Рішення

від 11.09.2019 по справі 912/1699/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

вул.В`ячеслава Чорновола, 29/32, м.Кропивницький, Україна, 25022,

тел/факс: 22-09-70/24-09-91 E-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2019 рокуСправа № 912/1699/19 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Кабакової В.Г., за участю секретаря судового засідання Лупенко А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 912/1699/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В.", 46010, м. Тернопіль, вул. Текстильна, 40-А, код ЄДР 24635111

до відповідача ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1

про стягнення 173 616,30 грн

Представники сторін:

від позивача - участі не брали;

від відповідача - участі не брали.

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В." до ОСОБА_1 про стягнення 30 352,50 грн в якості відшкодування вартості неповернутого зі зберігання майна та 143 263,80 грн неустойки за несвоєчасне повернення майна зі зберігання, з покладанням на відповідача витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання Договору відповідального зберігання майна №Д-З/03-020 від 30.11.2017 в частині повернення майна переданого на зберігання.

Ухвалою від 20.06.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В." залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, виявлених при її поданні.

Ухвалою від 09.07.2019 господарський суд відкрив провадження у справі № 912/1699/19 за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 12.08.2019, встановив сторонам строк для подання заяв по суті справи.

Відкриваючи провадження у даній справі між Товариством з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В." та фізичною особою суд враховував, що за змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємцем (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Оскільки на момент укладення Договору відповідач був фізичною особою - підприємцем, а на момент подачі позовної заяви припинив діяльність як фізична особа-підприємець з 28.12.2018 за власним рішенням, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1005687020 від 28.08.2019, вказаний спір має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Отже позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи-підприємця не припинились. Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 910/8729/18 від 13.02.2019.

Ухвалою від 12.08.2019 господарський суд підготовче засідання відклав на 27.08.2019 об 11:00 год.

Ухвалою від 27.08.2019 господарський суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 11.09.2019 о 14:00 год.

Іншою ухвалою від 28.09.2019 господарський суд продовжив строк підготовчого провадження у справі № 912/1699/19 на п"ять днів.

11.09.2019 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача.

Відповідач своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні не скористався, уповноваженого представника в судове засідання не направив, відзив на позов та інших витребуваних документів суду не подав.

Суд враховує, що до матеріалів справи (до позовної заяви) залучені належні докази виконання позивачем вимог ст. 172 Господарського процесуального кодексу України - надіслання відповідачу копії позовної заяви та копій доданих до неї документів листом з описом вкладення на адресу місцезнаходження відповідача, яка також є офіційною адресою його місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статі 120 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Судом були вчинені всі належні дії для повідомлення відповідача про призначені засідання суду - відповідні ухвали суду надсилалися на адресу місцезнаходження відповідача, яка також є офіційною адресою його місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та згідно відомостей обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Кіровоградській області, а саме: АДРЕСА_1 (а.с. 29 на звороті).

Ухвали суду у даній справі надсилались рекомендованим листом з повідомленням.

Органом поштового зв`язку повернуто на адресу суду конверти з вкладенням (ухвали по справі) з відміткою "причина повернення - інші причини".

Зв`язатись з відповідачем за номером телефона, зазначеного у Витязі, не вдалося за можливе.

Згідно ч. 7 ст. 120, п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місце проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до п. 99 постанови КМУ від 05.03.2009 № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку", рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату.

У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення.

Відповідно до п.п. 116, 117 розділу "Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів" постанови КМУ від 05.03.2009 № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку", у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через 5 календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення.

Поштові відправлення, поштові перекази повертаються також у разі неможливості вручити їх через неправильно зазначену адресу або її відсутність (змита, відірвана чи пошкоджена в інший спосіб) та з інших причин, які не дають змоги оператору поштового зв`язку виконати обов`язки щодо пересилання поштових відправлень, поштових переказів.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвал суду у даній справі відповідачем та повернення їх до суду з відповідними відмітками є наслідками діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання та повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.

З огляду на наведене, відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі та призначене судове засідання належним чином і причини неявки представника відповідача у засідання судом не визнаються поважними.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на викладене та враховуючи відсутність підстав для відкладення розгляду справи, господарський суд розглядає справу по суті в судовому засіданні 11.09.2019 за відсутності представників позивача та відповідача.

