Постанова

від 28.08.2019 по справі 289/2212/17

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

2 8 серпня 2019 року

м. Київ

Справа № 289/2212/17

Провадження № 14-337цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н. П.,

суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року (суддя Невмержицький І. М.) та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року (судді Талько О. Б., Коломієць О. С., Шевчук А. М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі про дострокове розірвання договору оренди землі,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі (далі - ТОВ Вишевичі ) про розірвання договору оренди землі.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що 19 лютого 2015 року уклала з ТОВ Вишевичі договір оренди належної їй земельної ділянки площею 0,5212 га (кадастровий номер 1825081800:02:000:0020 ), яка розташована на території Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області, строком на десять років. Договір оренди зареєстрований у встановленому законом порядку. Умовами вказаного договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у розмірі 1 300,00 грн до 31 грудня поточного року. Проте відповідач на порушення договірних зобов`язань жодного разу не сплатив їй орендну плату, що підтверджується змістом листа Вишевицької сільської ради від 28 листопада 2017 року. Оскільки орендарем допущені систематичні порушення умов договору оренди землі, ОСОБА_1 , посилаючись на положення частини першої статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), частин першої та другої статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 31 і 32 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-ХIV Про оренду землі (далі - Закон № 161-ХIV), просила договір оренди земельної ділянки розірвати.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року позовОСОБА_1 задоволено. Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 0,5212 га з кадастровим номером 1825081800 :02 :000:0020 від 19 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Вишевичі . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не виконав покладених на нього договором зобов`язань зі своєчасної сплати позивачеві орендної плати, чим порушив істотні умови договору оренди землі, що визнано підставою для його розірвання.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року апеляційну скаргу ТОВ Вишевичі задоволено частково. Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 0,5212 га з кадастровим номером 1825081800 :02:000:0020 , укладений 19 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ Вишевичі . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про задоволення позову, однак розглянув справу за відсутності доказів щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання, й це порушення вимог процесуального закону є одним із доводів апеляційної скарги, тому рішення суду першої інстанції згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) слід скасувати та постановити нове - про задоволення позовних вимог. Також апеляційний суд вважав необґрунтованими аргументи відповідача щодо юрисдикційної належності цього спору господарським судам, оскільки згідно із частиною четвертою статті 10 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (далі - Закон № № 2343-ХІІ) суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує лише майнові спори з вимогами до боржника. Однак вимоги про розірвання договору оренди земельної ділянки є немайновими , а тому відсутні підстави для закриття провадження у цій справі. Розгляд справи в порядку цивільного судочинства жодним чином не впливає на формування обсягу майнових активів відповідача та здійснення процедури банкрутства. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 372/3584/16-ц, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вимога позивачки щодо розірвання договору оренди земельної ділянки є немайновою, натомість зазначений правовий висновок стосувався майнових прав на об`єкт нерухомості.

04 березня 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ Вишевичі , в якій товариство, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, скасувати рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року і закрити провадження у справі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що на момент подання позову та відкриття провадження у цій справі відносно відповідача господарським судом Житомирської області було порушено провадження у справі про банкрутство. Заявник вважає, що ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки такий спір підвідомчий господарському суду у межах справи про банкрутство. Також відповідач послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 26 червня 2018 року у справі № 372/3584/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 564/1770/13-ц та від 04 вересня 2018 року у справі № 922/4379/16. Окрім того, відповідач вважає, що право оренди є його майновим правом, власністю у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і майном відповідно до статті 190 ЦК України. Тому помилковим є висновок апеляційного суду щодо немайнового характеру цього спору. У 2017 році частина орендованих відповідачем земельних ділянок, зокрема і та, яка є предметом договору оренди, про розірвання якого просить позивачка, була передана в суборенду, однак апеляційний суд залишив вказані обставини поза увагою. Відповідач вважає, що суди безпідставно не закрили провадження у цій справі.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного суду ухвалою від 13 березня 2019 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Учасники справи своїм правом надати відзив на касаційну скаргу не скористалися.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Частиною шостою статті 403 ЦПК України встановлено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частині шостій статті 403 ЦПК України (частина четверта статті 404 цього Кодексу).

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 05 червня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ТОВ Вишевичі оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає з огляду на таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону Українивід 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних,господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та відкриття провадження у справі) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Стаття 19 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, містить норми аналогічного характеру.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, передбаченими у статті 2 ЦПК України, а саме є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При цьому суди повинні враховувати принцип правової визначеності і не допускати наявності провадження, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Вишевичі про дострокове розірвання договору оренди землі відкрито 05 грудня 2017 року.

При цьому 06 березня 2017 року Господарський суд Житомирської області порушив провадження у справі про банкрутство ТОВ Вишевичі .

Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом № 2343-XII.

Відповідно до частини четвертої статті 10 Закону № 2343-XII суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Зазначена норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час звернення з позовом, яким визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Аналогічні норми закріплено у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

ОСОБА_1 звернулася до суду з вимогою про розірвання договору оренди земельної ділянки. Спір за такою вимогою не входить до числа тих, що відповідно до частини четвертої статті 10 Закону № 2343-XII та пункту 7 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) належать до юрисдикції господарського суду в межах справи про банкрутство. Той факт, що право оренди є майновим і охоплюється поняттям власність за змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не змінює бухгалтерський облік такого права як нематеріального активу та не впливає на кваліфікацію спору про розірвання договору оренди як немайнового.

З матеріалів справи не вбачається, а судами не встановлено, що на спірній земельній ділянці знаходиться будь-яке майно ТОВ Вишевичі , яке можна було б вважати активом боржника, що у подальшому може бути направлений на погашення грошових вимог кредиторів боржника.

Таким чином, позовні вимоги до відповідача є немайновими, а спір не стосується питання щодо формування активу боржника, а тому не пов`язаний зі здійсненням провадження у справі про банкрутство ТОВ Вишевичі , а отже, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 26 червня 2018 року у справі № 372/3584/16-ц (про визнання майнових прав на квартиру як об`єкт інвестування) і від 31 жовтня 2018 року у справі № 564/1770/13-ц (про визнання правочинів недійсними, а іпотеки припиненою) , а також висновок Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 922/4379/16 (про звільнення земельних ділянок), на які звертає увагу відповідач у своїй касаційній скарзі, не можна застосувати у справі № 289/2212/17 (про розірвання договору оренди), зокрема, з огляду на відмінність у предметах позовів, відповідно до яких визначається предметна юрисдикція спорів, які може розглядати господарський суд у межах справи про банкрутство.

Отже, необґрунтованими є доводи касаційної скарги щодо юрисдикційної належності спору господарським судам. Суди першої й апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про те, що справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

Аналогічний правовийвисновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, від 12,19 і 26 червня 2019 року у справах № 289/233/18, № 289/2210/17, № 289/2227/17, від 03 липня 2019 року у справі № 289/2204/17 ).

Щодо розгляду спору по суті позовних вимог Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,5212 га (кадастровий номер 1825081800:02:000:0020 ), яка призначена для ведення селянського господарства та розташована на території Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області.

19 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ Вишевичі було укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований у реєстраційній службі Малинського районного управління юстиції у Житомирській області 11 травня 2015 року.

На виконання зобов`язань, визначених у пункті 20 цього договору, ОСОБА_1 передала земельну ділянку ТОВ Вишевичі в строкове платне користування на 10 років (пункт 8 договору).

Згідно з пунктами 9, 10 та 11 цього договору орендна плата становить 1300,00 грн, обчислюється з урахуванням індексації і вноситься до 31 грудня поточного року.

Пунктом 29 договору оренди земельної ділянки передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати, а пункт 39 надає право припинити дію договору шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

Згідно із частиною другою статті 651 ЦК Українидоговір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 15 Закону № 161-ХIVорендна плата є істотною умовою договору оренди землі.

Оскільки відповідач не виконував своїх обов`язків з виплати орендної плати за 2015-2017 роки та має заборгованість перед позивачкою, що є істотним порушенням умов договору оренди земельної ділянки, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову та розірвання зазначеного договору.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою скасовано рішення суду першої інстанції, - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Велика Палата Верховного Суду не здійснює.

Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі залишити без задоволення .

Постанову Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. П. Лященко Судді: Т. О. Анцупова О. Р. Кібенко С. В. Бакуліна В. С. Князєв В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков