Рішення

від 12.09.2019 по справі 525/391/19

ВЕЛИКОБАГАЧАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 525/391/19

Провадження №2/525/169/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.09.2019 Великобагачанський районний суд Полтавської області в складі: головуючого-судді Хоролець В.В., при секретарі Лопатка О.В., з участю представника позивача адвоката Прохур Н.І., відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , представника відповідачів адвоката Голубенка В.П., представників третіх осіб Ковальчук І.В. та Состіна В.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Велика Багачка Полтавської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Релігійної громади Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , залучені треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Полтавська обласна державна адміністрація та Департамент культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації про визнання незаконними та скасування рішень загальних зборів, -

в с т а н о в и в:

14.03.2019 року до Великобагачанського районного суду Полтавської області надійшла позовна заява Релігійної громади Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішень загальних зборів. З доводів позовної заяви вбачається, що Релігійна громада Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви (Михайлівська церква) в селі Устивиця Великобагачанського району Полтавської області була зареєстрована на підставі Статуту, зареєстрованого розпорядженням представника Президента України по Полтавській області №106 від 30.06.1992 року. До ЄДРПОУ запис про державну реєстрацію юридичної особи № 559 120 0000 000166 внесено 29.12.2005 року. Релігійна громада Михайлівського молитовного будинку УПЦ діє на підставі редакції Статуту Устивицької парафії Полтавської єпархії, ухваленого парафіяльними зборами 13.03.1993 року, перша редакція Статуту релігійної громади Михайлівського молитовного будинку УПЦ, діяльність якої поширюється на с. Устивицю та навколишні населені пункти, була зареєстрована Полтавською ОДА, про що видано свідоцтво №106 від 30.06.1992 року. Керівником релігійної громади Михайлівського молитовного будинку УПЦ с. Устивиця та підписантом з 14.11.2018 року є Залюбовський В.Г. , про що відповідну інформацію внесено до ЄДРПОУ. Також, відповідно до указу №37 керуючого Полтавською єпархією митрополита Полтавського і Миргородського Филипа ( Осадченко ) від 14.11.2018 р., насельник Мгарського Спасо-Преображенського монастиря ієромонах Вікентій ( Залюбовський Володимир Григорович ) призначений виконуючим обов`язки настоятеля Михайлівської церкви села Устивиця Великобагачанського району Полтавської області. Попередній настоятель Михайлівської церкви села Устивиця протоієрей ОСОБА_9 був звільнений згідно свого прохання від обов`язків настоятеля та почислений за штат згідно указу №34 керуючого Полтавською єпархією митрополита Полтавського і Миргородського Филипа ( Осадченко ) від 30.10.2018 р. 20.12.2018 року ОСОБА_1 , який обіймав посаду голови парафіяльної ради релігійної громади Михайлівського молитовного будинку УПЦ (Михайлівської церкви) подав на ім`я настоятеля цієї церкви та керівника юридичної особи ієромонаха Вікетнія (Залюбовського ) прохання про звільнення його з посади за станом здоров`я, відповідно до протоколу №2 від 30.12.2018 р. зборів релігійної громади Михайлівської церкви с. Устивиця прохання ОСОБА_1 про звільнення його з посади голови парафіяльної ради було задоволено.

Як вказується в позовній заяві, 08.02.2019 року в будинку культури села Устивиця були проведені загальні збори віруючих релігійної громади Михайлівського молитовного будинку (Михайлівської церкви) Української Православної Церкви , які були скликані ініціативною групою релігійної громади Михайлівського молитовного будинку (Михайлівської церкви) УПЦ. До участі у вказаних зборах не були допущені 59 прихожан Михайлівського молитовного будинку УПЦ (Михайлівської церкви), жителі сіл Устивиця та Грянчиха Великобагачанського району Полтавської області та настоятель цього храму ієромонах Вікентій (Залюбовський ). За результатами зборів, скликаних цією ініціативною групою та проведених 08.02.2019 року було складено протокол №1 загальних зборів віруючих релігійної громади Михайлівського молитовного будинку (Михайлівської церкви) УПЦ с. Устивиця, в якому зафіксовані дії та рішення, що вчинені та прийняті з порушенням чинного законодавства та статуту релігійної громади. Позивач вказує, що при проведенні даних зборів та прийнятті відповідних рішень було порушено ряд положень Статуту Устивицької парафії Полтавської єпархії, положення ряду статей Закону України Про свободу совісті та релігійні організації , збори не були скликані ні настоятелем, ні парафіяльною радою, ні благочинним за благословенням архієрея, участь у зборах та рішення на них приймали особи, які не є членами релігійної громади Михайлівського молитовного будинку УПЦ, на цих зборах головував не настоятель, а відповідач у справі ОСОБА_1 , повноваження головувати на зборах ОСОБА_1 не надавалися, а також не надавалися повноваження ОСОБА_2 бути секретарем зборів та підписувати відповідний протокол. Позивач зазначає, що такі дії відповідачів у справі є неправомірними, оскільки порушують вимоги чинного законодавства та статуту Устивицької парафії, управління Полтавської єпархії та статуту управління УПЦ, а також права дійсних членів релігійної громади Михайлівського молитовного будинку УПЦ с. Устивиця, які на парафіяльних зборах релігійної громади питань про вихід релігійної громади зі складу Полтавської єпархії, що входить до складу Української Православної Церкви та входження до складу Полтавської єпархії Православної Церкви України не розглядали і рішень не приймали, як і не приймали рішень про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням).

