боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника. За відсутності хоча б одного із цих елементів такий вид господарсько-правової відповідальності, як відшкодування збитків, до учасників господарських відносин не застосовується.

Як вже зазначалось вище, позивач на виконання умов договору здійснив попередню оплату в розмірі 712 684,16грн., що підтверджується платіжним дорученням № 283 від 16.03.2018.

Оскільки позивач 16.03.2018 здійснив 100% передплату за товар, суд дійшов висновку, що саме ця дата є моментом виникнення податкового зобов`язання та, відповідно, обов`язку реєстрації податкової накладної на суму попередньої оплати, здійсненої позивачем одним платежем в розмірі 712 684,16грн., чого відповідачем зроблено не було.

Таким чином, відповідач, в порушення вимог п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України не зареєстрував податкові накладні, у зв`язку з чим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 712 684,16грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в даному випадку є прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення суми ПДВ до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Отже, наявні всі елементи складу господарського правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач відзив на позов не надав, доводи позивача не спростував, в матеріалах справи такі докази також відсутні.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність усіх елементів складу господарського правопорушення, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача збитків в розмірі 118 780,69грн. є ціликом обґрунтованими, доведеними документально, у зв`язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Пунктом 5 ч.1 ст.237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За приписами п.1 ч.З ст.123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Позивачем при зверненні до суду з позовом заявлено 12 000,00грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для цілей розподілу судових витрат береться до уваги: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Також при визначенні суми таких витрат, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, позивачем було надано до суду:

- договір про надання правової допомоги № 18/05 від 18.05.2018, укладений між адвокатом Клубань М.В. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртехніка";

- розрахунок вартості правових послуг до договору про надання правової допомоги № 18/05 від 18.05.2018, відповідно до якого гонорар за послуги, надані адвокатом складають 12 000,00грн.;

- акт наданих послуг № 1 від 27.05.2019;

- платіжне доручення № 656 від 14.06.2019 про сплату позивачем адвокату Клубань М.В. 10 000,00грн. із призначенням платежу оплата за надання правової допомоги юристом (адвокат) Клубань М.В. згідно договору № 18/05 від 18.05.2018;

Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до приписів ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

В даному випадку позивачем належними доказами підтверджено наявність витрат на правничу допомогу у розмірі - 12 000,00грн., які останній заявляє до стягнення з відповідача.

Відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу не подавалось.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Таким чином, до розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката включаються як суми, які сплачені, так і ті, що підлягають сплаті відповідною стороною, однак лише у разі їх доведеності належними та допустимими доказами.

Враховуючи вищенаведене, а також наявність заяви позивача про стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача, відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про покладення на відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 12 000,00грн.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 1 921,00грн. суд покладає на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 165, 232, 233, 236-238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" (код ЄДРПОУ 30291394, 61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 126/1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехніка" (код ЄДРПОУ 32949106, адреса: 61004, м. Харків, пров. Райрадівський, 1) - 118 780,69грн. збитків, 12 000,00грн. витрат на професійну правничу допомогу, 1 921,00грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.ст.256,257 Господарського процесуального кодексу України, дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повне рішення складено "05" вересня 2019 р.

Суддя Т.А. Лавренюк