Рішення

від 03.09.2019 по справі 910/8254/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.09.2019Справа № 910/8254/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Дьогтяр О.О., розглянув матеріали господарської справи

за позовомкомунального підприємства Київський метрополітен дотовариства з обмеженою відповідальністю Да простягнення 113 997,94 грн.

Представники учасників справи:

від позивача Гайдай Т.В., адвокат

від відповідача не з`явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство Київський метрополітен (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Да (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 113 997,94 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його грошових зобов`язань за укладеним сторонами Договором оренди № 14-Упр(ДВ)-10 від 20.04.2010.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2019 відкрито провадження у справі № 910/8254/19 за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 01.08.2019.

У судовому засіданні 01.08.2019 суд, відповідно до ч. 4 ст. 233 ГПК України, постановив відкласти підготовче засідання на 03.09.2019, про що зазначено в протоколі судового засідання від 01.08.2019.

02.09.2019 до загального відділу діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення по справі в яких з посиланням на ст. 795 Цивільного кодексу України та умови договору зазначає, що якщо останнім передбачено нарахування орендної плати за фактичне користування майном після закінчення строку дії договору або його дострокового розірвання, то нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Представник позивача в судове засідання 03.09.2019 з`явився, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 03.09.2019 не з`явився, хоча про дату та час проведення останнього був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та наявність права подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі та ухвала про повідомлення про дату, час і місце судового засідання направлялися судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04209, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 26 кв. 53.

Станом на дату розгляду справи по суті конверт з ухвалою суду від 01.08.2019 був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою за закінченням терміну зберігання (вибули) .

Однак, за приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки за закінченням терміну зберігання (вибули) вважається днем вручення відповідачу ухвали суду від 01.08.2019.

При цьому судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Отже, зокрема відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відтак, враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про судове засідання для розгляду справи по суті та не повідомив суду про причини неявки, суд постановив розгляд справи по суті проводити за його відсутності.

При цьому, приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у встановлений строк, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 03.09.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На виконання вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

20.04.2010 між Комунальним підприємством Київський метрополітен (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю ДА (орендар) було укладено договір оренди № 14-Упр(ДВ)-10, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець на підставі рішення Київради від 18.12.2008 № 860/860 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП ПІ Укрметротунельпроект , тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря), далі - об`єкт оренди, за адресою: станція метро Нивки (східний вестибюль), для торгівлі непродовольчими товарами.

Відповідно до п. 2.1 Договору об`єктом оренди є частина вестибюлю (переходу), визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП ПІ Укрометротунельпроект , огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 42,0 кв. м., згідно з викопіюванням схеми тимчасового розташування МАФ, що складає невід`ємну частину цього договору.

Згідно з п. 2.3 Договору, опис технічного стану об`єкта оренди та дату передачі його орендареві, його склад зазначаються в акті приймання-передачі об`єкта оренди, що є невід`ємною частиною цього договору.

У пункті 2.4 Договору зазначено, що об`єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства Київський метрополітен .

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі рішення Київради від 18.12.2008 № 860/860 та Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 28.09.2006 року № 34/91 та на дату підписання договору місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, що є невід`ємною частиною цього договору, становить: 167,63 грн. за 1 кв. м. орендованої площі, що в цілому за об`єкт оренди станом на квітень 2010 року складає 7 040,63 грн. без ПДВ.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць (п. 3.2 Договору).

Відповідно до п. 3.5 Договору оплата по договору проводиться орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об`єкта з оренди орендодавцеві.

Згідно з п. 3.6 Договору, орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок орендодавця.

У пункті 7.5 Договору сторони погодили, що у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні орендар зобов`язаний за актом приймання-передачі повернути об`єкт оренди орендодавцю у стані, в якому перебував об`єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об`єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди. В акті приймання-передачі зазначається технічний стан об`єкта оренди на дату повернення.

На виконання умов договору орендодавцем було передано відповідачу в оренду частину переходу на станції метро Нивки (вестибюль № 1), загальною площею 42,0 кв. м., що підтверджується актом прийому-передачі майна в оренду від 20.04.2010.

Цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 № 860/860 діє з 20.04.2010 року до 18.04.2013 року (п. 9.1 договору).

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов`язання з орендної плати у період з січня 2019 року по травень 2019 року, у зв`язку з чим за вказаний період у відповідача утворилась заборгованість у сумі 105 040,21 грн. Крім того, у зв`язку з простроченням грошових зобов`язань за договором оренди позивачем здійснено нарахування пені у розмірі 8 259,23 грн. та 3% річних у розмірі 698,50 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 283 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 статті 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

На відносини, пов`язані з орендою державного майна поширюється дія Закону України Про оренду державного та комунального майна № 2269-XII від 10.04.1992.

Статтею 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна , орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання за Договором 14-Упр(ДВ)-10 від 20.04.2010, надав відповідачу частину переходу, загальною площею 42,0 кв. м., розташованого за адресою: станція метро Нивки (вестибюль № 1), про що свідчить акт приймання-передачі майна в оренду від 20.04.2010.

У той же час, у матеріалах справи відсутні докази повернення орендованого майна позивачу, зокрема, відсутній передбачений умовами п. 7.5 договору акт про повернення майна з оренди.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що у період з січня 2019 року по травень 2019 року, відповідач користувався об`єктом оренди - частиною переходу, загальною площею 42,0 кв. м., розташованого за адресою: станція метро Нивки (вестибюль № 1), а тому суд дійшов висновку, що позивачем правомірно нарахована орендна плата за фактичне користування об`єктом оренди за вказаний період у розмірі 105 040,21 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи пункту 3.6 договору відповідач повинен був сплачувати орендну плату не пізніше 10 числа поточного місяця.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст.ст. 525,526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки факт заборгованості відповідача перед позивачем за Договором оренди 14-Упр(ДВ)-10 від 20.04.2010 у розмірі 105 040,21 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, а матеріали справи не містять доказів повної сплати відповідачем орендних платежів у строки, встановлені договором, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за період з січня 2019 року по травень 2019 року в розмірі 105 040,21 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У зв`язку з неналежним виконання грошових зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 8 259,23 грн.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Так, у п. 6.2 Договору сторони передбачили, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Позивачем нарахована пеня за загальний період з 11.01.2019 по 31.05.2019.

Відповідно до ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору. Аналогічні положення встановлено в ст. 631 Цивільного кодексу України.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.201 у справі № 910/17172/18 за позовом комунального підприємства Київський метрополітен до товариства з обмеженою відповідальністю Да про стягнення заборгованості за Договором оренди 14-Упр(ДВ)-10 від 20.04.2010 було встановлено, що договір припинив свою дію з 19.04.2013 у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Згідно з ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки договір припинив свою дію за винятком п. 3.5 (яким передбачено внесення основних орендних платежів до повернення об`єкту оренди), виходячи з того, що неустойка (пеня) є одним з видів забезпечення виконання зобов`язання, а забезпечене пенею зобов`язання припинилось, правові підстави для задоволення позовних вимог у частині стягнення пені у розмірі 8 259,23 грн. відсутні.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 547 Цивільного кодексу України).

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, оскільки нарахування останньої здійснено позивачем за період після закінчення строку дії договору з посиланням як на правову підставу такого нарахування саме на положення такого договору.

Що стосується нарахованих позивачем 3% річних у розмірі 698,50 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

Здійснивши перерахунок 3% річних, нарахованих за період з 11.01.2019 по 31.05.2019, суд встановив, що за вказаний період з відповідача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 695,09 грн.

Тобто заявлені позивачем вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).

Відповідачем відзиву на позовну заяву, контррозрахунку суми позовних вимог та будь-яких заперечень по суті позовних вимог не надано, доводи позивача у встановленому законом порядку не спростовано.

З огляду на вищезазначене, беручи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог комунального підприємства Київський метрополітен , а саме у розмірі 105 735,30 грн. В іншій частині позовні вимоги пред`явлено необґрунтовано.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги комунального підприємства Київський метрополітен задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Да (04209, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 26 кв. 53; ідентифікаційний код 24595438) на користь комунального підприємства Київський метрополітен (03056, м. Київ, пр-т. Перемоги, 35; ідентифікаційний код 03328913) заборгованість по орендній платі у розмірі 105 040 (сто п`ять тисяч сорок) грн. 21 коп., 3% річних у розмірі 695 (шістсот дев`яносто п`ять) грн. 09 коп. та судовий збір у розмірі 1 781 (одна тисяча сімсот вісімдесят одна) грн. 76 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 11.09.2019.

Суддя О.Г. Удалова