Рішення

від 28.08.2019 по справі 916/1111/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" серпня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/1111/19

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання: Горнович Л.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Заховавко В.В. (на підставі ордеру), Лук`янова А.О. (на підставі довіреності);

від відповідача: Можин О.В. (на підставі довіреності);

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельно-монтажна компанія „Симетрія" (65031, м. Одеса, вул. М. Боровського, 31);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „С-Транс" (68001, м. Чорноморськ, смт Олександрівка, вул, Центральна, буд.73)

про стягнення 341898,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 19.04.2019 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю „Будівельно-монтажна компанія „Симетрія" звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „С-Транс", в якій просив суд стягнути з відповідача 73728,00 грн. - заборгованість по орендній платі за фактичне користування, 50688,00 грн. - неустойки за несвоєчасне повернення майна, 213062,40 грн. - пеня, 875,60 грн. - 3% річних та 3544,50 грн. - інфляційні, що загалом становить 341898,50 грн., а також покласти на відповідача витрати пов`язані з розглядом справи та судовий збір.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами у справі договору суборенди №3 від 01.01.2018 року.

Правовими підставами для звернення з відповідним позовом позивачем визначено положення ст.ст. 11, 15, 16,285, 526, 546, 548, 549, 610, 612, 625-632, 759, 762, 785 ЦК України, ст.ст.175, 179, 193, 230-232, 283, 285 ГК України.

Ухвалою суду від 11.05.2019 року, за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/1111/19 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 05.06.2019 року.

Ухвалою суду від 05.06.2019 року, підготовче засідання було відкладено, в порядку ст.183 Господарського процесуального кодексу України, на 21.06.2019 року.

Ухвалою суду від 21.06.2019 року, в порядку ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, строк підготовчого провадження було продовжено на 30 днів.

У судовому засіданні від 21.06.2019 року судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, на 10.07.2019 року.

Ухвалою суду від 10.07.2019 року, в порядку ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено розгляд справи по суті на 29.07.2019 року.

29.07.2019 року від відповідача до суду надійшло клопотання про врегулювання спору за участю судді вх. ГСОО №2-3561/19. У судовому засіданні 29.07.2019р. представник позивача щодо зазначеного вище клопотання відповідача заперечував, посилаючись на пропущення ним строку для подання відповідного клопотання.

Розглянувши клопотання відповідача про призначення процедури врегулювання спору за участю судді у даній справі, суд відмовив у його задоволенні, оскільки за приписами ст. 186 Господарського процесуального кодексу України, проведення такої процесуальної процедури, зокрема, вимагає наявності волевиявлення обох сторін, тоді як у даному випадку наявна згода лише відповідача у справі.

У судовому засіданні від 29.07.2019 року судом було оголошено перерву у розгляді справи до 07.08.2019 року.

05.08.2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву вх. ГСОО №15514/19, в якому відповідач, зокрема, просив суд поновити строк на подання відзиву на позов, оскільки товариство відповідача ухвалу суду про відкриття провадження у справі не отримувало, як і позовну заяву, між тим, ознайомився з матеріалами справи представник відповідача лише 29.07.2019р. Враховуючи зазначені позивачем причини неможливості надання відзиву на позовну заяву у встановлені строки, відповідний відзив на позовну заяву був долучений до матеріалів справи.

Так, згідно зазначеного відзиву на позовну заяву (а.с. 110-115) відповідач проти позову заперечує посилаючись на те, що орендна плата на місяць становить 720,00 грн., виходячи із суми визначеної п. 3.1 договору. При цьому, наполягає на помилковості раніше здійсненних проплат та на наявність переплати у відповідача по зазначеному договору, в зв`язку з чим з серпня 2018 року відповідачем було припинено сплату щомісячних орендних платежів про що, як стверджує відповідач, ним було повідомлено позивача. Більш того, відповідач наполягає на відсутності у нього документів підтверджуючих правомірність передання йому в оренду відповідного майна, оскільки позивач не є власником об`єкта оренди. Разом з тим, відповідач наполягає на неправомірності заявлених позивачем вимог пені, оскільки п.4.2 договору передбачено відповідальність орендаря, а не суборендаря, в зв`язку з чим вважає, що у відповідача відсутня така відповідальність, як сплата пені. Водночас, відповідач зазначає про невірність здійсненого позивачем розрахунку пені, а саме здійсненого з порушенням положень 232 ГК України та Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань". Разом з тим, відповідач наполягає, що договір не припинив свою дію та позивачем не дотримано процедури направлення повідомлення щодо розірвання договору, яке, серед іншого, не було отримано відповідачем, в зв`язку з чим вимоги про стягнення неустойки в порядку ст. 785 ЦК вважає безпідставними. Також, відповідач заперечує щодо вірності здійсненого позивачем розрахунку нарахувань, передбачених ст. 625 ЦК України, а саме щодо правомірності заявленого позивачем періоду.