На підставі частини 9 статті 165, частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, спір вирішено за наявними в справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

30.11.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В." (Поклажодавець) та Фізичною особою - підприємцем Шолін Андрієм Володимировичем (Зберігач) укладено договір відповідального зберігання майна № Д-3/04-020, за умовами якого Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне безвідплатне зберігання майно, а саме товари технічного призначення кавоварки та кавомолки, асортимент та кількість якого визначається в актах прийому-передачі чи накладних, на підставі яких майно передається на зберігання.

Відповідно до пункту 1.2 Договору вартість майна, що передається на зберігання за цим договором є договірною та визначається в актах прийому - передачі чи накладних, на підставі яких майно передається на зберігання.

Місце зберігання: м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 110 (п. 1.3 Договору).

Згідно пункту 2.1.5 Договору Зберігач (відповідач) зобов"язується повернути майно Поклажодавцю яке було передано на зберігання по першій вимозі останнього. Майно має бути повернуто Поклажодавцю в такому стані, якому воно було прийнято на зберігання. У випадку неповернення майна переданого на зберігання, по першій вимозі Поклажодавця, Зберігач відшкодовує повну вартість переданого майна, виходячи із вартості майна вказаній в актах прийому-передачі чи накладних.

Згідно пункту 2.1.8 Договору Зберігач (відповідач) зобов"язується у випадку втрати, пошкодження або відмови повернути на вимогу Поклажодавця майно, передане на зберігання відшкодувати Поклажодавцю вартість цього майна у розмірі його вартості, яка визначена у актах приймання - передачі протягом 7-ми днів з моменту отримання відповідної вимоги Поклажодавця.

Передача майна на зберігання здійснюється за актом прийому-передачі чи накладною, який підписується представниками сторін (п. 4.1 Договору).

Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2019 (п. 7.1 Договору).

Вказаний Договір підписано повноважним представниками сторін та скріплено печатками сторін.

На виконання умов Договору, позивач передав відповідачу на відповідальне зберігання майно (Кофемашина Alexia 1gr № НОМЕР_2 та кофемолка Cunil № 0990339), що підтверджується актом приймання-передачі майна на зберігання від 30.11.2017 № ОФ000000503 на загальну суму 30 352,50 грн. (а.с. 11).

Акт приймання - передачі майна на відповідальне зберігання від 30.11.2017 № ОФ000000503 на суму 30 352,50 грн підписано обома сторонами без зауважень.

Відповідно до статті 938 Цивільного кодексу України, якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений з його умов, зберігач зобов"язаний зберігати річ до пред"явлення Поклажодавцем вимоги про її повернення.

Так, 12.10.2018 Одеська філія ТОВ "Р.Е.Й.В." звернулося до відповідача з письмовою вимогою вих. № 03 про повернення з відповідального зберігання майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В.". Дана вимога надіслана рекомендованим відправленням № 6502306746275, яке вручено відповідачеві 17.10.2018 (а.с. 12-13, 19-20).

Проте, як повідомляє позивач, відповідач майно не повернув та не сплатив його вартість, що стало підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.

При вирішенні спору уданій справі господарський суд враховує наступне.

В силу положень ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно ч. 7 ст. 179 та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як передбачено ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

За вимогами ст. 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Статтею 953 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Згідно пункту 2.1.5 Договору Зберігач (відповідач) зобов"язується повернути майно Поклажодавцю, яке було передано на зберігання по першій вимозі останнього.

Пунктом 2.1.8 Договору передбачено, що у випадку втрати, пошкодження або відмови повернути на вимогу Поклажодавця майно, передане на зберігання відшкодувати Поклажодавцю вартість цього майна у розмірі його вартості, яка визначена у актах приймання - передачі протягом 7-ми днів з моменту отримання відповідної вимоги Поклажодавця.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.10.2018 позивач звертався до відповідача з вимогою повернути майно, що передане на зберігання за договором від 30.11.2017 та актом приймання-передачі майна № ОФ000000503 від 30.11.2017.

Матеріали справи містять докази направлення цієї вимоги та її отримання відповідачем (а.с. 13, 19 - 22).

Згідно вимоги Одеської філії ТОВ "Р.Е.Й.В" відповідачем не повернуто позивачеві товар переданий на зберігання.

Господарський суд зазначає, що за положеннями частин 1, 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідач під час розгляду справи своїм право на подання відзиву не скористався та не надав суду будь-яких доказів на спростування повідомлення позивачем обставин.

Згідно ст. 950 Цивільного кодексу України передбачено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості (ст. 951 ЦК України).

Згідно з приписами статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. У відповідності до умов ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на наведене, враховуючи відсутність спростувань з боку відповідача, суд вважає позовну вимогу щодо стягнення вартості неповернутого майна зі зберігання на суму 30 352,50 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Доказів зворотнього суду не надано.

Щодо стягнення з відповідача неустойки в розмірі 143 263,80 грн. за період з 19.10.2018 по 11.06.2019 судом встановлено наступне.

Відповідно до статті 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, згідно частини першої статті 199 Господарського кодексу України.

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

За змістом положень частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). При цьому такий порядок обрахування штрафних санкцій не поставлено в залежність від того, яке зобов`язання порушене-грошове чи не грошове.

Отже, чинним законодавством передбачено можливість визначення сторонами в договорі окремої від визначених в статті 549 Цивільного кодексу України форм неустойки штрафних санкцій, в тому числі можливість застосування за порушення негрошового зобов`язання штрафної санкції, порядок обчислення якої встановлено сторонами аналогічно до порядку обчислення пені - у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення.

Вказана правова позиція щодо можливості застосування договірної санкції, яка не передбачена ст. 549 Цивільного кодексу України узгоджується з правовою позицією Верховного суду України та Верховного суду, викладеною, зокрема в постановах: від 22.11.2010 у справі № 14/80-09-2056, від 25.06.2018 у справі №912/2483/17, від 25.07.2018 у справі №904/7589/17, від 25.07.2018 у справі №904/8299/17, від 03.09.2018 у справі №908/2411/17.

У пункті 5.2. Договору сторони погодили, що у випадку неповернення майна Поклажодавцю за вимогою останнього на протязі більше одного дня, Зберігач повинен виплатити неустойку у розмірі 2% від вартості неповернутого (несвоєчасно повернутого) майна за кожен день затримки, включаючи день фактичного повернення.

За розрахунком позивача (а.с. 6), ОСОБА_1 нараховано неустойку у розмірі 143 263,80 грн за період з 19.10.2018 до 11.06.2019 (236 днів).

Господарський суд, перевіривши розрахунок позивача, дійшов висновку, що він є помилковим та математично не правильним.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присічним.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 ГК України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Суд вважає, що формулювання в п. 5.2 договору "включаючи день фактичного повернення" стосується включення саме цього дня до розрахунку, а не про збільшення періоду нарахування нейстойки.

Суд, враховуючи положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, здійснив перерахунок розміру пені та дійшов висновку, що розмір неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача за період з 19.10.2018 по 19.04.2019 становить 111 090,15 грн.

Разом з тим, згідно із ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Статтею 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 925/1471/16 суд зазначив, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Дослідивши матеріали справи, а також недоведеність наявності збитків у позивача, суд, враховуючи інтереси сторін, дійшов висновку про зменшення розміру неустойки за неповернення майна переданого на зберігання, яка підлягає стягненню, до вартості неповернутого майна зі зберігання в розмірі 30 352,50 грн.

Таким чином, суд вважає, що з відповідача слід стягнути 30 352,50 грн неустойки за не повернуте майно передане на зберігання за Договором відповідального зберігання майна № Д-З/03-020 від 30.11.2017. В іншій частині позову про стягнення неустойки слід відмовити.

Таким чином, сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у зв`язку з неповерненням переданого за договором на відповідальне зберігання майна становить 30 352,50 грн - вартості неповернутого майна та 30 352,50 грн. неустойка.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору в розмірі 2121,64 покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76, 77, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В." (46010, м. Тернопіль, вул. Текстильна, 40-А, код ЄДР 24635111) 30 352,50 грн. відшкодування вартості неповернутого майна зі зберігання, 30 352,50 грн. неустойки за несвоєчасне повернення майна зі зберігання, а також 2121,64 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 18.09.2019.

Суддя В.Г. Кабакова