Постанова

від 09.09.2019 по справі 915/1824/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2019 року м. ОдесаСправа № 915/1824/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Принцевської Н.М.;

суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, проспект Шевченка,29)

Секретар судового засідання Соловйова Д.В.

Представники сторін в судове засідання по справі не з`явились.

розглянувши апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2019

у справі № 915/1824/18

за позовом Селянського фермерського господарства "Олексієнко Сергій Миколайович"

до відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області

про визнання недійсним та скасування наказу відповідача №14-8091/14-17-СГ від 15.06.2017,-

(суддя першої інстанції: Мавродієва М.В., дата та місце ухвалення рішення: 17.04.2019, Господарський суд Миколаївської області, м.Миколаїв, вул. Адміральська, 22)

В грудні 2018 року Селянське фермерське господарство "Олексієнко Сергій Миколайович" (далі - СФГ „Олексієнко С.М.") звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просило суд визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №14-8091/14-17-СГ від 15.06.2017 про припинення права постійного користування земельною ділянкою, до якого наказом №6949/0/14-18-СГ від 10.10.2018 були внесені зміни.

В обґрунтування позовних вимог СФГ „Олексієнко С.М." зазначав, що оспорюваний наказ є незаконним, та таким, що порушує його права як постійного землекористувача земельної ділянки, зазначеної в державному акті на право постійного користування землею серії МК б/н, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №42 від 17.11.1993, оскільки з моменту створення селянського (фермерського) господарства таким постійним землекористувачем є саме СФГ „Олексієнко С.М.".

Фермерське господарство вважає дії відповідача щодо прийняття оспорюваного наказу про припинення права постійного користування земельною ділянкою такими, що суперечать вимогам ст.ст. 92, 116, 141 Земельного кодексу України, ст.ст. 2, 9, 10 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство".

Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.04.2019 (суддя - Мавродієва М.В.) позов задоволено в повному обсязі, визнано недійсним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №14-8091/14-17-СГ від 15.06.2017 про припинення права користування земельною ділянкою зі змінами, внесеними наказом №6949/0/14-18-СГ від 10.10.2018, стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на користь СФГ „Олексієнко С.М." 1762,00 грн. судового збору.

Судом першої інстанції відхилені доводи відповідача стосовно того, що право постійного користування земельною ділянкою, яка надана для ведення фермерського господарства, після смерті громадянина, на чиє ім`я видано державний акт, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, оскільки вищевказане право не було переоформленню в силу п.6 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтоване посиланням на п.2 Постанови КМУ від 02.04.2002 №449 "Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" (яка була чинною станом на 07.07.2013), якою встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинним і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Крім того, суд першої інстанції зазначає, що обмеження періоду переоформлення права користування земельною ділянкою, яке міститься у п.6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнане неконституційним рішенням Конституційного суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005).

Місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову СФГ „Олексієнко С.М." щодо визнання недійсним та скасування наказу відповідача №14-8091/14-17-СГ від 15.06.2017 в повному обсязі.

06.06.2019 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2019 у справі №915/1824/18.

На думку апелянта, рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2019 у справі №915/1824/18 прийняте з порушенням норм процесуального права, оскільки, у зв`язку з неявкою в судове засідання під час розгляду справи по суті, позивач не забезпечив явку свого представника, з огляду на що суд повинен був залишити позов без розгляду, а не ухвалювати рішення по суті спору.

Крім того, на думку апелянта, оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для вирішення справи по суті, а саме без врахування доводів та аргументів Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області щодо підстав відмови у задоволенні позову, викладених у відзиві на позовну заяву від 01.02.2019 за №9-14-0.62-687/2-19.

Апелянт зазначає, що на час отримання ОСОБА_1 земельної ділянки у постійне користування законодавцем не передбачалася передача земельної ділянки без відповідного рішення Ради народних депутатів. Тому за відсутності такого рішення, на думку апелянта, позивач безпідставно вважає, що може успадкувати або іншим чином набути право постійного користування земельною ділянкою.

Посилаючись на ч. 4 ст.25, ч.1 ст. 316, ч.1 ст.317, ч.3 ст. 407, ст.ст. 1216, 1219 Цивільного кодексу України, а також ч. 3 ст.102 Земельного кодексу України, апелянт стверджує, що право постійного користування земельною ділянкою державної власності не може бути успадковане у порядку ст. 1225 Цивільного кодексу України.

Отже, на думку апелянта, право постійного користування земельною ділянкою не дає права користувачі земельної ділянки розпоряджатися нею, а відповідно спадкоємці не мають права успадкувати її за заповітом або за законом. Держава або територіальна громада була єдиним та неодмінним власником всіх наданих у постійне користування земельних ділянок.

Оскаржуваний наказ було видано Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області у відповідності до вимог ст.ст.15 1 , 92, 122 Земельного кодексу України, у межах повноважень, визначених Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, затвердженим наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 №308 „Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру".

На думку скаржника, СФГ „Олексієнко С.М." в особі голови Карнаушенко Алли Сергіївни не довело наявності свого порушеного права, вимагаючи визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 15.06.2017 №14-8091/14-17-СГ „Про припинення права постійного користування земельною ділянкою". Водночас, як зазначає апелянт, СФГ „Олексієнко С.М.", як юридична особа, не позбавлене права на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у спосіб та у порядку, передбаченому Земельним кодексом України та Законом України „Про фермерське господарство".

Крім того, 06.06.2019 від Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області надійшло клопотання про розгляд справи без представника апелянта (п.4 прохальної частини апеляційної скарги).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2019 апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2019 у справі №915/1824/18 залишено без руху.

20.06.2019 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги до якого додано докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2643,00 грн.

У зв`язку із перебуванням головуючого судді Колоколова С.І. та судді - члена колегії Разюк Г.П. у відпустці, розпорядженням керівника апарату суду №316 від 24.06.2019 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №915/1824/18.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 24.06.2019 визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя - Принцевська Н.М., судді: Ярош А.І., Савицький Я.Ф.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.06.2019 поновлено процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2019 по справі №915/1824/18, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2019 у справі №915/1824/18.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2019 розгляд справи №915/1824/18 призначено на 09.09.2019 року на 11-30 год.

15.07.2019 від СФГ „Олексієнко С.М." надійшов відзив на апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2019 у справі №915/1824/18.

У відзиві на апеляційну скаргу СФГ „Олексієнко С.М." зазначає, що апеляційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2019 року по справі №915/1824/18 - необхідно залишити без змін, оскільки рішення прийнято судом першої інстанції з дотриманням норм процесуального і матеріального права.

В судове засідання 09.09.2019 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання по спарві повідомлені належним чином.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представників сторін, за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.01.1993 на підставі рішення 14 сесії 21 скликання Арбузинської селищної ради народних депутатів Арбузинського району Миколаївської області, ОСОБА_1 передано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 32 га розташовану на території Арбузинської селищної ради народних депутатів для ведення селянського (фермерського) господарства.

17.11.1993 ОСОБА_1 отримав Державний акт на право постійного користування землею, загальною площею 32,00 га, для ведення селянського (фермерського) господарства в межах території Арбузинської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області серії МК б/н за реєстраційним №42.

03.12.1993 на підставі розпорядження Голови районної Ради народних депутатів №56-р, Арбузинською районною Радою народних депутатів було зареєстровано СФГ "Олексієнко С.М.", що підтверджується посвідченням №11 про державну реєстрацію селянського (фермерського) господарства.

Засновником та головою господарства на той час був ОСОБА_1 , що вбачається зі статуту СФГ "Олексієнко С.М.".

07.07.2013 ОСОБА_1 помер, що підтверджується копією актового запису про смерть №68 від 12.07.2013.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 10.01.2014 керівником СФГ "Олексієнко С.М." стала ОСОБА_2 .

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №14-8091/14-17-СГ від 15.06.2017 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" зі змінами, внесеними наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №6949/0/14-18-СГ від 10.01.2018, наказано вважати припиненим право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 32,00 га ріллі, надане громадянину України ОСОБА_1 , посвідчене державним актом на право постійного користування землею серія МК, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 17.11.1993 №42, розташовану в межах території Арбузинської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначає відповідач, підставою для прийняття зазначеного наказу був лист Відділу в Арбузинському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 23.05.2017 №273/101-17, в якому зазначено, що відповідно до Актового запису про смерть №68 від 12.07.2013 ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 32,0 га ріллі наданої ОСОБА_1 припинилося в силу його смерті, як конкретної обставини, тобто юридичного факту з настанням якого припинилися правовідносини щодо права користування земельною ділянкою померлим, а оспорюваним наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області лише зафіксовано припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Прийняття відповідачем вказаного наказу і стало підставою для звернення СФГ Олексієнко С.М. до Господарського суду Миколаївської області з відповідним позовом про скасування наказу.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв`язок, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.7 Земельного кодексу України (в редакції від 13.03.1992) громадянам України для городництва сінокосіння і випасання худоби, ведення селянського (фермерського) господарства у тимчасове користування надається земля, що перебуває у державній власності.

За змістом ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство (в редакції від 14.10.1992) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

Частинами 1 і 3 ст. 23 Земельного кодексу України (в редакції від 13.03.1992) передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

За змістом ст.8 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції від 14.10.1992) після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування. Для державної реєстрації до відповідної Ради народних депутатів селянське (фермерське) господарство подає заяву про реєстрацію цього господарства, список осіб, які виявили бажання створити його, прізвище, ім`я, по батькові голови, документ про внесення плати за державну реєстрацію. За державну реєстрацію вноситься плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.

01.08.2003 набрав чинності Закон України від 19.06.2003 № 973-ІV "Про фермерське господарство".

За змістом ст. 2 вказаного Закону відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Статтею 7 цього Закону передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно з пунктом "а" ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема, для ведення фермерського господарства.

За змістом ст. 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. До таких об`єктів належать, зокрема, земельні ділянки.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (ч. 3 ст. 41 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2).

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина 1 статті 125 цього Кодексу).

У зазначеному Рішенні Конституційного Суду України також наголошено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинено лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

Відповідно до ст.ст. 13, 14, п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України правовий режим власності та користування землею визначається законами України. Правовий режим власності означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку та умов поділу земель на категорії, правове визначення форм власності на землю, порядку набуття і здійснення права власності, а також права постійного чи тимчасового землекористування щодо управління землями тощо, реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування.

Згідно з п. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц).

Спірна земельна ділянка належала на праві постійного користування громадянину ОСОБА_1 , правочинів щодо передачі вказаної земельної ділянки у користування СФГ Олексієнко С. М. не укладалося, доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Частиною 1 ст. 25 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільна правоздатність - це здатність фізичних осіб мати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.4 вказаної статті цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті, з огляду на що судова колегія погоджується з доводами апелянта стосовно того, що, у зв`язку зі смертю ОСОБА_1 припинилась його цивільна правоздатність.

Частиною 1 ст. 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. При цьому, розпорядження - це можливість власника речі визначати її фактичну і юридичну долю. Юридична доля речі може бути визначена шляхом передачі права власності іншій особі або шляхом відмови від права на річ. Право розпорядження реалізується через припинення або обмеження належного суб`єктові права власності. Наприкад, продаж, дарування, вчинення заповіту.

Аналогічні вимоги законодавства передбачені ч. 3 ст. 407 Цивільного кодексу України, згідно якої право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини (аналогічну правову позицію Верховного Суду України, викладено у постановах від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц і від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16).

З огляду на зазначене, з моменту смерті ОСОБА_1 будь-які його права повинні або припинитися або перейти в порядку спадкування іншій особі. Разом з тим, з огляду на приписи Земельного кодексу України та Цивільного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою не може бути успадковане в порядку ст. 1225 Цивільного кодексу України.

Єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа.

Наведена правова позиція узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, СФГ Олексієнко С.М. не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою. Натомість належність ОСОБА_1 права постійного користування спірною земельною ділянкою підтверджено державним актом.

З огляду на зазначене, а також враховуючи положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а також зважаючи на встановлені обставини, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з доводами апелянта в частині виключення можливості приналежності СФГ Олексієнко С.М. на титулі постійного користування земельної ділянки, переданої у постійне користування громадянину ОСОБА_1 у 1993 році на підставі відповідного рішення згідно з державним актом на землю.

З огляду на зазначене, висновок місцевого господарського суду в цій частині є помилковим та таким, що не відповідає обставинам справи та наявним матеріалам.

Крім того, за змістом ст. 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Аналогічні положення наведено у ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство".

Проте за СФГ Олексієнко С. М. права власності чи користування земельною ділянкою зареєстровано не було.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

З огляду на зазначене, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства) чинним законодавством України не передбачено.

Також за змістом ст. 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

За змістом ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на положення частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правила стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами ст.ст. 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке охоплює цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Отже, виходячи із положень як національного законодавства, так і зі змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції, захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

Натомість СФГ Олексієнко С.М. не довело наявності свого порушеного права, вимагаючи визнати недійсним наказ, який було видано Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області у відповідності до вимог ст.15-1, 92, 122 Земельного кодексу України, у межах повноважень, визначених Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, затвердженим наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 №308 Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру .

Таким чином, наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 15.06.2017 №14-8091/14-17-СГ Про припинення права постійного користування земельною ділянкою видано на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а СФГ Олексієнко С.М. , як юридична особа, не позбавлене права на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у спосіб та у порядку, передбаченому Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство".

Разом з тим, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду відхиляє доводи апелянта про необхідність залишення без розгляду позовної заяви СФГ Олексієнко С.М. на підставі ч. 4 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

З огляду на зазначене, а також враховуючи що представником позивача надавались усні пояснення по суті справи в судовому засіданні, яке відбулось 12.03.2019, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду не приймає до уваги посилання апелянта на необхідність залишення позовної заяви СФГ Олексієнко С.М. без розгляду, у зв`язку з неявною представника в судове засідання 17.04.2019.

Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції було невірно застосовано норми матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Відповідно до ч.1 ст.277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2019 у справі № 915/1824/18 підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, п.п. 3, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2019 у справі № 915/1824/18 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2019 у справі № 915/1824/18- скасувати.

Відмовити в задоволенні позовних вимог Селянського фермерського господарства "Олексієнко Сергій Миколайович" до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання недійсним та скасування наказу №14-8091/14-17-СГ від 15.06.2017.

Стягнути з Селянського фермерського господарства "Олексієнко Сергій Миколайович" (55311, Миколаївська обл., Арбузинський р-н, с.Полянка, вул.Сергія Лазо, буд.24; ідент. код 20884745) на користь Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м.Миколаїв, просп.Миру, буд.34; ідент.код 39825404) судовий збір в розмірі 2643,00 грн. за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 09.09.2019 року.

Головуючий Н.М. Принцевська

Судді: А.І. Ярош

Я.Ф. Савицький