07.08.2019 року до суду від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, зазначене клопотання разом з доданими документами, було залучено до матеріалів справи, однак суд не надає правову оцінку зазначеним доказам, оскільки вони подані під час розгляду справи по суті та з порушенням вимог ч. 2 ст.164 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому суд зазначає, що в силу приписів ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачуваних цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 142 ГПК України).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані, зокрема: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках. Позовна заява, серед іншого, повинна містити обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (ч. 3 ст. 162 ГПК України). При цьому ч. 2 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Отже, дотримання вищезазначених норм Господарського процесуального кодексу України дисциплінує позивача, як ініціатора судового процесу, стимулює його належно користуватись своїми процесуальними правами та сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

У судових засіданнях 07.08.2019 року та 22.08.2019 року судом було оголошено перерву у розгляді справи до 22.08.2019 року та 28.08.2019 року відповідно.

У судовому засіданні від 28.08.2019 року представники позивача заявлені позовні вимоги підтримали та просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні від 28.08.2019 року проти позову заперечував та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об`єктивно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За змістом ст. 744 Цивільного кодексу України, передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено матеріалами справи, 01.01.2018 року між ТОВ „БК „Симетрія" (надалі - орендар) та ТОВ „С-Транс" (надалі - суборендар) було укладено договір суборенди №3 (надалі - договір) за умовами якого орендар передає, а суборендар приймає за плату в суборенду бетоновану площадку загальною площею 380 м 2 для погрузки/вигрузки вантажу в межах прилеглої території, (далі по тексту договору - об`єкт суборенди), розташований за адресою: м. Одеса, вул. М.Боровського (Промислова ), 31 .

Відповідно до п. 1.2 договору, строк дії договору до 31 грудня 2018 року. Термін суборенди обчислюється з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення. Договір набуває чинності з моменту його підписання і поширює свою дію на період з моменту підписання договору і до моменту його розірвання або закінчення терміну його дії.

За умовами п. 1.4 договору, об`єкт суборенди повинен бути переданий орендарем та прийнято суборендарем за актом прийому-передачі, підписання якого свідчить про фактичну передачу такого в оренду.

Умовами п. 1.6 договору визначено, що орендар гарантує, що на момент укладення цього договору, він має право передачі майна в суборенду. Майно, що орендується, знаходиться у володінні та користуванні орендаря у відповідності до договору оренди № 2 від 16.05.2017 року укладеного між ТОВ „Будівельна компанія „ГІПЕРІОН" названим у подальшому "орендодавець" та ТОВ „БМК „СИМЕТРІЯ" названим у подальшому „орендар".

Положеннями п. 2.3 договору передбачено обов`язок суборендаря, своєчасно вносити орендну плату, оплачувати послуги зв`язку, здійснювати інші платежі в рамках цього договору; письмово повідомити орендаря (орендодавця) не пізніше, ніж за один місяць про майбутнє звільнення об`єкт оренди (в тому числі і його частини) як в зв`язку з закінченням терміну дії Договору, так і при достроковому звільненні, здати об`єкт оренди за актом в справному стані; після припинення терміну дії цього договору, передати приміщення і обладнання орендарю за актом прийому-передачі.

Згідно п. 3.1 договору, орендна плата встановлюється у розмірі 8640,00 грн. включаючи ПДВ - 20%.

За умовами п. 3.2 договору, орендна плата за повний календарний місяць дорівнює 1/12 річної суми орендної плати за приміщення. Орендна плата за неповний календарний місяць розраховується з фактичної кількості днів користування майном в даному місяці. Перерахунок орендної плати за неповний календарний місяць здійснюється в момент підписання акту повернення приміщення.

Положеннями п. 3.3 договору визначено, що орендна плата сплачується шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендаря або готівковим розрахунком у касу орендаря відповідно до вимог чинного законодавства України.

Умовами п. 3.4 договору передбачено, що орендна плата здійснюється щомісячно, авансовим платежем з 5-го по 10-е число розрахункового місяця в розмірі орендної плати за повний календарний місяць.

Протягом п`яти робочих днів з моменту підписання акту прийому-передачі, суборендар сплачує орендарю авансом орендну плату за перший місяць відповідно до п.3.2 договору )п. 3.5 договору).

У відповідності до п. 3.6 договору, в якості забезпечення виконання зобов`язань за договором, суборендар зобов`язаний протягом п`яти днів з моменту підписання акту прийому-передачі приміщення, перерахувати на розрахунковий рахунок орендаря аванс за останній місяць дії цього договору в розмірі однієї місячної орендної плати, передбаченої п.3.1 договору.

Із змісту п. 5.1 договору вбачається, що протягом 10 (десяти) днів після закінчення терміну оренди відповідно до п. 1.2 договору, об`єкт оренди повинен бути переданий орендарю.

За умовами п. 5.2 договору, об`єкт оренди вважається переданим або повернутим з моменту підписання відповідного акта прийому-передачі.

У відповідності до п. 5.3 договору, у разі якщо після закінчення терміну оренди за цим договором або за його достроковому розірванню, суборендар несвоєчасно звільнив об`єкт оренди, орендар має право вимагати від суборендаря виплати орендної плати за період від дати закінчення терміну оренди до фактичного повернення об`єкта оренди.

Положеннями п. 5.4 договору передбачено, що на вимогу орендаря договір може бути достроково розірваним у разі, коли суборендар: користується наданим об`єктом оренди (повністю або окремими його частинами) не за призначенням, передбаченому п.1.1 справжньої угоди; навмисно або з необережності суттєво погіршує стан об`єкта оренди; протягом 20 днів не вносить орендну плату, передбачену п. 3.1. договору; надає в користування об`єкт оренди (повністю або окремі його частини) третім особам без згоди орендаря.

Відповідно до п. 5.6 договору, будь-яка із сторін має право достроково розірвати договір з обов`язковим письмовим повідомленням іншої сторони про свої наміри не менше ніж за 30 календарних днів до моменту припинення дії договору.

На виконання вказаного договору, що цілком визнається сторонами у справі, за актом приймання-передачі, орендар передав, а суборендар прийняв за плату бетоновану площадку - загальною площею 380 м 2 для погрузки/вигрузки вантажу в межах прилеглої території, (далі по тексту договору - об`єкт суборенди), розташований за адресою: м. Одеса, вул. М.Боровського (Промислова ), 31 .

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Разом з тим, позивач зазначає, що враховуючи несплату відповідачем плати за користування об`єктом оренди, він звернувся на адресу суборендаря з повідомленням від 20.09.2018р. за №20/09/18-01, в якому, зокрема, повідомив про дострокове розірвання договору суборенди №3 від 01.01.2018 року та у відповідності до якого вимагав повернення об`єкта оренди та сплати заборгованості.

З огляду на зазначене суд вважає за необхідне перш за все надати правову оцінку твердженням позивача щодо розірвання договору оренди з 20.10.2018 року.

Так, ч. 1, 3 ст. 651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Водночас, положеннями ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

У відповідності до положень ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Положеннями п. 6.1 договору, зміна умов договору, його розірвання і припинення допускається за письмовою згодою сторін.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази оформлення сторонами згоди щодо розірвання договору з 20.10.2018 року.

Більш того, відповідачем заперечується факт отримання повідомлення про розірвання договору, що підтверджується роздруківкою з сайту Укрпошта щодо відстеження поштового відправлення (а.с. 124-125).

З огляду на вищезазначене, суд вважає твердження позивача щодо припинення договору хибними та такими, що не відповідають положенням укладеного між сторонами договору та суперечать положенням ст. 654 Цивільного кодексу України та ст. 188 Господарського кодексу України.

Разом з тим, відповідач наполягає, що наразі договірні відносини з приводу користування відповідачем відповідним об`єктом оренди не є припиненими, оскільки ТОВ „С-Транс", за відсутності заперечень з боку позивача, продовжує користуватись переданим в оренду майном.

Положеннями ч. 1 ст. 777 Цивільного кодексу України, наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

Частиною 3 статті 774 Цивільного кодексу України визначено, що до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Згідно ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Як встановлено матеріалами справи, згідно рахунків (а.с. 29-32) після 31.12.2018 року, позивачем було виставлено відповідачу рахунки №28 від 01.01.2019р., №29 від 01.02.2019р., №30 від 01.03.2019р.та №31 від 01.04.2019р. щодо сплати орендної плати за період з січня по квітень 2019 року.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо відсутності у позивача заперечень протягом одного місяця після закінчення строку договору № 3 від 01.01.2018 року щодо користування відповідачем об`єктом оренди, в зв`язку з чим договір № 3 від 01.01.2018 року є поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно до ч.ч.1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до вимог ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України.

Як встановлено судом, згідно наданого позивачем розрахунку (а.с. 12), у відповідача за період з 01.08.2018р. по 16.04.2019р. наявна заборгованість з орендної плати у розмірі 73728,00 грн.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Однак, в порушення вимог ст. 73-74 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність факту наявності заборгованості за спірний період у розмірі 73728,00 грн.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ТОВ „С-Транс" у встановлений договором строк не здійснило сплату орендної плати у відповідності до умов договору №3, в зв`язку з чим, вимоги позивача про стягнення суми заборгованості по орендній платі за фактичне користування у розмірі 73 728,00 грн. є цілком обґрунтованими.

При цьому, суд зазначає про помилковість тверджень відповідача щодо визначення у п. 3.1 договору №3 від 01.01.2018 року розміру річної орендної плати у сумі 8640,00 грн., оскільки п. 3.6 даного договору, який входить до розділу „Платежі та розрахунки за договором" зазначено, що авансовий внесок перераховується в розмірі однієї місячної орендної плати , передбаченої п.3.1 договору .

Отже, суд дійшов висновку, що у відповідності до приписів ст. 627 Цивільного кодексу України, сторонами шляхом свого волевиявлення було визначено, з урахуванням положень п. 3.1, 3.6 договору, саме розмір місячної орендної плати у сумі 8640,00 грн., в зв`язку з чим твердження відповідача щодо наявності у нього передплати є необґрунтованими. Більш того, надані відповідачем до матеріалів справи платіжні доручення (а.с. 117-123) судом до уваги не приймаються, оскільки вони містять посилання на договір №7 від 01.07.16р., однак предметом розгляду справи є стягнення заборгованості за договором №3 від 01.01.2018 року, при цьому, відповідачем не заперечується факт припинення сплати орендної плати за договором №3 від 01.01.2018 року з серпня 2018 року, а позивачем зараховуються здійснені проплати в рахунок орендної плати за договором №3.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно п. 4.2 договору, у разі несвоєчасного перерахування орендної плати, орендар зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день прострочення, а в разі затримки орендної плати більш ніж на 10 (десять) календарних днів - 2% від загальної суми заборгованості за кожен день заборгованості.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Положеннями ст. 252 Цивільного кодексу України встановлено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

У відповідності до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Суд, перевіривши розрахунок розміру пені (а.с.13) встановив, що позивач допустив помилку у визначені дати з якої підлягає нарахування пені, здійснив розрахунок з порушенням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Так, позивачем при здійсненні розрахунку пені не враховано вищезазначені положення законодавства та невірно визначено правомірний період з якого нараховуються пеня, а саме з наступного дня від дня коли зобов`язання мало бути виконано.

Оскільки фактична сплата орендної плати має бути здійснена здійснюється щомісячно, авансовим платежем з 5-го по 10-е число розрахункового місяця в розмірі орендної плати за повний календарний місяць, то правомімрним є нарахування штрафних санкцій окремо по кожному зобов`язанню щодо сплати орендної плати з 11-го числа відповідного місяця.

З огляду на викладене суд здійснив власний розрахунок пені, заявленої позивачем до стягнення по кожному окремому зобов`язанню щодо сплати орендної плати виходячи із розміру подвійної облікової ставки НБУ, з урахуванням приписів ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та встановив, що загальна сума пені становить 8839,08 грн.

Розрахунок пені:

Період виконаних робітСума боргуПеріод простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУ(%)Розмір подвійної облікової ставки НБУ в день(%)Сума пені Серпень 2018 р. 8640,00 11.08.2018-11.02.2019 27 17,5 0,096 223,69 158 18,0 0,099 1346,42 Вересень 2018 р. 8640,00 11.09.2018-11.03.2019 182 18,0 0,099 1550,94 Жовтень 2018 р. 8640,00 11.10.2018-11.04.2019 183 18,0 0,099 1559,46 Листопад 2018 р. 8640,00 11.11.2018-1604.2019 157 18,0 0,099 1337,9 Грудень 2018 р. 8640,00 11.12.2018-16.04.2019 127 18,0 0,099 1082,25 Січень 2019 р. 8640,00 11.01.2019-16.04.2019 96 18,0 0,099 818,08 Лютий 2019 р. 8640,00 11.02.2019-16.04.2019 65 18,0 0,099 553,91 Березень 2019 р. 8640,00 11.03.2019-16.04.2019 37 18,0 0,099 315,30 Квітень 2019 р. 8640,00 11.04.2019-16.04.2019 6 18,0 0,099 51,13 Всього - - - - - 8839,08 Отже, загальний розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача становить 8839,08 грн.

При цьому, суд критично відноситься до тверджень відповідача з приводу відсутності у нього такої відповідальності, як сплата пені за договором №3 від 01.01.2018 р., так як у п. 4.2 договору визначено, що пеню сплачує орендар, тоді як відповідач у договорі визначений, як суборендар, оскільки такі твердження відповідача суперечать загальним принципам справедливості. Більш того, умовами договору передбачено нарахування пені за прострочення сплати орендної плати, а в силу положень п.2.3 договору такий обов`язок покладено саме на відповідача.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 875,60 грн. нарахованих по 16.04.2019 року, встановив, що позивач допустив аналогічну помилку як при розрахунку пені, а саме не вірно визначив дату з якої мають бути здійсненні відповідні нарахування, в звязку з чим суд здійснив власний розрахунок 3% річних та встановив, що їх розмір складає 811,69 грн.

Розрахунок 3% річних:

Період виконаних робітСума боргуПеріод простроченняКількість днів простроченняРозмір % річнихЗагальна сума % Серпень 2018 8640,00 11.08.2018-16.04.2019 249 3 176,82 Вересень 2018 8640,00 11.09.2018-16.04.2019 218 3 154,81 Жовтень 2018 8640,00 11.10.2018-16.04.2019 188 3 133,51 Листопад 2018 8640,00 11.11.2018-16.04.2019 157 3 111,49 Грудень 2018 8640,00 11.12.2018 16.04.2019 127 3 90,19 Січень 2019 8640,00 11.01.2019-16.04.2019 96 3 68,17 Лютий 2019 8640,00 11.02.2019-16.04.2019 65 3 46,16 Березень 2019 8640,00 11.03.2019-16.04.2019 37 3 26,28 Квітень 2019 8640,00 11.04.2019-16.04.2019 6 3 4,26 Всього: - - - - 811,69

Отже, загальна сума 3% річних, нарахованих на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, яка підлягає стягненню з відповідача становить 811,69 грн.

Суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних у сумі 3554,50 грн., які в прохальній частині позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача у сумі 3544,50 грн., встановив його помилковість у визначені сукупного індексу інфляції, невідповідність застосованих індексів інфляції періоду заявленого до стягнення, так позивач вказує датою закінчення розрахунку 16.04.2019 року, однак застосовує індекс інфляції по лютий. При цьому, у таблиці з наведенням боргових періодів вказує заборгованість починаючи з серпня 2018 року, а при здійсненні безпосередньо розрахунку нараховує інфляційні з червня 2018 року, тоді як предметом розгляду не є заборгованість чи несвоєчасна сплата відповідачем орендної плати у червні 2018 року.

За таких обставин, суд з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування інфляційних по 16.04.2019 року та заборгованості, що є предметом даної справи за допомогою системи „Ліга Закон" здійснив власний розрахунок інфляційних та встановив, що їх розмір складає 3925,93 грн., однак перевищує розмір інфляційних заявлених позивачем до стягнення.

Враховуючи вищевикладене суд, дотримуючись приписів ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, не виходить за межі заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних, в зв`язку з чим розмір інфляційних, які підлягають стягненню з відповідача становлять 3544,50 грн.

З приводу вимог позивача про стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне повернення майна з оренди у розмірі 50 688,00 грн., на підставі ст. 785 Цивільного кодексу України, суд зазначає таке:

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, визначено, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, з аналізу конструкції зазначеної вище статті Цивільного кодексу України вбачається, обов`язок орендаря негайно повернути передане в оренду майно у разі припинення відповідного договору оренди та за наявності порушення такого обов`язку орендодавець має право вимагати сплати орендарем неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Однак, як вже було встановлено вище судом, договір оренди №3 від 01.01.2018 року не було розірвано в односторонньому порядку та за відсутності заперечень позивача, в зв`язку з подальшим користуванням відповідачем переданим в оренду майном, що не заперечується сторонами у справі, договір №3 від 01.01.2018 року є поновленим на той самий строк. Відтак, правові підстави для нарахування неустойки у розмірі 50 688, 00 грн. на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України відсутні, в зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог ТОВ „БК „Симетрія" в зазначеній частині слід відмовити.

Водночас, твердження відповідача з приводу заперечень щодо правомірності передання позивачем у орендне користування об`єкту оренди судом до уваги не приймаються, оскільки відповідачем не доведено відсутність у ТОВ „БК „Симетрія" відповідного права, тоді як з умов п. 1.6 договору №3 від 01.01.2018 року вбачається обізнаність відповідача про надання гарантій щодо наявності згоди на передання відповідного майна в суборенду та наявності договору оренди № 2 від 16.05.2017 року про яке міститься посилання у відповідному пункті договору №3.

Отже, суд вважає, що відповідач був обізнаний з умовами договору оренди № 2 від 16.05.2017 року та підписав договір №3 від 01.01.2018 року без будь-яких заперечень. При цьому, суд відмічає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили щодо наявності у відповідача претензій чи вимог до позивача пов`язаних з необхідністю надання документів підтверджуючих правомірність передання позивачем відповідного майна у суборенду під час укладення або в момент виконання договору. Між тим, надана відповідачем роздруківка із сайту Укрпошта щодо відправлення позивачу якогось листа, яка датована 06.05.2019 року, тобто у період після звернення позивача до суду з відповідним позовом, на думку суду, свідчить про намагання відповідача безпідставно ухилитись від виконання зобов`язань за договором №3 від 01.01.2018 року.

Приймаючи до уваги вищевикладене суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ „БК „Симетрія" та щодо необхідності стягнення з відповідача 73 728,00 грн. - заборгованості з орендної плати, 8839,08 грн. - пені, 811,69 грн. - 3 % річних, 3544,50 грн. - інфляційних.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 5128,48 грн. покладаються на позивача та відповідача пропорційно розміру задоволених судом позовних вимог.

Водночас з приводу вимог позивача про відшкодування судових витрат пов`язаних з розглядом справи, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн., згідно договором про надання правничої допомоги від 02.04.2019 року укладеного між позивачем та ТОВ „ЮК „Укрспецконсалт", суд зазначає таке.

Так, в матеріалах справи наявний акт приймання-передачі наданих послуг від 18.04.2019 року до договору №02/04-19 від 02.04.2019 року, у відповідності до якого вартість наданих послуг становить 10000,00 грн.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями ч. 1-3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу підлягає доведенню в загальному порядку, визначеному положеннями ст. 73-74 Господарського процесуального кодексу України.

Однак, матеріали справи не містять доказів фактичного понесення позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. при цьому представником позивача не було зазначено про надання таких доказів, в порядку ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „С-Транс" (68001, м. Чорноморськ, смт Олександрівка, вул, Центральна, буд.73, код ЄДРПОУ 23216122) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельно-монтажна компанія „Симетрія" (65031, м. Одеса, вул. М. Боровського, 31; код ЄДРПОУ 37945991) 73 728//сімдесят три тисячі сімсот двадцять вісім/грн. заборгованості по орендній платі, 8839/вісім тисяч вісімсот тридцять дев`ять/грн. 08 коп. пені, 811/вісімсот одинадцять/грн. 69 коп. 3% річних та 3544/три тисячі сорок чотири/ грн. 50 коп. інфляційних.

3.В решті позову відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „С-Транс" (68001, м. Чорноморськ, смт Олександрівка, вул, Центральна, буд.73, код ЄДРПОУ 23216122) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельно-монтажна компанія „Симетрія" (65031, м. Одеса, вул. М. Боровського, 31; код ЄДРПОУ 37945991) 1303/одна тисяча триста три/грн. 66 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 09 вересня 2019 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська