КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2019 року м. Кропивницький Справа № 340/1649/19
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Диківської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області (далі - відповідач) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить визнати незаконним рішення від 24.05.2019 р. №723 та зобов`язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею по 2,0000 га, яка знаходиться на території сільської ради за рахунок земель сільськогосподарського призначення.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що у травні 2019 року вона звернувся до відповідача з відповідним клопотанням, однак рішенням від 24.05.2019 р. №723 їй було відмовлено у наданні згаданого дозволу з посиланням на те, що обрана нею земельна ділянка використовується жителями села Диківка як громадське пасовище.
Заперечуючи проти задоволення позову представник відповідача у поданому відзиві посилався на те, що згідно рішення виконавчого комітету Диківської сільської ради "Про встановлення зон санітарної охорони водозабірних артезіанських свердловин на території Диківської сільської ради" від 24.05.2019 р. №24 частина земельної ділянки, на яку претендує позивач, входить до третього поясу зони санітарної охорони водозабірної свердловини №1. Обрана позивачем земельна ділянка межує із земельною ділянкою сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 3522281200:02:000:5106, яка за типом угідь належить до пасовищ (25-28).
Позивач відповідь на відзив до суду не подавав.
Згідно ст.ст. 262, 263 КАС України дану справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами.
Дослідивши наявні в справі матеріали суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач у травні 2019 р. звернулася до відповідача з клопотанням, у якому просила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га (склад угідь - пасовище) для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності Диківської сільської ради (а.с.8-9).
Рішенням від 24.05.2019 р. №723 "Про розгляд заяви ОСОБА_1 " було вирішено відмовити у наданні дозволу на виготовлення проектної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення Диківської сільської ради, враховуючи те, що земельна ділянка використовується громадою села Диківка як громадське пасовище (а.с.10)
Не погодившись з таким рішенням, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи вказаний спір, суд виходив з того, що згідно з частиною 1 статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регламентований главою 19 Земельного кодексу України.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до частини 3 статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у ст. 121 Земельного кодексу України. Відповідно до частини 1 цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Частиною 4 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано ст.118 Кодексу.
Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені статтею 122 Земельного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до частини 1 статті 83 Кодексу землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено те, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Отже, до повноважень відповідача належить розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передача таких безоплатно у власність громадянам у порядку, передбаченому ст.118 Земельного кодексу України.
Ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" установлено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: 34) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (ч.1 ст.26 цього Закону).
Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.
Судом встановлено, що за наслідками розгляду поданого позивачем клопотання від 15.05.2019 року рішенням тридцятої сесії Диківської сільської ради сьомого скликання "Про розгляд заяви ОСОБА_1 " від 24.05.2019 р. №723 позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, оскільки обрана земельна ділянка сільськогосподарського призначення використовується громадою села Диківка як громадське пасовище (а.с.10).
Згідно до ч.ч.1, 2 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать:
а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Відповідно до п. "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно з абз.2 ч.5 ст.20 Земельного кодексу земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 34 ЗК України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.
Доказів того, що на обраній позивачем земельній ділянці згідно з частиною 2 статті 34 ЗК України створено громадське пасовище, яким користується територіальна громада Диківської сільської ради, або щодо того, що ця земельна ділянка відповідно до частини 3 статті 83 ЗК України передана у комунальну власність як земельна ділянка, на якій передбачається розміщення громадського пасовища, відповідачем суду не надано.
Отже, оскільки чинне законодавство не передбачає інших обмежень щодо передачі громадянам у власність для ведення особистого селянського господарства земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель державної чи комунальної власності, які за складом угідь відносяться до пасовищ, тому відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, викладена у рішенні №723 від 24.05.2019 року, суперечить ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, суд відхиляє посилання відповідача на ту обставину, що обрана позивачем земельна ділянка входить до третього поясу зони санітарної охорони водозабірної свердловини №1 згідно рішення виконавчого комітету Диківської сільської ради "Про встановлення зон санітарної охорони водозабірних артезіанських свердловин на території Диківської сільської ради" №24 від 24.05.2019 р., оскільки з цих підстав рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не приймалося.
Оскільки відповідачем не доведено правомірність мотивів відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, наведених у спірному рішенні №723 від 24.05.2019 р. "Про розгляд заяви ОСОБА_1 ", а тому позов про визнання протиправним та скасування такого рішення слід задовольнити.
Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд дійшов до таких висновків.
За правилами частин 3, 4 статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Частиною 2 статті 22 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України. Зазначене рішення надається безоплатно та має необмежений строк дії.
Тому, оскільки у матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем перевірки клопотання позивача та доданих до нього документів на відповідність їх вимогам ст.116, 118, 121 Земельного кодексу України, як умови надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель комунальної власності, у задоволенні позову про зобов`язання відповідача надати такий дозвіл слід відмовити.
Водночас, з`ясувавши характер спірних правовідносин сторін, характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, суд дійшов до висновку, що з огляду на скасування спірного рішення порушене право позивача має бути відновлено шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути подане клопотання та прийняти відповідне рішення.
Суд вважає за доцільне на підставі ч.6 ст.245 КАС України визначити відповідачу розумний строк виконання рішення суду в зобов`язальній частині - не пізніше 30 днів з дня набрання ним законної сили.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За наслідками розгляду справи на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 768,40 грн. (а.с.2).
Щодо стягнути з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 5000 грн., то суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Однак, позивачем не надано до суду доказів сплати позивачем коштів у розмірі 5000 грн. адвокату Майданюку С.І. за надання ним професійної правничої допомоги, а тому суд відмовляє у задоволенні клопотання про відшкодування цих витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст.139, 242-246, 250, 251, 255, 257-263, 295 КАС України, суд, -
В И Р І Ш И В:
1. Адміністративний позов - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Диківської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області "Про розгляд заяви ОСОБА_1 " від 24.05.2019 року №723.
3. Зобов`язати Диківську сільську раду Знам`янського району Кіровоградської області не пізніше 30 днів з дня набрання рішенням суду законної сили повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 15.05.2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та прийняти відповідне рішення.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (код - НОМЕР_1 ) судові витрати на сплату судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Диківської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області (код 04365253).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.
Відповідно до підпункту 15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Л.І. Хилько
Суд | Кіровоградський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 12.09.2019 |
Оприлюднено | 15.09.2019 |
Номер документу | 84222054 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Кіровоградський окружний адміністративний суд
Л.І. Хилько
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні