ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а , тел.: (0312) 617451
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
27.08.2019 м. Ужгород Справа № 907/426/19
Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,
За участю секретаря судового засідання Сінкіна Е.В.
розглянувши позовну заяву публічного акціонерного товариства «Укртелеком» , м. Київ в особі Закарпатської філії ПАТ «Укртелеком» , м. Ужгород до Управління соціального захисту населення Воловецької районної державної адміністрації, смт. Воловець про стягнення суми 44 261,22грн.,
За участю представників:
Від позивача - не з`явився;
Від відповідача - не з`явився
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з відповідача суми 44 261,22 грн. у відшкодування витрат за надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період з 01.01.2018 по 31.12.2018, посилаючись на порушення відповідачем вимог ст.ст. 611, 625 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1, 12 Господарського кодексу України, ст.ст. 4, 12, 20, 176, 247, 249 Господарського процесуального кодексу України. У позовній заяві товариство зазначає, що зобов`язання по відшкодуванню витрат за надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, які надавалися ним (позивачем) пільговим категоріям абонентів за вказаний період, виникло в силу закону та норм його прямої дії. Відтак, посилаючись на положення ст. 63 Закону України "Про телекомунікації", ст.ст.48,89,102 Бюджетного кодексу України, статтею 20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» , п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002, вважає, що у відповідача, як розпорядника коштів, наявний безумовний обов`язок відшкодувати вартість наданих пільг визначеним категорія громадян на отримання телекомунікаційних послуг.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 23.07.2019 суд ухвалив відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, визначити відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали. Встановити сторонам строк для подання відповіді на відзив (позивачем) та заперечень (відповідачем) не пізніше 27.08.2019 р. Призначити розгляд справи по суті на 27 серпня 2019 р.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовується докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
З огляду на наведене, оскільки справа №907/426/19, враховуючи, що дана справа не є складною в розумінні норми ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Сторони явку уповноважених представників в засідання суду 27.08.2019 року не забезпечили.
Відповідач подав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнає. Наголосив, що згідно з положеннями статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, а відповідно до статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідних бюджетних призначень, які встановлюються законом України про державний бюджет чи рішенням про місцевий бюджет. Розпорядники бюджетних коштів, в даному випадку Управління, бере на себе зобов`язання та здійснює платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. При цьому зазначає, що рішеннями Воловецької районної ради про затвердження районного бюджету на 2018 рік із змінами, не визначено бюджетних асигнувань та бюджетних призначень у 2018 році на цілі, визначені пунктом 20 -4 частини 1 статті 91 Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), у зв`язку з чим в Управління, відповідно до вимог цього Кодексу та бюджетного законодавства відсутні повноваження розпорядника коштів на відшкодування пільг послуг зв`язку. Окрім того, зауважив, що договір на фінансування пільг з послуг зв`язку товариство-позивач з управління не укладало, акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга" не складались, оскільки передумовою цих дій є наявність відповідних бюджетних асигнувань та призначень (статті 2 і 23 Кодексу). Вимоги позивача про те, що зобов`язання Управління виникають з підстав, передбачених законом з посиланням на статтю 11 Цивільного кодексу України і частину 1 статті 193 Господарського кодексу України та за наслідком фактичного надання пільгових послуг, вважає такими, що спростовуються положеннями абзацу 2 частини 6 статті 22 Бюджетного кодексу України, якою визначено, що критерії визначення одержувача бюджетних коштів встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням напрямів, досвіду і результатів діяльності, фінансово-економічного обґрунтування виконання заходів бюджетної програми та застосування договірних умов. Покликання позивача на приписи постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 року „Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів па здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" вважає безпідставними, оскільки фінансування пільг з послуг зв`язку належить до видатків місцевих бюджетів. При цьому, зауважив, що нормативно-правовий акт, який би встановлював обов`язковість зобов`язань для Управління по відшкодуванню витрат за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян - відсутній. Саме тому заперечуючи доводи позивача щодо наявності зобов`язань з відшкодування вартості послуг зв`язку пільговим категоріям громадян просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Також відповідач просить суд взяти до уваги те, що згідно з даними Воловецького районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області №801/15.4-23 від 30.07.2019 р. (копія додається) громадяни: ОСОБА_1 - особа (ЧАЕС )-1 категорія, ОСОБА_2 - особа з інвалідність 2 групи внаслідок війни, ОСОБА_3 - учасник бойових дій, ОСОБА_4 - особа з інвалідність 3 групи внаслідок війни, ОСОБА_5 - учасник бойових дій, яким виповнилося 85 років, ОСОБА_6 - вдова ветерана органів внутрішніх справ померли, однак відповідач продовжував до кінця звітного періоду надавав їм пільгові послуги.
До дати розгляду справи по суті від позивача надійшов письмовий відзив на позов від 19.08.2019, яким повністю заперечує доводи відповідача та вважає такими, що суперечать чинному законодавству, разом з тим, товариство підтримує заявлені ним позовні вимоги в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ВСТАНОВИВ :
Матеріалами справи підтверджено, що позивач - ПАТ Укртелеком , відокремленим підрозділом якого є Закарпатська філія ПАТ Укртелеком є оператором з надання телекомунікаційних послуг споживачам. В своїй діяльності ПАТ Укртелеком керується нормами чинного законодавства, зокрема, Законом України Про телекомунікації та Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України 11.04.2012 № 295.
Відповідач - Управління соціального захисту населення Воловецької районної державної адміністрації є головним розпорядником коштів місцевого бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення.
У період з 01.01.2018 включно по 31.12.2018 позивач надавав послуги зв`язку (телекомунікаційні послуги) споживачам, які проживають на території Воловецького району та які згідно із нормами чинного законодавства належать до пільгових категорій громадян, на суму 44261,22 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг.
Позивач також складав акти звіряння за надані населенню послуги, на які надаються пільги, між Закарпатською філією ПАТ Укртелеком та головним розпорядником коштів - Управлінням соціального захисту населення Воловецької районної державної адміністрації та неодноразово звертався до відповідача з листами про необхідність проведення звіряння розрахунків по загальній кількості пільговиків та розміру заборгованості відповідно до Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 117.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем щомісячно на адресу відповідача надсилались засобами поштового зв`язку та на електронну адресу розрахунки вартості послуг згідно з формою 2-пільга та Акт звіряння за формою 3-пільга , які відповідачем не повернуті позивачу та письмових заперечень стосовно поданих позивачем документів не надсилалось.
За даними наведених вище розрахунків та актів звіряння внаслідок надання послуг зв`язку пільговим категоріям населення в період з 01.01.2018 по 31.12.2018 позивач поніс витрати в сумі 44261,22 грн, які відповідач не відшкодував, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Предметом позову у даній справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього 44261,22 грн заборгованості по витратах понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг споживачам на пільгових умовах за період з 01.01.2018 до 31.12.2018 .
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, зокрема, з тих підстав, що джерелом для надання встановлених державою пільг були і лишаються кошти державного бюджету, проте законами про Державний бюджет України на відповідний рік, а саме 2016, 2017, 2018 роки міжбюджетні трансфери (інші дотації та субвенції) з Державного бюджету України місцевим бюджетам на відповідні роки не передбачено. Разом з тим, подав відомості про те, що відповідно до відповіді районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області №801/15.4-23 від 30.07.2019 р. громадяни: ОСОБА_1 - особа (ЧАЕС )-1 категорія, ОСОБА_2 - особа з інвалідність 2 групи внаслідок війни, ОСОБА_3 - учасник бойових дій, ОСОБА_4 - особа з інвалідність 3 групи внаслідок війни, ОСОБА_5 - учасник бойових дій, яким виповнилося 85 років, ОСОБА_6 - вдова ветерана органів внутрішніх справ протягом звітного періоду померли.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Згідно зі статтею 19 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально - економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Відповідно до пункту 3 статті 63 Закону України Про телекомунікації та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295 (далі - Правила), споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
У положеннях п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; п. 18 ст. 61, п. 10 ст. 62, п. 17 ст. 63, п. 19 ст. 64 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань"; п. 11 ст. 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист"; ч. 5 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства" встановлені пільги з оплати за послуги зв`язку для окремих категорій осіб.
Закон України Про телекомунікації та Правила не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.
Вказані вище положення законодавства закріплюють реалізацію державних соціальних гарантій певним категоріям громадян; визначеному законодавчо обов`язку оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв`язку тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, відповідає обов`язок держави в особі її органів відшкодувати вартість наданих послуг суб`єкту господарювання, який їх надає.
Згідно з ст. 2 Бюджетного кодексу України, видатки бюджету - це кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом.
Положеннями ст. 30 цього ж кодексу визначено, що видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов`язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено статтею 87 цього Кодексу.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 87 цього ж кодексу до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі на державні програми соціальної допомоги.
У відповідності до підпункту "б" пункту 4 статті 89 цього ж кодексу, до видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансферів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, зокрема, державні програми соціального захисту.
За змістом статті 102 цього ж кодексу видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України).
Порядок та механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету встановлений Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256.
Пунктом 1 Порядку (у редакції від 20.03.2015) встановлено, що цей Порядок визначає відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу; допомоги сім`ям з дітьми, малозабезпеченим сім`ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам, тимчасової державної допомоги дітям та допомоги по догляду за інвалідами чи групи внаслідок психічного розладу; компенсації особам, які згідно із статтями 43 і 48 Гірничого закону України мають право на безоплатне отримання вугілля на побутові потреби, але проживають у будинках, що мають центральне опалення; компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян; пільг з послуг зв`язку , зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування) за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Пунктами 2, 3 Порядку (у редакції від 20.03.2015) передбачено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).
Згідно з п. 5 Порядку (у редакції від 20.03.2015) головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення): до 22 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, пільг з послуг зв`язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування). Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 N 20.
Згідно п. 6 Порядку 6 (у редакції від 20.03.2015) фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі: до 25 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, пільг з послуг зв`язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування). Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 N 20.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2017 № 426 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, зокрема відповідними змінами виключено з переліку, передбаченого п. 1, п. 5, п. 6 Порядку, пільги з послуг зв`язку.
Відповідно до п. 20-4 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України (з 01.01.2017) до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на: пільги з послуг зв`язку , інші передбачені законодавством пільги, що надаються ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам Національної поліції; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту; ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби; особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю та особам, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше одного супроводжуючого); реабілітованим громадянам, які стали особами з інвалідністю внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою; багатодітним сім`ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім`ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім`ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування.
Згідно п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 117 від 29.01.2013 "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - уповноважені органи): організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для контролю відомостей, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги, і проведення виплати соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1 - пільга", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків; ведуть облік отримувачів соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей шляхом формування на кожну особу персональної облікової картки згідно з формою "1 - допомога", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків або реквізити паспорта громадянина України, документа, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, а також особу, яку визнано в Україні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги; надають консультації пільговикам, постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей, підприємствам та організаціям, що надають послуги.
Пунктом 11 Положення визначено, що уповноважений орган щомісяця: 1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; 2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою „ 5-пільга та реєстр розрахунків згідно з формою „ 7-пільга; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою „ 3-пільга; 3) до 15 числа подає: фінансовим органам районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад акти звіряння розрахунків згідно з формою „ 3-пільга; Міністерству соціальної політики Автономної Республіки Крим, головним управлінням праці та соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій звіти згідно з формами „ 4-пільга та „ 6-пільга.
З огляду на викладене, між сторонами виникли правовідносини з надання послуг зв`язку окремим категоріям населення на пільговій основі, у яких відповідач як розпорядник відповідних коштів зобов`язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги.
Чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян. При цьому, такі зобов`язання виникають безпосередньо із вище вищевказаних законів України, а чинне законодавство не передбачає обов`язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які мають право на пільги.
Крім того, як вбачається з вищезазначених норм, фінансування пільг з послуг зв`язку ДО 2017 року здійснювалося за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, а з 2017 року фінансування пільг з послуг зв`язку належить до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів.
Частиною другою статті 218 ГК України та статтею 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно з частинами першою та другою статті 509, частинами третьою та четвертою статті 11 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Позивач є суб`єктом господарювання, який надає телекомунікаційні послуги споживачам, метою діяльності позивача як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку відповідно до частини другої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Відповідно до статті 526 ЦК України, статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
З огляду на вказані норми законодавства у позивача виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг зв`язку, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у відповідача як органу, через який діє від імені держави у цивільних відносинах - цивільний обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).