Посилаючись на вищевикладені обставини та доводи позовної заяви, позивач у справі Релігійна громада Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви звернулася до суду з позовом до фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення Загальних зборів віруючих релігійної громади Михайлівського молитовного будинку (Михайлівської церкви) Української Православної Церкви села Устивиця Великобагачанського району Полтавської області, які оформлені протоколом №1 від 8 лютого 2019 року, підписаним ОСОБА_1 , як головою зборів та ОСОБА_2 , як секретарем зборів та скасування протоколу №1 від 8 лютого 2019 року Загальних зборів віруючих релігійної громади Михайлівського молитовного будинку (Михайлівської церкви) Української Православної Церкви села Устивиця Великобагачанського району Полтавської області як незаконного (а.с.а.с.1-7).

Після виконання імперативних положень ч.6 ст.187 ЦПК України, ухвалою суду від 24.04.2019 року було відкрито спрощене позовне провадження за вищевказаним цивільним позовом і по справі призначено судовий розгляд (а.с.а.с.46-47). Також, цією ухвалою встановлено відповідачам у справі строк для подання відзиву на подану позовну заяву та відстрочено позивачу у справі сплату судового збору до винесення судом рішення у справі.

07.06.2019 року представником відповідачів у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвокатом Голубенком В.П. в інтересах даних відповідачів подано відзив на позовну заяву з додатками (а.с.а.с.68-77). З доводів поданого відзиву вбачається, що сторона відповідача заперечує доводи, які викладені в обґрунтуванні позовної заяви та заявлені позовні вимоги та вважає, що підстав для задоволення позову не вбачається.

Ухвалою Великобагачанського районного суду Полтавської області від 07.06.2019 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору залучено Полтавську обласну державну адміністрацію та Департамент культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації (а.с.а.с.124).

В судовому засіданні 11.09.2019 року представник позивача у справі адвокат Прохур Н.І. підтримала заявлені позовні вимоги, в своїх поясненнях в цілому посилалася на доводи, які викладені в обґрунтуванні позову та в своїх письмових поясненнях, які надані суду 11.09.2019 року (а.с.а.с.172-180) та просила позовні вимоги позивача задовольнити у повному обсязі.

Відповідачі у справі в судовому засіданні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та представник цих відповідачів адвокат Голубенко В.П. заявлені позовні вимоги не визнали, в своїх поясненнях в цілому посилалися на доводи, які викладені у відзиві на поданий позов і вважали, що підстав для задоволення позовних вимог не вбачається.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Полтавської обласної державної адміністрації Ковальчук І.В. вказала, що релігійна громада є самостійною у прийнятті рішень і Полтавська обласна державна адміністрація не втручається у здійснення діяльності релігійної громади.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Департамент культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації Состін В .О . вказав, що департамент здійснює реєстрацію місцевих релігійних організацій, департамент здійснював перевірку документів, які були у 2019 році надані для реєстрації змін до установчих документів та було внесено зміни до установчих документів відповідної релігійної організації, вважає, що порушень при цьому допущено не було, подані документи відповідали чинному законодавству.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача адвоката Прохур Н.І., пояснення відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , пояснення представника відповідачів адвоката Голубенка В.П., пояснення представника третьої особи Полтавської обласної державної адміністрації Ковальчук І.В., пояснення представника третьої особи Департаменту культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації Состіна В.О., показання допитаних відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в якості свідків (отриманих в порядку ст.92 ЦПК України), показання свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , дослідивши письмові докази по справі, надані особами, що беруть участь у справі на засадах змагальності та диспозитивності, вивчивши заяви по суті справи, які подані учасниками справи, оглянувши диск з відеозаписом та всі докази в їх сукупності, і давши цим доказам в їх сукупності та взаємозв`язку відповідну оцінку приходить до висновку, що позовні вимоги Релігійної громади Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішень загальних зборів та протоколу зборів задоволенню не підлягають, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 15 ЦК України (норма матеріального права) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Про це вказується у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.05.2018 року.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України).

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача, стосовно якої він просить ухвалити рішення, у матеріальному розумінні - це певна річ (об`єкт), щодо якої виник спір.

Судом встановлено, що 30 червня 1992 року Полтавською обласною державною адміністрацією зареєстровано статут релігійної громади Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви, діяльність якої поширюється на с. Устивицю та навколишні населені пункти, про що цього числа видано Свідоцтво про реєстрацію статуту релігійної громади №106; в даному свідоцтві вказано, що керівний орган громади розташовано в с. Устивиця Великобагачанського району Полтавської області (а.с.14).

Керуючим Полтавською єпархією Української Православної Церкви Архиєпископом Полтавським і Кременчуцьким затверджено Статут Устивицької парафії Полтавської єпархії, ухвалений парафіяльними зборами 13.03.1993 року (а.с.а.с.12-13). Вбачається, що даний статут зареєстрований розпорядженням представника Президента України по Полтавській області №106 від 30.06.1992 року.

Відповідно до п.1 Статуту Устивицької парафії, парафія є релігійне об`єднання (релігійна спілка), первинний структурний підрозділ Української Православної Церкви, який безпосередньо входить до складу Полтавської єпархії. Парафія об`єднує громадян православного віросповідання для сумісного здійснення права на свободу, сповідання та поширення православної віри, а також для піклування про релігійно-моральне виховання (п.3 Статуту). Вищевказаним статутом визначені структура і управління парафією, парафіяльні заклади, джерела створення коштів та майнові відносини на парафії. Адресою парафії вказане село Устивиця Великобагачанського району Полтавської області.

Указом керуючого Полтавською єпархією Митрополита Полтавського і Миргородського Филипа №34, з 31.10.2018 року згідно поданого прохання протоієрей ОСОБА_9 звільняється від обов`язків настоятеля Михайлівської церкви села Устивиця Великобагачанського району Полтавської області та почисляється за штат (а.с.15).

Указом керуючого Полтавською єпархією Митрополита Полтавського і Миргородського Филипа №37, насельник Мгарського Спасо-Преображенського монастиря ієромонах Вікентій ( Залюбовський Володимир Григорович ) призначений тимчасово виконуючим обов`язки настоятеля Михайлівської церкви села Устивиця Великобагачанського району Полтавської області (а.с.16).

20 грудня 2018 року громадянин України, житель с. Устивиця Великобагачанського району Полтавської області ОСОБА_1 , який був головою парафіяльної ради релігійної громади Михайлівського молитовного будинку УПЦ (Михайлівської церкви) подав на ім`я настоятеля цієї церкви Вікетнія (Залюбовського ) прохання про звільнення його з посади голови парафіяльної ради за станом здоров`я (а.с.17). З написів на даній заяві громадянина ОСОБА_1 вбачається, що згідно протоколу №2 від 30.12.2018 року зборів релігійної громади Михайлівської церкви с. Устивиця прохання ОСОБА_1 про звільнення з посади голови парафіяльної ради було задоволено.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Частиною 1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 5,6 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно частин 1,2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд при оцінці наявних у справі доказів повинен виконувати положення ст.89 ЦПК України та враховувати висновки, які викладені у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Кобець проти України від 14.02.2008 року та у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Бочаров проти України (остаточне рішення від 17.06.2011 року) про те, що суд при оцінці доказів повинен керуватися критерієм доведення поза розумним сумнівом ; таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

З досліджених матеріалів справи вбачається, що 07 лютого 2019 року ініціативна група релігійної громади Михайлівського молитовного будинку (Михайлівської церкви) Української Православної Церкви направила до виконавчого комітету Устивицької сільської ради Великобагачанського району Полтавської області повідомлення про те, що 8 лютого 2019 року о 09 год. 30 хв. в приміщенні будинку культури відбудеться зібрання всіх прихожан с. Устивиця з приводу визначення належності релігійної громади до Православної Церкви України (а.с.233).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Устивицької сільської ради Великобагачанського району Полтавської області №1 від 07 лютого 2019 року Про забезпечення законності процедури проведення зборів прихожан с. Устивиця , розглянувши звернення ініціативної групи релігійної громади та заслухавши інформацію сільського голови про те, що 08.02.2019 року відбудеться зібрання всіх прихожан с. Устивиця з приводу зміни підлеглості, з метою дотримання законної процедури зібрання (як вказано у даному рішенні), виконавчий комітет даної сільської ради вирішив уповноважити секретаря виконавчого комітету цієї ради Оришич Т.П. провести організаційну частину зборів, контроль за виконанням даного рішення покладено на сільського голову Устивицької сільської ради (а.с.234).

8 лютого 2019 року в приміщенні Устивицького будинку культури в с. Устивиця Великобагачанського району Полтавської області відбулися збори релігійної громади Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви (а.с.а.с.91-93). З протоколу №1 загальних зборів віруючих релігійної громади Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви від 08.02.2019 року вбачається, що на зборах були присутні 183 особи (реєстр присутніх як вказано у протоколі додається). Згідно порядку денного, в нього були включені такі питання: 1) Про обрання голови та секретаря зборів віруючих релігійної громади Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви; 2) Про обрання лічильної комісії загальних зборів віруючих релігійної громади Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви; 3) Про вихід релігійної громади Михайлівського молитовного будинку зі складу Полтавської єпархії, що входить до Української Православної Церкви та про входження до складу Полтавської єпархії Православної Церкви України; 4) Про виключення з інформації в ЄДР, інформації про засновників релігійної громади Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви (ЄДРПОУ 25868053), як помилково зазначену та включити в перелік засновників членів релігійної організації; 5) Про ухвалення статуту релігійної громади Михайлівського молитовного будинку (Михайлівської церкви) Православної Церкви України с Устивиця Великобагачанського району Полтавської області у новій редакції в зв`язку зі зміною назви та місцезнаходження; 6) Про обрання уповноваженої особи від релігійної громади Михайлівського молитовного будинку (Михайлівської церкви) Православної Церкви України с. Устивиця Великобагачанського району Полтавської області для подачі установчих документів на реєстрацію до Полтавської обласної державної адміністрації (а.с.а.с.91-93).

Як вбачається зі змісту даного протоколу, було заслухано виступаючих по кожному з питань порядку денного, проводилося голосування по всіх питаннях порядку денного (за - 179, проти - 0, не брали участі у голосуванні - 4 особи) та були ухвалені наступні рішення: 1) обрано ОСОБА_1 головою загальних зборів віруючих релігійної громади Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви та ОСОБА_2 обрано секретарем загальних зборів віруючих релігійної громади Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви; 2) обрано лічильну комісію загальних зборів віруючих релігійної громади Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви в складі чотирьох осіб: ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , головою лічильної комісії обрано ОСОБА_21 ; 3) Релігійна громада Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви виходить зі складу Полтавської єпархії Української Православної Церкви; Релігійна громада Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви переходить у підпорядкування Полтавської єпархії Православної Церкви України; 4) Виключити з інформації в ЄДР інформації про засновників релігійної громади Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви (ЄДРПОУ 25868053) як помилково зазначену та включити в перелік засновників членів релігійної організації; 5) Прийняти статут релігійної громади Михайлівського молитовного будинку (Михайлівської церкви) Православної Церкви України с. Устивиця Великобагачанського району Полтавської області в новій редакції; 6) Обрати ОСОБА_1 уповноваженим від релігійної громади Михайлівського молитовного будинку (Михайлівської церкви) Православної Церкви України с. Устивиця Великобагачанського району Полтавської області для подачі установчих документів на реєстрацію до Полтавської обласної державної адміністрації. Вбачається, що даний протокол підписаний головою загальних зборів ОСОБА_1 та секретарем цих зборів ОСОБА_2 (а.с.а.с.91-93).

До матеріалів справи стороною відповідача додано Список віруючих громадян, які були присутні 08.02.2019 року на загальних зборах віруючих релігійної організації Релігійна громада Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви щодо зміни підлеглості у канонічних та організаційних питаннях (а.с.а.с.235-245). Вбачається, що в цьому списку вказані прізвища, імена та по батькові громадян, присутніх на вищевказаних загальних зборах 08.02.2019 року, також зазначені дата, місяць та рік народження кожного з присутніх, місце проживання та особистий підпис.

26 лютого 2019 року до апарату Полтавської обласної державної адміністрації за підписами десяти громадян - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_22 , ОСОБА_15 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_14 та ОСОБА_27 подано заяву на реєстрацію у новій редакції статуту релігійної організації релігійна громада Михайлівського молитовного будинку (Михайлівської церкви) Православної Церкви України, яка діє в с. Устивиця Великобагачанського району Полтавської області, прийнятий на загальних зборах релігійної громади Михайлівського молитовного будинку (Михайлівської церкви) Православної Церкви України 08 лютого 2019 року; вказано вид релігійної організації та її віросповідна належність, місце знаходження с. Устивиця, вул. Сінна, 11 Великобагачанського району Полтавської області (а.с.90). Додатком до даної заяви вказано Список громадян, які брали участь у загальних зборах громади, протокол №1 загальних зборів громадян від 08.02.2019 року та статут релігійної громади (а.с.а.с.91-93,94-96).

Розпорядженням тимчасово виконуючого обов`язки голови Полтавської обласної державної адміністрації Товстого Р. №187 від 19.03.2019 року Про реєстрацію статуту релігійної громади , було зареєстровано статут у новій редакції: релігійної організації Релігійна громада Михайлівського молитовного будинку (Михайлівської церкви) Православної Церкви України с. Устивиця Великобагачанського району Полтавської області ; цим же розпорядженням доручено Департаменту культури і туризму облдержадміністрації ( Вождаєнко В. В. ) у встановленому порядку оформити реєстраційні документи та видати їх зазначеній релігійній громаді (а.с.89).

Як вбачається з матеріалів справи, Статут релігійної організації Релігійна громада Михайлівського молитовного будинку (Михайлівської церкви) Православної Церкви України с. Устивиця Великобагачанського району Полтавської області (нова редакція) було затверджено керуючим Полтавською єпархією Православної Церкви України Архієпископом Полтавським та Кременчуцьким (а.с.а.с.97-100). Вбачається, що Департаментом культури і туризму Полтавської облдержадміністрації було проведено реєстраційні дії щодо змін до установчих документів юридичної особи (а.с.а.с.101-105).

В ході судового розгляду даної цивільної справи, стороною позивача зазначалося, що будь-які дії посадових осіб, які пов`язані з реєстрацією змін до установчих документів відповідної релігійної громади та внесенням відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не оскаржувалися у встановленому порядку.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків в порядку ст.92 ЦПК України відповідачі у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що проведення загальних зборів віруючих релігійної громади Михайлівського молитовного будинку УПЦ 08.02.2019 року відбувалися у зв`язку з прийняттям змін до Закону України Про свободу совісті та релігійні організації , яким було надано право релігійній громаді змінити підлеглість у канонічних і організаційних питаннях, релігійна громада прийняла рішення про зміну підлеглості та перехід до ПЦУ, враховуючи також отримання Україною томосу. Вказали, що проведенню вищевказаних зборів передували розміщення оголошень про це та звернення до виконавчого комітету Устивицької сільської ради з метою забезпечення законності та правопорядку під час цих загальних зборів. Перед проведення зборів було проведено реєстрацію осіб, складені списки і члени релігійної громади Михайлівського молитовного будинку не мали будь-яких перешкод для участі у цих зборах; вважать, що інші громадяни, які не є жителями с. Устивиця та тих сіл, що відносяться до релігійної громади Михайлівського молитовного будинку, не мали права брати участі у зборах віруючих релігійної громади Михайлівського молитовного будинку УПЦ.

Допитані в судовому засіданні свідки сторони відповідача ОСОБА_14 та ОСОБА_15 по суті надали аналогічні показання, зазначивши, що вони також брали участь як на самих зборах, так і в підготовчих діях, пов`язаних з проведенням даних зборів віруючих, вказавши, що велася реєстрація віруючих релігійної громади Михайлівського молитовного будинку, вони надавали дані про себе та ставили свої підписи у списку осіб; зазначили також, що частина громадян, які не відносяться до даної релігійної громади, а є жителями інших населених пунктів Великобагачанського району намагалися зірвати проведення даних зборів віруючих, при цьому, на збори був допущений настоятель Вікентій , однак частини з вірян, які не забажали брати участі в цих зборах, на пропозицію настоятеля Вікентія залишити приміщення будинку культури.

Відповідно до статті 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Згідно ч.2 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації (із змінами, останні з яких були внесені Законом України №2673-VIII від 17.01.2019 року) в Україні усі правовідносини, пов`язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.

Як визначено у статті 3 цього Закону, кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

Громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії (абзац перший статті 4 цього Закону). Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається (абзаци 4 та 5 статті 5 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації (із змінами).

Положеннями ст.7 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації (із змінами) визначається, що релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій.

Згідно ст.8 даного Закону (дана стаття викладена в редакції Закону України №2673-VІІІ від 17.01.2019 року), релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Вказаними положеннями цієї норми Закону не встановлюється обов`язку прийняття чи погодження будь-якого рішення з приводу включення віруючих громадян до тієї чи іншої релігійної громади, яка являє собою місцеву релігійну організацію віруючих громадян.

Також, відповідно до абзаців третього-п`ятого цієї статті, держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Частинами шостою та сьомою цієї статті визначається, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону.

Системний аналіз положень статті 8 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації (яка викладена в редакції Закону України №2673-VІІІ від 17.01.2019 року), враховуючи також норми ст.35 Конституції України, вказує на те, що законодавцем надано право будь-якій релігійній громаді змінити її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях у спосіб проведення відповідних загальних зборів певної релігійної громади шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади.

Положення статті 14 даного Закону визначають порядок та процедуру реєстрації статутів (положень) релігійних організацій.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом України №3477 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі .

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Положеннями статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Також, положення статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплюють право кожного на свободу об`єднань з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Як вказав Європейський Суд з прав людини у пункті 117 свого рішення у справі Свято-Михайлівська Парафія проти України від 14.06.2007 року (заява №77703/01), стаття 9 Конвенції має розглядатися не тільки у світлі статті 11, а також у світлі статті 6 цієї Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 112 цього рішення, ЄСПЛ нагадав, що свобода віросповідання - це, перш за все, особиста справа кожного, вона також означає, серед іншого, свободу "сповідувати релігію" самому або в об`єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру.

Оскільки релігійні громади традиційно існують у вигляді організованих структур, стаття 9 має тлумачитися в світлі статті 11 Конвенції , яка захищає об`єднання від

невиправданого втручання з боку держави.

Також, в цьому контексті необхідно зазначити, що Європейський суд з прав людини у Рішенні по справі Корецький та інші проти України зазначає, що ст.11 Конвенції також містить вимогу щодо якості закону, який в національному законодавстві регулює право на об`єднання. Визнаючи виключне право держави самостійно регулювати діяльність неурядових організацій на її території, суд зазначив, що таке втручання у право на свободу об`єднання повинно переслідувати легітимну мету та бути "необхідним у демократичному суспільстві", а спеціальний закон повинен бути доступним для конкретної особи та достатньо чітко визначати межі втручання держави у право на свободу об`єднань. Також, у справі Корецький та інші проти України Європейський Суд з прав людини визначив, що право на об`єднання - це невід`ємна частина права, гарантованого статтею 11 Конвенції; можливість заснувати юридичну особу з метою діяти колективно в сфері спільних інтересів є одним з найважливіших аспектів права на свободу об`єднання, за відсутності якого вказане право було б позбавлене будь-якого сенсу; спосіб, в який національним законодавством закріплено цю свободу та її практичне застосування органами державної влади є проявом стану демократії в певній країні.

Разом з цим, при розгляді даної цивільної справи суд також враховує і те, що у Фундаментальних принципах щодо статусу неурядових організацій в Європі від 5 липня 2002 року (пункти 2, 15) та у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно правового статусу неурядових організацій у Європі СМ/REC (2007) 14 від 10 жовтня 2007 року (пункти 2, 16) передбачено право будь-якої особи бути, зокрема, членом неурядової організації (громадської організації).

Також, у п.113 рішення ЄСПЛ у справі Свято-Михайлівська Парафія проти України вказано, що право віруючих на свободу віросповідання, яке включає право кожного сповідувати релігію разом з іншими, передбачає очікування, що віруючі матимуть змогу вільно об`єднуватися без жодного свавільного втручання з боку держави. Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов`язком, визначеним у практиці Суду, бути нейтральною та безсторонньою. В пункті 146 цього рішення зазначається, що стаття 8 Закону жодним чином не обмежила чи перешкодила релігійній організації на власний розсуд визначати, в який спосіб вона вирішуватиме, чи приймати нових членів, визначатиме критерії членства та процедуру обрання органів управління. З точки зору статті 9 Конвенції, взятої разом зі статтею 11 Конвенції, це були рішення, які лежать в площині приватного права та які не мають бути об`єктом втручання з боку органів державної влади, якщо вони не порушують прав інших осіб,

чи підпадають під обмеження, встановлені пунктами 2 статей 9 та 11 Конвенції. Іншими словами, держава не може зобов`язати легально існуюче приватно-правове об`єднання прийняти нових та виключити обраних членів. Втручання такого роду суперечитиме свободі релігійних об`єднань вільно регулювати свою поведінку та вільно вести свої справи.

Крім цього, в пункті 150 даного рішення, ЄСПЛ нагадав, що релігійні об`єднання вправі визначати на власний розсуд спосіб, в який вони прийматимуть нових та виключатимуть існуючих членів. Внутрішня структура релігійної організації та норми, що регулюють членство в ній, мають розглядатися як спосіб, в який такі організації виражають їх погляди та дотримуються своїх релігійних традицій. Суд вказує, що право на свободу віросповідання виключає будь-які повноваження держави оцінювати легітимність способу вираження релігійних поглядів.

Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2001 року №18-рп/2001 визначено, що обов`язковим правової держави є, зокрема, невтручання як у реалізацію громадянами права на свободу об`єднання, так і в діяльність самого об`єднання, за винятком обмежень, встановлених законом і в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей відповідно до ч.1 ст.36 Конституції України.

Аналізуючи зміст Статуту Устивицької парафії Полтавської єпархії, що зареєстрований розпорядженням представника Президента України по Полтавській області №100 від 30.06.1992 року з огляду на положення ст.8 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації (яка викладена в редакції Закону України №2673-VІІІ від 17.01.2019 року), у тісному взаємозв`язку з нормами ст.35 Конституції України та положеннями ст.ст.9,11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вбачається, що в цьому статуті визначається поняття парафії (п.3), що об`єднує громадян православного віросповідання для сумісного здійснення права на свободу, сповідання та поширення православної віри, а також для піклування про релігійно-моральне виховання, проте не визначається поняття членства у відповідній релігійній громаді, яке в силу закону повинно грунтуються на принципах вільного волевиявлення та вимогах статуту (положення) релігійної громади; при цьому, посилання сторони позивача на п.9 статуту повинно бути оцінене з тої позиції, що цей пункт статуту розкриває поняття парафіяльних зборів як органу управлення парафією, однак не визначає поняття членства в цій релігійній громаді.

Як вказав Верховний Суд у своїй постанові від 16.05.2018 року, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Тобто, право визначення кола відповідачів у конкретній справі належить виключно позивачу, який звертається з відповідними позовними вимогами до суду.

З виписки від 13.02.2019 року з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - Релігійна громада Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви, ідентифікаційний код юридичної особи 25868053 вбачається, що керівником та особою, яка має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи вказаний Залюбовський Володимир Григорович (а.с.11). Позовна заява позивачем Релігійною громадою Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви була подана до суду 14.03.2019 року (а.с.1). Отже, з урахуваннями дати призначення Залюбовського В.Г. ( ієромонаха Вікентія ) тимчасово виконуючим обов`язки настоятеля Михайлівської церкви села Устивиця Великобагачанського району Полтавської області Указом №37 керуючого Полтавською єпархією УПЦ (14.11.2018 року), дати звернення позивача до суду (позовна заява підписана Залюбовським В.Г. та здана до суду 14.03.2019 року) та дати реєстрації Полтавською обласною державною адміністрацією статуту релігійної організації Релігійна громада Михайлівського молитовного будинку (Михайлівської церкви) Православної Церкви України с. Устивиця Великобагачанського району Полтавської області в новій редакції (19.03.2019 року), суд приходить до висновку, що станом на день звернення позивача до суду представник позивача Релігійної громади Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви мав право на підписання позовної заяви та сама Релігійна громада Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви могла мати процесуальний статус позивача в силу положень ст.ст.42,48 ЦПК України і як наслідок, могла скористатися своїм правом доступу до правосуддя у цьому процесуальному статусі. Відповідно, суд вважає безпідставними доводи клопотання представника відповідачів у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвоката Голубенка О.П., які викладені ним в клопотанні до суду від 03.06.2019 року та які були висловлені ним при виконанні судом положень ст.241 ЦПК України під час розгляду даної цивільної справи по суті.

Також, суд не погоджується з позицію представника відповідачів у справі адвоката Голубенка В.П. про те, що представником позивача у справі адвокатом Прохур Н.І. в судовому засіданні 11.09.2019 року суду надані документи з порушенням порядку, передбаченого ЦПК України, оскільки в силу ст.43 ЦПК України учасники справи мають право надавати суду докази, що сприяє реалізації принципу змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, стороні відповідача судом було надано об`єктивно достатню можливість (достатній час) ознайомитися з тими документами та матеріалами, які надавала сторона позивача з метою висловлення своєї позиції з приводу наданих документів; при цьому, пояснення представника позивача самі по собі не є доказами у справі, а є висловленням своєї правової позиції з приводу заявлених позовних вимог та заперечень сторони відповідача, що є її процесуальним правом, яке не може бути обмежене.

Наявність у матеріалах даної цивільної справи витягів та виписок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, де вказані відомості в певні періоди часу про різних керівників юридичної особи - релігійна громада Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви (Михайлівська церква), враховуючи положення ст.8 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації (яка викладена в редакції Закону України №2673-VІІІ від 17.01.2019 року), нормами ст.35 Конституції України та зміст статей 9,11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не змінює обставин того, що 08 лютого 2019 року в с. Устивиця Великобагачанського району Полтавської області були проведені загальні збори віруючих релігійної громади Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви, де було прийнято ряд рішень, які, зокрема, стосуються реалізації права осіб на свободу віросповідання.

Переглянутий в судовому засіданні диск з відеозаписом події 08.02.2019 року біля приміщення сільського будинку культури в с. Устивиця Великобагачанського району Полтавської області вказує на те, що дійсно перед проведенням вищевказаних загальних зборів відбувалася суперечка між присутніми особами, проте це само по собі не свідчить про наявність підстав для скасування відповідного протоколу вказаних вище зборів; наявний також на диску відеозапис проведення зборів релігійної громади під головуванням ієромонаха Вікетнія ( Залюбовського В.Г. ) вказує на те, що віруючі громадини в такий спосіб реалізовували своє право на свободу віросповідання.

