Рішення

від 20.02.2019 по справі 368/768/18

КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/768/18

Провадження № 2/368/66/19

Рішення

Іменем України

(Заочне)

"20" лютого 2019 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі:

Головуючий суддя - Закаблук О.В.

При секретарі судового засідання - Салій Я.С.

- розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Кагарлик Київської області в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, - Слобідська сільська рада Кагарлицького району Київської області, про встановлення земельного сервітуту, суд, -

В С Т А Н О В И В :

01.06.2018 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, - Слобідська сільська рада Кагарлицького району Київської області, про встановлення земельного сервітуту, в якій позивачка просила суд винести рішення, на підставі якого:

1. Відрити провадження по справі.

2. Встановити постійний безоплатний земельний сервітут на користь ОСОБА_1 , власника земельної ділянки площею 0,2501 га. для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3222286801:01:326: 0001 , яка розташована по АДРЕСА_1 на право проїзду до вказаної земельної ділянки, а саме через земельну ділянку ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , по проїзду площею 0,008 га.

3. Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати сплачені при зверненні до суду.

01.06.2018 року автоматизорваною системою документообігу суду для слухання даної справи на підставі п. 15.4) Перехідних Положень ЦПК України був визначений суддля Кагарлицького районного суду Закаблук О.В.

01.11.2018 року Кагарлицьким районним судом на підставі ст.ст. 175, 177, 185, 187, 258, 260 ЦПК України винесен ухвалу про відкриття загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 10 год. 00 хв. 13.11.2018 року.

13.11.2018 року слухання справи відкладено на 12 год. 00 хв. 10.12.2018 року в зв`ячзку з неявкою учасників процесу.

10.12.2018 року підготовче судове засідання було відкладено на 12 год. 00 хв. 08.01.2019 року в зв`язку з неявкою відповідачки ОСОБА_2

Одночасно судом здійснено повідомлення - оголошення про виклик до суду відповідачки ОСОБА_2 через офіційний портал Судова влада України , веб - сторінку Кагарлицького районного суду, та черех друкований зегальнодержавний засіб масової інформації Урядовий Кур`єр за № 239 (6355).

08.01.2019 року судом проведено підготовче суджове засідання у відсутності відповідачки ОСОБА_2 , яка була повідомлена судом належним чином про день, час та місце слухання справи, та по результатах проведеного підготовчого судового засідання на підставі п. 3 ч. 2 ст. 200 ЦПК України винесенго ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до слухання по суті на 10 год. 00 хв. 30.01.2019 року.

30.01.2019 року слухання справи відкладено на 17 год. 00 хв. 20.02.2019 року в зв`язку з неявкою учасників процесу.

В судове засідання, яке відбулося 20.02.2019 року, позивачка ОСОБА_1 не з`явилася, хоча була повідомлена судом належним чином про день, час та місце слухання справи, проте, з`явився її представник.

В судовому засіданні, яке відбулося 20.02.2019, представник позивачки ОСОБА_1 , - адвокат Кулініченко Г.В. позов підтримав в повному обсязі, не заперечував проти винесення заочного рішення.

В судове засідання, яке відбулося 20.02.2019 року, представник третьої особи, - Слобідської сільської ради Кагарлицького району Київськорї області, - не з`явився, проте, на адресу Кагарлицького районного суду надійшла письмова заява третьої особи, в якій третя особа просить слухати справу без участі представника, підтримує позов.

Суд, вислухавши представника позивача, дослідившит матеріали справи, приходить до висновку щодо задоволення позову, шляхом винесення заочного рішення, обгрунтовуючи своє рішення наступним.

Що стосується винесення заочного рішення, то, відповідно, враховуючи вищевикладені обставини судом винесено ухвалу про проведення заочного розгляду справи на підставі Глави 11 ЦПК - Заочний розгляд справи .

Згідно ст. 280 ЦПК України, - умови заочного розгляду справи:

1 Суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

- відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового за сідання;

- відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без пові домлення причин;

- відповідач не подав відзив;

- позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

У разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позов них вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з позиції сторони позивача, зокрема, з позиції представника позивача, - адвоката Кулініченка Г.В., він не заперечував проти заочного розгляду справи, та, відповідно, винесення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_2 повідомлялася судом належним чином про день, час та місце слухання справи, проте, в судове засідання не з`явилася чотири рази поспіль.

Відповідач не по відомила про причини своєї неявки, не подала відзив на позовну заяву, відповідно, її неявку в судове засідання суд визнає як таку, яка є неповажною.

Згідно ст. 281 ЦПК України, - порядок заочного розгляду справи:

1. Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу.

2. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією гла вою.

Згідно ст. 282 ЦПК України, - форма і зміст заочного рішення:

1. За формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встанов леним статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.

Згідно ст. 283 ЦПК України, - повідомлення про заочне рішення:

1. Відповідачам, які не з`явилися в судове засідання, направляється копія заоч ного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.

Згідно ч. 5 ст. 272 ЦПК України, вручення судового рішення:

- учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Фактичні обставини справи, встановлені в судовому засіданні, та застосування до них норм права.

Позиачка по справі, - ОСОБА_1 , з 14 січня 2010 року є власником земельної ділянки площею 0,2501 га. за адресою: АДРЕСА_1) , що підтверджується копією державного акту на право приватної власності на земельну ділянку.

Дана земельна ділянка була передана позивачці ОСОБА_1 у власність на підставі рішення Слобідської сільської ради № 285 від 03 березня 2009 року.

Сусідніми землекористувачами відповідно до державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та фактично були ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Між домоволодінням ПОЗИВАЧКИ ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є проїзд, яким сторони користувалися спільно.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер та його спадкоємцем стала відповідачка.

Протягом останніх років між сторонами почали виникати суперечки щодо користування спільним проїздом, що сприяло неодноразовому виїзду комісій Слобідської сільської ради Кагарлицького району Київської області.

18 травня 2018 року до позивачки ОСОБА_1 приїхав син, але проїхати через проїзд він не зміг, так як ОСОБА_2 наділа замок на ворота та не пускала сина, вказавши, що Кагарлицьким районним судом Київської області від 17 жовтня 2017 року було визнано за нею право власності на земельну ділянку площею 0,25 га. по АДРЕСА_2 .

Відповідно до акту обстеження від 21 березня 2008 року, складеного представниками третьої особи, встановлюється, що проїзд площею 0,008 га. є землями загального користування, а тому не входить до площ позивачки ОСОБА_1 та сусідів земельних ділянок.

Протоколами виїзної комісії від 14 червня 2016 року та актом узгоджувальної комісії від 19 липня 2016 року, складеними представниками третьої особи були запропоновано відповідачу укласти з позивачкою сервітут, так як вона не заперечувала проти цього.

На даний час відповідач не бажає виконувати пропозиції третьої особи, а тому позивачка вважає за необхідне звернутися до суду для захисту свого права.

Крім цього, позивачка вважає, що відповідач на підставі рішення суду отримала у власність земельну ділянку з спільним проїздом, що є порушенням повноважень третьої особи, що також вказує на правомірність звернення до суду.

Згідно ст.78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками; право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них; земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Громадяни України, відповідно до ч. 1 ст.81 ЗК України набувають право власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі- продажу, ренти, дарування, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділенні в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а згідно ст.19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім цього, згідно ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону, відповідно до п.п. „а","б" ч. 1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності, а згідно ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частина перша статті 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб`єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Згідно ч. 2 ст. 3 Конституції України - права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки, усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Згідно ч.ч.1,4 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. І ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Враховуючи викладене, суд зобов`язаний прийняти до уваги при вирішенні цього спору положення Конституції України як норми прямої дії, які встановлюють конституційне право громадян отримати та реалізувати своє право власності на землю, отримати ефективний судовий захист від протиправних посягань та порушень такого права.

Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно частини 1 статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Пунктом 1 частини 1 статті 15 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 2 статті 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У відповідністю зі ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно з ч.ч. 1,3 ст.402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомими майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатацію ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

За змістом статті 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Відповідно до частини першої, другої статті 100 ЗК України, власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки, земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.

Як вбачається із роз`яснень, викладених у пункті 22-2постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16 квітня 2004 року №7, пункті 38 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , вирішуючи спори про встановлення сервітуту, суд має враховувати, що земельний сервітут встановлюється стосовно певного об`єкта і не залежить від власників цих об`єктів, оскільки його дія зберігається в разі переходу права на земельну ділянку, щодо якої його встановлено, до іншої особи (частина перша статті 401 ЦК, частина перша статті 101 ЗК), а в разі встановлення особистого сервітуту права закріплюються за певною особою і він припиняється внаслідок її смерті (частина друга статті401, пункт 6 частини першої статті406 ЦК)

Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки в ефективному її використанні; умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, а сервітут, який встановлюється, є найменш обтяжливим для власника земельної ділянки.

Відповідно до роз`яснень викладених у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2013 N 24-150/0/4-13 при вирішенні спорів щодо встановлення сервітуту судам слід з`ясовувати, чи звертався позивач з такою вимогою безпосередньо до власників майна і чи вирішувалося це питання між сторонами в добровільному порядку, чи не будуть внаслідок установлення сервітуту порушуватись права власників майна або інших його користувачів, чи може позивач задовольнити свою потребу у користуванні своїм майном інакше як установленням такого сервітуту. У рішенні суд повинен зазначити, в якій саме частині належного відповідачу майна встановлено сервітут і в якому розмірі, чітко визначити обсяг прав особи, що звертається з питанням обмеженого користування чужим майном.

Відповідно до вимог частини третьої статті 403 ЦК України, особа, що користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Визначення плати належить до компетенції сторін. Безкоштовне використання сервітуту має бути встановлено в договорі, законі або рішенням суду.

Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом. Отже, підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь-якої особи, у тому числі і у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужим майном - сервітуту.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці другому пункту два постанови від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , виходячи з положень статей 8, 124 Конституції України, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема: з приводу володіння, користування, розпорядженняземельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками; про повернення самовільнозайнятої земельної ділянки чи про звільнення земельної ділянки особою, щозаймає її без належних на те підстав; про вирішення земельного спору, щовідповідно до визначеної Земельним кодексом України компетенціїрозглядався органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади зпитань земельних ресурсів, з рішенням якого одна зі сторін у земельному спорі не погоджується.

Згідно з ч.2 ст.158 Земельного Кодексу України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян.

Статтею 16 ЦК України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст.ст. 4,13 ЦПК України цей позов підлягає судовому розгляду в порядку цивільного судочинства та відповідно до ст. 23,28 ЦПК України він підсудний Кагарлицькому районному суду Київської області.

Враховуючи вищевикладене, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 258, 259, 263 - 265, 280, 285 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, - Слобідська сільська рада Кагарлицького району Київської області, про встановлення земельного сервітуту, - задовольнити.

Встановити постійний безоплатний земельний сервітут на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки село Слобода Кагарлицького району Київської області, громадянки України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 15 травня 1996 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , власника земельної ділянки площею 0,2501 га. для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3222286801:01:326: 0001 , яка розташована по АДРЕСА_1 на право проїзду до вказаної земельної ділянки, а саме через земельну ділянку ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , по проїзду площею 0,008 га.

Згідно ст. 284 ЦПК України:

- заочне рішення може буте переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

- заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

- строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

На підставі ч. 5 ст. 272 ЦПК України надіслати копію даного рішення сторонам по справі протягом двох днів з дня його складення.

Суддя: Закаблук О.В.