Ухвала

від 04.09.2019 по справі 903/390/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

"04" вересня 2019 р. № 903/390/19

за позовом Приватного акціонерного товариства Волинської виробничо-торговельної фірми "Світязь", м.Луцьк

до відповідача: Головного управління ДФС у Волинській області, м.Луцьк

про скасування арешту з нерухомого майна

Суддя Кравчук А.М.

Секретар судового засідання Легерко В.Б.

Представники:

від позивача: н/з

від відповідача: н/з

встановив: Приватне акціонерне товариство Волинська виробничо-торговельна фірма "Світязь" звернулось з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області про скасування арешту з нерухомого майна.

Позовна заява обґрунтована відмовою відповідача скасувати обтяження у вигляді арешту частини адмінприміщення реєстраційний №6722672 від 04.03.2008.

Ухвалою суду від 27.05.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено 12.06.2019. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду; належно засвідчені копії Статуту, свідоцтва про державну реєстрацію, довідки органу статистики про включення до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій.

Відповідач ухвалу суду від 27.05.2019 отримав 29.05.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4301037341856.

Строк для подання відзиву - по 13.06.2019.

Відповідач у відзиві від 12.06.2019 позовні вимоги заперечує, оскільки згідно з витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна будь які відомості щодо арештів, накладених на майно позивача, зокрема частину адміністративного будинку за адресою м .Луцьк, вул. Мельнична, буд. 13, відсутні.

На підтвердження наявності відповідного арешту позивач клопотанням від 12.06.2019 долучив до матеріалів справи інформаційну довідку №170205157.

Ухвалою суду від 12.06.2019 повідомлено сторін про призначення судового засідання по розгляду справи по суті 10.07.2019 о 10 год. 30 хв., зобов`язано відповідача до 03.07.2019 подати суду докази надіслання відзиву позивачу.

На підставі ст.ст. 120, 182, 185, 194, 234 ГПК України, господарський суд протокольною ухвалою від 10.07.2017 не відкриваючи судового засідання по розгляду справи по суті, розгляд справи відклав на 07.08.2019 о 10 год. 30 хв.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Кравчук А.М. з 19.07.2019 по 16.08.2019, судове засідання по справі №903/390/19, призначене 07.08.2019 року, не відбулося, про що помічником судді складено відповідну довідку від 07.08.2019.

Ухвалою суду від 19.08.2019 судове засідання по розгляду справи по суті призначено на 04.09.2019 о 12 год. 00 хв.

Відповідач у заяві від 04.09.2019 розгляд справи просить проводити без участі його представника.

Позивач правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника не направив, хоч був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4301037704282.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Про можливість розгляду справи без участі уповноваженого представника сторони дійшов висновку Верховний Суд у постанові №905/794/17 від 24.07.2018.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною 2 статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом частини першої статті 20 названого Кодексу господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Згідно зі ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб`єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб`єкта господарювання, та відносини суб`єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Згідно з ст. 4 ГК України не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема адміністративні та інші відносини управління за участі суб`єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб`єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб`єкта господарювання.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Судом встановлено, що позивач ПАТ Волинська виробничо-торговельна фірма "Світязь" просить скасувати арешт з нерухомого майна, накладений на підставі повідомлення Головного управління ДФС у Волинській області №б/н від 15.11.2001 у зв`язку з тим, що за позивачем рахується податковий борг.

Пунктом 94.1 ст. 94 ПК України визначено, що адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

Відповідно до пункту 94.10 цієї статті арешт на майно може бути накладено рішенням керівника контролюючого органу (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Рішення керівника контролюючого органу (його заступника) щодо арешту майна може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку (абзац перший пункту 94.11 цієї статті).

Відповідно до підпунктами 94.19.5 94.19.7 пункту 94.19ст. 94 ПК України припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв`язку з: наданням відповідному контролюючого органу третьою особою належних доказів про належність арештованого майна до об`єктів права власності цієї третьої особи; прийняттям судом рішення про припинення адміністративного арешту.

Відповідно до вимог пункту 94.20. ст. 94 ПК України у випадках, визначених підпунктами 94.19.2 - 94.19.4, 94.19.8, 94.19.9 пункту 94.19 цієї статті, рішення щодо звільнення з-під арешту майна приймається контролюючим органом протягом двох робочих днів, що наступають за днем, коли контролюючому органу стало відомо про виникнення підстав припинення адміністративного арешту.

Враховуючи вищевикладене, участь суб`єкта владних повноважень у даній справі, виникнення спору щодо припинення адміністративного арешту на підставі дій (бездіяльності) органу владних повноважень, вчинених при здійсненні владних управлінських функцій, суд дійшов висновку, що даний спір не підлягає розгляду господарським судом.

Про розгляд спору щодо скасування адміністративного арешту адміністративним судом дійшов висновку Верховний Суд у постанові №813/1655/15 від 18.03.2019.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Наведена норма підлягає застосуванню, якщо суд відкрив провадження за позовом, який подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі за позовом Приватного акціонерного товариства Волинської виробничо-торговельної фірми "Світязь" до Головного управління ДФС у Волинській області про скасування арешту з нерухомого майна на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Відповідно до приписів п. 5 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Керуючись ст.ст. 27, 31, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за позовом Приватного акціонерного товариства Волинської виробничо-торговельної фірми "Світязь" до Головного управління ДФС у Волинській області про скасування арешту з нерухомого майна закрити.

Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту її підписання відповідно до ч.2 ст. 235 ГПК України.

Ухвала суду підписана 09.09.2019 року.

Ухвала суду підлягають оскарженню до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя А. М. Кравчук