Рішення

від 18.09.2019 по справі 260/548/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 вересня 2019 року м. Ужгород№ 260/548/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинець Д.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (пл. Ш. Петефі, 14, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, ЄДРПОУ 13592841) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Варіанта» (вул. Митрака, буд. 58, корп. А, кв. 5, м. Мукачево, Закарпатська область, 89600, ЄДРПОУ 33360313) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Варіанта» (далі - відповідач) , в якому просить стягнути з ТОВ «Варіанта» 25 995,00 грн. адміністративно-господарських санкцій та 46,80 грн. пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 травня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що підприємства щороку подають відділень Фонду звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за формою, що затверджується наказом Мінпраці. Відповідачем подано до відділення Фонду звіт за формою № 10-ПІ річна Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік, з якого, на думку позивача вбачається, що відповідач вимогу Закону не виконав. Згідно рядка 03 звіту, кількість осіб з інвалідністю які повинні працювати на підприємстві відповідно до вимог ст. 19 Закону становить 1 особа, в той же час, згідно рядка 02 звіту, на підприємстві протягом 2018 року середньооблікова кількість осіб з інвалідністю становила 0 осіб. Таким чином, позивач зазначає, що відповідач повинен був самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком в якому відбулось порушення, розрахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції. У відповідності до п. 3.7. Інструкції щодо заповнення форми № 10 ПІ (річна) Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів у рядку 06 відображається сума коштів адміністративно - господарських санкцій, яку повинен сплатити роботодавець у разі невиконання нормативу , що і зроблено відповідачем. Оскільки середньорічна зарплата штатного працівника у відповідача в 2018 році становила 51 990,00 грн., то за не працевлаштування осіб з інвалідністю у необхідній кількості, а отже невиконання на думку позивача нормативу, вважає, що відповідач повинен сплатити в дохід Державного бюджету 51 990,00 : 2 = 25 995,00 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що 29 грудня 2017 року товариство для працевлаштування осіб з особливими потребами ввело до штатного розпису посаду кваліфікований бухгалтер у кількості 1 штатна одиниця та затверджено посадову інструкцію. Крім того, зазначає, що товариство регулярно, починаючи з січня 2018 року подавало (направляло) до Мукачівського міського центру зайнятості звіт за формою № 3-ПН, у якому вказувало на наявність вакансії для працевлаштування інвалідів, зокрема, вакансії кваліфікований бухгалтер . Також вказує, що товариство 7 разів подавало оголошення у рекламно-інформаційному тижневику Меркурій про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів. Враховуючи вищевказане, вважає, що протягом 2018 року товариство створило необхідну кількість робочих місць і вжило усіх можливих заходів для працевлаштування інвалідів. Звертає увагу, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком самостійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідачем подано до Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт за формою № 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік.

Згідно рядка 03 звіту, кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на підприємстві відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" становить - 1 особа, в той же час, згідно рядка 02 звіту на підприємстві протягом 2018 року середньооблікова кількість осіб з інвалідністю становила 0 осіб.

Закарпатським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за результатами звіту зроблено висновок, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, як це передбачено ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

На підставі викладеного позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та звернувся до суду із позовом про їх стягнення разом з пенею. За розрахунком позивача розмір адміністративно-господарських санкцій, що підлягає стягненню з відповідача становить 25 995,00 грн. та пеня 46,80 грн.

Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі - Закон № 875) визначені основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантовано їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закон № 875 забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону № 875 підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону № 875 виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Судом встановлено, що відповідачем протягом 2018 року систематично, щомісячно подавались до Мукачівського міського центру зайнятості населення звіти форми 3-ПН щодо наявності вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, вакансії кваліфікований бухгалтер , що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями звітів.

Крім того, з метою самостійного пошуку осіб з інвалідністю для працевлаштування на підприємстві відповідач неодноразово подавав оголошення у рекламно-інформаційному тижневику Меркурій про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями оголошень.

Враховуючи вищенаведене, суд констатує, що відповідач намагався виконати свій обов`язок щодо вжиття необхідних заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, створювало в установленому порядку відповідні робочі місця, інформувало органи державної служби зайнятості про наявність вільних робочих місць та вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також самостійно здійснювало пошук таких осіб.

У разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів та відсутності попиту на робочі місця, якщо при цьому цей суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України " Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні " заходів для працевлаштування останніх, адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватись.

Суд відхиляє посилання позивача на обов`язковість сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій за те, що середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, оскільки статтею 20 частиною 1 Закону України № 875-XII встановлено, що такі санкції сплачуються не тільки за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда, але за призначене і не зайняте інвалідом. Тобто, суб`єкт стягнення за цією нормою повинен був надати докази, що інваліди зверталися до підприємства з пропозицією укласти трудові договори, однак їм було відмовлено, тобто такі працівники не зайняли робочі місця.

У зв`язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, або за відмову направлених інвалідів працевлаштуватися.

Поряд з цим, фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за 2018 рік не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Аналіз вищезазначених норм Закону № 875 дає підстави для висновку про те, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця;

- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Таким чином, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 07 лютого 2018 року справа №п/811/693/17, від 13 червня у справі № 819/639/17, від 28 травня 2019 року у справі № 820/2287/17.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону № 875 порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Отже, законом передбачена відповідальність підприємств, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом.

Згідно із ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Аналізуючи норми права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає, що проголошене частиною першою статті 17 Закону 875 забезпечення права інвалідів працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обов`язків з працевлаштування інвалідів як на роботодавців, так і на органи державної служби зайнятості населення.

При цьому, до обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону 875 фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (бо в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а в силу приписів частини третьої статті 18 вказаного закону - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, як випливає з приписів частини третьої статті 18 Закону 875 до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону 875 міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону 875, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону 875, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 825/695/17 (№К/9901/15376/18).

Також, Верховний Суд 11 липня 2019 року розглянув аналогічну справу за № 804/7412/15, про що викладена правова позиція, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування, адже такий обов`язок покладався на органи працевлаштування.

У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача адміністративного-господарських санкцій та пені, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Щодо клопотання відповідача про стягнення з Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу віднесено до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI), статтею 1 якого встановлено, що: договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4); інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6); представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9).

Відповідно до положень статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами 2 та 3 ст. 134 КАС України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються

- згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється

- згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з статтею 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В свою чергу частинами 7 та 9 зазначеної статті встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

До матеріалів справи долучено копію Договору про надання правової допомоги від 20 травня 2019р., укладеного між ТОВ Варіанта (клієнт) та Адвокатським об`єднанням Греца і Партнери (виконавець), предметом якого є надання правової допомоги клієнту.

Вартість правничої допомоги за Договором становить: 1200 грн. за одну годину роботи старшого партнера об`єднання; 1000 грн. за одну годину роботи партнера об`єднання; 800 грн. за одну годину роботи адвоката об`єднання. Надані послуги оформляються актами виконаних робіт, що готуються виконавцем.

Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань.

Згідно з актом виконаних робіт (наданих послуг) від 27 травня 2019 р. виконавець - Адвокатське об`єднання Греца і Партнери надало а клієнт - ТОВ Варіанта прийняло у повному обсязі послуги по наданню правової допомоги, передбачені договором від 20 травня 2019 року.

Вартість правових послуг включає в себе: підготовку відзиву на позовну заяву по справі № 260/548/19 за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, виконавець - партнер АО Олійник Р.Б., (3 год.) вартість 3000,00 грн. Всього вартість послуг становить 3000,00 грн., які оплачені ТОВ Варіанта відповідно до платіжного доручення № 204 від 30 травня 2019 року.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем долучено опис робіт (наданих послуг), вартість яких відповідає повній вартості правничої допомоги.

З огляду на зазначене, враховуючи обґрунтованість та доцільність понесених відповідачем витрат, суд дійшов висновку, що слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Варіанта» понесені судові витрати в розмірі вартості професійної правничої допомоги в сумі 3000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 241 - 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні адміністративного позову Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (пл. Ш. Петефі, 14, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, ЄДРПОУ 13592841) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Варіанта» (вул. Митрака, буд. 58, корп. А, кв. 5, м. Мукачево, Закарпатська область, 89600, ЄДРПОУ 33360313) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити.

2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (пл. Ш. Петефі, 14, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, ЄДРПОУ 13592841) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Варіанта» (вул. Митрака, буд. 58, корп. А, кв. 5, м. Мукачево, Закарпатська область, 89600, ЄДРПОУ 33360313) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі грн. 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені пп. 15.5 п. 15 Розділу VII КАС України).

СуддяД.В. Іванчулинець