Відповідно, враховуючи досліджені докази по справі, що надані сторонами на засадах змагальності і диспозитивності, в сукупності з проаналізованими положеннями ст.35 Конституції України, ст.ст.3,5,7,8,12,14 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації (із змінами, останні з яких були внесені Законом України №2673-VIII від 17.01.2019 року), ст.ст.6,9,11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, судової практики ЄСПЛ, з урахуванням положень ст.ст.76,77,80,81,89 ЦПК України суд приходить до висновку, що стороною позивача у справі не доведено тих обставин незаконності рішення загальних зборів віруючих релігійної громади Михайлівського молитовного будинку (Михайлівської церкви) Української Православної Церкви села Устивиця Великобагачанського району Полтавської області, які оформлені протоколом №1 від 8 лютого 2019 року та підстав для скасування вищевказаного протоколу, на які позивач посилався у обґрунтуванні пред`явленого цивільного позову (у позовній заяві). Отже, з цих підстав у задоволенні позовних вимог Релігійної громади Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви до фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішень загальних зборів віруючих релігійної громади Михайлівського молитовного будинку (Михайлівської церкви) Української Православної Церкви села Устивиця Великобагачанського району Полтавської області, які оформлені протоколом №1 від 08.02.2019 року, що підписаний ОСОБА_1 як головою зборів та ОСОБА_2 як секретарем зборів та про скасування вищевказаного протоколу №1 від 08.02.2019 року необхідно відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За загальним правилом, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, а у разі відмови в позові - на відповідача.

Поряд з цим, згідно частини 3 цієї статті, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог щодо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Також, відповідно до роз`яснень, що викладені п.31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року №10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах (із змінами), якщо строк, на який судом було відстрочено сплату судового збору закінчився, а таку сплату не здійснено, суд з урахуванням конкретних обставин справи може стягнути несплачену суму судового збору при ухваленні судового рішення.

Враховуючи положення ч.1 ст.141 ЦПК України, вищевказані роз`яснення постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та те, що ухвалою суду від 24.04.2019 року позивачу у справі на час звернення до суду Релігійній громаді Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви було відстрочено сплату судового збору в розмірі 1921 грн., який до винесення судом рішення у справі не сплачено, а за наслідками розгляду справи суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, вбачаються підстави для стягнення з позивача у справі в дохід Державного бюджету Українисудових витрати по справі - судового збору в сумі 1921 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.35 Конституції України, ст.ст.2,3,5,7,8,12,14 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації (із змінами, останні з яких були внесені Законом України №2673-VIII від 17.01.2019 року), ст.ст.6,9,11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , ст.ст.4,11,12,13,76-80,81,83,89,141,247,259,263-265,268,273,274-279 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

В задоволенні позову Релігійної громади Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , залучені треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Полтавська обласна державна адміністрація та Департамент культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації про визнання незаконними рішення Загальних зборів віруючих релігійної громади Михайлівського молитовного будинку (Михайлівської церкви) Української Православної Церкви села Устивиця Великобагачанського району Полтавської області, які оформлені протоколом №1 від 8 лютого 2019 року, який підписаний ОСОБА_1 як головою зборів та ОСОБА_2 як секретарем зборів та про скасування протоколу №1 від 8 лютого 2019 року Загальних зборів віруючих релігійної громади Михайлівського молитовного будинку (Михайлівської церкви) Української Православної Церкви села Устивиця Великобагачанського району Полтавської області - відмовити.

Стягнути з Релігійної громади Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви в дохід Державного бюджету Українисудові витрати по справі - судовий збір в сумі 1921 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до пп.15.5 п.15 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Великобагачанський районний суд Полтавської області.

На виконання п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України судом зазначається повне найменування сторін: позивач на час звернення до суду - Релігійна громада Михайлівського молитовного будинку Української Православної Церкви, ЄДРПОУ 25868053, місце знаходження с. Устивиця Великобагачанського району Полтавської області; представник позивача Залюбовський Володимир Григорович , адреса місця знаходження с. Мгар Лубенського району Полтавської області Мгарський Спасо-Преображенський монастир; представник позивача адвокат Прохур Наталія Іванівна, місцезнаходження м . Полтава, вул. Велико- Тирнівська, 31, кв.120 ; відповідачі: ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_5 ; відповідач ОСОБА_2 , місце проживання АДРЕСА_5 ; представник відповідачів адвокат Голубенко Володимир Петрович, місце знаходження м. Полтава, вул. Гоголя, 7, офіс 101; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Полтавська області державна адміністрація, код ЄДРПОУ 00022591, місцезнаходження м. Полтава, вул. Соборності, 45; представник даної третьої особи Ковальчук Ірина Володимирівна , місце знаходження м. Полтава , вул. Соборності, 45 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Департамент культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації, код ЄДРПОУ 02229741, місце знаходження м. Полтава, вул. Соборності, 45; представник даної третьої особи Состін Володимир Олександрович , місце знаходження м . Полтава , вул. Соборності, 45 .

Повний текст рішення складений 17 вересня 2019 року.

Суддя В.В. Хоролець