Постанова

від 28.08.2019 по справі 910/17687/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2019 р. Справа№ 910/17687/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Пашкіної С.А.

Мартюк А.І.

за участю секретаря судового засідання Білоус О.О.

За участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 28.08.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги

Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 17.04.2019 (повний текст складено 11.05.2019)

у справі №910/17687/18 (суддя - Паламар П.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврійські ігри"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення боргу, сум за прострочення виконання боржником

грошового зобов`язання, ціна позову 1 079 321, 98 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Таврійські ігри" (далі - позивач, ТОВ "Таврійські ігри") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") про стягнення заборгованості у розмірі 909 999,64 грн., а також інфляційні витрати в сумі 132 523,45 грн. та 3% річних в розмірі 36 798,89 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ним протягом 10-11 квітня 2017 року надано відповідачу послуги з маркетингових заходів з прийому керівництвом ПАТ "Українська залізниця" офіційних делегацій залізниць Грузії, Азербайджану та Казахстану для обговорення питань та узгодження дії щодо входження ПАТ "Українська залізниця" до Транскаспійського міжнародного транспортного маршруту вартістю 909999,64 грн., які відповідачем не оплачено, внаслідок чого утворилась заборгованість. Нормативно в обгрунтування позову позивач посилався на приписи ст. ст. 526, 901 Цивільного кодексу України. Крім того, з посиланням на припис ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач просив суд стягнути з відповідача індекс інфляції за час прострочення - 132 523,45 грн., а також 3% річних з простроченої суми - 36 798,89 грн.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що договір укладений з позивачем не був, а акт надання послуг підписаний від його імені не уповноваженою особою, у зв`язку з чим у відповідача відсутнє грошове зобов`язання перед позивачем в заявленому до стягнення розмірі, як відсутнє і прострочення його виконання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.04.2019 у справі №910/17687/18 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 909 999, 64 грн. боргу, 47 173, 98 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 21 765, 19 грн. 3% річних з простроченої суми, 14 684,09 грн. витрат по оплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції про задоволення позову мотивовано тим, що зібраними у справі доказами підтверджується, що між сторонами у справі відповідно до вимог ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, ст. 642 Цивільного кодексу України шляхом підтвердження прийняття до виконання виникли відносини з договору про надання послуг, врегульовані гл. 63 ЦК України, а актом надання послуг № ТG-0000020 від 21.08.2017 підтверджується надання та вартість виконаних за договором робіт - 909 999,64 грн., з сплати якої відповідачем допущено прострочення виконання з огляду на приписи частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України. Також, суд першої інстанції, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення показників 3% річних та інфляційних втрат, з посиланням на припис ст. 625 Цивільного кодексу України присудив до стягнення з відповідача 47 173, 98 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 21 765, 19 грн. 3% річних.

Не погодившись з прийнятим рішенням, скаржник (Акціонерне товариство "Українська залізниця") звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2019 у справі №910/17687/18 в частині задоволення позовних вимог, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви в частині стягнення заборгованості.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні рішення в оскаржуваній частині порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи скаржника ґрунтуються на тому, що акт надання послуг № ТG-0000020 від 21.08.2017 підписано не уповноваженими на те посадовими особами, а також вказаний акт не містить печатки відповідача, що в сукупності свідчить про відсутність волевиявлення відповідача на укладення відповідного договору з позивачем. Також, судом першої інстанції не було враховано, що при закупівлі послуг відповідач зобов`язаний дотримуватись процедури, передбаченої Законом України Про публічні закупівлі з огляду на те, що він є замовником, 100% акцій якого належить державі в особі Кабінету Міністрів України. Також, скаржник посилався на те, що між сторонами не було узгоджено істотних умов договору, як того вимагає ст. 180 Господарського кодексу України, а надані позивачем документи в підтвердження надання послуг відповідачу свідчать лише про надання позивачу послуг третіми особами, з якими виключно у позивача наявні господарські правовідносини, і не є доказами надання послуг саме відповідачу.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.06.2019, апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2019 у справі №910/17687/18 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя - доповідач) Зубець Л.П., судді Буравльов С.І., Пашкіна С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2019 поновлено АТ Українська залізниця" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2019 у справі №910/17687/18, відкрито апеляційне провадження у справі №910/17687/18 за апеляційною скаргою АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2019, розгляд апеляційної скарги АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2019 у справі №910/17687/18 призначено на 19.08.2019

05.07.2019 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги, вказуючи на те, що ухвалене судом першої інстанції рішення є законним та обґрунтованим, при вирішенні спору судом правильно надано оцінку наявним у справі доказам, зокрема акту надання послуг № ТG-0000020 від 21.08.2017, договору про надання послуг № 07/04-17, б/н від 07.04.2017, укладеними позивачем з ФОП Солодким Максимом Володимировичем, ФОП Безязичною Оксаною Степанівною, актам здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 11.04.2017, від 13.04.2017, а також листу відповідача від 26.03.2019 № Ц-1/4-27/668-19.

У зв`язку з перебуванням судді Буравльова С.І., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2019, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), судді Пашкіна С.А., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2019 прийнято справу №910/17687/18 до провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2019 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), судді Пашкіна С.А., Мартюк А.І.

В судовому засіданні 19.08.2019 оголошено перерву до 28.08.2019.

В судовому засіданні 28.08.2019 представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2019 у справі №910/17687/18 в частині задоволення позовних вимог, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви в частині стягнення заборгованості.

В судовому засіданні 28.08.2019 представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Судом першої інстанції за наслідком судового розгляду встановлено, що протягом 10-11 квітня 2017 року позивач за завданням відповідача надав останньому послуги з маркетингових заходів з прийому керівництвом ПАТ "Українська залізниця" офіційних делегацій залізниць Грузії, Азербайджану та Казахстану для обговорення питань та узгодження дії щодо входження ПАТ "Українська залізниця" до Транскаспійського міжнародного транспортного маршруту вартістю 909999,64 грн.

Вказаний висновок зроблено судом першої інстанції з посиланням на те, що обставини надання позивачем відповідачу послуг на заявлену до стягнення суму підтверджуються поясненнями позивача, наявною в матеріалах справи копією акта надання послуг № ТG-0000020 від21.08.2017, договорами про надання послуг № 07/04-17, б/н від 07.04.2017, укладеними позивачем з ФОП Солодким Максимом Володимировичем, ФОП Безязичною Оксаною Степанівною, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 11.04.2017, від 13.04.2017, актом надання послуг від 11.04.2017, а також листом відповідача № Ц-1/4-27/668-19.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що зібраними у справі доказами стверджується, що між сторонами у справі відповідно до вимог ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, ст. 642 Цивільного кодексу України шляхом підтвердження прийняття до виконання виникли відносини з договору про надання послуг, врегульовані гл. 63 Цивільного кодексу України, а вартість наданих послуг, які прийняті відповідачем, складає 909 999,64 грн. згідно з актом надання послуг № ТG-0000020 від 21.08.2017.

Проте, з вказаними висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується, вважає вказані висновки передчасними та такими, що зроблені з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, суд першої інстанції визнав встановлені обставини справи, які не доведені належними, допустимими та достатніми доказами в розумінні ст.ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення застосував норми процесуального права з порушенням та неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими, відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Стаття 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Пунктом 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України встановлено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Разом з тим, згідно із пунктами 1, 2 частини 1 статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

За змістом частини 1, 2 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно із частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у письмовій формі. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також прийняттям до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Судом апеляційної інстанції за наслідками розгляду справи в апеляційному порядку встановлено, що між позивачем та відповідачем договір про надання послуг у письмовій формі з узгодженням істотних умов - не вчинявся у письмовій формі в розумінні приписів ст. 11, ст. 207, ст. 627, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, і належних. допустимих та достатніх доказів вчинення такого правочину в розумінні ст. ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України - матеріали справи не містять.

