Рішення

від 09.09.2019 по справі 320/3414/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2019 року № 320/3414/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області, в якому просить суд бездіяльність Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області, що полягає у не виплаті соціальної виплати у вигляді призначеної щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 за період з 01.04.2018 по 31.05.2018 (включно) визнати протиправною; зобов`язати Ірпінське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області виплатити ОСОБА_1 за період з 01.04.2018 по 31.05.2018 (включно) соціальну виплату у вигляді призначеної щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку у розмірі 782,28 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач є отримувачем страхових виплат в Фонді соціального страхування України. Позивач у травні 2019 року звернулася до відповідача з заявою про виплату ій страхових виплат за квітень та травень 2018 року. Страхові виплати позивачці поновлено з 01.06.2018. Проте, заборгованість з страхових виплат за період з 01.04.2018 по 31.05.2018 не виплачена, відповідач вказує, що зазначена заборгованість обліковується у Фонду та буде виплачена за окремим порядком після його затвердження КМУ. Позивач, посилаючись на ст. 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" стверджує, що вказана сума страхових виплат підлягає нарахуванню та виплаті позивачу без обмеження будь-яким строком.

Ухвалою суду від 09.07.2019 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі та вказав, що позивачу виплати продовжені з червня 2018 року, тобто, з місяця, в якому надійшла заява. Вказав, що виплати були припинені у зв`язку з неможливістю встановлення попереднього місця фактичного проживання, яку він зазначив при реєстрації - АДРЕСА_1 . При цьому, зазначив, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. У зв`язку з тим, що окремий порядок на даний час не прийнятий Кабінетом Міністрів України, здійснити позивачу виплату страхових коштів, на даний час не є можливим.

Дослідивши доводи заяв по суті сторін, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 05.06.2018 №3251008988. Зареєстроване місце проживання : АДРЕСА_2 . Фактичне місце перебування/проживання: АДРЕСА_3 .

Постановою Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області від 18.06.2018 №1082 /75093/5093/2 продовжено потерпілій ОСОБА_1 номер справи №75093 номер випадку 5093 раніше призначену грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності , що компенсує відповідну частину втраченого заробітку у розмірі 391,14 грн. Виплати провадити з 01.06.2018 безстроково.

У травні 2019 року позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила виплатити ій раніше призначені страхові виплати за період квітень - травень 2018 року у зв`язку з втратою здоров`я.

У той же час, листом- відповіддю від 23.05.2019 №541, Ірпінським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області позивача повідомлено, що з червня 2018 року (з місяця, в якому надійшла заява) ОСОБА_1 у відділенні були призначені (відновлені ) страхові виплати, так як з 12.05.2018 набрала чинність постанова від 25.04.2018 року № 335 "Про внесенні змін до постанови КМУ від 08.06.2016 року № 365", згідно якої виплата соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, недоотриманих за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Таким чином, щомісячні страхові виплати за період з квітня по червень 2018 року позивачу буде виплачено за умови визначення Кабінетом Міністрів України окремого порядку.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача та невиплатою ій страхових виплат за період з 01.04.2018 по 31.05.2018, позивачка звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначено Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон N 1706-VII).

Статтею першою Закону N 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 цього ж Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч. 2 цієї статті).

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (ч. 1 ст. 5 Закону N 1706-VII).

Як зазналося судом раніше, позивачка є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується копією довідки від 05.06.2018 № 32510008988.

Водночас, ст. 14 Закону № 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених норм, слід дійти висновку, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами, що й інші громадяни, які постійно проживають на території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Як свідчать матеріали адміністративної справи , позивачка у 1994 році здобула право на отримання страхових виплат по інвалідності та наразі перебуває на обліку в Ірпінському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області та отримує страхові виплати.

Статтею третьою Закону № 1105-XIV також визначені принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав (пп. 1, 3 ч. 1 ст. 3).

Нарахування та проведення страхових виплат урегульовано у декількох нормативних актах:

1) статті 46 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення;

2) статті 173 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), відповідно до якої шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку;

3) Законі України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі - Закон № 1105-ХІV), який із 01 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII та має назву Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування , який визначав відповідно до Конституції України та основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Відповідно до підпункту в пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-ХІV (у редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, виплачуючи йому, зокрема, щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.

Згідно зі статтею 28 Закону № 1105-ХІV, грошові суми, які відповідно до статті 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку, є страховими виплатами. Зазначені грошові суми складаються, зокрема, із страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності.

Статтею 40 Закону № 1105-ХІV (у редакції до 01 січня 2015 року) передбачено, що страхові виплати потерпілому провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком. Страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК.

З 01 січня 2015 року зазначені норми встановлені частинами першою, п`ятою та шостою статті 47 Закону № 1105-XIV (у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 47 вказаного Закону, страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання.

Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них. Страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв`язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров`я.

Страхові виплати за поточний місяць провадяться протягом місяця з дня настання страхового випадку. Доставка і переказ сум, що виплачуються потерпілим, провадяться за рахунок Фонду. За бажанням одержувачів ці суми можуть перераховуватися на їх особові рахунки в банку (частини 5, 6 та 8 статті 47 вказаного Закону).

У статті 27 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 16/98-ВР) передбачено підстави припинення страхових виплат: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Крім того, у статті 38 Закону № 1105-XIV передбачено випадки припинення страхових виплат і надання соціальних послуг: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

За положеннями пункту 3 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону №1105-ХІV КМУ визначає особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації).

Відповідно до пункту 1.5 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду від 27 квітня 2007 року № 24, рішення про призначення (відмову у призначенні) страхових виплат оформляється постановою (у тому числі в разі призначення страхової виплати за рішенням суду), у якій зазначаються дані про потерпілого та осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім`ї та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах. Копію постанови про призначення (відмову у призначенні), перерахування, компенсацію, припинення та продовження страхових виплат і соціальних послуг потерпілим (членам їх сімей), відшкодування витрат на поховання у разі смерті потерпілого або про повернення зайво виплачених коштів тощо робочі органи виконавчої дирекції Фонду надсилають потерпілому або особам, які мають на це право (пункт 1.18 зазначеного Порядку).

01 жовтня 2014 року КМУ прийняв постанову № 531 Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , якою (у редакції постанови КМУ від 08 липня 2015 року № 471) установлено: особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями чи фізичними особами або були добровільно застраховані та переселилися з тимчасово окупованої території, району проведення АТО або зони надзвичайної ситуації, мають право на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування робочими органами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування, а до завершення заходів, пов`язаних з утворенням зазначеного Фонду та його робочих органів, робочими органами Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та Фонду відповідно до пункту 6 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення зазначеного Закону за фактичним місцем проживання у порядку, встановленому правліннями фондів. Матеріальне забезпечення виплачується застрахованим особам в установленому порядку через банки.

Відповідно до частини четвертої статті 46 Закону № 1105-ХІV, до коштів на здійснення страхування від нещасного випадку застосовується казначейська форма обслуговування в порядку, передбаченому для обслуговування Державного бюджету України.

Так, за постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 23 липня 2014 року № 436, на території Донецької та Луганської областей, починаючи з 24 липня 2014 року запроваджено надзвичайний режим роботи банківської системи, а постановою від 06 серпня 2014 року № 466 Про призупинення здійснення фінансових операцій НБУ зобов`язав банки України, небанківські установи та національного оператора поштового зв`язку, які є платіжними організаціями внутрішньодержавних/міжнародних платіжних систем та/або їх учасниками, призупинити здійснення усіх видів фінансових операцій на території, яка не контролюється українською владою, до переходу району/міста обласного значення Донецької та/або Луганської областей під контроль української влади.

07 листопада 2014 року КМУ прийняв постанову № 595 Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства , якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства (далі - Тимчасовий порядок).

Також за пунктом 8 Тимчасового порядку (із змінами, внесеними згідно з постановами КМУ від 08 квітня 2015 року № 239, від 26 серпня 2015 року № 636), особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою КМУ від 01 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

11 грудня 2014 року правління Фонду на виконання постанови КМУ від 01 жовтня 2014 року № 531 прийняло постанову № 20 Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції . Як зазначено в преамбулі цієї постанови, вона прийнята з метою забезпечення безперервності та першочерговості одержання щомісячних страхових виплат та медико-соціальних послуг потерпілими на виробництві (членами їх сімей), які переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції.

Як зазначено в пункті 1 цього Порядку, він поширюється на фізичних осіб, які постійно проживають в Україні, яких змусили або які самостійно покинули своє місце проживання внаслідок (або з метою уникнення) негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру і які мають право на страхові виплати та страхові витрати на медичну і соціальну допомогу відповідно до Закону № 1105-ХІV за фактичним місцем проживання (перебування) (якщо страховий випадок настав до моменту переміщення).

Матеріалами справи підтверджено, що позивачці встановлена стійка втрата працездатності безстроково, має зареєстрований страховий випадок трудове каліцтво, який стався 25.11.1994 та здобула право на отримання страхових виплат по інвалідності. Тобто, страховий випадок настав до моменту переміщення позивача до м. Ірпінь з Донецької області.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, особи, які тимчасово переміщені, мають право на призначення та/або продовження раніше призначених страхових виплат, страхових витрат на медичну та соціальну допомогу відповідно до Закону № 1105-ХІV безпосередньо в робочих органах виконавчої дирекції Фонду за фактичним місцем проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, за формою, наведеною в додатку до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою КМУ від 01 жовтня 2014 року №509, відповідно до Закону № 1706-VII.

Матеріали справи не містять доказів того, до довідка позивача як внутрішньо переміщеної особи є скасованою.

Виходячи з вищевикладеного, постановами КМУ № 531, 637 та 595, а також постановою Правління Фонду від 11 грудня 2014 року № 20 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам.

Таким чином, в силу положень вказаних вище законодавчих актів, на відповідача , на обліку в якому перебуває позивачка з червня 2018 року, покладено обов`язок нарахувати та виплатити позивачу раніше призначені страхові виплати за період з 01.04.2018 року по 31.05.2018 року, враховуючи те, що згідно постанов позивачці було відновлено страхові виплати з Фонду соціального страхування.

Доказів того, що відповідачем було нараховано та виплачено позивачці суму страхових виплат з 01.04.2018 року по 31.05.2018 року, матеріали справи не містять. При цьому, відповідачем також не оспорюється розмір виплати - 782,38 грн.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України", враховуючи наведене позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.

Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.

За змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості потерпілим, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При розгляді справи "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 "Бурдов проти Росії").

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від асигнувань на виплату таких коштів.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Питання про розподіл судових витрат у зв`язку зі звільненням позивача від сплати судового збору не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати бездіяльність Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області (ЄДРПОУ 41437924), що полягає у не виплаті соціальної виплати у вигляді призначеної щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 за період з 01.04.2018 по 31.05.2018 (включно) протиправною.

Зобов`язати Ірпінське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області (ЄДРПОУ 41437924) виплатити ОСОБА_1 за період з 01.04.2018 по 31.05.2018 (включно) соціальну виплату у вигляді призначеної щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку у розмірі 782 (сімсот вісімдесят дві) грн 28 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.