Постанова

від 12.09.2019 по справі 620/1547/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1547/19 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Ключковича В. Ю., Парінова А. Б., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року (місце ухвалення: місто Чернігів, час ухвалення: 09 годин 51 хвилина, дата складання повного тексту: 20 червня 2019 року) у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю Данівське про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В :

Чернігівське обласне відділення ФСЗІ звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Данівське про стягнення 70332, 61 грн. адміністративно-господарських санкцій та 1899, 00 грн. пені.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, вважаючи, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що статтями 18, 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.1991 р. № 875-XII (далі - Закон № 875) передбачено, фактично, три обов`язкові умови для відповідача:

- створити робочі місця для осіб з інвалідністю,

- надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію,

- у разі невиконання нормативів працевлаштування осіб з інвалідністю - сплатити адміністративно - господарські санкції.

Апелянт зауважує, що подача звітності за формою № 3-ПН є наслідком проведеної відповідачем роботи по фактичному створенню робочого місця для працевлаштування на нього особи з інвалідністю. Доказами здійснених роботодавцем заходів по створенню такого робочого місця можуть бути, зокрема:

- наказ про затвердження заходів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю;

- штатний розпис з посадами, на які можливо влаштувати осіб з інвалідністю;

- колективний договір, текст якого містить відповідні пункти, якими передбачено заходи щодо пошуку та працевлаштування осіб з інвалідністю тощо.

На думку апелянта, питання щодо створення відповідачем робочих місць для осіб з інвалідністю судом не досліджувалося, оскільки на думку суду першої інстанції подання звітності за формою № 3-ПН до служби зайнятості є доказом їх створення.

В той же час, апелянт переконує суд апеляційної інстанції в тому, що звітність форми № 3-ПН, що подавалась відповідачем до служби зайнятості, лише підтверджує намагання роботодавця здійснити укомплектування вакансій за сприянням служби зайнятості з числа безробітних громадян, які перебувають у неї на обліку.

Натомість, апелянт вважає, що Це відповідачем також повинна проводитись інформаційна робота з ЗМІ, в місцях скупчення громадян (ринки, вокзали), в місцевих органах виконавчої влади та самоврядування.

Виходячи з вищевикладеного, апелянт зазначає, що підставою для скасування рішення суду першої інстанції є невжиття відповідачем вичерпних заходів, спрямованих на працевлаштування осіб з інвалідністю.

До Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив, зареєстрований 30.08.2018 р. за вх. № 31787, в якому відповідач зазначає, що можливі місця залишились вакантними у зв`язку з ненаправленням Козелецьким районним центром зайнятості на протязі 2018 року і по даний час на працевлаштування жодної особи з інвалідністю.

Відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції на ту осбтавниу, що відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю не було. Отже, на думку відповідача, підприємство зробило все можливе для того, щоб виконати норматив, що підтверджується завіреними копіями звітів із підтвердженням їх подання до Козелецького РЦЗ, які наявні у матеріалах справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з`явилися. Від апелянта надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін.

В судовому засіданні 12.09.2019 р. Шостим апеляційним адміністративним судом постановлено ухвалу про розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, наказом директора ТОВ Данівське від 29.11.2014 р. № 48 на товаристві створено 3 робочі місця на вакансії різноробочих, на які можуть бути працевлаштовані особи з інвалідністю, у зв`язку з чим затверджено відповідний штатний розпис (а. с. 27).

Згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 46 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 2 особи. Кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону - 2 особи (а. с. 10).

Відповідач інформував державну службу зайнятості про наявність вільних вакансій для осіб з інвалідністю (підсобний робітник), подаючи Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) форми 3-ПН про наявність вільних вакансій протягом 2018 року, що підтверджується матеріалами справи (а. с. 28-59).

Крім того, як свідчать матеріали справи у відповідача протягом 2018 року працювало дві особи з інвалідністю: ОСОБА_1 - з 23.07.2018 р. до 31.12.2018 р. та ОСОБА_2 - з 01.01.2018 р. до 31.12.2018 р.

Вказаний факт підтверджується самим позивачем у адміністративному позові та у розумінні ч. 1 ст. 78 КАС України дослідженню судом апеляційної інстанції не підлягає.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 3 ст. 18 Закону № 875 підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

У відповідності до ч. 1 ст. 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Згідно ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 ст. 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту ч. 2 ст. 218 ГК України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Відтак у даній справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у незабезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що звітність за формою 3-ПН передбачала для людей з інвалідністю режим роботи з п`ятиденним робочим днем, постійним характером виконуваної роботи та оптимальними умовами праці.

При оцінці вимог роботодавця до шукачів роботи судом апеляційної інстанції не виявлено дискримінаційних ознак у відношенні осіб з інвалідністю. Фактів відмови у працевлаштуванні таким особам не встановлено.

Щодо доводів апелянта про необхідність вжиття відповідачем активних дій для самостійного пошуку працівників, колегія суддів зауважує, що законодавець не покладає обов`язку на відповідача по здійсненню самостійного пошуку кадрів.

Факт відсутності у центру зайнятості кандидатур, що відповідають об`єктивним вимогам роботодавця до претендента на посаду, не є підставою для притягнення відповідача до відповідальності.

Відтак доводи суду першої інстанції підтримуються колегією суддів за наслідками їх перевірки.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю Данівське про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя В. Ю. Ключкович Суддя А. Б. Парінов

(Повний текст постанови складено 12.09.2019 р.)