ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
16 вересня 2019 року № 826/9717/17
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Спік АП Україна" доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та рішень від 19.07.2017 року , ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Спік АП Україна" (далі - позивач, ТОВ) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві форми Д №1297140303 від 19.07.2017 року;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві форми ПС №1298140303 від 19.07.2017 року;
- визнати протиправною та скасувати вимогу винесену Головним управлінням ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ю-1299140303 від 19.07.2017 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у м. Києві №1300140303 від 19.07.2017 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки Головного управління ДФС у м. Києві про порушення товариством норм податкового законодавства є безпідставними, та такими, що не відповідають фактичним обставинам, а спірні рішення прийнятті на їх підставі є незаконними та такими, що підлягають скасуванню.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.
Представник відповідача під час судового розгляду справи проти позову заперечував та зазначив, що при проведенні перевірки позивача податковий орган діяв у межах та у спосіб встановлений чинним законодавством України, висновки перевірки зафіксовані належним чином, а отже і винесені рішення є законними. Просив у позові відмовити в повному обсязі з підстав викладених в відзиві на адміністративний позов.
Відповідно до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи вищенаведене, суд вирішив закінчити розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, посадовими особами ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Спік АП Україна" (код 38604154) з питань повноти нарахування і своєчасності сплати до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.04.2014 року по 31.03.2017 року, за результатами якої складено акт перевірки від 21.06.2017 року №198/1-26-15-14-03-03-38604154.
Згідно висновків Акту, перевіркою встановлено порушення суб`єктом перевірки :
- пп. 163.1.1 п. 163.1 ст.163, пп.164.2.1,пп.164.2.2 п.164.2 ст.164, пп. 168.1.2 п.168.1 пп.168.4.1 п.168.4 ст. 168, п.171.1 ст.171, пп. а п. 176.2 ст. 176 , г п. 176.2 ст. 176, пп. 177.8 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб всього у сумі 109 760,24 грн.;
- пп. б п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України ; п. 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку , затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 21.01.2014 рок №49 та Наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 року №4, щодо подання не у повному обсязі та з недостовірними відомостями податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків за І - IV кв. 2015 року, І кВ. 2016 року;
- п. 1 ч. 1 ст. 4, абз. 1 ч. 1 п. 1 ст. 7, абз. 1 п. 5 ст. 8. , п. 7 ст.8, абз. 1 п. 8 ст. 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування , в результаті чого встановлено заниження суми нарахованого єдиного внеску ( у вигляді заробітної плати нарахованої на користь найманого працівника - ОСОБА_1 в загальній сумі - 92 943,39 грн. Встановлено заниження суми утриманого єдиного внеску ( у вигляді заробітної плати нарахованої на користь найманого працівника - ОСОБА_1 в загальній сумі 7 989,80 грн.
На підставі акту перевірки, відповідачем прийнято наступні рішення від 19.07.2017 року:
- податкове повідомлення-рішення №12971140303, яким товариству визначено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені на суму 189 451,84 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями на суму 109 760,24 грн., за штрафними санкціями - 79 691,60 грн.;
- податкове повідомлення-рішення №11298140303, яким до товариства застосовано штрафні (фінансові) санкції а платежем податок на доходи фізичних осіб на суму 510,00 грн.;
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-1299140303, якою визначено, що станом на 21.06.2017 року заборгованість зі сплати єдиного внеску товариства становить 100 933,19 грн.;
- рішення №1300140303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким товариству визначено штрафну санкцію в сумі 50 466,60 грн.
Вважаючи прийняті відповідачем рішення протиправними, позивач звернувся до суду із позовом про їх скасування.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України встановлено обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюють норми Податкового кодексу України.
У відповідності до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
Підпунктом 62.1.3 пункту 62.1 ст. 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок, відповідно до вимог цього Кодексу, а також, перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого, покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Пунктом 75.1 ст.75 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно з п. п. 163.1.1 та 163.1.2 п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Відповідно до абз. 2 п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 164.1 ст. 164 ПК України, визначає, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року.
Підпунктом 164.1.1. п.164.1 ст.164 ПК України, передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Пунктом 164.2 ст. 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту); суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору.
Згідно п.п. 14.1.48 Податкового кодексу України заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.
Відповідно до ст. 94 Кодексу законів про працю України №322-VIII від 10.12.1971р., заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно п.п.168.1.1 ст.168 ПКУ податковий агент, який виплачує оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Пунктом 171.1 ст. 171 ПК України передбачено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Відповідно до п. 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи фізичних осіб на підставі документального підтвердження факту його сплати (пп. 177.5.3 п. 177.5 статті 177 Податкового кодексу України).
У разі якщо фізична особа - підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Кодексом для платників податку - фізичних осіб (п. 177.6 статті 177 Податкового кодексу України).
Згідно з пп. 177.8 статті 177 Податкового кодексу України під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб`єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб`єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.
Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету (п.п.168.1.2 п.168.1 ст.168 ПК України).
Згідно з п.п.168.1.4 п.168.1 ст.168 ПК України якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання).
Відповідно до пп.168.1.5 п.168.1 ст.168 ПК України якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
Відповідно до пункту 176.2 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані:
а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;
б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.
Порядок заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 р. за № 111/26556..
Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 за № 4.
Як вбачається з акту перевірки, податковим органом при перевірці правильності обчислення податку на доходи фізичних осіб встановлено заниження сум податку на доходи фізичних осіб, з доходів у формі заробітної плати, нарахованої на користь найманого працівника - ОСОБА_1 , в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб в період, що перевірявся на суму 109 760,24 грн.
Судом встановлено, що на підставі наказу №0401/24 від 01.04.2013 року ОСОБА_1 (змінено на ОСОБА_1 ) було прийнято на посаду директора школи підрозділу школ Одеса-01 .
Наказом від 30.03.2016 року №0330/б ОСОБА_1 було звільнено з посади.
На підтвердження виконання трудових обов`язків за період з 2014 року по 2016 рік позивачем надано табелі обліку робочого часу та розрахунково-платіжні відомості.
В подальшому, ОСОБА_1 здійснила державну реєстрацію себе як фізичної особи-підприємця, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, номер запису від 20.01.2015 року.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.01.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спік АП Україна" та фізичною особою-підприємців ОСОБА_1 було укладено угоду про надання послуг №39, згідно умов якої замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надавати послуги з консультування щодо продажу клієнтам замовника освітніх послуг англійської мови.
На підтвердження виконання умов угоди товариством надано копії актів здавання-приймання послуг, платіжні доручення.
Крім того, позивачем надано детальний опис наданих ФОП - ОСОБА_1 послуг відповідно до актів здавання-приймання послуг з переліком осіб, з якими відповідно ТОВ "Спік АП Україна" були укладені договори.
Суд зазначає, що відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Частиною першою статті 1 Цивільного кодексу України визначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Згідно з статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім; 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Натомість, відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.04.2015 року в справі №6-48369св14, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
У відповідності до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З наведеного слідує, що основною ознакою, яка відрізняє цивільні (підрядні) відносини від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд в постанові від 08.05.2018 року у справі №127/21595/16-ц.
З аналізу наведених норм слідує, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Проаналізувавши вищезазначені норми законодавства стосовно наданих позивачем цивільно-правових угод і актів здавання -приймання послуг суд дійшов переконання, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 надавала послуги, а не здійснював трудову функцію, оскільки предметом угоди, яка укладена між уповноваженою особою позивача та фізичною особою, є надання певних послуг з консультування щодо продажу клієнтам замовника освітніх послуг англійської мови за винагороду, яка сплачується на підставі актів, тобто праця за цими угодами з боку громадян є юридично самостійною.
Відповідно до приписів ст. 42 Конституції України, кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено також у статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому, визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановлену законом.
Юридичний статус фізична особа-підприємець сам по собі ніяким чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право - та дієздатності.
Тобто, фізична особа перебуваючи у статусі суб`єкта підприємницької діяльності може здійснювати договірні відносини від свого імені, як фізична особа, разом з тим, слід враховувати наступне.
Цивільний кодекс України (стаття 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.
Стаття 51 Цивільного кодексу України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Отже, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з частиною другою ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.
За своєю правовою природою підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарскього кодексу України).
Відтак, підприємницькою діяльністю можна вважати сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку.
Аналізуючи ознаки притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків, що пов`язані з такою діяльністю.
Таким чином, твердження відповідача про трудовий характер відносин не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду даної справи, таким чином суд приходить до висновку про відсутність приховування товариством трудових відносин.
Згідно із статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, наявність обставин, що вказують на відсутність спрямування правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, є лише підставою розгляду питання компетентним судом для визнання правочину недійсним (тобто вказує на оспорюваність правочину).
У той же час, згідно статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Жодних передбачених законом обставин, які б вказували на нікчемність правочинів перевіркою не встановлено.
Суд також зазначає, що відповідач не має повноважень на визнання укладених позивачем з виконавцями робіт цивільно-правових угод недійсними або визнавати їх трудовими чи на власний розсуд тлумачити їх умови.
Чинне законодавство України не містить обов`язкових приписів, у яких випадках сторони зобов`язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт, тому слід дійти висновку, що сторони договору (працедавець та працівник) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення трудових відносин, і на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.
Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині щодо визнання протиправним та скасування податквого повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві форми Д №1297140303 від 19.07.2017 року.
Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) врегульовано умови та порядок нарахування і сплати єдиного внеску.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 4 Закону встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону).
Статтею 9 Закону врегульовано порядок обчислення єдиного внеску.
Так, єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення єдиного внеску із сум, виражених в іноземній валюті (крім випадків сплати єдиного внеску в іноземній валюті, передбачених абзацами другим - четвертим частини п`ятої цієї статті), здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, установленим Національним банком України на день обчислення єдиного внеску.
Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).
Відповідно до ч. 11 ст. 9 Закону у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Згідно із п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції, зокрема, за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Судом встановлено, що вартість послуг по наданню послуг фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) не підпадає під визначення заробітної плати та не відноситься до фонду оплати праці, не підпадає під визначення бази нарахування єдиного соціальног внеску, а тому не може бути підставою застосування штрафних санкцій.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що оскаржувані податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві форми ПС №1298140303 від 19.07.2017 року; вимога винесена Головним управлінням ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ю-1299140303 від 19.07.2017 року та рішення Головного управління ДФС у м. Києві №1300140303 від 19.07.2017 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску підлягають визнанню протиправними та скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджуються протиправні рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в той час, як відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних рішень.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З наведеного випливає, що за правилами ч. 1 ст. 139 КАС України, судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як то відповідача у справі.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спік АП Україна" задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві форми Д №1297140303 від 19.07.2017 року
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві форми ПС №1298140303 від 19.07.2017 року;
Ввизнати протиправною та скасувати вимогу винесену Головним управлінням ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ю-1299140303 від 19.07.2017 року;
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у м. Києві №1300140303 від 19.07.2017 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спік АП Україна" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) понесені судові витри у вигляді судового збору у розмірі 5120,42 грн.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.Г. Вєкуа
Суд | Окружний адміністративний суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 16.09.2019 |
Оприлюднено | 17.09.2019 |
Номер документу | 84262482 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Пилипенко Олена Євгеніївна
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Пилипенко Олена Євгеніївна
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Пилипенко Олена Євгеніївна
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Пилипенко Олена Євгеніївна
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Пилипенко Олена Євгеніївна
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Пилипенко Олена Євгеніївна
Адміністративне
Окружний адміністративний суд міста Києва
Вєкуа Н.Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні