Постанова

від 04.09.2019 по справі 635/8077/15-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

справа № 635/8077/15-ц

провадження № 22-ц/818/484/19

04 вересня 2019 року

м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Піддубного Р.М., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря - Огар І.В.,

імена (найменування) сторін:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 15 лютого 2017 року в складі судді Березовської І.В.,

у с т а н о в и в:

В жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_2 про виділ в натурі частки у праві спільної часткової власності.

Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що з 25 квітня 1998 року вона перебувала в юридичному шлюбі з відповідачем, який було розірвано на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2016 року. За час спільного проживання вони придбали житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,2278 га (кадастровий номер 6325182501:00:001:0057), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . В договорах купівлі-продажу, нотаріально посвідчених приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гібадуловою Л.А. 07 вересня 2011 року за реєстровими номерами 6189 та 6193, зазначено, що покупцями є вона та їх неповнолітня донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в рівних частках кожна.

Зазначала, що вказані об`єкти нерухомості було придбано за грошові кошти від продажу квартири, яка належала їй та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, право на приватизацію якої їй та донці уступив її батько.

На даний час вона проживає з донькою ОСОБА_5 , 2010 року народження, за іншою адресою, а з відповідачем залишились проживати двоє інших дітей - донька ОСОБА_4 та син ОСОБА_6 , 2000 року народження.

З відповідачем у них склались неприязні стосінки, ОСОБА_2 на запропоновані нею варіанти щодо викупу її частки у праві спільної часткової власності або спільний продаж нерухомого майна не відреагував.

Посилаючись на підстави, передбачені частиною 3 статті 57 СК України, ОСОБА_1 просила визнати за нею право особистої приватної власності на Ѕ частину будинку з надвірними будівлями і спорудами та на Ѕ частину земельної ділянки АДРЕСА_1 .

17 березня 2016 року ОСОБА_2 звернувся у суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1

Зустрічний позов, з урахуванням уточнень, мотивовано тим, що придбана за період сумісного проживання нерухомість є спільним майном подружжя, оскільки в період з 1998 року по 2011 рік цінність будинку збільшилась внаслідок його трудових та грошових затрат, а саме: було здійснено прибудову холодного коридору на 12 800 грн.; проведена вода в будинок (закуплено два насоси глибинних на суму 8 230 грн.) та каналізація (зроблена зливна яма за 2 000 грн.); підлога оздоблена ламінатом і лінолеумом на 1 200 грн.; замінено вікна на металопластикові (12 шт. на 20 760 грн.); замінено труби та батареї опалення на 19 700 грн.; встановлено ОГВ на 9 400 грн. та насос отеплювальний на 1 100 грн.; замінено розетки та сантехніку; замінено вхідні двері на металеві на 11 400 грн.; поклеєні шпалери; покрашені стелі в коридорі; зовні утеплено стіни мінеральною ватою на 29 000 грн. та облаштовано металевими панелями - металевий сайдинг на 44 800 грн., кріплення сайдинга, вати на 9 400 грн.; утеплено стіни цеглою червоною на 1 120 грн. і гіпсокартоном на 2 300 грн.; установлено гіпс та опалення на 12 000 грн.; укріплено фундамент на 22 000 грн. та стіни на 35 000 грн.; зроблено вітробарьер на 15 000 грн.; придбано та встановлено душову кабіну на 9 960 грн., варильну поверхню газової плити на 5 383 грн., базу для кухонного столу на 6 480 гр., кухню зі збіркою на 9 800 грн., душову шафу на 7 430 грн., ворота і хвіртку на 9 800 грн. А всього - на суму 305 563 грн. 00 коп.

Зазначає, що на придбання будинку він позичив у знайомих гроші в розмірі 8000 доларів США, а в нотаріально посвідченій заяві він надав згоду на придбання спірної нерухомості за спільні кошти.

Вказує, що рішення суду першої інстанції ухвалено без врахування правової позиції, що міститься в постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16.

Крім того, в спірному житловому будинку разом з ним проживає син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який за станом здоров`я потребує лікування. За рішенням суду з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на дітей ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в розмірі 1/3 частини від заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 07 грудня 2015 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття. На даний час заборгованість по сплаті аліментів становить суму в розмірі 11 046 грн. 30 коп. Тому він вважає за можливе відступити від засад рівності часток подружжя з врахуванням інтересів неповнолітнього ОСОБА_6 .

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на ј частину житлового будинку з надвірними спорудами та на ј частину земельної ділянки АДРЕСА_1 .

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 29 квітня 2016 року зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_1 .

