Рішення

від 05.09.2019 по справі 640/6292/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 вересня 2019 року № 640/6292/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доДарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору:Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Даніель", ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Лісова про представникизняття арешту з нерухомого майна позивача, відповідача та третіх осіб - не з`явилися, учасників справи:

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивачка або ОСОБА_1 ) подала на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (адреса: 02121, м. Київ, вул. просп. Бажана, буд. 7є, ідентифікаційний код - 34968768) (надалі - відповідач або ВДВС), в якому просить суд зняти заборону на нерухоме майно, що розташоване за адресою АДРЕСА_2 , яке належало померлому ОСОБА_3 , реєстраційний номер обтяження 2005524 від 25.05.2005 реєстратором Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори на підставі постанови про арешт майна боржника АА 897643 від 27.04.2005, яка видана Дарницькою ВДВС м. Києва.

Мотивуючи позовні вимоги ОСОБА_1 вказує, що закінчення виконавчого провадження без зняття арешту з майна ОСОБА_3 порушує права позивачки на спадкування.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.04.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі, постановлено розглядати справу у порядку, передбаченому ст. 287 КАС України; призначено справу до розгляду у судове засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.05.2019 залучено Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Даніель" (адреса: адреса: 01010, м. Київ, Печерський район, вулиця Московська, будинок 8 літера Б, ідентифікаційний код 26475516) до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.05.2019 витребувано у Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві належним чином завірені копії матеріалів виконавчих проваджень № 19666833 та № 17147296.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.06.2019 залучено ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_3 ) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Лісова" (адреса: м. Київ, вул. Драйзера, 1, ідентифікаційний код 31457819) до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

В призначене судом судове засідання на 05.09.2019 позивач не прибув.

Поряд із цим, 02.09.2019 через канцелярію до суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності останнього та ОСОБА_1

Представники відповідача та третіх осіб в судове засідання не з`явилися. Про час та місце розгляду справи вказані учасники справи були повідомлені належним чином, докази чого міститься в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України (в рішенні скорочено - КАС України), неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

За ч. 3 ст. 194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).

За таких обставин, приймаючи до уваги належне повідомлення учасників справи про час та місце судового засідання 05.09.2019, з урахуванням заявленого представником позивача клопотання, суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній матеріалів, згідно ч. 1 ст. 194, ч. 3 ст. 268 та ч. 9 ст. 205 КАС України.

У відповідності до ч. 1 ст. 269 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).

Суд відмічає, що з моменту відкриття провадження у справі, відзиву на позов від відповідача до суду не надходило.

Треті особи письмових пояснень на позов до суду не подавали.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 11.02.2002, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації № 31250, ОСОБА_3 належала на праві власності квартира АДРЕСА_4 є загальною площею 50,9 кв.м.

Право власності ОСОБА_3 зареєстровано в КП Київське міське бюро технічної інвентаризації у реєстрі за № 3075 від 28 лютого 2002 року.

Згідно до відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, зареєстрована заборона на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_2 , яке належало померлому ОСОБА_3 , реєстраційний номер обтяження 2005524, зареєстровано 25.05.2005 за № 2005524 реєстратором Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори на підставі постанови про арешт майна боржника АА 897643 від 27.04.2005, яка видана Дарницькою ВДВС м. Києва.

Як відмічає позивачка, відповідачем знищено виконавче провадження, в рамках якого накладено арешт на майно, у зв`язку з його закінченням, водночас таке закінчення відбулось без наслідків, передбачених ст. 38 Закону України Про виконавче провадження від 21.04.1999 № 606-XIV, зокрема, зняття арешту з майна ОСОБА_3 , що наразі порушує права позивачки на спадкування (а саме: ст. 41 Конституції України та ст. 319 Цивільного кодексу України, за якими власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону).

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України Про виконавче провадження (в тексті - Закон), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, та іншими нормативно-правовими актами (по рішенню - Інструкція) (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За ст. 50 Закону, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, зазначеної в частині другій цієї статті, для їх пред`явлення до органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, для зняття арешту, накладеного на майно.

За ст. 60 Закону України Про виконавче провадження , особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

У разі наявності письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов`язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

З наведених положень Закону випливає про зняття арешту державним виконавцем, постанова про що надається боржнику, а також про зняття арешту у випадку подання позову про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту особою, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові.

Як видно з матеріалів справи, у своєму листі вих. № 12752 від 14.03.2010 ВДВС, на адвокатський запит вих. № 07/03-2019 від 07.03.2019 Адвокатського бюро Нежигай та партнери , поданий в інтересах ОСОБА_1 , повідомило, що: Згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень станом на 08.02.2018 у Відділі відкритих виконавчих проваджень про стягнення заборгованості із ОСОБА_3 - не знайдено.

Відповідно до даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень у Відділі перебувало ВП 17147296 з виконання виконавчого листа № 2-1441 від 04.07.2001, виданого Дарницьким районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 13 766,51 грн.

20.05.2013 державним виконавцем, у відповідності п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження (редакція Закону, яка діяла на момент прийняття рішення), винесено постанову № 17147296 про повернення виконавчого документа стягувачу.

За даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень у Відділі перебувало ВП 19666833 з виконання виконавчого листа № 16/107 від 28.03.2006, виданого Господарським судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ Фірма Лісова заборгованості у розмірі 28 504,27 грн.

09.06.2010 державним виконавцем, у відповідності Закону України Про виконавче провадження (редакція Закону, яка діяла на момент прийняття рішення), винесено постанову № 19666833 про закінчення виконавчого провадження.

Перевірити матеріали виконавчих проваджень № 19666833 та № 17147296 не вбачається за можливе у зв`язку з їх знищенням, враховуючи закінчення строку, встановленого п. 2 р. 11 Наказу Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07.06.2017 Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями , строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, становить три роки.

Згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень інформації згідно постанови АА 897643 від 27.04.2005 у Відділі не знайдено .

З огляду на викладені ВДВС у листі обставини, враховуючи відомості щодо заборони на нерухоме майно, що розташоване за адресою АДРЕСА_2 , яке належало ОСОБА_3 , реєстраційний номер обтяження 2005524 від 25.05.2005, проведений реєстратором Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори на підставі постанови про арешт майна боржника АА 897643 від 27.04.2005, яка видана Дарницькою ВДВС м. Києва, з урахуванням подання позивачкою на розгляд судом відповідного позову в площині питання порушення її права на спадкування, суд примічає, що остання, приймаючи до уваги положення ст. 60 Закону, ставить питання про зняття арешту з нерухомого майна як особа, право на спадкування якої порушено, а по суті, як власник майна, який має право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Зважаючи на наведені приписи Закону, виходячи з обставин справи та підстав позову, суд примічає, що за ст. 1297 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Означені положення ст. 1297 Цивільного кодексу України знаходять своє відображення в чинній редакції цього Кодексу, згідно якої спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Слід зазначити, що до позову не подано доказів звернення ОСОБА_1 в питаннях як прийняття спадщини, так і видачі їй свідоцтва про право на спадщину на таке майно, що, відповідно, свідчить про невмотивованість тверджень останньої про порушення її прав на спадкування з боку ВДВС.

В межах викладеного, суд акцентує, що відповідно до статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

З вказаної норми слідує, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача.

Виходячи зі змісту наведених норм, судовому захисту підлягає лише порушене право особи. До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів КАС має значення не лише суб`єктивне рішення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, але обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб`єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з урахуванням відсутності порушення ВДВС реальних прав ОСОБА_1 , суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Окремо, судом зазначається, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України). У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, суду надано право прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Проаналізувавши наведені процесуальні норми, що стосуються питань як виходу судом за межі позовних вимог, так і на рахунок прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, суд зауважує, що, за обставин невмотивованості позовних вимог, приймаючи до уваги особливий, описаний вище, порядок визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, а відтак, як наслідок, і предметної юрисдикції певного виду судочинства, суд унеможливлений використати свої права, передбачені ч. 2 ст. 9 та п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 КАС України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для їх розподілу, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову б/н від 08.04.2019 ОСОБА_1 - відмовити повністю - відмовити повністю.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя К.С. Пащенко