Постанова

від 05.09.2019 по справі 815/6878/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 вересня 2019 року

Київ

справа №815/6878/14

адміністративне провадження №К/9901/7242/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю КМК-БУД

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року (суддя Корой С.М.)

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2015 року (судді: Шеметенко Л.П. (головуючий), Запорожан Д.В., Кравець О.О.)

у справі № 815/6878/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю КМК-БУД

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю КМК-БУД (далі - ТОВ КМК-БУД ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ у Київському районі м. Одеси, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23 червня 2014 року № 0002652201 та № 0002662201.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що не порушував вимог Податкового кодексу України при здійсненні господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю Авесбуд (далі - ТОВ Авесбуд ) та правильно визначив податкові зобов`язання з податку на прибуток та податку на додану вартість. Натомість висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій позивача з вказаним контрагентом є безпідставними та не підтверджені належними доказами, у зв`язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 05 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2015 року, у задоволенні позову ТОВ КМК-БУД відмовив.

Судові рішення мотивовані тим, що наявні в матеріалах справи первинні документи не відображають реального змісту господарських операцій між позивачем та його контрагентом, відтак спірні податкові повідомлення-рішення прийняті ДПІ у Київському районі м. Одеси правомірно.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ КМК-БУД звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також неправильну оцінку наявних у матеріалах справи доказів, просило скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2015 року відкрито касаційне провадження.

Відповідач не скористався своїм правом подати заперечення/відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.

23 січня 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що у період з 19 травня 2014 року до 23 травня 2014 року ДПІ у Київському районі м. Одеси провела документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ КМК-БУД (код ЄДРПОУ 37550831) з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 грудня 2013 року до 31 грудня 2013 року по взаємовідносинам із ТОВ Авесбуд (код ЄДРПОУ 38643497), за результатами якої склала акт від 26 травня 2014 року № 1081/22-01/37550831.

Згідно з актом перевірки контролюючим органом установлено порушення ТОВ КМК-БУД підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 155 135 грн, а також пункту 198.3 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету, у загальній сумі 163 300 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідач 23 червня 2014 року прийняв податкові повідомлення-рішення: № 0002652201, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на 193 919 грн, зокрема за основним платежем - 155 135 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 38 784 грн; № 0002662201, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 204 125 грн, зокрема за основним платежем - 163 300 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 40 825 грн.

Рішенням Державна фіскальна служба України від 02 жовтня 2014 року № 4385/6/99-99-10-01-15 продовжено строк розгляду скарги ТОВ КМК-БУД на податкові повідомлення-рішення від 23 червня 2014 року та доручено Головному управлінню Міндоходів в Одеській області забезпечити проведення ДПІ у Київському районі м. Одеси документальної позапланової перевірки ТОВ КМК-БУД з питань, що стали предметом оскарження.

На підставі наказу від 13 жовтня 2014 року № 684-п та повідомлення від 13 жовтня 2014 року № 169 проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ КМК-БУД по взаємовідносинам з ТОВ Авесбуд , що стали предметом оскарження. За результатами проведеної перевірки ДПІ у Київському районі м. Одеси склала акт від 16 жовтня 2014 року № 3358/22-01/37550831, відповідно до якого встановлено порушення ТОВ КМК-БУД підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 155 135 грн, а також пункту 198.3 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету, у загальній сумі 163 300 грн.