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 15 лютого 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Визнано Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 та Ѕ частину земельної ділянки площею 0,2278 га (кадастровий номер 6325182501:00:001:0057) АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_1 . З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 3 424 грн. 00 коп. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна частина будинку та земельної ділянки були придбані за особисті кошти ОСОБА_1 , отримані нею від продажу належної їй частини квартири. Договори купівлі-продажу посвідчені одним і тим же нотаріусом в один день через невеликий проміжок часу з послідовною реєстрацією в реєстрі вчинення нотаріальних дій. Отримані від продажу квартири гроші в розмірі 296 000 грн. 00 коп. повністю покривали витрати на придбання будинку та земельної ділянки за ціною 288 002 грн. 00 коп. Зустрічний позов суд першої інстанції вважав таким, що не є доведеним належними та допустимими доказами.

24 лютого 2017 року ОСОБА_3 - представник ОСОБА_2 звернувся до Харківського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що факт отримання ОСОБА_2 грошей в сумі 8 000 доларів США підтверджується показами свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , а також показаннями самого ОСОБА_2 , допитаного в якості свідка. Отже, у суду першої інстанції не було підстав визнавати ці показання неналежними доказами.

Вказує, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги, що в нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_2 надав згоду на придбання спірного будинку та земельної ділянки за спільні кошти. ОСОБА_1 була присутньою під час написання заяви і проти її змісту не заперечувала.

Доказів того, що ОСОБА_1 всі кошти, отримані від продаж квартири, витратила саме на придбання спірної нерухомості, в матеріалах справи відсутні.

При цьому ОСОБА_2 надано належні докази на підтвердження того, що цінність спірного будинку істотно збільшилась внаслідок його трудових та грошових затрат, а саме - технічний паспорт від 10 січня 2017 року, в якому відображені відповідні зміни домоволодіння та факт проведення відповідних робіт підтвердили свідки. Ухвала про відмову в призначенні будівельно-технічної експертизи не є мотивованою.

ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції не оскаржила, правом на відзив на апеляційну скаргу не скористалась.

Згідно з підпунктом 3 пункту 3 Розділу ХП Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим законом.

Відповідно до пункту 8 розділу ХШ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-УШ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах Апеляційний суд Харківської області ліквідовано та утворено Харківський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Харківську область, з місцезнаходженням у місті Харкові.

26 жовтня 2018 року вказану апеляційну скаргу передано до Харківського апеляційного суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до частин 1, 2 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Згідно із частинами 1, 2 статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя (постанова Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року № 6-2333цс15).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Відповідно до частини 1 статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Суд може визнати майно дружини (чоловіка) об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо воно за час шлюбу істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя, але при цьому майно, що належить одному із подружжя в порядку статті 57 СК України не перетворюється у спільну сумісну власність.

Спільна сумісна власність виникає лише в порядку, визначеному статтею 62 СК України, на частку майна, яка істотно збільшилась внаслідок умов, передбачених цим законом.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об`єкта в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначена на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не є тим фактором, який єдиний безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкту.

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. При цьому беруться до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення для справи.

Зміст нормативних положень глав 7 та 8 СК України свідчить, що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи до спірних правовідносин статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

В пунктах 23 та 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя судам роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, частина 3 статті 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилась внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Матеріали справи свідчать, що з 25 квітня 1998 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в юридичному шлюбі, який було розірвано на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2016 року. За час спільного проживання вони придбали житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,2278 га (кадастровий номер 6325182501:00:001:0057), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . В договорах купівлі-продажу, нотаріально посвідчених приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гібадуловою Л.А. 07 вересня 2011 року за реєстровими номерами 6189 та 6193, зазначено, що покупцями є ОСОБА_1 та неповнолітня донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в рівних частках кожна. Продаж будинку вчинено за 262 648 грн., продаж земельної ділянки вчинено за 25 354 грн.

Загальна площа будинку АДРЕСА_1 складала 104,30 кв. м.

У період шлюбу в домоволодінні за вказаною адресою сторони здійснили поліпшення, а саме: було здійснено прибудову холодного коридору на 12 800 грн.; проведена вода в будинок в будинок (закуплено два насоси глибинних на суму 8 230 грн.) та каналізація (зроблена зливна яма за 2 000 грн.); підлога оздоблена ламінатом і лінолеумом на 1 200 грн.; замінено вікна на металопластикові (12 шт. на 20 760 грн.); замінено труби та батареї опалення на 19 700 грн.; встановлено ОГВ на 9 400 грн. та насос отеплювальний на 1 100 грн.; замінено розетки та сантехніку; замінено вхідні двері на металеві на 11 400 грн.; поклеєні шпалери; покрашені стелі в коридорі; зовні утеплено стіни мінеральною ватою на 29 000 грн. та облаштовано металевими панелями - металевий сайдинг на 44 800 грн., кріплення сайдинга, вати на 9 400 грн.; утеплено стіни цеглою червоною на 1 120 грн. і гіпсокартоном на 2 300 грн.; установлено гіпс та опалення на 12 000 грн.; укріплено фундамент на 22 000 грн. та стіни на 35 000 грн.; зроблено вітробарьер на 15 000 грн.; придбано та встановлено душову кабіну на 9 960 грн., варильну поверхню газової плити на 5 383 грн., базу для кухонного столу на 6 480 гр., кухню зі збіркою на 9 800 грн., душову шафу на 7 430 грн., ворота і хвіртку на 9 800 грн. А всього - на суму 305 563 грн. 00 коп.

Згідно з Висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи та оціночно-будівельної експертизи № 2810/11504, складеним 26 квітня 2019 року судовим експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса Пугачовою І.Л., загальна вартість будівель та споруд в цінах квітня 2019 року складає 645 429 грн.; ринкова вартість житлового будинку АДРЕСА_1 станом на квітень 2019 року складає 905 150 грн.; ринкова вартість поліпшень станом на квітень 2019 року складає 262 494 грн. Витрати на поліпшення, проведені в домоволодінні, складають 29/100 частину від вартості всього домоволодіння.

Враховуючи викладене, у суду першої інстанції не було правових підстав для відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 ..

Разом з тим, домоволодіння АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та доньці ОСОБА_4 , яка на даний час є повнолітньою.

Спільна сумісна власність виникає лише в порядку, визначеному статтею 62 СК України, на частку майна, яка істотно збільшилась внаслідок умов, передбачених цим законом.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (частина перша статті 120 ЗК України).

У заявлених вимогах ОСОБА_1 просила визнати за нею право особистої приватної власності на Ѕ частину будинку з надвірними будівлями і спорудами та на Ѕ частину земельної ділянки АДРЕСА_1 .

Вимоги щодо іншої Ѕ частини вказаного будинковолодіння, що належить на праві власності ОСОБА_4 , пред`явлені не були.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).

З урахуванням вимог статті 62 СК України, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню з визнанням за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на 43/100 частин, а за ОСОБА_2 права власності - на 7/100 частин будинковолодіння АДРЕСА_1 .

Доводи апеляційної скарги про відступлення від засад рівності часток подружжя з врахуванням інтересів неповнолітнього ОСОБА_6 не заслуговують на увагу.

Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначається за правилами статті 70 СК України. Відповідно до частини другої цієї статті (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (частина третя статті 70 СК України).

Отже, статтею 70 СК України передбачено два випадки, коли суд має право відступити від начал рівності часток подружжя у праві спільної власності.

По-перше, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя у спільній сумісній власності подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. По-друге, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Обов`язок, передбачений процесуальним законом щодо доведення обставин, які б вказували на наявність підстав, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України, у такому випадку покладається на особу, яка ініціює питання про збільшення частки у спільному сумісному майні подружжя.

Проте надані ОСОБА_2 докази не вказують на те, що ОСОБА_1 вчиняла (не вчиняла) дії, які були б підставою для застосування наслідків, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України.

Посилання на те, що факт отримання ОСОБА_2 грошей в сумі 8 000 доларів США підтверджується показаннями свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , а також показаннями самого ОСОБА_2 , допитаного в якості свідка, не ґрунтуються на законі.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За правилами частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають біти підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Інші доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають, зводяться до необхідно переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина 1 статті 133 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За правилами пункту в частини 4 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має зазначатися розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Судовий збір за подання ОСОБА_2 зустрічної позовної заяви в розмірі 1 712 грн. 41 коп., за подання апеляційної скарги в загальному розмірі 5 650 грн. 95 коп. та за проведення судової будівельно-технічної експертизи в розмірі 12 380 грн. 00 коп. документально підтверджується квитанціями на а. с. 129, 276 т. 1; 9, 99 т. 2).

З урахуванням пропорційності до розміру задоволених позовних вимог з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сума судового збору в загальному розмірі 5 528 грн. 14 коп. (1 712 грн. 41 коп. + 5 650 грн. 95 коп. + 12 380 грн. 00 коп. = 19 743 грн. 36 коп. х 28% : 100).

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 15 лютого 2017 року змінити.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 43/100 частин житлового будинку та на 43/100 частин земельної ділянки АДРЕСА_1 .

Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 7/100 частин житлового будинку та на 7/100 частин земельної ділянки АДРЕСА_1 .

В задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 в іншій частині - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в загальному розмірі 5 528 грн. 14 коп. (п`ять тисяч п`ятсот двадцять вісім грн. 14 коп.).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 09 вересня 2019 року.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді Р.М.Піддубний

О.Ю.Тичкова