При цьому, позивач наголошував на тому, що відповідне господарське зобов`язання у відповідача щодо оплати наданих послуг на заявлену до стягнення суму виникло у відповідача в силу приписів ст.181 Господарського кодексу України внаслідок укладення договору у спрощений спосіб шляхом прийняття до виконання замовлення відповідача щодо надання послуг, і прийняття відповідачем наданих послуг підтверджується актом надання послуг № ТG-0000020 від 21.08.2017 на суму 909 999,64 грн.

Проте, суд апеляційної інстанції відхиляє вказані твердження позивача з огляду на наступне.

Дослідивши акт надання послуг № ТG-0000020 від 21.08.2017 на суму 909 999,64 грн. суд апеляційної інстанції встановив, що вказаний акт підписано від виконавця (позивача) директором ОСОБА_1, підпис якого посвідчено печаткою ТОВ Таврійські Ігри . В розділі для підписів від Замовника в графах, відведених для підпису ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наявні виконані підписи, печаткою ПАТ Українська залізниця - вказаний акт не посвідчено. Таким чином, вказаний акт не є належним, допустимим та достатнім доказом в розумінні вимог процесуального закону надання позивачем та прийняття відповідачем визначених послуг на заявлену до стягнення суму.

Також, ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських правовідносин дійсно наділені правом укласти договір у спрощений спосіб, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

В свою чергу, пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України Про публічні закупівлі (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, зафіксованих у акті) визначено, що замовниками закупівель виступають органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак:

юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів;

органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи;

у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

Крім того, статтею 2 Закону України Про публічні закупівлі (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, зафіксованих у акті) визначено сферу застосування закону та процедуру проведення відповідних закупівель.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", утворено публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту (код згідно з ЄДРПОУ 00034045), підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття (пункт 1).

Також, постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 Питання акціонерного товариства "Українська залізниця" затверджено Статут, пунктом 2 розділу Загальні положення якого визначено, що Товариство утворене як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовано шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 р. № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

З огляду на викладене, враховуючи те, що відповідач є акціонерним товариством, 100% акцій якого закріплено у державній власності (п. 2 розділу Загальні положення Статуту відповідача, пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200) суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість доводів скаржника щодо встановлення Законом України Про публічні закупівлі (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, зафіксованих у акті) спеціальних вимог до форми та порядку укладення договорів щодо надання послуг у відповідній сфері.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обставини виникнення у відповідача перед позивачем грошового зобов`язання в сумі 909 999,64 грн., як і обставини прострочення його виконання - не доведено позивачем і спростовуються наявними матеріалами справи, що в сукупності з приписами наведених норм чинного законодавства спростовує висновки суду першої інстанції про виникнення між сторонами зобов`язальних правовідносин щодо надання послуг на заявлену до стягнення суму.

В свою чергу, доводи скаржника про те, що листом № Ц-1/4-27/668-19 відповідач фактично підтвердив прийняття послуг на суму 909 999,64 грн. - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні, необгрунтовані та такі, що не відповідають приписам ст. ст. 11, 627, 638, 207, 559 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України.

Суд апеляційної інстанції оцінюючи вказаний лист, не приймає його як належний, допустимий та достатній доказ в розумінні ст. ст. 76, 77, 79 ГПК України щодо виявлення та підтвердження відповідачем своєї волі щодо прийняття послуг, і як наслідок, щодо виникнення обов`язку з оплати таких. Вказаний лист, в розумінні вищенаведених приписів процесуального закону, свідчить виключно про констатацію відповідачем фактів наявності певних документів, проте, як зазначалось вище, вказані документи не є підставою виникнення саме цивільного обов`язку з сплати певної грошової суми, як не є і дією відповідача щодо визнання свого грошового зобов`язання в розумінні ст. 173 Господарського кодексу України.