29 жовтня 2014 року Державна фіскальна служба України прийняла рішення №5823/6/99-99-10-01-25 про залишення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень без змін, а скаргу - без задоволення.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Системний аналіз змісту вищенаведених норм ПК України свідчить про те, що в податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-XIV господарська операція визначена як дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів виключно у разі фактичного здійснення платником податків господарської операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, а тому не можуть бути підставою для врахування фінансових показників господарської операції в податковому обліку платника. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому Суд зазначає, що кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, позивач повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили із того, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами реальність господарських операцій із ТОВ Авесбуд ; не надано належним чином оформлених первинних документів, які визначають право платника податків на формування податкового кредиту з податку на додану вартість; не підтверджено належними засобами доказування фактичний рух та зміну складу активів контрагентів під час здійснення господарських операцій, а також використання придбаних робіт в оподатковуваних операціях в межах власної господарської діяльності; не підтверджено належними доказами факту втрати документації. Тому суди дійшли висновку про правомірність прийнятих ДПІ у Київському районі м. Одеси податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій та зазначає наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 27 червня 2013 року між ТОВ Камбіо-Стройсервіс (генеральний підрядник) та позивачем (субпідрядник) укладено договір субпідряду в капітальному будівництві на виконання робіт по прокладенню мережі водопроводу і каналізації № 27/06/2013, відповідно до якого генеральний підрядник доручає, а субпідрядник забезпечує виконання будівельних, монтажних та інших робіт по прокладенню мережі водопроводу і каналізації по етапу 1, а також прокладення мережі водопроводу і каналізації по етапу 2, відповідно до проекту: Будівництво контейнерного терміналу на Карантином молу Одеського порту: тендер на покриття та інженерні роботи , пов`язані з будівництвом 1-го етапу об`єкта будівництва по проекту будівництво першої черги (гідротехнічного спорудження) контейнерного терміналу на Карантинному молу ДП Одеський торгівельний порт за рахунок штучно створеної території . Відповідно до пункту 5.1 цього договору забезпечення робіт матеріалами, технікою та устаткуванням здійснює субпідрядник; відповідно до пункту 6.1 договору залучення до виконання робіт робочої сили забезпечує субпідрядник; пунктом 14.1 договору визначено, що прийом-передача виконаних робіт здійснюється шляхом підписання актів виконаних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт протягом 5 днів з дня отримання.

Згідно з умовами договору визначено додатки № 1-5, які є невід`ємною частиною цього договору, зокрема: договірна ціна, тендерна документація, проектна документація, план фінансування, графік виконання робіт. Проте до суду позивачем надано тільки додаток до договору щодо договірної ціни та локальні кошториси.

На підтвердження реальності господарської операції, яка здійснювалась сторонами за вказаним договором позивач надав до суду копії довідок про вартість виконаних будівельних робіт, акта прийомки виконаних будівельних робіт № 1 за формою № КБ-2в та підсумкові відомості ресурсів.

У цих документах відсутні обов`язкові реквізити, а саме довідка про вартість виконаних будівельних робіт та акт прийомки виконаних будівельних робіт не містять дати їх складання; у підсумковій відомості ресурсів відсутні відомості про осіб, якими забезпечувалось їх складання та перевірка.

На виконання умов зазначеного договору субпідряду позивачем (підрядник) укладено декілька договорів підряду з ТОВ Авесбуд (субпідрядник) від 01 листопада 2013 року № 1/11-13, від 28 листопада 2013 року № 28/11-13, від 02 грудня 2013 року № 2/12-13, від 04 грудня 2013 року № 4/12-13 та від 05 грудня 2013 року № 5/12-13, відповідно до умов яких підрядник доручає, а субпідрядник зобов`язується на власний ризик виконати будівельно-монтажні роботи об`єкта Будівництво контейнерного терміналу на Карантином молу Одеського порту: улаштування покриття та інженерних мереж, пов`язаних з будівництвом 1-го етапу об`єкта будівництва за проектом Будівництво 1-ї черги контейнерного терміналу на Карантинному молу ДП Одеський торгівельний порт .

До зазначених договорів позивачем надано договірну ціну та локальні кошториси.

На підтвердження реальності господарських операцій, які здійснювались сторонами за вказаними договорами, позивач надав до суду копії довідок про вартість виконаних будівельних робіт, актів прийомки виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в та підсумкових відомостей ресурсів, копії податкових накладних, а також виписку по рахунку ТОВ КМК-БУД , відкритому у банківській установі, щодо зроблених на підставі зазначених договорів платежів на користь ТОВ Авесбуд , витяг із реєстру податкових накладних, оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 за грудень 2013 року.

Зазначені документи на запит ДПІ у Київському районі м. Одеси про надання інформації від 14 квітня 2014 року № 9026/22-01 та під час проведення перевірки з 19 травня 2014 року до 23 травня 2014 року позивачем до перевірки не надавались.

Із матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з початком проведення позапланової виїзної документальної перевірки 21 травня 2014 року ТОВ КМК-БУД надіслало до ДПІ у Київському районі м. Одеси заяви-повідомлення про втрату бухгалтерської документації, в яких зазначено, що при транспортуванні документів у ході проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ КМК-БУД з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 12 березня 2011 року до 31 грудня 2013 року, яка проводилась з 04 березня 2014 року до 06 березня 2014 року, співробітниками підприємства була частково загублена документація.

Позивачем надано до суду копію акта № 1 про втрату справ тимчасового зберігання за 2011-2013 роки, затвердженого директором ТОВ КМК-БУД від 09 квітня 2014 року. Водночас будь-якої інформації про звернення до правоохоронних органів з цього приводу та докази такого звернення позивач до суду не надав.

Згідно з наявною в матеріалах справи випискою по рахунках підтверджено оплату за виконані будівельно-монтажні роботи відповідно до договорів підряду від 01 листопада 2013 року № 1/11-13, а також від 02 грудня 2013 року № 2/12-13. По інших договорам оплату позивачем не підтверджено.

За умовами укладених позивачем договорів підряду з ТОВ Авесбуд , зокрема пункту 6.1 договорів визначено, що оплата здійснюється протягом трьох банківських днів з моменту підписання актів виконаних робіт або за згодою сторін в обґрунтованих розмірах. Проте із наданих актів прийомки виконаних будівельних робіт за формою №КБ-2в вбачається, що більшість з них датовані 30 та 31 грудня 2013 року, що не узгоджується з датами проведення платежів у визначеному договором порядку. Так, згідно з випискою по рахунку за договором від 01 листопада 2013 року № 1/11-13 здійснено платіж 02 грудня 2013 року на суму 40 000 грн, акт прийомки виконаних будівельних робіт підписано 30 грудня 2013 року.

Також, перевіряючи первинні документи на предмет економічної вигоди, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що економічний зміст господарських операцій між позивачем та ТОВ Авесбуд викликає обґрунтований сумнів та нівелює ділову мету ведення господарської діяльності.

Так, на підставі матеріалів справи суди встановили, що у грудні 2013 року ТОВ Авесбуд не мало будь-яких основних фондів (трудових ресурсів, орендованих чи власних складських приміщень і транспортних засобів). Відомостей про залучення цим товариством до виконання угод, укладених з позивачем, будь-яких третіх осіб немає. З огляду на це у судів першої та апеляційної інстанцій виник обґрунтований сумнів у тому, чи могло ТОВ Авесбуд здійснювати об`ємні будівельно-монтажні роботи, передбачені договорами підряду.

Крім того із матеріалів справи вбачається, що ті ж самі роботи, які позивач замовив у ТОВ Авесбуд , він був здатен виконати власними силами, оскільки це відповідає змісту його господарської діяльності. Проте позивач під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій не пояснив, у чому полягала господарська мета при замовлені таких робіт у ТОВ Авесбуд .

Верховний Суд, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини в їх сукупності, погоджується з висновком судів про недостовірність задекларованих позивачем даних податкового обліку, що, відповідно, виключає право позивача формувати податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати за результатами господарських операцій із ТОВ Авесбуд .

У касаційній скарзі позивач просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів щодо здійснення господарських операцій із вказаним контрагентом, що знаходиться за межами касаційного перегляду відповідно до частини другої статті 341 КАС України.

Обґрунтування касаційної скарги позивача зводиться виключно до непогодження з оцінкою, наданою судами першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановленим обставинам справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, позивачем не зазначено.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю КМК-БУД залишити без задоволення, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова