Ухвала

від 12.09.2019 по справі 491/874/19

АНАНЬЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 491/874/19

У Х В А Л А

12 вересня 2019 року Ананьївський районний суд Одеської області

у складі: головуючого у справі судді - Желяскова О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Кір`як І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ананьїв Одеської області подання в.о. начальника Ананьївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Рудаченко А.О. про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України,

ВСТАНОВИВ:

10 вересня 2019 року на розгляд головуючому у справі судді Желяскову О.О. згідно протоколу про результати автоматизованого розподілу (повторного розподілу) справи було передану справу за поданням в.о. начальника Ананьївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Рудаченко А.О. про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

З подання державного виконавця вбачається, що на виконанні в Ананьївському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області знаходиться зведене виконавче провадження №52980396, у складі якого перебувають:

-виконавче провадження №52156932 з примусового виконання вимоги про сплату боргу №Ф-1704-30, виданої 7 липня 2015 року Котовською об`єднаною державною податковою інспекцією ГУ ДФС в Одеській області, про стягнення на користь держави боргу в сумі 2696,36 грн. з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ;

-виконавче провадження №52213333 з примусового виконання вимоги про сплату боргу №Ф-65390-15, виданої 7 липня 2016 року Котовською об`єднаною державною податковою інспекцією ГУ ДФС в Одеській області, про стягнення на користь держави боргу в сумі 2451,11 грн. з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ;

-виконавче провадження №55412625 з примусового виконання вимоги про сплату боргу №Ф-65390-15, виданої 12 травня 2017 року ГУ ДФС в Одеській області, про стягнення на користь держави боргу в сумі 5909,64 грн. з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ;

-виконавче провадження №56981732 з примусового виконання вимоги про сплату боргу №Ф-65390-15, виданої 4 травня 2018 року ГУ ДФС в Одеській області, про стягнення на користь держави боргу в сумі 1872,18 грн. з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ;

-виконавче провадження №55990468 з примусового виконання вимоги про сплату боргу №Ф-65390-15, виданої 9 листопада 2017 року ГУ ДФС в Одеській області, про стягнення на користь держави боргу в сумі 4224 грн. з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ;

Подання обґрунтовується тим, що:

ОСОБА_1 належним чином повідомлений про наявність в нього невиконаних фінансових зобов`язань перед державою, що підтверджується повідомленням про вручення йому поштового відправлення, яким на його адресу була направлена вимога про сплату боргу. Однак борг за вказаним виконавчими документами боржник не сплатив.

При цьому, ОСОБА_1 є власником рухомого та нерухомого майна. Зокрема згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за ним зареєстровано земельну ділянку площею 7,5 га на території Ширяївської селищної ради Одеської області (кадастровий №5125455100:01:005:0152, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), яку на підставі договору оренди землі від 12 лютого 2016 року, зареєстровано 18 лютого 2016 року, боржником передано в оренду ТОВ РИФ (код ЄДРПОУ 25028347). Відповідно до договору орендодавець отримував орендну плату в розмірі 4200 гривень щорічно до 31 грудня. Згідно повідомлення керівника ТОВ РИФ орендну плату за 2018 рік в розмірі 18000 гривень ОСОБА_1 отримав 12 червня 2018 року.

Після розірвання договору оренди землі з ТОВ РИФ ОСОБА_1 10 січня 2019 року укладено договорі про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) з фізичною особою ОСОБА_2 , який було зареєстровано в установленому чинним законодавством порядку 17 січня 2019 року. Відповідно до договору за користування земельною ділянкою боржник отримав одноразову виплату в розмірі 30800 гривень (еквівалент 1100 доларів США за курсом НБУ на день отримання коштів).

Також, згідно даних реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ОСОБА_1 є власником 36/100 частини домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Крім того, згідно довідки ТСЦ №5149 РСЦ МВС України в Одеській області від 6 жовтня 2016 року за №31/15/5149/2007 за боржником зареєстрований автомобіль ВАЗ 2121 ( НОМЕР_2 , 1993 року випуску), який з 25 листопада 2016 року перебуває у розшуку.

У зв`язку з викладеним, посилаючись на те, що ОСОБА_1 був обізнаний про свій обов`язок сплатити кошти на користь державного бюджету та мав відповідні можливості, однак не вжив жодних заходів, державний виконавець дійшов до висновку, що така поведінка боржника є свідомим ухиленням від виконання свого боязку, покладеного на нього уповноваженим органом, та звернувся до суду з даним поданням про тимчасове обмеження ОСОБА_1 права виїзду за межі України.

Відповідно до ч.4 ст.441 ЦПК України суд розглядає подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Державний виконавець у судове засідання не з`явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, будь-яких заяв або клопотань від нього на адресу суду не надходило.

Про дату час та місце слухання справи державний виконавець був повідомлений належним чином, шляхом передачі відповідної телефонограми на адресу Ананьївського РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області, що підтверджується копією сторінок з журналу телефонограм (а.с.41).

При цьому, на підставі ч.4 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд дослідивши подання та додані до нього матеріали, приходить до висновку, що в задоволенні подання слід відмовити з наступних підстав.

Так , ч.1 ст.441 ЦПК України визначено, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Частиною 3 статті 441 ЦПК України встановлено, що суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

При цьому, відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Право вільно залишити будь-яку країну гарантовано також Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ст.2 Протоколу № 4 до якої визначено, що кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Аналогічні положення закріплені також в ст.12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, прийнятого 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН, якою передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст.313 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Це право віднесено у ЦК до особистих немайнових прав фізичної особи (кн. друга ЦК), а саме - до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (гл.21 кн. другої ЦК). Відповідно до ч.3 ст.269 ЦК особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

З наведеного вбачається, що як міжнародним, так і національним законодавством, гарантується як невід`ємне право особи залишити будь-яку країну, в якій вона перебуває.

При цьому, з наведених вище міжнародних нормативних актів вбачається, що право на вільний виїзд з країни може бути обмежене лише законом, якщо це є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Національним законодавством, у відповідності до положень Конституції України та вищенаведених міжнародних нормативно-правових актів, передбачено обмеження права громадянина України на виїзд за межі України лише суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб, зокрема, в даному випадку з метою забезпечення виконання рішень суду і уповноважених державних органів.

Так, пунктом 5 частини 1 статті 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України визначено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

З метою можливості практичної реалізації зазначеного обмеження пунктом 19 частини 3 статті 18 Закону України Про виконавче провадження визначено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Процесуально вирішення питання про обмеження права фізичної особи за межі України врегульовано статтею 441 ЦПК України.

Так, відповідно до ч.1 ст.441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

З наведених положень законодавства вбачається, що Закони України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України та Про виконавче провадження , Цивільний процесуальний кодекс України, пов`язують можливість обмеження фізичній особі права виїзду за межі України з фактом ухилення особи від виконання нею від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням.

Закони України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України та Про виконавче провадження або Цивільний процесуальний кодекс України не містять роз`яснення поняття ухилення .

При цьому, Верховний Суд України у постанові від 19 березня 2015 року №5-1кс15 зазначив, що під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст.48 КК України 1960 року слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за скоєний злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що скоїла певний злочин і вчинила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Давність персоніфікована, у зв`язку із чим про ухилення особи від слідства можна говорити лише тоді, коли слідство проводиться щодо конкретної особи. Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство. Із законодавчого положення про відновлення перебігу давності з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання випливає, що особу винного встановлено і здійснюються заходи, спрямовані на встановлення її місцезнаходження.

З наведеної правової позиції Верховного Суду України вбачається, що під ухиленням слід розуміти умисні дії особи, спрямовані на ухилення від виконання покладених на неї обов`язків. При цьому, така особа, має бути обізнана про покладений на неї обов`язки.

При цьому, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 7 травня 2018 року у справі №916/1605/15-г зазначив, що відповідно до частини першої статті 31 Закону України Про виконавче провадження копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Аналіз наведеної норми прямої дії свідчить про те, що перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу, державний виконавець повинен пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника та встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення. Отже, у разі з`ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Державний виконавець у поданні про обмеження боржника у праві виїзду за межі України посилається на те, що ОСОБА_1 належним чином повідомлений про наявність в нього невиконаних фінансових зобов`язань перед державою, що підтверджується повідомленням про вручення йому поштового відправлення, яким на його адресу була направлена вимога про сплату боргу. Однак борг за вказаним виконавчими документами боржник не сплатив.

На підтвердження зазначеного твердження до подання додано копію Рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу (а.с.4), з якої вбачається, що Ананьївським відділенням Котовської ОДПІ 12 липня 2016 року було направлено на адресу ОСОБА_1 рекомендований лист. В графі зазначеного повідомлення для проставлення дати вручення/оплати проставлено дату 16.07 без зазначення року, в графі вручено уповноваженому зазначено ОСОБА_3 .

При цьому, з зазначеного повідомлення не вбачається, які саме документи було направлено ОСОБА_1 , якою саме особою було отримано рекомендований лист та коли його було отримано.

Крім того, до подання про обмеження права виїзду додано копії постанов про відкриття виконавчих проваджень: від 8 вересня 2016 року виконавче провадження №52156932 (а.с.19); від 13 вересня 2016 року виконавче провадження №52213333 (а.с.6); від 20 грудня 2017 року виконавче провадження №55412625 (а.с.9); від 13 серпня 2018 року виконавче провадження №56981732 (а.с.13); від 16 березня 2018 року виконавче провадження №55990468 (а.с.17).

До копії постанов про відкриття виконавчих проваджень від 20 грудня 2017 року виконавче провадження №55412625 (а.с.9) та від 13 серпня 2018 року виконавче провадження №56981732 (а.с.13), додано копії фіскальних чеків ПАТ Укрпошта від 23 грудня 20717 року (а.с.10) та від 17 серпня 2018 року (а.с.14) відповідно, про направлення поштових відправлень ОСОБА_4 , проте зазначені копії фіскальних чеків не містять відомостей про саме відправлення, його вміст, а також відомостей щодо його отримання ОСОБА_1 .

Таким чином подання та додані до нього матеріали не містять, будь-яких доказів того, що ОСОБА_1 отримав копії постанов про відкриття виконавчих проваджень, а відповідно був обізнаний про існування виконавчого провадження про стягнення з нього боргу та свої обов`язки.

Також, подання та додані до нього матеріали не містять жодного доказу отримання ОСОБА_1 податкових вимог про сплату боргу.

З наведеного вбачається, що твердження державного виконавця про обізнаність ОСОБА_1 про свій обов`язок сплатити кошти на користь державного бюджету є недоведеним, а від так недоведеним є і факт ухилення ОСОБА_1 від виконання такого обов`язку.

Крім того, частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено: 1) верховенство права; 2) повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, якою дано визначення принципу змагальності, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, якою дано визначення принципу диспозитивності, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому, державний виконавець, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, до суду не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, тобто фактично не підтримав своє подання, не виконав, покладений ст.12 ЦПК України обов`язок доведення обставин, викладених у поданні.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що подання та додані до нього документи не містять доказів існування факту ухилення боржником від виконання зобов`язань, покладених на нього відповідним рішенням, що є необхідною умовою для законного обмеження права особи на виїзд за межі України, у зв`язку з чим в задоволенні подання слід відмовити.

Керуючись ст.ст.12, 260, 261, 441 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні подання в.о. начальника Ананьївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Рудаченко А.О. про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, - відмовити в повному обсязі.

Копію ухвали направити учасникам справи.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Ухвала набирає чинності з моменту підписання її суддею.

Суддя: О.О. Желясков