Постанова

від 09.09.2019 по справі 816/1284/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2019 р. Справа № 816/1284/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Любчич Л.В.

суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Дяк Ю .М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні та в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.05.2019, суддя О.О. Кукоба, вул. Пушкарівська 9/26, м. Полтава, 36039 , повний текст складено 13.05.19 по справі № 816/1284/18

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства охорони здоров`я України

про стягнення заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства охорони здоров`я України (далі - відповідач, МОЗ України), в якому просив суд стягнути на його користь заробітну плату за вимушений прогул у розмірі 7756,46 грн, заборгованість з виплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції у розмірі 12476,27 грн, заробітну плату за час затримки розрахунку у розмірі 66080,00 грн, оплату по листу тимчасової непрацездатності у розмірі 912,69 грн, моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.05.2019 адміністративний позов задоволено частково.

Стягнуто з МОЗ України на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати у розмірі 1976,88 грн.

Стягнуто з МОЗ України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 14155,30 грн.

Зобов`язано МОЗ України прийняти рішення з питання оплати ОСОБА_1 листка непрацездатності серії АГЮ в„–706755 у відповідності до вимог частини другої статті 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з даним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що судом першої інстанції застосовано до даних правовідносин принцип співмірності, який не закріплений в жодній нормі трудового законодавства. Недопустимим позивач вважає вибіркове прийняття до уваги висновки судово-медичної експертизи, зокрема в рішенні суду зазначено, що нарахування позивачу заробітної плати за 13.03.2017 у розмірі 268,18 грн. не підтверджено розрахунково у об`ємі наданих документів, сума нарахованої позивачу заробітної плати за час щорічної основної відпустки у березні - квітні 2017 року, розбіжність склала 1678,21 грн., сума нарахованої грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, розбіжність становить 298,67 грн., загалом сума заробіної плати та компенсаційних виплат склала 2245,06 грн. Дані висновки жодним чином відповідачем не спростовано, не надано заперечень стосовно того факту, що позивач працював 13.03.2017, при цьому позивач послався на табель обліку робочого часу за березень 2017 року. Також позивач, посилаючись на ст. 237-1 Кодексу законів про працю (далі КЗпП), зазначив, щ відмова суду першої інстанції щодо стягнення моральної шкоди не відповідає вимогам закону.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2019 відкрито апеляційне провадження по справі № 816/1284/18.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.07.2019, закінчено підготовку справи до розгляду та призначено у відкритому судовому засіданні.

15 липня 2019 року відповідачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач зазначив, що остаточний розрахунок з позивачем був проведений МОЗ України 31.05.2017, оскільки саме у травні позивач подав до Міністерства заяву від 10.05.2017 та листок непрацездатності. Таким чином, вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано ст. 117 КЗпП, а також правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 07.08.2019 задоволено клопотання відповідача про участь в судовому засіданні у режимі відеоконференції, проведення якої доручено Окружному адміністративному суду м. Києва.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судовим розглядом встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами.

З 01.10.2013 ОСОБА_1 призначений на посаду головного спеціаліста відділу ліцензування медичної практики Управління контролю якості медичних послуг у порядку переведення з Полтавського обласного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді.

08 вересня 2015 року позивача звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням посади.

12 березня 2016 року на виконання постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 03.03.2016 у справі №816/4377/15 позивача поновлено на посаді головного спеціаліста відділу з питань якості надання медичної допомоги.

На підставі наказу МОЗ України від 01.04.2016 №133-к ОСОБА_1 звільнено з посади у зв`язку з відсутністю на роботі без поважних причин.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.08.2016 у справі №816/773/16 позивача поновлено на роботі з 04.04.2016. Зобов`язано МОЗ України нарахувати ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.03.2016 по дату поновлення, та стягнуто з МОЗ України середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням здійснених оплат та листків непрацездатності за період з 12.03.2016 по дату поновлення.

Наказом МОЗ України від 08.11.2016 №529-к позивача поновлено на посаді з 04.04.2016.

Наказом МОЗ України від 01.03.2017 №62-к позивача з 10.04.2017 звільнено з посади головного спеціаліста відділу контролю якості медичної допомоги Управління ліцензування та контролю якості надання медичної допомоги за згодою сторін відповідно до частини другої статті 86 Закону України "Про державну службу". Управлінню бухгалтерського обліку і фінансової звітності наказано виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 9 календарних днів щорічної основної відпустки за період з 01.10.2016 до 10.04.2017.

Наказом МОЗ України від 26.05.2017 №155-к, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю позивача станом на 10.04.17, внесені зміни до пункту 2 наказу МОЗ України від 01.03.2017 №62-к в частині виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористаний один календарний день щорічної основної відпустки за період з 01.10.2015 по 30.09.2016, 16 календарних днів щорічної основної відпустки за період з 01.10.2016 по 10.04.2017.

Згідно з копіями розрахункового листа за період з березня по травень 2017 року та листа МОЗ України від 04.08.2017 вих. №12-08/46/Л-12147/11007-зв, позивачу на момент звільнення з роботи проведені такі виплати:

у березні 2017 року: відпускні за період з 01.03.2017 по 10.04.2017 у розмірі 675,43 грн та матеріальна допомога у розмірі 5900,00 грн;

у квітні 2017 року: компенсація за невикористану відпустку відповідно до наказу МОЗ України від 01.03.2017 №62-к у розмірі 466,48 грн (9 календарних днів), оплата листків непрацездатності у розмірі 10138,23 грн;

у травні 2017 року: оплата листка непрацездатності серії АДЕ в„–489699 за період з 03.04.2017 по 14.04.2017 у розмірі 1261,44 грн, утримано виплати за 8 календарних днів відпустки під час перебування на лікарняному з 03.04.2017 по 10.04.2017 та виплачено компенсацію відповідно до наказу від 26.05.17 №155-к у розмірі 414,65 грн, окрім того, позивачу виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 9836,77 грн.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог в цій частині.

Суд апеляційної інстанції з даним висновком суду частково погоджується, з огляду на наступне.

З огляду на оскарження позивачем рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, предметом апеляційного перегляду є вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди.

Так, позивач не згоден з висновком суду першої інстанції щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, пославшись на необгрунтоване здійснення судом самостійного перерахунку позовних вимог. Суд першої інстанції, помилково вважаючи, що 13.03.2017 позивач перебував у щорічній відпустці, визнав, що відсутні підстави для нарахування позивачу заробітної плати за вказану дату.

Згідно з ст. 1 КЗпП України цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зважаючи на те, що станом на день звільнення заборгованість відповідача з виплати заробітної плати позивачеві становила 1963,79 грн., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.17 №15 "Питання оплати праці працівників державних органів", якою, окрім іншого, затверджено Схему посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів, посадовий оклад головного спеціаліста державного органу, юрисдикція якого поширюється на всю територію України, з 1.01.17 становив 5900,00 грн.

З урахуванням наведеного, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за березень 2017 року становитиме 268,18 грн (5900,00 грн : 22 робочі дні), а за лютий 2017 року - 295,00 грн (5900,00 грн : 20 робочих днів).

Розмір середньомісячної заробітної плати позивача становитиме 281,59 грн ((295,00 грн + 268,18 грн) / 2).

Середній заробіток за період з 10.04.17 по 2.05.19 становитиме 144737,26 грн (514 робочих днів х 281,59 грн).

Зважаючи на ухвалення судом рішення про часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з відповідача на користь ОСОБА_1 належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 14053,99 грн.

При цьому, колегія суддів зазначає, що застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, але виключно при існуванні таких умов: наявність чи виникнення спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплат працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, або коли вони (ці суми) повинні бути сплачені роботодавцем, та прийняття судом відповідного рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні (цих) сум.

При цьому, принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні полягає у пропорційності частки суми, на яку той мав право (задоволеної судом або визнаної позивачем), порівняно саме із середнім заробітком.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 по справі № 760/14696/16-ц.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність у відповідача заперечень стосовно твердження позивача про те, що 13.03.2017 позначено як робочий день ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне.

З метою з`ясування позиції відповідача щодо зазначених вище обставин, ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2019, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, колегією суддів, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, витребувано письмові пояснення та додаткові докази у справі.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали колегії суддів, відповідачем по справі надано до суду письмові пояснення, в яких зазначено, що у період з 01.03.2017 по 10.04.2017 за власною заявою, відповідно до наказу МОЗ від 01.03.2017, ОСОБА_1 перебував у оплачуваній відпустці з виплатою матеріальної допомоги, що підтверджується також іншими матеріалами справи (наленим чином завіреними копіями табелів обліку робочого часу, випискою з банківського рахунку позивача, тощо)

З табеля обліку робочого часу Управління ліцензування та контролю якості надання медичної допомоги МОЗ за березень 2017 року вбачається, що 13.03.2017 позначено як робочий день ОСОБА_1 .

Разом з тим, у графі "Відпрацьовано за місяць, днів" навпроти позивача проставлено позначку "0".

Крім того, відповідно до листка непрацездатності серії АДЕ в„–389267 у період з 03.04.2017 по 14.04.2017 позивач перебував на лікарняному .

Доказів відкликання позивача з відпустки 13.03.2017 матеріали справи не містять, судовим розглядом не встановлено, відтак колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апелянта про те, що він перебував на роботі у зазначену дату.

Також колегія суддів, враховуючи приписи ст. 108 КАС України, вважає необгрунтованими доводи апелянта про неправомірність часткового не врахування висновків експертизи по даній справі, з огляду на наступне.

Підставою для відхилення судом від висновку експерта стало встановлення під час судового розгляду відсутності нарахування позивачу заробітної плати за 13.03.2017. Оскільки, розмір середньоденної заробітної плати для проведення відповідних розрахунків судовим експертом визначено з урахуванням за березень 2017 року оплати праці за один робочий день - 13 березня 2017 року у розмірі 268,18 грн., колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність відхилення від даного висновку експерта та визначення даної суми відповідно до вимог чинного законодавства.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди на користь позивача.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.>

За змістом вказаного положення закону, передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановивши факт тривалого порушення трудових прав позивача у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні та невиплати заробітної плати в період роботи, урахувавши принцип розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів виходить із того, що розмір завданої позивачу моральної шкоди підлягає відшкодуванню у сумі 7 000,00 грн.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України ) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи учасників справи, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

З огляду на вищезазначене та враховуючи положення ст. 317 КАС України, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги та часткове скасування рішення суду першої інстанції як такого, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.05.2019 по справі № 816/1284/18 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди.

Ухвалити постанову, якою позовні вимоги в цій частині задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства охорони здоров`я України (код ЄДРПОУ 00012925; вул. М. Грушевського, 7, м. Київ, 01601) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ; АДРЕСА_2 ) моральну шкоду в сумі 7000 (сім тисяч) грн. 00 коп.

В іншій частині в задоволенні вимог щодо стягення моральної шкоди ОСОБА_1 відмовити.

В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02 травня 2019 по справі № 816/1284/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Л.В. Любчич Судді (підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін Постанова складена в повному обсязі 16.09.2019