Рішення

від 02.09.2019 по справі 916/1535/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" вересня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/1535/19

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.

При секретарі судового засідання Арзуманян В.А.

розглянувши справу №916/1535/19

за позовом: Фізичної особи-підприємця Сажиєнко Володимира Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мирадом" (65009, м. Одеса, вул. Піонерська, буд. 16-Б, кв. 15, код ЄДРПОУ 40725311)

про стягнення 10 863,31грн.

Представники сторін:

Від позивача - Ковальчук М.Г., адвокат, ордер від 15.05.2019 № 192215; Сажиєнко В.О .

Від відповідача - Можин О.В., адвокат, довіреність від 09.07.2019.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Сажиєнко Володимир Олександрович звернувся до господарського суду Одеської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мирадом" про стягнення заборгованості за Договором оренди майна від 10.08.2018 № 10/08-18 в розмірі 10 863,31грн.

Позовні вимоги, із посиланням на статі 12, 80, 91, 525, 526, 610, частину першу статті 612, статті 625, 629 Цивільного кодексу України, статтю 173 Господарського кодексу України, обґрунтовані порушенням Відповідачем умов Договору оренди майна від 20.08.2018 № 20/08-18 щодо здійснення оплати за користування орендованим майном.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.07.2019р. провадження по справі №916/1535/19 було відкрито. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач надав відзив на позов від 26.07.2019р. за вх.. №ГСОО 14915/19, згідно якого позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованими, безпідставними в зв`язку з чим в задоволенні позову просить суд відмовити повністю.

При цьому заперечуючи проти позову, відповідач не визнає факт повернення ним орендованого обладнання 05.10.2018. Відповідач зазначає, що надана позивачем накладна від 05.10.2018 №2 не містять підпису представника ТОВ "Мирадом". В цій накладній вказано, що організація Мирадом передала обладнання Сажиєнко через ОСОБА_3 Проте, Відповідачу не відома така особа, як ОСОБА_3 , а єдиною повноважною особою для підписання юридичних документів від імені ТОВ "Мирадом" є його директор Кошман С.А. Отже, на думку Відповідача, накладна від 05.10.2018 не є належними та допустимими доказами.

Крім того, Відповідач стверджує, що оскільки пунктом 2.1 Договору оренди майна від 10.08.2018 № 10/08-18 передача обладнання в оренду та повернення здійснюється на підставі актів, ТОВ "Мирадом" при поверненні орендованого майна разом з ним передавав Позивачу по два примірники актів прийому-передачі повернення майна, але Позивач не повернув на його адресу підписані примірники.

Також відповідач вказує, що сума 11 265,00 грн. сплачена 23.08.2018р. сплачена за іншим договором №20/08-18 від 10.08.2018р. який є предметом розгляду в іншій справі.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

10.08.2018 між Фізичною особою-підприємцем Сажиєнко Володимиром Олександровичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мирадом" укладено Договір оренди майна № 10/08-18, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування рухоме майно - риштування будівельні (обладнання) у кількості 435 кв.м., визначене у Додатку № 1 до цього Договору. Обладнання, що орендується, передається в розібраному стані, у повній комплектації у відповідності до додатку № 1 до цього Договору. Кількість обладнання та його вартість визначаються за погодженням сторін у додатку № 1 до цього договору (п.1.1, п.1.2, п.1.3 договору).

Згідно із пунктом 2.1 договору передача орендареві обладнання здійснюється на підставі відповідних актів приймання-передачі, які є невід`ємною частиною договору.

Орендоване майно передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Мирадом" за Актом прийому-передачі від 10.08.2018 (Додаток № 1).

Об`єкт оренди вважається фактично повернутим з моменту підписання сторонами акту приймання передачі. Сторони погодили, що фактичним строком користування Орендарем Обладнанням є строк, який обчислюється з моменту передачі Обладнання у оренду, тобто з дати підписання відповідного акту приймання-передачі, до моменту повернення Орендарем Обладнання за відповідним актом приймання-передачі (п.2.2 договору).

Відповідно до пункту 4.1 договору розмір орендної плати за місяць користування обладнанням становить 9805 грн., що включає: - оренда обладнання 435 х 20,30 = 8 830; - оренда підмостків (настилів) 65 х 15 = 975 грн.

Сторони домовились, що орендна плата може бути змінена за домовленістю сторін шляхом укладання додаткової угоди. Орендна плата за Користування Облаченням за перший місяць здійснюється до відвантаження обладнання на об`єкт орендаря. При довгостроковому користуванні оплата здійснюється щомісячно у спосіб авансових платежів (п.4.2 договору).

Згідно пункту 4.4 договору, Орендна плата у розмірі, вказаному у п.4.1 та 4.2 договору, підлягає сплаті орендарем незалежно від результатів його господарської діяльності на розрахунковий рахунок Орендодавця або готівковими коштами у встановленому законодавством України порядку.

Позивач вказує, що відповідач фактично користувався обладнанням з 10.08.2018р. (дата укладання договору) по 05.10.2018р. (дата фактичного повернення обладнання, що за посиланням останнього, підтверджується накладною №2). Загальна сума оренди за відповідний період склала 17 975грн.

За посиланнями позивача 08.08.2018р. за рахунком-фактурою №008/08-18 від 08.08.2018р. відповідачем було сплачено 8 500грн., та 23.08.2018 за рахунком-фактурою №0010/08-18 від 18.08.2019р. було сплачено ще 1 305грн., в зв`язку з чим розмір заборгованості за договором оренди №10/08-18 від 10.08.2018 склав 8 170грн.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором оренди майна №10/08-18 від 10.08.2018р. щодо належної сплати орендної плати, Фізична особа-підприємець Сажиєнко Володимир Олександрович звернувся до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Приписами ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. При цьому, зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Судом встановлено, що 10.08.2018 між Фізичною особою-підприємцем Сажиєнко Володимиром Олександровичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мирадом" укладено Договір оренди майна № 10/08-18, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування рухоме майно - риштування будівельні (обладнання) у кількості 435 кв.м., визначене у Додатку № 1 до цього Договору. Обладнання, що орендується, передається в розібраному стані, у повній комплектації у відповідності до додатку № 1 до цього Договору. Кількість обладнання та його вартість визначаються за погодженням сторін у додатку № 1 до цього договору (п.1.1, п.1.2, п.1.3 договору).

Частинами 1, 3 ст.283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно зі ст.759 Цивільного Кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Згідно із пунктом 2.1 договору передача орендареві обладнання здійснюється на підставі відповідних актів приймання-передачі, які є невід`ємною частиною договору.

З матеріалів справи вбачається, що Орендоване майно передано Відповідачу за Актами прийому-передачі від 10.08.2018р.

Позивач звертаючись з позовом до суду, визначив дату повернення товару - 05.10.2018р., тоді як відповідач у відзив на позов зазначеного факту не визнає, при цьому датою повернення товару зазначає - 04.09.2018р.

Суд не приймає довід ТОВ "Мирадом" про повернення ним орендованого майна 04.09.2018 з огляду на наступне.

Частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що строк оренди встановлюється сторонами з моменту підписання договору та акту приймання-передачі обладнання до 31.07.2019, але не раніше підписання акту приймання-передачі обладнання орендарем орендодавцю.

Згідно із пунктом 2.2 договору об`єкт оренди вважається фактично повернутим з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі. Сторонами погоджено, що фактичним строком користування орендарем обладнання є строк, який обчислюється з моменту передачі обладнання у оренду, тобто строк з дати підписання відповідного акту приймання-передачі, до моменту повернення орендарем обладнання за відповідним актом приймання-передачі.

Отже, єдиними допустимими доказами на підтвердження обставини повернення обладнання з оренди є саме відповідний акт приймання-передачі, підписаний сторонами.

З огляду на це, суд не приймає надану Фізичною особою-підприємцем Сажиєнко Володимиром Олександровичем накладну від 05.10.2018.

При цьому, надана позивачем, до матеріалів справи заява свідка-водія ОСОБА_5 щодо здійснення ним 05.10.2018р. транспортування майна зі складу орендодавця, не приймається судом як належний доказ, оскільки після допиту відповідного свідка, з урахуванням відсутності в його показах чіткої адреси з якої здійснювалось відповідне вивезення обладнення, наявність таких свідчень суд не може сприймати як безперечний доказ наявності чи відсутності певних обставин, а лише враховує їх у сукупності з іншими доказами по справі.

Проте, оскільки відповідно до частини першої статті 785 Цивільного кодексу України та підпункту 5.2.6 пункту 5.2 договору, на орендаря покладено обов`язок передати обладнання орендодавцю у випадку припинення договору, саме на ТОВ "Мирадом" покладається тягар доведення виконання цього обов`язку шляхом вчинення такої дії.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 4.5 договору передбачено, що у випадку припинення договору орендар продовжує сплачувати платежі вказані у пунктах 4.1, 4.2 договору, до дня фактичної передачі обладнання орендодавцю за актом приймання-передачі.

Отже у договорі встановлено строк виконання зобов`язання зі сплати орендної плати, який обмежується датою складання акту приймання-передачі, що посвідчує повернення майна з оренди.

ТОВ "Мирадом" не надало до суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження повернення майна орендодавцю. Твердження Відповідача про те, що при поверненні орендованого майна разом з ним він передавав Позивачу по два примірники актів прийому-передачі повернення майна, але Позивач не повернув на його адресу підписані примірники, також не підтверджено жодними належними та допустимими доказами.

Факт визнання ФОП Сажиєнко В.О. у позовній заяві обставини повернення йому орендованого майна 05.10.2018р., не звільняє Відповідача від обов`язку доказування та подання доказів на підтвердження своїх доводів про повернення орендованого майна раніше цієї дати, а саме, 04.09.2018р..

Визнання Позивачем обставини повернення орендованого майна саме 05.10.2018р., обмежило у часі період, за який Відповідач продовжував би сплачувати орендні платежі за відсутності складених та підписаних актів приймання-передачі про повернення майна, з наявністю яких, умови договору пов`язують термін припинення виконання цього обов`язку.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про правомірність нарахування орендних платежів за Договором оренди майна від 10.08.2018 № 10/08-18 до 05.10.2018р. включно.

Відповідно до п.п.1, 2 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до пункту 4.1 договору розмір орендної плати за місяць користування обладнанням становить 9805 грн., що включає: - оренда обладнання 435 х 20,30 = 8 830; - оренда підмостків (настилів) 65 х 15 = 975 грн.

Сторони домовились, що орендна плата може бути змінена за домовленістю сторін шляхом укладання додаткової угоди. Орендна плата за Користування Облаченням за перший місяць здійснюється до відвантаження обладнання на об`єкт орендаря. При довгостроковому користуванні оплата здійснюється щомісячно у спосіб авансових платежів (п.4.2 договору).

Спосіб здійснення авансових внесків щомісячно, означає, що при довгостроковому користуванні майном, орендар повинен сплачувати плату авансом (передоплатою) до початку наступного місяця, у якому буде продовжена оренда. А відтак, відсутність оплати на початок поточного місця є простроченням виконання цього обов`язку з боку орендаря.

Судом встановлено правильність розрахунку орендної плати, виконаного Позивачем, згідно із яким за договором вона склала за період з 10.08.2018 по 09.09.2018 (30 днів) = 9 805 грн., з 10.09.2018 по 05.10.2018 (25 дні) - 9 805/30х25 = 8 170грн..

Судом встановлено, що 08.08.2018 за рахунком-фактурою №0010/08-18 ТОВ "Мирадом" сплатило ФОП Сажиєнко В.О . суму у розмірі 8 500 грн., що підтверджується випискою з поточного рахунку позивача за період з 01.08.2018 по 03.09.2018

Крім того, 23.08.2018 за рахунком-фактурою №0010/08-18 від 18.08.2019р. ТОВ "Мирадом" сплатило ФОП Сажиєнко В . О . - 1 305грн., що підтверджується випискою з поточного рахунку позивача за період з 01.08.2019 по 03.09.2018, а також платіжним дорученням від 23.08.2018 № 360. При цьому, у призначенні платежу цих документів зазначено "сплата за оренду риштування будів. зг. рах. № 0010/08-18 від 18.08.2018 та рах. № 020/08-18 від 20.08.2018 без ПДВ".

