Постанова

від 10.09.2019 по справі 314/1273/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 10.09.2019 Справа № 314/1273/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 314/1273/19

Провадження №22-ц/807/2740/19

Головуючий в 1-й інстанції - Кіяшко В.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2019 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Крилової О.В., Онищенка Е.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 червня 2019 року, ухвалене у м. Вільнянськ Запорізької області (повний текст рішення складений 14 червня 2019 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства Заярний , третя особа Вільнянська міська рада Запорізької області про розірвання договору оренди землі,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про розірвання договору оренди землі. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 6,2505 га, яка розташована за адресою: Запорізька область, Вільнянський район, Антонівська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 2321580500:04:003:0117, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом. Вищевказану земельну ділянку позивачка передала в оренду ФГ Заярний згідно з договором № 04/02 оренди землі укладеного 05.02.2018 року разом з додатковою угодою № 1 до нього від 05.02.2018 року, строком на 10 років. В зв`язку з тим, що у договорі оренди взагалі не зазначається ні форма орендної плати, ні її розмір та у зв`язку з порушенням строку сплати орендної плати, внаслідок чого, позивач була позбавлена можливості отримання матеріальні блага, ОСОБА_1 просила суд розірвати вказаний договір оренди.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 червня 2019 року у задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до Фермерського господарства Заярний , третя особа: Вільнянська міська рада Запорізької області про розірвання договору оренди землі - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що відповідно до умов договору оренди земельної ділянки ні розмір, ні форма орендної плати не зазначені. Підписуючи вказаний договір скаржника було введено в оману, щодо зазначених умов договору. Вказані обставини та факт порушення строку сплати орендної плати на думку позивача, є істотним порушенням укладеного договору та підставою для його розірвання.

В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 6,2505га, кадастровий номер 2321580500:04:003:0117, яка розташована на території Антонівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області (а.с.10,11).

05.02.2018 між ФГ Заярний та ОСОБА_1 укладений договір оренди вищевказаної земельної ділянки № 04 /02 разом з додатковою угодою №1 до нього від 05.02.2018 строком на 10 років, який зареєстрований державним реєстратором 16.02.2018 за № 24960712.

Станом на 14 березня 2019 року відповідачем, в рахунок погашення заборгованості за користування в 2018 році належною позивачу земельною ділянкою, не сплачено жодних грошових коштів та не надано сільськогосподарської продукції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявність разового порушення умов укладеного договору оренди (несплати орендної плати за 2018 рік) в розумінні пункту д частини 1 статті 141 ЗК України не є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки, а вимоги про скасування державної реєстрації спірного договору оренди є похідними від розірвання договору оренди, тому у їх задоволенні теж слід відмовити.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі ЗК України), Цивільним кодексом України (далі ЦК України), цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України Про оренду землі ).

В частинах 1 та 2 статті 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частиною 1 статті 32 Закону України Про оренду землі встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Відповідно до пункту д частини 1 статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати, тобто платежу, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (частини 2, 3 статті 21 Закону України Про оренду землі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 24 Закону України Про оренду землі орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Як вірно вказав суд першої інстанції, системний аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але ж повторне порушення вже може свідчити про систематичність.

Між тим, колегія суддів апеляційного суду зауважує, що судом першої інстанції не надано оцінку доводам позивача, щодо відсутності в договорі оренди земельної ділянки встановленого розміру орендної плати, що загалом не вплинуло на висновки суду.

Так, позивач у позові зазначила, що у договорі оренди земельної ділянки ні розмір, ні форма орендної плати чітко не встановлені, і підписуючи вказаний договір її було введено в оману, щодо зазначених умов договору (а.с.4).

Однак слід зазначити, що відповідно до ст. 230 УК України, правовими наслідками вчинення правочину під впливом омани - є визнання договору недійсним.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог.

Вимог про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним ОСОБА_1 не заявлено, а тому відсутні і підстави для розірвання договору на цій підставі, що в свою чергу не перешкоджає позивачу звернутися до суду з іншим позовом про визнання договору оренди земельної ділянки недійним з підстав введення позивача в оману, чи підстав відсутності в договорі суттєвої умови щодо встановлення розміру орендної плати (за вибором позивача).

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту ; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова складена 10 вересня 2019 року.

Судді: С. В. Кухар

О. В. Крилова

Е. А. Онищенко