Рішення

від 16.09.2019 по справі 910/8156/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.09.2019Справа № 910/8156/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Савицького Дмитра Віталійовича ( АДРЕСА_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТУДІЯ КАРТАТА ПОТАТА" (вул. Дніпровська Набережна, 19, м. Київ, 02081)

про стягнення 65 511,80 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець Савицький Дмитро Віталійович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Студія Картата Потата" про стягнення 65511,80 грн., а саме 61200,00 грн. основного боргу, 3235,22 грн. пені, 274,14 грн. процентів річних та 802,44 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором № 01/210119 про надання послуг від 21.01.2019 року в частині своєчасної оплати наданих позивачем послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2019 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 з урахуванням заяви позивача б/н від 01.07.2019 року про усунення недоліків позовної заяви, прийнято до розгляду позовну заяву, порушено провадження у справі № 910/8156/19 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/8156/19 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Про відкриття провадження у справі № 910/8156/19 та про його право подати відзив на позов відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103050130731, та з урахуванням строків, встановлених частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (12.07.2019 року), які також визначені судом в ухвалі від 10.07.2019, мав подати відзив на позовну заяву до 29.07.2019 включно.

Натомість як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Позивачем інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Студія Картата Потата" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 21 січня 2019 року між Фізичною особою - підприємцем Савицьким Дмитром Віталійовичем (позивач у справі, виконавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Студія Картата Потата" (відповідач у справі, замовник за договором) був укладений Договір № 01/210119 про надання послуг від 21.01.2019 року (далі - Договір), за умовами якого виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги з підбору персоналу, пошуку партнерів для співробітництва та надання інформаційно - консультативних послуг в галузі рекрутингу (далі - послуги), а замовник зобов`язується їх приймати та оплачувати .

Розділами 2 - 6 Договору сторони узгодили обов`язки сторін, ціну договору і порядок розрахунків, відповідальність сторін, порядок вирішення суперечок, термін дії договору тощо.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що даний Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2019 року включно, але в будь - якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Вказаний Договір підписаний позивачем особисто, уповноваженим представником відповідача та скріплений печатками останніх.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За умовами п.2.1 Договору виконавець зобов`язується: здійснювати пошук фахівців на відкриті вакансії Замовника згідно вакантних посадових позицій, вказаних в додатках до цього Договору, що є його невід`ємною частиною, в строк не більше 45 (сорока п`яти) робочих днів з дня узгодження та підписання сторонами відповідного додатку до цього Договору; здійснювати пошук партнерів (фізичних осіб-підприємців) для співробітництва із замовником згідно вимог, вказаних в додатках до цього Договору, що є його невід`ємною частиною, в строк не більше 45 (сорока п`яти) робочих днів з дня надання замовником узгодження та підписання сторонами відповідного додатку до цього Договору; надавати інформаційно-консультаційні послуги в галузі рекрутингу (проведення додаткових співбесід, консультування щодо професійних якостей фахівців та партнерів тощо). Інформаційно - консультаційні послуги можуть надаватися по телефону, електронною поштою чи безпосередньо в офісі замовника; проводити попередній відбір і первинне інтерв`ювання кандидатів та або партнерів з подальшою рекомендацією підібраних фахівців та/або партнерів на співбесіду замовникові. Запропонувати замовникові не менш ніж 3 (три) фахівця в на вакансію та або партнерів.

Так, у відповідності до умов Договору сторонами узгоджено та підписано Додаток №1 від 21.01.2019 року до Договору, в якому сторонами визначено замовлення на пошук персоналу, а саме на посаду маркетолог, передбачено функціональні обов`язки, побажання до кандидата та умови роботи тощо; вартість послуг становить 17% від прогнозованого річного доходу підібраного фахівця.

Факт надання виконавцем послуг підтверджується відповідним Актом наданих послуг, який готується виконавцем після надання послуг та надається замовнику на підписання (п. 3.3 Договору).

Отже, судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору позивачем було надано послуги з підбору персоналу на позицію маркетолог на загальну суму 61200,00 грн., що підтверджується підписаним повноважними представниками сторін та скріпленим печатками актами актом здачі - приймання послуг від 27.02.2019 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Замовник зобов`язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з дати отримання відповідного Акту наданих послуг, підписати та повернути один його примірник на адресу виконавця, або протягом цього ж строку надати виконавцю вмотивовану відмову від його підписання; у разі не підписання замовником Акту наданих послуг і не пред`явленні претензії до наданих послуг впродовж 10 (десяти) днів з моменту їх надання, послуги вважаються наданими в повному об`ємі і належним чином (п.п.3.4, 3.5 Договору).

При цьому, як вбачається із наданого позивачем акту, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з боку замовника відсутні.

Доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо якості та обсягів наданих послуг та відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг та підписання акту, а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору до суду не надходило.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання послуг з підбору персоналу на позицію маркетолог у відповідності до умов Договору та в обсягах, зазначених в акті здачі - приймання послуг, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до умов п.п. 3.1, 3.2 Договору ціна останнього складається із вартості наданих виконавцем послуг протягом дії цього Договору. Вартість послуг виконавця визначається сторонами у додатках до цього Договору.

Як визначено сторонами в Додатку № 2 від 26.02.2019 року до Договору щодо порядку розрахунків, першу частину в розмірі 50% від вартості послуг, що в грошовому еквіваленті становить 30 600 (тридцять тисяч шістсот) грн., замовник сплачує протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту підписання Додатку № 2 до договору, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Другу частину в розмірі 50% від вартості послуг, що в грошовому еквіваленті становить 30 600 (тридцять тисяч шістсот) гри., замовник сплачує через 3 (три) місяці з моменту підписання Акту наданих послуг, але не пізніше 28 травня 2019 р. Оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов`язання з надання послуг з підбору персоналу на позицію маркетолог, так і факт виникнення у відповідача зобов`язання з їх оплати, є акт здачі - приймання вказаних послуг, який сторонами належним чином оформлений та підписаний без будь - яких зауважень, а також засвідчений печатками сторін.

Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарських операцій і містить інформацію про вартість наданих послуг.

Отже, підписання замовником (відповідачем) акту здачі - приймання послуг, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і який відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за надані позивачем послуги з підбору персоналу на позицію маркетолог.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Проте, за твердженням позивача, відповідач своїх зобов`язань щодо оплати наданих послуг у строки та порядку, визначені умовами Договору, належним чином не виконав, в результаті чого у відповідача станом на момент подання позовної заяви утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором в розмірі 61200,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов`язання щодо оплати наданих послуг з підбору персоналу в сумі 61200,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

Окрім того, оскільки, на думку позивача, відповідачем допущено порушення зобов`язання щодо своєчасної оплати передбачених умовами Договору послуг, позивачем на підставі п.3.7 Договору здійснено нарахування пені в сумі 3235,22 грн. за період з 13.03.2019 року по 13.06.2019 року, а також на підставі ст. 625 ЦК України 274,14 грн. процентів річних та 802,44 грн. втрат від інфляції за період з 13.03.2019 року по 13.06.2019 року, які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Доказів визнання недійсним Договору № 01/210119 про надання послуг від 231.01.2019 року або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Таким чином, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 61200,00 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань .

З урахуванням приписів ст.549, ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 ст.546 та ст.547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 3.7 Договору у разі порушення замовником термінів оплати послуг, виконавець має право вимагати від замовниказ сплати останнім пені у розмірі 0.1% від вартості послуг, передбачених відповідним додатком до цього Договору, за кожен день прострочення платежу, але не більш подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період сплати пені.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу ст.ст. 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

При цьому інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення пеню в сумі 3235,22 грн. за період з 13.03.2019 року по 13.06.2019 року, а також на підставі ст. 625 ЦК України 274,14 грн. процентів річних та 802,44 грн. втрат від інфляції за період з 13.03.2019 року по 13.06.2019 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Суд зазначає, що відповідно до абз.1 п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" кінцева дата виконання зобов`язання не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Відповідно до частини 2 статті 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 Цивільного кодексу України ).

Наразі, як встановлено судом, позивачем при здійсненні розрахунку пені та процентів річних до періоду прострочення та, відповідно, нарахування помилково включений граничний день для здійснення першої частини (50%) оплати, а саме 13 березня 2019 року.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені та процентів річних судом встановлено, що розмір пені та процентів річних, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного позивачем періоду закінчення нарахування та враховуючи визначений судом початок такого періоду, становить 3205,04 грн. пені та 271,63 грн. процентів річних, а отже є меншим, ніж заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення пені та процентів річних внаслідок несвоєчасної оплати послуг за Договором підлягають частковому задоволенню у розмірі, нарахованому судом, а саме 3205,04 грн. пені та 271,63 грн. процентів річних .

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення втрат від інфляції судом встановлено, нарахований позивачем та заявлений до стягнення розмір інфляційних нарахувань в сумі 802,44 грн. відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача втрат від інфляції в сумі 802,44 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА_1 (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТУДІЯ КАРТАТА ПОТАТА" (вул. Дніпровська Набережна, 19, м. Київ, 02081; код ЄДРПОУ 39498920) на користь Фізичної особи-підприємця Савицького Дмитра Віталійовича ( АДРЕСА_1 ; код НОМЕР_1 ) 61200,00 грн. (шістдесят одну тисячу двісті грн. 00 коп.) основного боргу, 3205,04 грн. (три тисячі двісті п`ять грн. 04 коп.) пені, 271,63 грн. (двісті сімдесят одну грн. 63 коп.) процентів річних, 802,44 грн. (вісімсот дві грн. 44 коп.) втрат від інфляції та 1920,04 грн. (одну тисячу дев`ятсот двадцять грн. 04 коп.) судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 16.09.2019 року.

Суддя А.М. Селівон