Рішення

від 16.09.2019 по справі 910/8883/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.09.2019Справа № 910/8883/19 Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

вул. Грушевського, 1 Д, м. Київ, 01001

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАГАРТ ТРЕЙД"

вул. Смілянська, буд. 7, м. Київ, 03151

та 2) ОСОБА_1

АДРЕСА_1

про стягнення 179 066 грн. 65 коп.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАГАРТ ТРЕЙД" та ОСОБА_1 про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за Договором банківського обслуговування від 20.07.2017 у розмірі 179 066 грн. 65 коп.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАГАРТ ТРЕЙД" як позичальником умов укладеного з позивачем кредитного договору від 20.07.2017 в частині повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування ним та комісії. Оскільки виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором було забезпечено порукою за договором поруки №P1525701722846655971 від 07.05.2018, позивач просить стягнути суму заборгованості з позичальника та поручителя солідарно.

Ухвалою суду від 15.07.2019 відповідачу було запропоновано у строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження надати суду відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу. Повідомлено відповідачу, що заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження можуть бути подані у строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Так, з метою повідомлення відповідача - 1 про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 15.07.2019 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом із повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача - 1, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Смілянська, буд. 7, м. Київ, 03151 .

Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі від 31.07.2019 був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою "не розшукані".

31.07.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про продовження строків на подання відповідачем-2 відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 09.08.2019 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про продовження процесуального строку.

08.08.2019 через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання про доручення до матеріалів справи копії договору поруки.

09.08.2019 від представника відповідача-2 надійшло клопотання про призначення експертизи.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Суд, враховуючи дійсні обставини справи, характер спірних правовідносин, дійшов висновку, що для вирішення спору у даній справі у суду відсутня потреба у проведенні експертизи у даній справі, а питання які просить поставити позивач на вирішення експертизи не відносяться до предмету спору у даній справі.

З огляду на зазначене, суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про призначення у справі експертизи.

Згідно з п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення.

Відтак, за висновками суду, день проставлення у поштовому повідомленнях відмітки "за закінченням строку зберігання" свідчить про відмову відповідача-2 отримати копію судової ухвали за адресою їх місцезнаходження, які зареєстровані у встановленому законом порядку, і вважається днем вручення відповідачам ухвали суду в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.03.2018 в справі №911/1163/17.

Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення відповідачів про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідачі у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2019 не подали до суду відзиву на позов, а відтак не скористалися наданими їм процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАГАРТ ТРЕЙД" (далі - відповідач-1) було підписано заяву про відкриття поточного рахунку (далі заява). Згідно цієї заяви відповідач-1 приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" (надалі -Умови), Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua , які разом із заявою складають договір банківського обслуговування № б/н від 20.07.2017 (далі - договір) та взяв на себе зобов`язання виконувати умови договору.

Таким чином, відповідно до договору відповідачу-1 було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку Банка і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших), що визначено і врегульовано Умовами та правилами надання банківських послуг.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що він свої зобов`язання виконав в повному обсязі, надавши Відповідачу кредитний ліміт. Проте у зв`язку з непогашенням кредиту, у Відповідача - 1 виникла заборгованість перед Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" в розмірі коп. Таким чином, Позивач просить Суд стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАГАРТ ТРЕЙД та ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 179 066,65грн.

Відповідно до 3.2.1.1.16. Умов - при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі). Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно - цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований Банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

У відповідності з ч. 2. ст. 639 Цивільного кодексу України - якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до п. 3.2.1.1.1. Умов - кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення оборотних коштів та здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банка та Клієнта.

Відповідно до п. 3.2.1.1.3 Умов - кредит надається в обмін на зобов`язання Клієнта щодо його повернення, сплаті процентів та винагороди.

Відповідно до 3.2.1.1.8. Умов - Проведення платежів Клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться Банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання Клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі - "Угода"),

Відповідно до п. 3.2.1.1.6. Умов зазначає, що Ліміт може бути змінений Банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами Банку. Підписавши Угоду. Клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна Ліміту проводиться Банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших).

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свої договірні зобов`язання, надавши відповідачу-1 кредитний ліміт у сумі 200 000 грн., що підтверджується виписками з рахунку.

У зв`язку з порушеннями зобов`язань за договором обслуговування № б/н від 20.07.2017 кредитних лімітів на поточному рахунку відповідача-1 станом на 22.05.2019 року обліковується заборгованості за кредитом в сумі 179 066,65 грн.

Відповідач-1 суму заборгованості в добровільному порядку не сплатив, внаслідок чого має заборгованість на загальну суму 179 066,65.

Разом з тим, 07.05.2018 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк", яке змінило найменування на Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" та ОСОБА_1 (поручитель) було укладено договір поруки № Р1523701722846635971 (далі - договір поруки), відповідно до умов якого:

- предметом договору поруки є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання підприємством (божником) зобов`язань за угодами-приєднання, у тому числі за договором (пункт 1.1 договору поруки);

- поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за угодою 1 та угодою 2, в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (пункт 1.2 Договору поруки);

- у випадку невиконання боржником зобов`язань за угодою 1 та угодою 2, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (пункт 1.5 договору поруки);

- сторони домовилися, що порука за договором поруки припиняється через 15 років після укладення договору поруки. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за угодою 1 та угодою 2 цей договір поруки припиняє свою дію (пункт 4.1 договору поруки).

Договір поруки підписано уповноваженими особами та скріплено печаткою позивача.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Частинами першою та другою статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною другою статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свої договірні зобов`язання за договором, надавши відповідачу-1 кредитний ліміт, проте, позичальник не виконав взяті на себе зобов`язання, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог..

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст. 129, ч. 9 ст. 165, ст.ст. 236-238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАГАРТ ТРЕЙД" та ОСОБА_1 про стягнення 179 066 грн. 65 коп.

задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАГАРТ ТРЕЙД" (вул. Смілянська, буд. 7, м. Київ, 03151, код ЄДРПОУ 36629898) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (вул. Грушевського, буд.1 Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570) 179 066 (сто сімдесят девять тисяч шістдесят шість) грн.. 65 коп. заборгованість за кредитом та 2 686 (дві тисячі шісот вісімдесят шість) грн. 00 коп. судового збору.

3.Наказ видати після набрання рішення законної сили.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.О. Лиськов