Також, з вищенаведених підстав не може бути прийнятим як доказ виникнення у відповідача господарських зобов`язань перед позивачем щодо оплати заявленої до стягнення суми і лист відповідача позивачу № ЦЦЮ-13/80 від 01.03.2019.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з приписами ст. 11 Цивільного кодексу України, яка встановлює підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, вказаний лист відповідача за своєю правовою природою не є такою підставою, і в контексті спірних правовідносин не породжує між сторонами будь - яких господарських зобов`язань, зокрема і щодо сплати грошових сум. При цьому, як зазначалось вище, предмет договору, ціна - є істотною умовою будь-якого договору і підлягає узгодженню сторонами двосторонньо в порядку визначеному законом, зокрема шляхом укладення відповідних угод, які б зафіксували двосторонньо сторонами свою волю щодо спірних правовідносин. Наведене узгоджується як з приписами ст.ст.901, 638 Цивільного кодексу України, так і з приписами Закону України Про публічні закупівлі .

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує і те, що договори про надання послуг № 07/04-17, б/н від 07.04.2017, які укладені позивачем з ФОП Солодким Максимом Володимировичем, ФОП Без`язичною Оксаною Степанівною, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 11.04.2017, від 13.04.2017, актом надання послуг від 11.04.2017 - не є належними, допустимими та достатніми доказами в підтвердження обставин надання позивачем відповідачу послуг на заявлену до стягнення суму, оскільки вказані документи свідчать лише про надання позивачу послуг третіми особами, з якими виключно у позивача наявні господарські правовідносини, і не є доказами надання послуг позивачем саме відповідачу.

Висновки суду першої інстанції про те, що не заперечуючи факту одержання послуг прийому керівництвом ПАТ "Українська залізниця" офіційних делегацій залізниць Грузії, Азербайджану та Казахстану для обговорення питань та узгодження дії щодо входження ПАТ "Українська залізниця" до Транскаспійського міжнародного транспортного маршруту відповідач не вказав іншої відмінної від позивача особи, яка надала йому такі послуги - судом апеляційної інстанції визнаються помилковими, оскільки вказані доводи жодним чином не підтверджують підстав виникнення між сторонами правовідносин з надання послуг, як не підтверджують і виникнення у відповідача перед позивачем грошового зобов`язання з оплати таких послуг.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 909 999,64 грн. - не є законними та обґрунтованими, не були доведені належними, допустимими та достатніми доказами в розумінні ст. ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, а тому задоволенню не підлягають з огляду на їх безпідставність.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що обставини виникнення у відповідача перед позивачем грошового зобов`язання в сумі 909 999,64 грн., як і обставини прострочення його виконання - не доведено позивачем і спростовуються наявними матеріалами справи, а тому обумовлені ст. 625 Цивільного кодексу України підстави для застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання - відсутні.

У зв`язку з наведеним суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції в частині присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 47 173, 98 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 21 765, 19 грн. 3% річних з простроченої суми - дійшов помилкових висновків, у зв`язку з чим вимоги позивача у цій частині задоволенню не підлягають.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, найшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку в частині задоволення позовних вимог (909 999, 64 грн. боргу, 47 173, 98 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 21 765, 19 грн. 3% річних з простроченої суми) з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: за подачу позову судовий збір в розмірі 16 189,83 грн. покладається на позивача, а за подачу апеляційної скарги судовий збір в розмірі 22 026,14 грн. підлягає стягненню з позивача на користь скаржника.

Керуючись ст.ст. 267-271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2019 у справі № 910/17687/18 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2019 у справі № 910/17687/18 - скасувати в частині задоволених позовних вимог.

3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким у позові Товариства з обмеженою відповідальністю Таврійські Ігри відмовити.

4. Судовий збір за подачу позовної заяви залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю Таврійські Ігри .

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврійські ігри" (01135, м. Київ, вул. Павлівська, 29, код 24575395) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, код 40075815) 22 026 (двадцять дві тисячі двадцять шість) грн.. 14 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

7. Матеріали справи №910/17687/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено - 18.09.2019.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.А. Пашкіна

А.І. Мартюк