Постанова

від 05.09.2019 по справі 620/1066/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1066/19 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О.,

Ключковича В.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2019 р. у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Селянського (фермерського) господарства "Світанок" про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В :

До Чернігівського окружного адміністративного суду звернулось Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось позовом до Селянського (фермерського) господарства "Світанок" (далі - СФГ "Світанок"), у якому просить суд стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету України 58772,22 грн. адміністративно - господарських санкцій та 35,26 грн. пені.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем у 2018 році не виконано вимог, передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", згідно яких господарство було зобов`язане самостійно створити робоче місце та працевлаштувати на нього особи з інвалідністю.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2019 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити адміністративний позов.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідачем не було розроблено додаткових заходів для поліпшення зайнятості осіб з інвалідністю, а також не надано доказів створення робочих місць для таких осіб. Саме по собі подання звітності до центру зайнятості, на переконання апелянта, не звільняє підприємство від відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2019 року та на підставі п.3 ч.1 ст.311 призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно поданого СФГ "Світанок" звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік форми № 10-ПІ відповідачем визначена: середньооблікова кількість штатних працівників - 18 осіб; середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 1 особа (а.с. 10).

У зв`язку з тим, що відповідачем не було працевлаштовано особу з інвалідністю протягом 2018 року, останній, на переконання позивача, останній зобов`язаний сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі середньої річної заробітної плати штатного працівника у розмірі 58772,22 грн. та пеню розмірі 35,26 грн.

Несплата позивачем адміністративно-господарських санкцій та пені зумовила звернення позивача до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що СФГ "Світанок" було вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю, однак відповідними органами не приймались заходи щодо працевлаштування вказаної категорії населення, у зв`язку з чим застосування до Товариства адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць є незаконним.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Згідно ч. 1 ст. 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Приписи ч. 2 ст. 20 вказаного Закону визначають, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Судовою колегією враховується, що діючим законодавством встановлюється обов`язковий для підприємств норматив робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а також передбачається сплата підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно ч. 3 ст. 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду на приписи Порядку подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70, роботодавці подають до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страховик внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Таким чином, передбачена ч. 1 ст. 20 Закону міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 року у справах № 817/652/17, № 802/707/17-а.

Зі змісту положень ст. 18-1 Закону вбачається, що пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування, на чому безпідставно наголосило Чернігівське ОВ ФСЗІ в апеляційній скарзі.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 року по справі № П/811/696/17, від 06.02.2018 року у справі № П/811/693/17, від 08.05.2018 року у справі № 805/2275/17-а, від 24.04.2019 року у справі №817/1188/18, від 28.05.2019 року у справі №807/554/17.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про, зокрема, попит на робочу силу (вакансії).

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013 року №316 затверджено форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок її подання.

Приписи пп. пп. 1.3 та 2.1 Порядку подання інформації про попит на робочу силу (вакансії) визначають, що роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті (далі - територіальний орган) незалежно від місцезнаходження.

Форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідач інформував державну службу зайнятості про наявність вільних вакансій для осіб з інвалідністю (швачка, механік), подаючи Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) форми 3-ПН про наявність вільних вакансій протягом 2018, що підтверджується матеріалами справи. При цьому, відмітками центру зайнятості підтверджується факт їх прийняття (а.с. 39-62).

При цьому, суд звертає увагу, що на час виникнення спірних правовідносин законодавство не встановлювало обов`язку підприємства подавати звіт форми 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю.

Колегія суддів також враховує,що на підприємстві позивача наявне лише одне вакантне місце для працевлаштування особи з інвалідністю.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем було виконано у повному обсязі обов`язок з інформування щодо утворення (пристосування) робочих місць та наявності вакансії для працевлаштування особи з інвалідністю, а також за можливості забезпечено працевлаштування такої особи, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог, на чому вірно наголосив суд першої інстанції.

У свою чергу, наведені позивачем доводи апеляційної скарги також не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про відсутність у відповідача обов`язку сплати адміністративно-господарських санкцій визначених позивачем за 2018 рік та відповідно пені за несвоєчасну їх сплату.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Разом з цим, позивачем не надано належних та допустимих доказів правомірності заявлених позовних вимог.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права.

У свою чергу, вказані позивачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328-329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді О.О. Беспалов

В.Ю. Ключкович