Рішення

від 14.08.2019 по справі 755/18088/18

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/18088/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2019 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді САВЛУК Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Житлово-будівельного кооперативу Печерський-1 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги,

в с т а н о в и в:

28 листопад 2018 року позивач Житлово-будівельний кооператив Печерський-1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість по сплаті житлово-комунальних послуг в сумі 12 326,26 гривень, витрати від інфляції в сумі 3273,62 гривень, 3% річних в сумі 766,42 гривень, а всього на загальну суму 16 366,30 гривень та сплачений судовий збір.

Обґрунтовуючи підстави звернення з позовом до суду, посилаються на наступне, що позивач відповідно до Статуту здійснює обслуговування будинку АДРЕСА_1 , відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 . Між позивачем та відповідачем Договір про надання комунальних послуг відсутній, однак позивачем такі послуги було надано за вказаною адресою та спожито відповідачем, що зобов`язує останнього на оплату таких послуг заборгованість відповідача перед позивачем за житлово-комунальні послуги станом на 01 жовтня 2018 року становить 12 326,26 грн., а також підлягають стягнення втрати від інфляції у розмірі 3273,62 грн. та 3% річних у розмірі 766,42 грн., а всього на суму 16 366,30 грн., з урахуванням вимог ст. 625 ЦК України що є предметом позовних вимог.

16 квітня 2019 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у даній справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Копію вказаної ухвали з копією позовної заяви та доданими до неї документами відповідачем не було отримано, а конверт разом з копією позовної заяви та доданими до неї документами повернувся до суду із відміткою поштового відділення за закінченням встановленого строку зберігання .

Згідно вимог ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

На підставі ч.1 ст.280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що згідно п. 2.1 Статуту Житлово-будівельного кооперативу Печерський-1 , затвердженого Загальними зборами членів ЖБК Печерський-1 (протокол № 1-11/16 від 13.11.2016 року), головною метою діяльності Кооперативу є задоволення соціальних, економічних та інших потреб його членів, забезпечення захисту прав членів Кооперативу, передбачених цим Статутом та законодавством України, а також дотримання ними обов`язків щодо належного утримання та використання майна Кооперативу, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Відповідно до Витягу з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 .

За даними Довідки про нарахування та сплату по особовому рахунку №6 ( НОМЕР_1 ) за період з 01.07.2013 року по 30.09.2018 року користувачами (одна особа) послуг за адресою: АДРЕСА_3 , опалювальна площа: 45,80 кв.м., житлова площа 29,90 кв.м., заборгованість по сплаті за житлово-комунальні послуги становить 12 326,26 грн.

Господарська діяльність, спрямована на задоволення потреб фізичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них території є діяльністю з утримання будинків і прибудинкових територій відповідно до положень ч.1 ст.1 Закону України Про житлово-комунальні послуги .

У залежності від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газопостачання, централізоване опалення тощо), 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, освітлення місць загального користування, поточний ремонт тощо), 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо) (ч. 1 ст. 13 Закону України Про житлово-комунальні послуги

Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання таких послуг, регулюються як нормами Цивільного кодексу України, так і Законом України Про житлово-комунальні послуги , а також іншими нормативно-правовими актами у галузі цивільного, житлового законодавства та актів, що регулюють відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 14 Закону України Про житлово-комунальні послуги передбачено розподіл житлово-комунальних послуг за порядком затвердження цін і тарифів на них.

Відповідно до частини 7 статті 18 Закону України Про місцеві державні адміністрації , місцева державна адміністрація регулює ціни та тарифи за виконання робіт та надання житлово-комунальних послуг підприємствами, а також визначає і встановлює норми їх споживання, здійснює контроль за їх додержанням.

Згідно зі ст. 13 Закону України Про житлово-комунальні послуги залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ст. 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Згідно з приписами частини третьої статті 184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Закон України Про житлово-комунальні послуги (далі - Закон) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Аналіз Закону дає підстави для висновку, що він є нормативним актом спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Разом з тим стаття 4 Закону передбачає, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Приписами статей 3, 6, 203, 626, 627 Цивільного кодексу України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та сформовані загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 208 Цивільного кодексу України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642, 643 Цивільного кодексу України.

Частина перша статті 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до змісту статей 6, 627 Цивільного кодексу України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з приписами частини першої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Водночас частиною першою статті 19 Закону передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статті 20, 21 Закону визначають обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Пунктом 1 частини третьої статті 20 Закону передбачений обов`язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов`язок кореспондується з обов`язком виконавця, визначеному пунктом 3 частини другої статті 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Форма та зміст (умови) Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Постанова № 630).

З аналізу змісту частини третьої статті 6, частини першої статті 630 Цивільного кодексу України, статей 19-21 Закону, Постанови № 630 вбачається, що умови Типового договору, що набули юридично обов`язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов`язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень, врегулювати свої відносини на власний розсуд, а лише мають право конкретизувати його умови.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов`язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає Типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини третьої статті 6, статей 627, 630 ЦК України, статей 19, 20 Закону (постанова Вищого господарського суду України від 16.05.2017 року, справа № 910/14243/16, аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 № 6-110цс12).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

В розрізі даного спору зобов`язання відповідача оплатити послуги з утримання будинку та прибудинкової території урегульовано договірним зобов`язанням на підставі узгоджених публічним договором дій постачальника і споживача послуг.

Судом встановлено, що станом на 01.10.2018 року відповідач заборгував позивачу по сплаті за житлово-комунальні послуги на загальну суму 12 326,26 грн., заборгованість нарахована щодо квартири АДРЕСА_2 , відносно однієї зареєстрованої особи, що підтверджується представленими підприємством позивача довідками та розрахунками.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року №572, обов`язок по сплаті за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги покладається на власника, наймача, орендаря житлового приміщення.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Системний аналіз положень ст. ст. 2, 9, 10, 189, 190 ЖК Української РСР дає підстави для висновку про те, що правовідносини, пов`язані з несвоєчасною оплатою житлово-комунальних послуг, за своєю правовою природою не є житловими.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг покладається на боржника відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі №6-59цс13.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, ураховуючи порушення відповідачем виконання зобов`язань по сплаті за житлово-комунальні послуги станом на 01.10.2018 року, суд визнає правомірною вимогу позивача щодо стягнення з відповідача на його користь втрат від інфляції внаслідок несвоєчасного розрахунку у розмірі - 3273,62 грн., а також 3% річних від простроченої суми заборгованості у розмірі - 766,42 грн., яка розрахована за період з 01 липня 2013 року по 01 вересня 2018 року

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, враховуючи відсутність будь-яких заперечень щодо позовних вимог з боку відповідача, суд приходить до висновку про задоволення позову Житлово-будівельного кооперативу Печерський-1 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги.

В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягненню судовий збір, що був сплачений позивачем при звернені до суду у розмірі 1762,00 гривень.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 322, 526, 625 Цивільного кодексу України, Законом України Про житлово-комунальні послуги , ст. ст. 2, 4, 12, 76-82, 89, 141, 263-265, 274-279, 280, 284, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в:

Позов Житлово-будівельного кооперативу Печерський-1 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги - задовольнити .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Житлово-будівельного кооперативу Печерський-1 заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 12 326,26 грн., втрати від інфляції за час прострочення - 3 273,62 грн., 3% річних у розмірі 766,42 грн. та судовий збір у розмірі 1 762,00 грн., а всього на загальну суму 18 128 (вісімнадцять тисяч сто двадцять вісім) гривні 30 копійки.

Стягувач: Житлово-будівельний кооператив Печерський-1 , код ЄДРПОУ: 38498432, юридична адреса: 02160, вул. Каунаська, 4.

Боржник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: відсутні дані, місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Відповідно до ст. 354 ЦПК України , апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте Дніпровським районним судом м. Києва за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017,апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Уразі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

С у д д я