У матеріалах справи наявний рахунок-фактура від 18.08.2018 № 0010/08-18 на суму 1 305,00 грн. без ПДВ, у якому зазначено назву господарської операції: оренда риштування будівельного згідно Договору оренди майна № 10/08-18 від 10 серпня 2018 р. з 10.08.2018 по 09.09.2018

Тобто платіж за вказаним рахунком було здійснено ТОВ "Мирадом" на виконання саме договору №10/08-18, правовідносини за яким є предметом розгляду у дійсній справі.

Відповідачем же не надано суду жодних доказів наявності домовленості між сторонам про зарахування цієї суми на сплату за Договором оренди майна від 20.08.2018р. № 20/08-18, правовідносини за яким не є предметом розгляду у відповідній справі

Отже заборгованість ТОВ "Мирадом" за Договором оренди майна від 10.08.2018р. № 10/08-18 становить 8 170грн., яка є обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.

Позивачем в зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди було нарховано останньому пеню в розмірі 1 917,82грн.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 7.1 договору у разі порушення строків сплати будь-яких платежів за договором орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Отже, сторонами договору не встановлено іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж визначений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Розглянувши здійснений позивачем розрахунок пені, судом встановлено, його помилковість щодо періоду нарахування, в зв`язку з чим судом самостійно, за допомогою програми Ліга Закон обраховано пеню та встановлено, що сума пені за прострочення оплати за договором оренди майна від 10.08.2018 № 10/08-18, з урахуванням приписів частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, за періоди з 05.10.2018 по 05.04.2019 складає суму в розмірі 1 474,63 грн., яка підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 160,49 грн. та інфляційних втрат у сумі 615 грн., суд вказує наступне.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно абз.5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові... Тієї ж позиції дотримується ВСУ у постановах від 04.07.2011 по справі №13/210/10, від 12.09.2011р. по справі № 6/433-42/183 та ВГСУ у постанові від 16.03.2011 по справі № 11/109.

Суд, перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок 3 % річних втрат, вважає його вірним, у зв`язку із чим вимоги позивача про стягнення 3 % річних у розмірі 160,49 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Оскільки позивачем заявлено період для стягнення інфляційних втрат починаючи з 05.10.2018, тобто, зокрема й за неповний місяць жовтень 2018 року, вказані суми підлягають нарахуванню з листопада 2018 року - першого повного місяця, у якому існувала заборгованість.

Судом самостійно, за допомогою програми Ліга Закон обраховано індекс інфляції, та встановлено, що інфляційні втрати за прострочення оплати за договором оренди майна від 10.08.2018 № 20/08-18 складають суму в розмірі 528,61 грн., яка підлягає задоволенню.

Інші заперечення відповідача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Сажиєнко Володимира Олександровича є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, проте враховуючи перерахунок штрафних санкцій підлягають частковому задоволені.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Щодо заяви Фізичної особи-підприємця Сажиєнко Володимира Олександровича від 02.09.2018р. з про розподіл судових витрат у справі слід зазначити наступне.

Частиною 2 ст. 221 ГПК України передбачено, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про необхідність для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу призначити судове засідання.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи-підприємця Сажиєнко Володимира Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мирадом" (65009, м. Одеса, вул. Піонерська, буд. 16-Б, кв. 15, код ЄДРПОУ 40725311) - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мирадом" (65009, м. Одеса, вул. Піонерська, буд. 16-Б, кв. 15, код ЄДРПОУ 40725311) на користь Фізичної особи-підприємця Сажиєнко Володимира Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) основний борг в сумі 8 170 (вісім тисяч сто сімдесят)грн., пеню в розмірі 1 474 (одна тисяча чотириста сімдесят чотири)грн. 63коп., 3% річних в сумі 160 (сто шістдесят)грн. 49 коп., інфляційні витрати в розмірі 528 (п`ятсот двадцять вісім)грн. 62коп. судовий збір в розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім)грн. 35коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу призначити на 10 вересня 2019р. о 12:30. Засідання відбудеться у приміщенні господарського суду Одеської області за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченка, 29, в залі суд. засідань № 2 (1 поверх), тел. (0482) 307-952.

5. В строк до 09.09.2019р. відповідачу надати докази оплати витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 09 вересня 2019 р.

Суддя К.Ф. Погребна