Аналогічні правові висновки наведені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 17.04.2018 у справі № 906/621/17.
Отже, відповідач зобов`язаний здійснити розрахунки з позивачем щодо послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, у період з 01.01.2018 по 31.12.2018, а відсутність бюджетних призначень (в державному та місцевому бюджетах) на відповідні видатки в 2016, 2017 та 2018 роках не є підставами для звільнення відповідача від виконання встановленого чинним законодавством зобов`язання.
Право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих ним своїм абонентам - пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що Закон України Про Державний бюджет України на 2018 рік видатків на ці потреби не передбачали, оскільки фінансові зобов`язання держави виникли не з наведеного вище Закону, а з законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками, зокрема, телекомунікаційних послуг таким категоріям споживачів.
Частиною 2 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 610 цього ж кодексу порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У встановленому законодавством порядку і станом на час розгляду справи відповідач обов`язок щодо відшкодування позивачу витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах в період з 01.01.2018 по 31.12.2018, в тому числі на виконання відповідної вимоги позивача, не виконав і станом на момент винесення рішення у справі його заборгованість перед позивачем складає 44261,22 грн, що підтверджується матеріалами справи.
Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов, запереченні на відповідь та інших заявах по суті спору, щодо того, що між ним та позивачем не укладалось господарських договорів чи інших угод на компенсацію витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах протягом 2018 року та те, що відповідач не є головним розпорядником коштів у таких правовідносинах і що на даний момент у нього немає правових підстав по відшкодуванню позивачу витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах є необґрунтованими, оскільки відповідними змінами до Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 та до Бюджетного кодексу України змінено лише джерело фінансування пільг на послуги зв`язку з Державного бюджету України на місцеві бюджети, а тому відповідач протягом 2018 року є розпорядником відповідних коштів.
Крім того, згідно з частиною шостою статті 48 БК України бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Щодо посилань відповідача на положення постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 № 389 Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї , Суд зазначає, що вказана постанова не пов`язана із постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету , та не замінює останню, адже вказані нормативно - правові акти регулюють різні питання.
Разом з тим, аналізуючи відомості, надані відповідачем в ході судового розгляду про те, що протягом звітного періоду за даними районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (лист №801/15.4-23 від 30.07.2019 р.) громадяни: ОСОБА_1 - особа (ЧАЕС )-1 категорія, ОСОБА_2 - особа з інвалідність 2 групи внаслідок війни, ОСОБА_3 - учасник бойових дій, ОСОБА_4 - особа з інвалідність 3 групи внаслідок війни, ОСОБА_5 - учасник бойових дій, яким виповнилося 85 років, ОСОБА_6 - вдова ветерана органів внутрішніх справ, судом з урахуванням наведеного проведеного перерахунок суми наданих послуг, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у сумі 43326,01грн., у задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у відповідача обов`язку сплати заборгованості у заявленому позивачем розмірі.
Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені в судовому засіданні, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛ И В:
позов задовольнити частково.
Стягнути з Управління соціального захисту населення Воловецької районної державної адміністрації (89100, Закарпатська область, смт. Воловець, вул. Пушкіна, 7, код ЄДРПОУ 03192849) на користь публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, вул. Шевченка,18, код ЄДРПОУ 21560766) в особі Закарпатської філії ПАТ "Укртелеком" (88000, м. Ужгород, пл. Кирила і Мефодія, 4, платіжні реквізити код ЄДРПОУ 21560766. р/р 26000306791 а АТ «Ощадбанк» м. Київ МФО 300465): суму 43326,01 (сорок три триста двадцять шість грн. 01 коп.) невідшкодованих коштів за надані пільговим категоріям громадян телекомунікаційні послуги; суму 1880,41 (одна тисяча вісімсот вісімдесят грн. 01коп.) - на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ на виконання рішення в порядку вимог п. 4 ст. 327 ГПК України.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено: 11.09.2019.
Суддя О. Ф. Ремецькі
Суд | Господарський суд Закарпатської області |
Дата ухвалення рішення | 27.08.2019 |
Оприлюднено | 11.09.2019 |
Номер документу | 84155042 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Закарпатської області
Ремецькі О.Ф.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні